Офіційний веб-сайт

2020

Автор(-и): Микола Бондаренко / Розділ:

Книга-альбом «Україна-33: кулінарна книга. Пам’ять людська». Видання друге», автор: Микола Бондаренко, видавництво: «Видавничий будинок «Еллада» (м.Суми), рік видання: 2018.

 

Книга-альбом «Україна-33: кулінарна книга. Пам’ять людська». Видання друге» Миколи Бондаренка

 

Комітету з національної премії України

імені Тараса Шевченка

 

Вельмишановні пані та панове!

Я, Віктор Володимирович Казмірчук, звертаюсь до Вас з клопотанням на підтримку кандидата Миколи Михайловича Бондаренка на здобуття премії в номінації "Візуальне мистецтво".

Серія гравюр М.М. Бондаренка «Україна-1933. Кулінарна книга. Пам'ять людська.» присвячена болючій темі жахливого голодомору в Україні в 1933 році. Терор голодом, який діяв тоді в Україні був карально-репресивною акцією спрямованою на знищення самодостатніх селянських господарств – соціально-економічних основ нації. Микола Михайлович ще в 80-ті роки минулого століття почав працювати з архівними документами, спілкувався з людьми, які самі пам’ятали страшні часи 1933 року або знали про трагічні випадки з оповідань своїх близьких. Люди намагались врятуватись від голодної смерті харчуючись «вершками і корішками» і так з’явилась ідея представити все у вигляді «кулінарної книги». Гравюри виконані графічно досконало, стилістично бездоганно, викликають жалість і сум за безвинно знищені душі.

Безмежна вдячність Миколі Михайловичу Бондаренку за художнє розкриття трагедії, яка замовчувалась десятиліттями. Кажуть, що всі ми родом з дитинства і що без минулого не буває майбутнього. Ці гравюри зв’яжуть страшне минуле, хочеться вірити, зі світлим майбутнім.

Я, як вчений, вважаю, що «кулінарна книга» - це не тільки досконалий художній витвір, але й величезна науково-дослідна робота, яка вартує, як мінімум, кандидатської дисертації.

Сподіваюсь, що мій лист спрямує вашу увагу на творчий доробок самобутнього Художника М.М. Бондаренка, представлений в оригінальному, досконалому втіленні на вічну згадку для прийдешніх поколінь про трагічну віху в історії українського народу.

Вважаю, що художник М.М. Бондаренко заслуговує присудження йому Шевченківської премії.

 

Завідувач лабораторії протимікробних

засобів ДУ «Інститут мікробіології

та імунології ім. І.І. Мечникова

НАМН України», кандидат медичних

наук, старший науковий співробітник

В.В. Казмірчук

 

                                         Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка

 

Звістка про висунення  Заслуженого діяча мистецтв, кавалера ордена «За заслуги» Миколи Бондаренка номінантом на Національну премію імені Тараса Шевченка в жанрі «Візуальне мистецтво» відгукнулася в моєму серці великою радістю, бо глибоко переконаний: самобутній митець заслуговує на високу відзнаку. Знаю його понад 30 років, добре знайомий з його творчістю і невпинно тішуся: з кожним роком, з кожною роботою Микола Михайлович зростає, піднімається на вищий щабель у графічній творчості. Його художні альбоми «Шевченкіана Миколи Бондаренка», «Слово  о полку Игорєвє», «Леся Українка «Лісова пісня», «Корінням із Сумщини», інші серії та окремі графічні твори, сотні екслібрисів засвідчують непересічність таланту художника-самородка. Тож цілком закономірно, що його персональні виставки з успіхом проходили у США, Японії,  Польщі, Словаччині, Росії. У численних міжнародних  виставках-конкурсах він займав призові місця. Його гравюри зберігаються в музеях, наукових і публічних бібліотеках нашої країни і зарубіжжя, приватних колекціях поціновувачів графічного мистецтва багатьох країн світу.

