Офіційний веб-сайт

Подані роботи

Автор(-и): Сергій Красильніков / Розділ:

Книга «Чорнобильська трагедія: і мертвим, і живим та ненародженним...» у 2-х томах; автор: Сергій Красильніков; видавництво «Артис»; роки видання: 2010 р., 2011 р.

 

Двотомне видання про аварію на ЧАЕС Сергія Красильнікова

 

Коментарі
Автор(-и): Микола Рябий / Розділ:

Роман «Ще не вмерла Україна», автор: Микола Рябий, видавництво «Твори» (м.Вінниця), рік видання: 2018.

 

Роман «Ще не вмерла Україна» Миколи Рябого

 

Коментарі
Автор(-и): Сергій Ткаченко / Розділ:

Музично-поетичний твір «Україна – це всі ми», автор: Сергій Ткаченко, рік оприлюднення: 2018 р.

 

Музичний твір «Україна – це всі ми» Сергія Ткаченка

 

Громадська організація «ЗАПОРІЗЬКИЙ КОЛОРИТ» надає представлення на музично-поетичний твір Ткаченка Сергія Миколайовича — «Україна — це всі ми» (АПС 10122) для участі у конкурсі на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Коментарі
Автор(-и): Дмитро Ломачук / Розділ:

Документальний багатосерійний фільм «Героїчне минуле: від Святослава – до Небесної сотні», автор Дмитро Ломачук, рік оприлюднення: лютий 2018 року.

 

Документалістика Дмитра Ломачука

 

Коментарі
Автор(-и): О.Ірванець, Ф.Баландін, А.Єрмоленко, І.Вітовська-Ванца, А.Блажчук / Розділ:

Вистава «Едігна. Донька Анни Київської і Генріха Першого. Початок Славного Служіння»; творчий колектив: Ірванець О.В., Вітовська І.Г., Блажчук А.С., Баландін Ф.В., Єрмоленко А.І.; рік оприлюднення: 2018.

 

Вистава «Едігна. Донька Анни Київської і Генріха Першого. Початок Славного Служіння» Олександра Ірванця, Федіра Баландіна, Андрія Єрмоленка,Ірми Вітовської-Ванца, Анастасії Блажчук

 

Dni Kijowa w Krakowie

2018-10-08

Za nami Dni Kijowa w Krakowie! Z okazji 25-lecia współpracy partnerskiej Krakowa i Kijowa, po kilkunastu latach przerwy, stolica Ukrainy powróciła do serca Małopolski z projektem wielkoformatowej miejskiej prezentacji. Od 5 do 7 października 2018 r. w Krakowie były prezentowane ukraińskie kino, sztuki wizualne, poezja i teatr. W ramach swoich Dni Kijów zaprezentował także swój potencjał turystyczny i biznesowy oraz podarował nam niezwykły prezent - posąg Anny Kijowskiej (Jarosławówny). Kraków odwiedziła także oficjalna delegacja na czele z Wicemerem Kijowa Wałentynem Mondrijiwskim.

Turystyczna i inwestycyjna prezentacja Kijowa odbyła się w krakowskim magistracie w piątek, 5 października. Spotkanie z udziałem kijowskich i krakowskich touroperatorów i przedsiębiorców zainaugurowali Zastępca Prezydenta Miasta Krakowa Tadeusz Trzmiel i Wicemer Kijowa Wałentyn Mondrijiwskij. Następnie przedstawiciele branży turystycznej z Kijowa mieli okazję zwiedzić nasze miasto, zaś biznesmeni kontynuowali rozmowy w formacie B2B w Krakowskiej Izbie Przemysłowo-Handlowej.

Zobacz GALERIĘ

5 października wieczorem w Kinie pod Baranami została zainaugurowana kulturalna prezentacja Kijowa. Dni Kina Ukraińskiego, zorganizowane we współpracy z Agencją Filmową "Kyivkinofilm" i Konsulatem Generalnym Ukrainy, otworzył klasyk ukraińskiego kina artystycznego w odnowionej cyfrowo wersji - „Biały ptak z czarnym znamieniem". Przez trzy dni, odbierając darmowe wejściówki, krakowianie mogli zobaczyć także wybór współczesnych ukraińskich filmów od kina sensacyjnego, poprzez fantasy, dramat i komedię: „Wieża strażnicza", „Cyborgi", „Pryputni", „Cudza modlitwa". Pokazy uzupełniały krótkometrażówki o Kijowie (seria „Wszystko zaczęło się w Kijowie") i spotkania z ukraińskimi filmowcami (aktor R. Łuckij, reżyser M. Nepytaliuk).

PROGRAM DNI KINA UKRAIŃSKIEGO

Zobacz GALERIĘ

W sobotę, 6 października, w Klubie pod Jaszczurami ukraiński pisarz, poeta i tłumacz Ołeksandr Irwaneć poprowadził "Pierwszą Poetycką Kawę w Krakowie". To

oryginalne wydarzenie odbywa się w kijowskim klubie "Kupidon" tradycyjnie w soboty o godz. 13.00. Zebrani poeci i pisarze przy kawie mieli za zadanie napisać wiersz na zadany temat. Autorzy trzech najlepszych wierszy - dostali nagrodę w postaci paczek "poetyckiej kawy".

Zobacz GALERIĘ

W tym samym dniu o godz. 14.00 w galerii Krakowskiego Forum Kultury na Małym Rynku otwarta została wystawa prac ukraińskich grafików i ilustratorów z klubu Pictoric "Yellow & Blue". Wystawę zainaugurowali Wicemer Kijowa i Przewodniczący Rady Miasta Krakowa Bogusław Kośmider. W inauguracji wzięli teżudział kijowscy artyści: O. Starańczuk i O. Gryszczenko.

Klub Pictoric powstał zaledwie 4 lata temu, ale już udało mu się zdobyć szerokie uznanie nie tylko na Ukrainie, ale także za granicą. Tworząc unikatowe pod względem grafiki publikacje i organizując dziesiątki wystaw z udziałem ukraińskich i europejskich artystów, młodzi ukraińscy graficy przenieśli sztukę ukraińskiej ilustracji na jakościowo nowy poziom. W ich twórczości szczególne miejsce zajmują projekty edukacyjne - np. przewodnik „Mój mały Kijów" oraz książka "Twarze Ukrainy", które opowiadają o Ukrainie i jej historii w języku wizualnym. Nic więc dziwnego, że projekty te stały się prawdziwym „hitem" w szkołach i bibliotekach Ukrainy. Co więcej, Biblioteka Kongresu Stanów Zjednoczonych -jedna z największych i najbardziej znanych bibliotek na świecie - umieściła zbiór prac młodych kijowskich artystów w swoich zbiorach, ogłaszając ich "niezwykle wysoką wartość historyczną i kulturową".

Zobacz GALERIĘ

Najważniejszym wydarzeniem w ramach Dni Kijowa była europejska premiera spektaklu poetyckiego "Edigna. Córka Anny Kijowskiej i Henryka I -początek służenia sławnego", która odbyła się na Małym Rynku 6 października wieczorem. Autorem tekstu poetyckiego do spektaklu jest O. Irwaneć, a muzyki -1. Nebesnyj. Opowiedziana przez reżysera Fedira Bałandina niezwykła historia księżniczki Edigny - zbiegłej z królewskiego pałacu, aby nauczać i leczyć ludzi -została wzbogacona przez wyjątkowy prezent. Miasto Kijów podarowało miastu Kraków rzeźbę Anny Jarosławówny. Została ona przekazana Zastępcy Prezydenta Jerzemu Muzykowi.