Осібне місце у творчості митця посідає тема голодомору в Україні 1932 – 1933-х років, якій присвячено понад 120 творів. У них автор з високою художньою майстерністю, глибоким філософсько-естетичним змістом відтворив у ліноритах трагедію українського народу, його здатність до виживання в неймовірно скрутних умовах.

Уперше, 2003-го року, серія з 89 гравюр після успішної персональної виставки була видана у США.  А за п*ять років – в Україні, але вже доповнена спогадами очевидців того страшного лиха, заподіяного комуністичним режимом. Наклад у 1000 примірників швидко став раритетним. Тож видавничий будинок «Еллада» (м. Суми) торік удруге видав художній альбом «Україна-1933: кулінарна книга. Пам*ять людська». Цього разу двома мовами – українською та англійською.

Микола Бондаренко живе на околиці села Успенка Буринського району Сумської області і мусить день у день займатися селянською працею, бо мінімальної пенсії на прожиття явно не вистачає. Відтак тримає в своєму господарстві корову та іншу живність, обробляє разом із дружиною чималий город. Водночас ні на день не розстається з олівцем і різцем і творить справжні дива – графічні роботи, які, без сумніву, є зразками високого мистецтва. Микола Михайлович – ерудит, наділений селянською інтелігентністю і разом з тим -- навдивовижу скромна людина. Тож якщо члени  Шевченківського комітету віддадуть свої голоси Миколі Бондаренку, не погрішать проти совісті.

 

                                                                                              Григорій Федорович Фастівець,

                                                                              член Національної спілки письменників України

м. Буринь Сумської області

Коментарі
Автор(-и): В.Таран, О.Харук, С.Харук / Розділ:

Цикли пам’ятних та ювілейних монет незалежної України у творчості мистецької групи «Арттріум», автори: В.Таран, О.Харук, С.Харук.

 

Цикли пам'ятних та ювілейних монет Володимира Тарана, Олександра Харука, Сергія Харука

 

Коментарі
Автор(-и): Андрій Топачевський / Розділ:

Книга «З Божого саду. Рослини і Тварини у Святому Письмі», автор: Андрій Топачевський, видавництво «Веселка», рік видання: 2016.

 

Книга «З Божого саду. Рослини і Тварини у Святому Письмі» Андрія Топачевського

 

Коментарі
Автор(-и): Світлана Короненко / Розділ:

Книга поезій «Містерії», автор: Світлана Короненко, видавництво «Ярославів Вал», рік видання: 2019.

 

Книга поезій «Містерії» Світлани Короненко

 

Лист-підтримка

 

Кількатисячна громада творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України» підтримує подання на відзначення поетеси Світлани Короненко за творення книги «Містерії» (видавництво «Ярославів Вал», рік видання: 2019). Презентації і обговорення цієї талановитої книги поезій відбулись під час проведення Всеукраїнських фестивалів і конкурсів: «Пісенний вернісаж» у Київському будинку актора (квітень-2019), «Кришталевий Трускавець» (травень-2019), «Киданецький пісне цвіт» (с.Киданці Збаразького району, Тернопільської області, червень-2019), «Фантазії моря ‑ Кароліно-Бугаз» (смт. Затока Одеської області, липень-2019), «Боромля» (Сумська область, серпень-2019), Конкурс авторів і виконавців ім.Андрія Сови (м.Одеса, вересень-2019), «Веселі канікули осені» (жовтень ‑ 2019) ‑ учасники мистецьких свят надали високу оцінку експресивній, модерній поезії С.Короненко, як такій, що у високій мірі передає інтонації складної, непересічної епохи, у якій ми існуємо і діємо. Поезії «Містерій» дозволяють мати відповіді на болючі запитання духовного життя сучасника, допомагають у життєвому і моральному поступі усім, хто їх торкнувся.