Zobacz GALERIĘ

Jak podkreślała odpowiedzialna za realizację projektów międzynarodowych z ramienia Administracji Kijowa Maria Adomaytis: „Dni Kijowa mają być nie tylko okazją do zacieśnienia współpracy naszych miast w różnych dziedzinach - mają także przypominać o duchowym powinowactwie naszych narodów i ich historycznych związkach". To właśnie dlatego patronką wydarzenia została postać księżny kijowskiej Anny Jarosławówny - córki władającego w Kijowie w XI w. Jarosława Mądrego. Wydana za mąż za króla Francji Henryka I, Anna przeszła do historii jako matka i babka kolejnych władców tego kraju. Podczas swojej podróży z Rusi Kijowskiej do Francji, księżna miała się zatrzymać w Krakowie, aby odwiedzić swoją ciotkę - księżnę Marię Dobroniegę, żonę rezydującego na Wawelu króla polskiego Kazimierza I Odnowiciela. Planowana na kilka tygodni wizyta przeciągnęła się do kilku miesięcy - Anna rozumiała wszak, że w Krakowie na zawsze żegna się ze swoją rodziną i słowiańską ojczyzną... W wawelskim skarbcu zachowała się zagadkowa złota zawieszka -pochodząca z Kijowa i datowana na XI w. Takie same możemy podziwiać w Historycznym Muzeum Kijowa. „Być może - jak sugeruje z uśmiechem Serhiy Anzhyak, Zastępca Dyrektora Wydziału Kultury Kijowa - był to drobny upominek przywieziony przez Annę ciotce, a następnie zgubiony przez niefrasobliwą Dobroniegę na wawelskim dziedzińcu?". Nawet jeśli to legenda, to z pewnością nie pozbawionauroku! Właśnie dlatego wizerunek złotej zawieszki zdobił logotyp Dni Kijowa w Krakowie.

Коментарі
Автор(-и): К.Мейзен, Й.Ренк, Я.Іре, Л.Холл, Д.Харріс / Розділ:

Ігровий міні-серіал «Чорнобиль», творчий колектив: Крейг Мейзен (автора сценарію), Йохан Ренк (режисер-постановник), Якоб Іре (оператор-постановник), Люк Холл (художник-постановник), Джаред Харріс (виконавець головної ролі); рік оприлюднення: 2019.

 

Ігровий міні-серіал «Чорнобиль» Крейга Мейзена, Йохана Ренка, Якоба Іре, Люка Холла, Джареда Харріса

 

Звільнений з російського полону український політв'язень, режисер Олег Сенцов

поділився враженнями від перегляду серіалу «Чорнобиль»

 

Про це колишній політв'язень написав на своїй сторінці у РасеЬоок «Вчора виділив вечір і подивився, нарешті, серіал «Чорнобиль». Як і очікувалося, фільм дуже хороший і називати його серіалом якось не повертається язик, швидше багатосерійним фільмом», — написав Сенцов. Його вразила реалістичність історичної та художньої реконструкції радянського побуту. Український кінорежисер зазначив, що обличчя акторів також відповідають радянському часу. Крім того, Сенцов зазначив, що манера зйомки «більше притаманна авторському кіно, яке нібито мало хто дивиться». Водночас, він погодився з тим, що серіал «Чорнобиль» дивляться і розуміють у всьому світі. «Недоліки та неточності звичайно є, але це дрібниці, які не заважають головному — впливу на тебе цього фільму, який знятий правдиво і ретельно. І навіть не дивлячись на головну невідповідність як для мене: сцену суду в останній серії, що більше нагадує американське, а не совкове правосуддя, кіно мені дуже сподобалося», — написав Сенцов. Раніше повідомлялось, що у Києві запустять тематичну екскурсію за мотивами серіалу «Чорнобиль» від телеканалу НВО, її учасникам розповідатимуть про перші дні аварії на атомній електростанції. Нагадаємо, 10 липня президент Володимир Зеленський підписав указ про розвиток Чорнобильської зони як туристичного об'єкта. У липні 2017 року телеканал НВО оголосив, що збирається зняти п'ятисерійний фільм, в основі сюжетом якого будуть події Чорнобильської катастрофи у 1986 році. У липні 2018 року у центрі Києві відбулись зйомки одного з епізодів серіалу. 6 травня 2019-го відбулась прем'єра серіалу «Чорнобиль», він став найпопулярнішим у світі за версію ІМБЬ

У Чорнобилі після успіху серіалу НВО очікують близько 100 тисяч відвідувачів до кінця 2019 року.

Коментарі
Автор(-и): Степан Пасічник / Розділ:

Вистава за п’єсою «Самогубіець» Н.Ердмана Харківського державного академічного українського драматичного театру ім.Т.Г.Шевченка, режисер-постановник С.Пасічник, рік оприлюднення: 2018.