Окремо слід відзначити музичний колорит, безліч енгармонійних відтінків, властивих поетичним образам зазначеної книги ‑ цьому сприяє плідна робота С.Короненко, як поета-пісняра, автора популярних пісенних зразків у виконанні провідних майстрів, лауреатів численних мистецьких імпрез, народних артистів України Олександра Василенка, Дмитра і Назарія Яремчуків, Олега Дзюби, Алли Попової, Світлани Мирводи, заслужених артистів Євгенії Костенко, Каріни Карасьової, Любові та Віктора Анісімових, Лариси Недін та інших.

Інтимна лірика, справжня, щира містика, талановите відтворення власних почуттів у сполуці з вічними явищами живої природи, дивовижна міфологічність образів поруч із звичними реаліями життя ‑ ця синтетичність поезій С.Короненко надає особливого шарму поціновувачам її творчості.

Творча спілка професійної естради України гаряче вітає вітчизняні літературу і мистецтво з появою «Містерій» Світлани Короненко і планує започаткувати концертно-мистецький проект для створення багатопланового музично-поетичного дійства на його основі у виконанні провідних майстрів, членів нашого творчого осередку ‑ і разом з тим підтримує відзначення чудової поетеси найвищою державною нагородою ‑ національною премією України ім. Т.Г.Шевченка 2020 року в номінації «Літературна творчість».

 

Президент творчої спілки «Асоціація діячів

театрального мистецтва України»,

заслужений діяч мистецтв України

В.В.Герасимов

Коментарі
Автор(-и): Л.Міляєва, О.Рішняк, О.Садова-Мандюк / Розділ:

Книга-альбом «Церква св.Юра в Дрогобичі. Архітектура, малярство, реставрація», автори: Л.Міляєва, О.Рішняк,О.Садова-Мандюк, видавництво «Київ», рік видання: 2019.

 

Книга-альбом «Церква св.Юра в Дрогобичі. Архітектура, малярство, реставрація» Л.Міляєвої, О.Рішняка, О.Садової-Мандюк

 

Лист-підтримка

 

Представлена на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2020 року за номінацією «Публіцистика, журналістика» книга-альбом Л.Міляєвої, О.Рішняка, О.Садової «Церква св.Юра в Дрогобичі. Архітектура, малярство, реставрація» (м.Київ, видавництво «Київ», 2019 р.) є першою комплексною працею, яка присвячена видатній пам'ятці української дерев'яної архітектури ХV-ХVІ століть, включеній до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Попри зацікавлення науковців архітектурою і стінописом дрогобицької церкви св.Юра та визнання її визначною пам'яткою в контексті світової культури, вона залишається невідомою для більшості українських громадян.

У книзі розповідається про історію міста Дрогобича та його мистецьке життя, щоб пересічному читачу було легко уявити суспільно-культурне середовище на тлі якого храм існував впродовж століть. Авторам вдалось у зрозумілій формі цікаво пояснити значення кожного сюжету у настінному малярстві. Поєднання результатів наукових пошуків з популярним викладом матеріалу, дало змогу сформувати унікальне видання, спрямоване на популяризацію не лише окремо взятої пам'ятки, але й цілого пласту української культури тісно пов'язаного з культурою тогочасної Європи.

Книга-альбом Л.Міляєвої, О.Рішняка, О.Садової «Церква св.Юра в Дрогобичі. Архітектура, малярство, реставрація» заслуговує на присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка 2020 року за номінацією «Публіцистика, журналістика».

 

Волинський краєзнавчий музей

Коментарі
Автор(-и): Галина Могильницька / Розділ:

Книга «Імена», автор: Галина Могильницька, видавництво «Український пріоритет», рік видання: 2017.

 

Збірка поем «Імена» Галини Могильницької

 

КНИЖКА ПРО ВІЧНЕ

Рецензія:   Могильницька Г.   Імена: поеми / Галина Могильницька. —  К.:

Український пріоритет, 2017. — 305 с.