 

Вистава за п’єсою «Самогубіець» Н.Ердмана у постановці Степана Пасічника

 

Відгук

 

Олександр Чепалов, газета «День», рецензія «Наше діло не труба»

 

Вистава Миколи Ердмана «Самовбивця», яка написана 90 років тому, виявилася про нас – сьогоднішніх.

На прем'єрі вистави в Харківському театрі імені Т.Шевченка мені згадалася давня постановка режисера Степана Пасічника «Маклена Грасса» Миколи Куліша. Дистанція між цією і цією виставою - чверть століття! Обидві доленосні в житті двох видатних драматургів, в історії театру і творчому шляху режисера, що створив їх на березільській сцені. Глядачем «Маклени Грасси» 1993 року був сучасник Леся Курбаса, унікальний діяч української культури Юрій Шевельов - напевно, єдиний у залі, хто бачив цю виставу в Курбаса 1933 року. Завдяки символічному рукостисканню, що зв'язало епоху Курбаса і театр незалежної України, Степан Пасічник обрав для себе творчий орієнтир. І не опускає високу планку вже багато років. Це довела і прем'єра «Самогубця».

«П'єса про те, чому ми залишилися жити, хоча все штовхало нас на самогубство», - казала Надія Мандельштам. Ердман теж потрапив до сталінської м'ясорубки. Але вижив тому, що вмів сміятися і смішити. Його «самовбивчі» байки досі читаються як зразок сатиричної безстрашності і зухвальства. Ось і в «Самогубцеві» весь текст побудований на езоповій мові, політично двозначних репризах, а то й на відвертих посиланнях на день сьогоднішній - це, напевно, режисер підкинув дрівець у вогонь. А хіба хтось сумнівається - п'єса Ердмана і про нас. Візьміть звідти будь-яку фразу. Наприклад: «Прочитав у газеті, що жити стало краще. Але, думаю, завтра буде спростування»...

Вистава С. Пасічника розпочинається з безтурботного чарльстону, який хвацько танцюють на сцені вісім пар молодих артистів. А головний герой -безробітний і вічно голодний Семен Подсекальников серед інших персонажів роздивляється це диво непу, мріючи про... шматочок ліверної ковбаси. Роман Жиров зіграв у «Самогубцеві», певно, свою найкращу роль, де є і боязка спроба прошепотіти про своє невдоволення життям, і емоційні вибухи на межі публіцистики, і філософські рефлексії про межу між «бути» і «не бути» з дулом біля скроні - питання гамлетівське, але в іронічній тональності Ердмана. Цей відчайдушний монолог Подсекальников виголошує у присутності наївного глухонімого хлопчини, який не може його ні почути, ні зрозуміти. Здається, в цьому і є безвихідь ситуації.

Актори грають з азартом, адже режисер, з волі драматурга, надав практично всім можливість «широкого плану», помітного сценічного виходу, ефектної репліки. Цим захоплено користуються молоді актори, доводячи їх до побутового комізму. Тоді як більш досвідчені притримують пристрасті до кульмінації, але теж не скрізь досягають смислової глибини.

У п'єсі Миколи Ердмана на Подсекальникова, як шуліки на здобич, накидаються представники непівської інтелігенції, панянки, що змагаються в сексуальній привабливості, торговець, піп... Кожен хоче, щоби «самогубець» переписав заповіт згідно з його інтересами. Виникає сцена, гідна гоголівського «Одруження», коли наречена одна, а женихів багато. Є і «сваха» - сусід Подсекальникова, який на цьому мріє нажитися. Виникає багато іронічних підтекстів, жанрових кульбітів, які у виставі залишаються не до кінця розкритими.

Режисер із художником Тетяною Медведь явно хочуть відійти від звичної комедії комунального побуту - на задньому плані присутній кін із завісою, щоби глядачі не забували: перед ними театральне видовище, а не картинки минулого. А ще у сценографії є «вічний календар» із запасом на століття і годинник, в якому механізм періодично починає рухатися, нагадуючи як про скороминуще, так і про вічне. Задум постановників підтримує музика Геннадія Фролова, де використано баси популярного духового інструмента. Його намагається опанувати Подсекальников, але для підготовки треба придбати ще «недорогий рояль», і єдина мрія «самогубці» руйнується.

Вистава, розпочавшись «за здравіє», закінчується «за упокій». А потім і грандіозним скандалом. Бідолаха Подсекальников передумав стрілятися. Він навіть, здається, готовий до внутрішнього переродження. Але замість нього демонстративно вкорочує собі віку якийсь Федя Петунін, якого приклад Подсекальникова змусив прийняти фатальне рішення. Федя так і залишається за кадром оповіді, а ось глухонімого хлопчини (Костянтин Жиров), якому припав до вподоби інструмент, що його залишив Подсекальников (Жиров-старший), режисер виводить у фіналі на сцену. Позбавлений слуху і можливості говорити, молодий герой лагідно обіймає басову трубу. Чи навчиться він видобувати з неї звуки, чи дійдуть вони до людей, невідомо. Але ця нота у фіналі «Самогубця» все ж вселяє чималий оптимізм.

Коментарі
Автор(-и): Влад Землянин (Володимир Карпенко) / Розділ:

Епічний роман «Амба» у трьох томах, автор: В.Карпенко (літературний псевдонім Влад Землянин), видавництво: «Асмі» (м.Полтава), рік видання: 2015.

 

Епічний роман «Амба» Влада Землянина

 

Дорогий Володимире Пилиповичу!

 

Пробачте, що я так довго не писав Вампро «Амбу» ‑ нездужав, боліли очі, взагалі стан мій нікудишній, ледве дибаю по хаті. Але пропитав і поспішаю надрукувати Вам листа.

Що сказати про роман?

Якщо одним словом – прекрасно. Про сталтнщину і табоои я читав дуже багато, празду кажучи, побоювався, що Ви нічого нового не подасте. На щастя, я помилився, Твір чудовий, правдивий, високо художній, читається із сльозами на очах і гнівом у серці. І весь час, поки читав, мене переслідувала одна-єдина думка: «Господи, якежахливе лихоліття пережив наш народ! Яких мук зазнав! І скільки світлих голів і гарячих сердець поглинула та крижана сибірська пустеля! Не дай, Боже, подібного у майбутньому!».

Образи і позитивні, і негативні ‑ стоять перед мною, мов живі, ‑ такі вони яскраві, об’ємні, зримі. Про мову і говорити не буду ‑ така вона незвичайна і незвична, вище всяких похвал.

Психологізм ‑ на рівні Достоєвського! Куди тому Солженіцину! Таке уміння дається від Бога! Перекласти«Амбу» на іншу мову майже неможливо ‑ завдання просто непосильне.

Вітаю Вас, жду виходу наступної книжки цього незвичайного твору. Як шкода, що він не був опублікований у свій час!

Єдине зауваження. Як би хто на ставився до бандерівців,у них не можна відібрати одного: любові до батьківщини, героїзму і самопожертви. А ви їх ставите в один ряд із поліцаями, власівцями, бандитами та іншою нечистю. Воювати проти двох їмперій – гітлерівськї та сталінської ‑ могли тільки сильні  духом люди.

Бажаю Вам доброго здоров’я та нових творчих звершень.

 

26 січня 1998 року                                                                                                      Володимир Малик

Дорогий Володимире Пилиповичу!

 

Пробачте, що я так довго не писав Вампро «Амбу» ‑ нездужав, боліли очі, взагалі стан мій нікудишній, ледве дибаю по хаті. Але пропитав і поспішаю надрукувати Вам листа.

Що сказати про роман?

Якщо одним словом – прекрасно. Про сталтнщину і табоои я читав дуже багато, празду кажучи, побоювався, що Ви нічого нового не подасте. На щастя, я помилився, Твір чудовий, правдивий, високо художній, читається із сльозами на очах і гнівом у серці. І весь час, поки читав, мене переслідувала одна-єдина думка: «Господи, якежахливе лихоліття пережив наш народ! Яких мук зазнав! І скільки світлих голів і гарячих сердець поглинула та крижана сибірська пустеля! Не дай, Боже, подібного у майбутньому!».

Образи і позитивні, і негативні ‑ стоять перед мною, мов живі, ‑ такі вони яскраві, об’ємні, зримі. Про мову і говорити не буду ‑ така вона незвичайна і незвична, вище всяких похвал.

Психологізм ‑ на рівні Достоєвського! Куди тому Солженіцину! Таке уміння дається від Бога! Перекласти«Амбу» на іншу мову майже неможливо ‑ завдання просто непосильне.