 

Історія — це минуле. І, як відомо, минуле неможливо змінити. Але чому тоді за кожної зміни владної ідеології пишуться нові підручники історії, і наступне покоління вже не знає, що біле, що чорне, де правда, де вигадка на догоду новій владі. Історія як мозаїка. Спочатку це документи, факти, артефакти, які лежать купою різнокольорових черепків. З цих черепків один дослідник складає картину з образом Бога, інший з тих самих черепків може скласти й диявола. Тож крім фактів найважливішим стає осмислення історії, філософський аналіз подій, вчинків історичних персон.

За життя авторки збірки поем «Імена» — талановитої письменниці нашого часу Галини Могильницької — історія переписувалась заново декілька разів. І от сьогодні ми вже не знаємо, хто ми? звідки ми? де наше коріння, традиції? Для чого прийшли ми на цю землю, яку місію повинні виконати? На ці питання намагалися відповісти багато справжніх патріотів, а ще більше, мабуть, недругів нашої Вітчизни.

Своє осмислення цих проблем пропонує і Галина Могильницька своїм збірником поем.

Одразу скажу, що останніми роками в нашій поезії, як і з ліро-епосі, нічого кращого за художньою вартістю, цікавішого за змістом і глибшого та людянішого за суттю, мені зустрічати не пощастило.

До збірника увійшли три поеми «Рогніда», «Єлизавета», «Серафима». Князівна, королева, селянка. Різні жінки різних епох, різні за характерами, долями, суспільним статусом. Що з'єднало їх під обкладинкою однієї книги?

Поема «Рогніда», присвячена трагічній долі першої дружини князя Володимира-хрестителя. Переломний момент історії, яка розпочинається в язичницькій Русі, де, як і в інших країнах того часу, законом є право сильного й воля можновладця. Не з доброї волі, а через насилля стає Рогніда київською княгинею. Син Святослава-завойовника й Ольжиної робині Малуші Володимир — тоді Новгородський князь, — розлючений гордою відмовою полоцької князівни Рогнідк, розорив її край, убив її батька й братів, — і юна княгикя-полонянка, якій у рідному краї «зоря ласкава зичила кохання молоде», ненавидить закоханого в неї князя, й зачате від нього дитя носить під серцем як майбутню помсту за княже свавілля.

Але на світ з'являється син — маленьке смішне дитинчатко, що кумедно морщить личко, посміхається, позіхає... І ненависть до князя та бажання помсти відступають перед чудом народження нового життя, перед чудом материнської любові, «що цілий світ обігріти й простити може...». Рогнідина любов перероджує й душу князя^.«буєсного нащадка часів поганських», який досі «щастя важив холодно й тверезо, любив жінок — мов коней об'їжджав», — а нині, скупаний в променях людяності і любові,

Збагнув нарешті, що людина —

Не просто плоть, а втілена душа.

І чолом прихилившись к узголов'ю.

Хвилинам щастя загубивши лік.

Людській душі, освяченій любов'ю,

Молився учорашній ґвалтівник.

 

Саме тут бачить авторка «оновлення початок і перший крок із варварства».

 

Тут, а не там, де князеве всеможжя

Перуна й Хорса змінить на Христа

Бо варварство — зовсім не многобожжя,

А вбогість духу й серця пустота.

 

«Він ще прийде, — пророкує авторка, ніби переселившись у добу своїх героїв, — вік атомного стресу,

 

Коли сліпа й настирна, як біда,

Шляхом «цивілізації й прогресу»

Посуне тупо варварська орда.

І — ні тобі Стрибога чи Перуна,

Ні Велеса, ні Хорса, ні Христа! —

 

Гряде «цивілізація»... Наслідки цієї безбожницької цивілізації ми побачимо в поемі «Серафима», а поки що князь Володимир — «перший боговержець і перший з реформаторів Русі», прагнучи «скіпетру й багряниці» для своєї держави, творить нову Русь — «вже не поганську, як була, а майже імператорську державу довкіл єдиновладного стола». Він зраджує кохану дружину і, взявши шлюб із візантійською царівною Анною. "не запитавши згоди у народу", впроваджує нову віру. Задля того, щоб Русь «серед народів дужих стала немов цариця», князь зрікається і давньої віри, і звичаю, і особистого щастя. Але новий обряд, принесений новою релігією, не вдосконалює людські душі, й князь врешті усвідомлює, що «Бог — любов. Любов — а не обряд!». Читач мимоволі зі здивуванням переконується, що в язичництві Рогніди більше Бога, ніж у християнстві Володимира, і саме тому, що вона не тільки розумом, а й серцем збагнула, що «Бог — є любов». Та, притаманна гордим душам любов, що рятує від руйнівної сили неневисті, від дріб'язкової жадоби помсти; та, що

Лиш єдина зло спроможна подолати, Не примножуючи зла.