Вітаю Вас, жду виходу наступної книжки цього незвичайного твору. Як шкода, що він не був опублікований у свій час!

Єдине зауваження. Як би хто на ставився до бандерівців,у них не можна відібрати одного: любові до батьківщини, героїзму і самопожертви. А ви їх ставите в один ряд із поліцаями, власівцями, бандитами та іншою нечистю. Воювати проти двох їмперій – гітлерівськї та сталінської ‑ могли тільки сильні  духом люди.

Бажаю Вам доброго здоров’я та нових творчих звершень.

 

26 січня 1998 року                                                                                                     Володимир Малик

Лист-підтримка

Полтавської ЦМБ

 

Твори Володимира Карпенка читаються з інтересом, хоча емоційно важкі для людей вразливих. У його творах часто й густо «живе» не прикрашена правда життя, яку майже в усі часи «палко, до болю в зубах, полюбляє й буде обожнювати» світська та духовна влади.

Роман-епопея «Амба» охоплює історичні події цілого століття ‑ від початку XX до початку XXI.

Саме на цей твір в Полтавській ЦМБ з'явився великий попит, навіть утворилася черга. Книги Володимира Пилиповича не застоюються на полицях: як правило, коли одні читачі здають, тут же беруть інші, навіть дехто читав «Амбу» по кілька разів.

Тому для шанувальників творчості Володимира Карпенка працівники бібліотеки організували презентацію його роману-епопеї «Амба». Бібліотекар Ліна Устименко зробила глибокий аналіз твору, детально охарактеризувала дії і вчинки героїв.

На зустріч завітали і ті, хто читав книгу, вони ділилися своїми враженнями та задавали автору безліч запитань.

Своїми думками поділилися постійні читачі бібліотеки: Михайло Портяник; поетеса Олена Кульчій, яка в захваті від творів Володимира Карпенка; а читач Віктор Овсій наголосив, наскільки головний герой ‑ українець Макар Джовба вражає природною та духовною силою.

«У романі-епопеї «Амба» соціально-політичне тло широкоформатне і високозахватне, ‑зазначив критик та літературознавець Микола Костенко. ‑ Сталінський режим висвітлено у деталях, тому читач приходить до філософських висновків про роль людини в соціумі, де її місце під Сонцем. У житті, як і у творчості, Володимир Карпенко завжди сповідує неприховану правду».

Своє захоплення висловила і Валентина Поліщук, член міського клубу «Книголюби», що діє на базі центральної міської бібліотеки міста Полтави. Вона зазначила, що «Амба» дуже високохудожній твір, а його мова мов пісня та виразно прочитала уривок із чудовим описом природи з роману.

Член бібліотечної ради бібліотеки та клубу «Книголюби» Вадим Скарга зауважив: «Держава розбудовувалась і голодувала, вмирала й народжувалася... Мільйони за партою і мільйони в таборах...» Читаєш і розумієш, що в цій книзі ‑ правда. І ми були в тому тугому вузлі. Коли читаєш «Амбу», хочеться повернутися на початок, знову прочитати яскраві, різноманітні рядки. І сьогодні, в такій складній ситуації в світі і в країні нам потрібно більше читати таких книг. Дякую за Ваше прагнення відстоювати в житті правду!»

«Мені це дуже близьке, ‑ зазначив полковник, голова антифашистського комітету Полтавської області Петро Меркулов. ‑ Я з репресованих дворян, працював там, де добували уран і ртуть. У шістнадцять років став бригадиром у 40 зеків. План ми виконували на сто п'ять відсотків, за це отримували міцний чай і шматочок сала... Мені сподобалися щирість і людяність автора роману «Амба», його громадянське бачення світу. Правда. Сьогодні ми живемо в архіскладному світі, тому такі твори надзвичайно актуальні. Володимир Карпенко пише дуже мудро».

Читачі завжди раді зустрічам з улюбленими авторами. Роман «Амба» дорогий нам правдою, добротою душі, умінням автора передати нам словом красу природи та дає можливість бути психологами.

По закінченню зустрічі автор поміняв книги, які були зачитані та вже мали пошарпаний вигляд на нові, за що ми йому дуже вдячні.