Скільки було дискусій і диспутів про те, чи повинне добро бути з кулаками?! Горда, шляхетна жінка із X століття подає нам свій голос у відповідь на це питання: помста, відплата за зло лише примножує його. Зло здолати може тільки любов, тільки співчуття, тільки прощення.

Але на таку любов здатні тільки високі, горді душі. Саме такі високі, горді душі мають героїні всіх трьох поем Г. Могильницької.

Героїня поеми «Єлизавета» також прийшла до авторки з глибокої давнини. Це донька Ярослава Мудрого, «що всьому світу сватом буть хотів», яка стала королевою Норвегії.

їй пощастило, вона виходить заміж за свого коханого Гаральда, норвезького короля, а таке не часто випадає на долю княжих дочок і принцес.

Але силу її любові, щирість серця, багатолітню вірність коханому чекає випробування. Ще до коронації вона дізнається про позашлюбного сина свого нареченого. Вона, вражена у саме серце, перебуває на межі відчаю. Та вона — не просто жінка, вона — руська князівна й майбутня королева, яка повинна залишити на землі світлий слід, чиє життя має сприяти одуховленню, ушляхетненню людських душ. зміцнювати їхній потяг до добра і віру в існування любові — великої і вічної.

Як вічні Божі небеса.

Як вічне сяєво північне,

Як вічні правда і краса,

Що биті і хулою вкриті,

У душах людських все ж живуть,

И, слізьми, як сонцем, перемиті.

З-під бруду чистими встають.

І всім, хто здатний в них повірить,

 

Дають снагу супроти бід І силу — честю душу мірять І світлом сповнювати світ.

Через багато століть після Єлизавети Еріх Фромм напише: «Коли я кажу комусь: «Я люблю тебе» — це значить, що я зізнаюся у любові цілому світові». Бо для мислителя, як і для героїні поеми Г. Могильницької, немає «дозованої» любові: «Оця — Батьківщині, ця — Богові, ця — людям... Це — плоті втіха, а оця — душі...»

«Любов, — мислить мудра донька Мудрого Ярослава, немов перефразовуючи Фромма, — не знає множини. Вона одна — чи є, чи ні!». Саме така любов є тією цінністю, «яка сама в собі таїть і радість, і добро, і щастя», яка «єдина зло спроможна подолати, не примножуючи зла», — має стати, на думку авторки поем, фундаментом взаємостосунків між людьми, якщо вони прагнуть щасливого, повноцінного життя. Носіями такої Любові є героїні поем Г. Могильницької.

Якщо Рогніда і Елизавета є історичними постатями, чиї імена прийшли до нас зі сторінок літописів і на сторінках поем Г.Могильницької поєднали в собі історичні факти з творчим осмисленням минулого, то героїня третьої поеми, не лишила документального сліду в історії. Але від цього вона не стає менш історичною героїнею збірника. Це узагальнений образ безлічі простих, невідомих світові українських селянок, що в часи історичних катаклізмів непомітно й тихо вершили свої подвиги людяності та любові; це символ, уособлення янгольської суті української жінки-берегині, для якої здатність любити — невіддільна частина духовного багатства, — не залежить від статусу, звання чи маєтностей.