 

Зав.сектором Полтавської ЦМБ

І.О.Бабаєва

 

Дорогий Володимире Пилиповичу!

 

Пробачте, що я так довго не писав Вампро «Амбу» ‑ нездужав, боліли очі, взагалі стан мій нікудишній, ледве дибаю по хаті. Але пропитав і поспішаю надрукувати Вам листа.

Що сказати про роман?

Якщо одним словом – прекрасно. Про сталтнщину і табоои я читав дуже багато, празду кажучи, побоювався, що Ви нічого нового не подасте. На щастя, я помилився, Твір чудовий, правдивий, високо художній, читається із сльозами на очах і гнівом у серці. І весь час, поки читав, мене переслідувала одна-єдина думка: «Господи, якежахливе лихоліття пережив наш народ! Яких мук зазнав! І скільки світлих голів і гарячих сердець поглинула та крижана сибірська пустеля! Не дай, Боже, подібного у майбутньому!».

Образи і позитивні, і негативні ‑ стоять перед мною, мов живі, ‑ такі вони яскраві, об’ємні, зримі. Про мову і говорити не буду ‑ така вона незвичайна і незвична, вище всяких похвал.

Психологізм ‑ на рівні Достоєвського! Куди тому Солженіцину! Таке уміння дається від Бога! Перекласти«Амбу» на іншу мову майже неможливо ‑ завдання просто непосильне.

Вітаю Вас, жду виходу наступної книжки цього незвичайного твору. Як шкода, що він не був опублікований у свій час!

Єдине зауваження. Як би хто на ставився до бандерівців,у них не можна відібрати одного: любові до батьківщини, героїзму і самопожертви. А ви їх ставите в один ряд із поліцаями, власівцями, бандитами та іншою нечистю. Воювати проти двох їмперій – гітлерівськї та сталінської ‑ могли тільки сильні  духом люди.

Бажаю Вам доброго здоров’я та нових творчих звершень.

 

26 січня 1998 року                                                           Володимир Малик

Коментарі
Автор(-и): Олег Мосійчук / Розділ:

Драматична містерія «Тарас» Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т.Г.Шевченка, режисер Олег Мосійчук, рік оприлюднення: 2018.

 

Драматична містерія «Тарас» у постановці Олега Мосійчука

 

Два століття пролягли між добою Шевченка і сьогоденням, але час не віддаляє нас від Тараса, не зменшує потреби в розумінні феномену йогоособистості, не послаблює чарівності й сили Кобзаревого слова.

Рецензія

 

«Зійшло над театром багряне сонце «Тараса», тижневик «Номер один»

«Минають дні, минає літо, а Україна, знай, горить», - сумно, немов промовляючи вголос думки, на сцені Тернопільського драматичного театру 10-11 березня звучали рядки «Гайдамаків» Тараса Шевченка. Тужливо й мужньо звучав козацький спів. І от на сцену вийшов хлопчина-пастушок (малого Тарасика зіграв 8-річний Іванко Черненко).

Дитина ходить, щось уважно роздивляється, і раптом над сценою піднімається яскраво-червоне сонце. Мов крізь хмари, пробивається воно через товсті канати. Упродовж вистави вони символізуватимуть то струни бандури (бо який же кобзар без неї?), то могутні дзвони, а то й роки життя й перепони долі Тараса. А ще це тонкі лінії його робіт - не забуваймо, що Шевченка з неволі викупили як талановитого художника-графіка!

Сонце, струни-мотузки і дорога, що ніби обминає. Що? Долю? Чи неволю? Цей битий шлях не раз різко обривається, мов щастя, у житті поета, а потім круто в'ється гіркими спогадами й новими кривдами у житті Кобзаря: ув'язнення й солдатчина, самотність, туга за Україною і родиною, недуги. Та крізь усі негаразди Тараса (актор Євген Лацік) виводить подароване мамою яблуко, що чарівним клубком веде його лабіринтом життя. А ще дорога - чумацький шлях і козацька чайка України.