Серафима ближча нам за часом. Події відбуваються в роки Другої світової війни. Загарбана Україна, Холокост. Ця тема вже виходить за межі історії однієї нації. Українські євреї — це окремий народ, доля якого трагічно перепліталася з долею українців у лихі часи. Дві жінки — українка і єврейка — Серафима і Фейга. Вони разом ціною власних життів спасають від фашистських карателів — отих «цивілізованих» варварів — єврейських діточок. Фейга поділяє трагедію свого народу, а Серафима... Вона, ані на хвилину не замислюючись, віддає життя за загальнолюдські цінності. Вона — жінка. А жінка створена для любові, яка не поділяє світ на своїх і чужих. Місія жінки — творити життя, місія жінки — захищати життя.

Любов, жертовність, відповідальність чи то за долю держави, чи за життя окремих людей у скрутні часи, чи за цільність і гідність власної особистості, — ось що поєднує трьох різних героїнь однієї книжки і розкриває витоки особливої ментальності українок, що пролягла крізь тисячоліття.

Збірка «Імена» — це глибинне філософське осмислення місця і місії жінки в історії народу. Але на цьому інтерес до книги не вичерпується. Адже коли ми говоримо про твір художньої літератури, не менш цінним є його художній аспект. І тут є на що звернути увагу. Події у першій і другій поемах розкриваються на тлі давньої історії. З глибин спливають слова, давно забуті, як і ті поняття й предмети, які вони означали та називали. Але саме завдяки лексиці, що передає історичні реалії, герої стають більш близькими і зрозумілими, читач поринає в давні часи і стає ніби співпричетним вічності. Ми співчуваємо трагедії цих жінок, бо вірність і зрада, чесність і безчестя, жертовність і відданість — це загальнолюдські, одвічні поняття, суть яких не змінюється ні в часі, ні в просторі.

Окремі фрагменти творів за ритмікою, образністю, динамікою я порівняла б з роботами художника-баталіста, який з розмахом творить широкі полотна далекої історії, інші виписані в ніжно-пастельних тонах, як, наприклад, сцена з Гаральдом і Єлизаветою на лодії. що "запнута в перлинний нічний покров", плине до норвезьких берегів. Ще інші мають і в колористиці, і в ритміці виразко трагічне чи медитативно-розважне забарвлення. Коли ж ми читаємо поему «Серафима» — картина життя самотньої жінки у старенькій хатині на краю села теж ніби постає з ідилічного живописного полотна, але це щось дуже рідне, інтимне, ніби подих тихої старості, що прийшла після важкого життя, — адже героїня пережила і страшний голод, і репресії. І здається логічним мирний і спокійний кінець життєвого шляху.

Але ж ні! Цей шлях знову перетинає завойовницька орда і бере свою криваву жертву — життя Серафими і Фейги. Та це не даремна жертва, це смерть заради продовження іншого життя.

Емоційний відгук викликає протиставлення любові (всеосяжної: до людей, до дітей, до старої хатини і крислатої груші, до рідної землі-годувальниці) — і вселенського зла, що у XX столітті втілилося у ордах варварів-завойовників, незалежно від того, що було зображено на їхніх знаменах: чи лицемірно-побожне "Ооі тії ипз", чи безбожницька п'ятикутна зірка з серпом і молотом. І проста українська селянка, у якої червонозоряна орда заморила голодом її рідних дітей, не вагаючись ні миті, ціною власного життя рятує чужих — від орди гітлерівської. Вона навіть не замислюється над величчю свого вчинку. Вона просто не може вчинити інакше, бо любов до ближнього — це її суть, це для неї так само природньо, як розносити у фартушині грушки по хатах, як нести драбину, аби якийсь шибеник, що заліз на її грушу красти грушки, «зліз собі обережно, як люди», а не «гепнувся» з дерева.

...Минають віки, змінюються віри, закони. Та доки існуватиме світ, він триматиметься на трьох китах: любові, честі й відданості. Так було, є і буде. Саме це вичитує Галина Могильницька в закарбованих «на скрижалях епох і долі» (с. 271) жіночих іменах, які поєднують й теперішнє, і минуле, із майбутнім, бо «вічність — як не поверни — в обидві сторони безмежність...» (с.13).