Чудову сценографію Григорія Лоїка доповнюють легкі й пастельні, як акварелі самого Тараса Григоровича, народні костюми Дарії Зав'ялової. Синтез думок режисера і художника творять образ вистави. От і в містерії "Тарас" режисерові, народному артисту України Олегу Мосійчуку це вдалося стократно. Вже після прем'єри Олег Петрович зізнався, що роками мріяв поставити спектакль або за творами Кобзаря, або присвячений його страдницькій долі. Уявіть: Шевченкові судилося прожити лише 47 років! із них десять - на засланні, чверть століття боровся із середовищем, яке гнітило, знищувало і вбивало все українське, рідне, а на схилі літ ще 10 років лишень мріяти про власний закуток, свою домівку та щиру і незрадливу любов.

«Для мене було важливо, щоб у виставі був поет, його слово, його думка, - зазначив Олег Мосійчук. - Тож 50 відсотків матеріалу нашої драматичної містерії взято з однойменного творупровідного українського драматурга, нашого сучасника Богдана Стельмаха, а друга частина полотна - поезії самого Тараса Григоровича». І все це під улюблений твір Кобзаря - «Місячну сонату» Людвіга ван Бетховена (музичне вирішення також О.П.Мосійчука) і чудовий спів заслуженого артиста України Бориса Репки.

Щодо драматичної поеми-тетралогії «Тарас», варто зазначити, що довгі роки Богдан Стельмах вивчав біографію Шевченка. Декілька років тому поему висували на здобуття Шевченківської премії. На жаль, як жартує сам автор, "мій «Тарас» ще її дочекається".

І ще раз на жаль, та на прем'єрний показ драматург за станом здоров'я не зміг завітати, проте обіцяв приїхати 27 березня на Міжнародний день театру.

Аналізуючи ж свою роботу над роллю Шевченка, актор Тернопільського академічного драматичного театру Євген Лацік зізнався: «Я гордий сам за себе, що граю цю роль! У постановці ми хочемо бодай торкнутися постаті Шевченка. Насамперед показати, якою людиною він був. Для мене Шевченко був борцем, людиною, яка переживала не настільки за себе, як за свій народ, Україну. І він це все ніс у собі впродовж усього життя».

У виставі є ще одна ключова особа - Автор (народний артист України В'ячеслав Хім'як). Що й казати, вже багато років В'ячеслав Антонович у березневі дні натхненно промовляє рядки «Кобзаря». Цього року він сам був прообразом самого Шевченка - Пророка у містерії «Тарас».

- Біда у тім, що українці більше прагнуть притягнути Шевченка до себе, ніж самим піднятися до його величі. Проблема українського суспільства в тому, що Шевченко впродовж понад 150 років актуальний. От якби в суспільстві відбулися такі зміни, щоби його поезія стала архаїкою, почала належати тому часу, в якому він творив... Але поки що це не можливо. Шевченко досі сучасний, і таке враження, що писав учора, - сумно констатує В'ячеслав Хім'як.

Уже під завісу як не згадати, що востаннє спектакль, присвячений Кобзарю, на сцені нашого театру був поставлений майже 30років тому режисером Петром Ластівкою (молодшим). І це був «Сон» за однойменною поемою Тараса Шевченка. Як і нині, одну із провідних ролей у драмі тоді зіграла заслужена артистка України Віра Самчук. Проте нова постановка значно масштабніша, і мова навіть не у тім, що у «Тарасі» зайняті всі актори Тернопільського драматичного, йдеться про вагомість знайдених режисером Олегом Мосійчуком прийомів, слів і навіть реплік, спецефектів й образів. Адже «Тарас» охоплює все життя поета та увібрав його знакові твори. Переглянути драматичну містерію ще можна 15, 18 та 28 березня.

 

автор: Олена Густенко

Коментарі
Автор(-и): Валерій Бебик / Розділ:

Цикл документальних фільмів «УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ: ІСТОРІЯ, ІДЕЯ, ХАРАКТЕР, МРІЯ» авторського телевізійного проекту «Цивілізація INCOGNITA»

Прізвище, ім'я, по батькові творця (автора, виконавця): Бебик Валерій Михайлович

Назва творів:

Цикл документальних фільмів «УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ: ІСТОРІЯ, ІДЕЯ, ХАРАКТЕР, МРІЯ» авторського телевізійного проекту «Цивілізація INCOGNITA».

Професор Валерій Бебик
Професор Валерій Бебик
Коментарі