 

Олена Нуньєс

м.Одеса 

Коментарі
Автор(-и): Віктор Терен / Розділ:

Книга «Ворожіння на ягнятку», автор: Віктор Таран (літературний псевдрнім Терен), видавництво «Ярославів Вал», рік видання: 2018.

 

Роман «Ворожіння на ягнятку» Віктора Терена

 

Коментарі
Автор(-и): Василь Овсієнко / Розділ:

Книга «Світло людей. Мемуари та публіцистика», автор: Василь Овсієнко; видавництво «Кліо», рік видання: 2018.

 

Книга «Світло людей. Мемуари та публіцистика» Василя Овсієнка

 

Борис Захаров, правозахисник: Він (Овсієнко) зібрав величезну кількість різноманітних джерел, відредагував та упорядкував багато матеріалів та книг. Василь Овсієнко фактично став літописцем українського дисидентського руху.

Лист-підтримка

 

З великою цікавістю та на одному диханні прочитав я цю книгу. Як політв'язень доби СРСР, я й раніше вже знав чимало про політичні репресії в Радянському Союзі. Але, з книги В.Овсієнка і я дізнався багато нового про борців за волю України, за права людини в СРСР. Книга дуже правдива, написана літературною українською мовою. Наведу таку цитату з цієї книги, де В.Овсієнко пише про Василя Стуса: «Ще якось казав, що дуже хочеться йому писати прозу. Я намагався уявити собі, яка б вона була: густа, як мед, і крута, як калинова кров. Бо не лише поетичне а й побутове його мовлення, як я вже зауважував, вражало точністю, образністю, метафоричністю, а здатність дивуватися і відкривати у факті самісіньку сутність була дивовижною» (стор.75) Так про творчість великого українського поета світового рівня міг написати теж непересічний талановитий письменник, якім, як на мене, є Василь Овсієнко. І це не єдина його книга такого високого рівня. Думаю, що про інші здобутки пана Василя і в галузі літератури, публіцистики, і в редагуванні книг інших авторів буде сказано окремо.

«А в нас, українців, вигрібали все чисто не лише з шухляд, але й зі щілин та закутків душ, і самі души витрясали з тіл потенційних авторів!» (стор.77) . І на такому високому літературному рівні написана вся книга Василя Овсієнка: від першої сторінки до останньої! Цитат можна ще наводити багато. Краще прочитати цю правдиву чудову книжку. Вважаю, що присудження Василеві Овсієнку літературної премії імені Т.Г.Шевченка буде сприяти популяризації цієї книги серед читачів в Україні та за її межами та буде гідним пошануванням його плідної літературної, публіцистичної та громадської праці на благо України.

З повагою, Вадим Кий (Павлов Вадим Васильович) поет (не член КСПУ), у минулому політв'язень доби СРСР, член Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих, Київського Товариства політв'язнів та репресованих, член Всеукраїнського історико-просвітницького та правозахисного товариства « Меморіал» імені Василя Стуса, член ГО «Порятунок Голосіїва» (екологічне товариство), член ветеранського (некомуністичного) товариства, член українського клубу «Спадщина». Багато членів цих товариств, які вже прочитали цю книгу Василя Овсієнка, теж високої думки про неї та її автора і підтримують висунення цієї книги В.Овсієнка на здобуття літературної премії імені Т.Г.Шевченка.

Вадим Кий

Коментарі
Автор(-и): Катерина Мотрич / Розділ:

Книга «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор», видавництво «Ярославів Вал», рік видання: 2018; автор: Катерина Мигаль (літературний псевдонім Мотрич).

 

Гостросюжетний роман «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор» Катерини Мотрич

 

Коментарі
Автор(-и): Валерій Гужва / Розділ:

Книги поезій «Сестра осінь», «Талісман» (видавництво «Ярославів Вал», 2016, 2018); автор: Валерій Гужва.

 

Книги поезій «Сестра осінь», «Талісман» Валерія Гужви

 

Коментарі