Офіційний веб-сайт

Роботи, допущені до третього конкурсного туру

Автор(-и): Іван Уривський, Тетяна Овсійчук, Сусанна Карпенко / Розділ:

Вистава «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка, автори: Іван Уривський (режисер-постановник), Тетяна Овсійчук (художник-постановник), Сусанна Карпенко (композитор), місце оприлюднення: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, роки оприлюднення: 2022, 2023.

Висунуто Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка.

 

Вистава «Конотопська відьма» Івана Уривського, Тетяни Овсійчук, Сусанни Карпенко

Коментарі
Автор(-и): Максим Голенко, Юлія Заулична / Розділ:

Вистави «Зерносховище» Рівненського академічного українського музично-драматичного театру; автори: Максим Голенко (режисер-постановник), Юлія Заулична (сценографиня); роки оприлюднення: 2022-2023.

Висунуто Громадською організацією «Асоціація розвитку культури та мистецтва».

 

Вистава «Зерносховище» у постановці Максима Голенка і сценографії Юлії Зауличної

 

Коментарі
Автор(-и): Максим Голенко, Юлія Заулична / Розділ:

Вистава «Зерносховище» Рівненського академічного українського музично-драматичного театру; автори: Максим Голенко (режисер-постановник), Юлія Заулична (сценографиня); роки оприлюднення: 2022-2023.

Висунуто Громадською організацією «Асоціація розвитку культури та мистецтва».

 

Вистави «Зерносховище» у постановці Максима Голенка і сценографії Юлії Зауличної

 

Коментарі
Автор(-и): Джамаладінова Сусана Алімівна (Джамала) / Розділ:

Альбом «QIRIM» (Крим), автор: Джамаладінова Сусана Алімівна (Джамала), рік першого оприлюднення: 2023.

Висунуто Суспільною національною телерадіокомпанією України.

 

Альбом «QIRIM» (Крим) Джамали

 

Багатошаровий всесвіт Криму: Джамала представила новий альбом "Qirim"

 

5 травня українська кримськотатарська співачка Джамала випустила альбом Qirim — збірку старовинних пісень кримськотатарського народу. Про це повідомили у пресрелізі Суспільному.

До збірки ввійшло 14 композицій — раніше невідомих, переписаних чи забутих. Джамала віднайшла їх у містах та селищах Кримського півострова: від Керчі до Ак’яру, від Ялти до Джанкою, та об'єднала в одній платівці.

Над проєктом співачка працювала впродовж десятиліть, а до роботи над ним долучилося понад 80 музикантів. На початку повномасштабного вторгнення проєкт, який уже був доведений до стадії зведення, залишався під обстрілами у Київській області і міг ніколи не бути випущеним.

"Боротьба за правду ніколи не була простою справою. Напевне, саме тому робота над Qırım тривала роки мого життя. Цим альбомом я втілила свою велику мрію — показати всьому світу, що попри будь-які спроби переписати історію Криму ми не дамо забути правду. А вона ж криється саме у фольклорі, у цих неймовірних сюжетних лініях, які розкривають перед нами щоденники Qırım", — розповідає Джамала.

Альбом Qırım Джамала презентує разом із Національним симфонічним оркестром України на сцені Національної опери, а після цього платівка вперше зазвучить наживо у Великій Британії, в Ліверпулі, спільно з BBC Philharmonic Orchestra.

Джамала — співачка й авторка пісень, володарка "Нагороди за визначне лідерство артиста" від Атлантичної ради США 2022 року, переможниця пісенного конкурсу "Євробачення-2016".

 

Автор: Марина Крижня

Джерело: suspilne.media

Коментарі
Автор(-и): Дмитро Сухолиткий-Собчук / Розділ:

Повнометражний ігровий фільм «Памфір», автор: Дмитро Сухолиткий-Собчук, рік першого оприлюднення; 2022 рік.

 

Фільм «Памфір» створили спільно представники України, Франції, Польщі та Чилі. Виробництво фільму здійснила компанія BOSONFILM спільно з Les Films D’Ici, MADANTS, Quijote та в партнерстві з Mainstream pictures (2023 рік).

Автор постера до фільму "Памфір" художник, графічний дизайнер Пьотр Грушинські
Автор постера до фільму "Памфір" художник, графічний дизайнер Пьотр Грушинські

ВИЙШОВ ОФІЦІЙНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ПОСТЕР ФІЛЬМУ "ПАМФІР" РЕЖИСЕРА ДМИТРА СУХОЛИТКОГО-СОБЧУКА

 

Світова прем’єра створеної за підтримки Держкіно драми «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука відбудеться 21 травня на 75-му Каннському міжнародному кінофестивалі, в паралельній програмі "Двотижневик режисерів".

 

Над постером працював Пьотр Грушинські – художник, графічний дизайнер, ілюстратор, плакатист із Кракова:

 

«Після перегляду фільму я був надзвичайно вражений – це дуже складний твір як за сюжетом, так і за формою. Кожна деталь, кожна сцена в "Памфірі" ретельно продумані з точки зору змісту, візуальних елементів, метафор та прихованих значень. Після обговорення з режисером, ми дійшли висновку, що саме такий постер ми хочемо створити – деталізований багатьма прихованими мотивами, які глядач знаходить під час вдивляння в плакат та в його метафоричну суть».

Художник, графічний дизайнер Пьотр Грушинські

 

Події стрічки розгортаються на західній Україні напередодні традиційного карнавалу Маланки. Памфір повертається до своєї родини після тривалої відсутності. Безумовна любов сім’ї Памфіра має побічну дію. Коли його син влаштовує підпал в молитовному домі, чоловік змушений відновити зв’язок зі своїм неспокійним минулим. Щоб відплатити за провину сина, Памфір звертає на ризикований шлях із незворотніми наслідками. Ролі у фільмі виконали Олександр Яцентюк, Соломія Кирилова, Станіслав Потяк, Мирослав Маковійчук, Олена Хохлаткіна, Іван Шаран.

 

На мою думку, існує дві візитівки фільму, перша – це постер, друга – трейлер. І після їх перегляду глядач приймає для себе рішення, дивитись це кіно чи ні. Концепція нашого постеру на перший погляд проста – ми бачимо головного героя, а все, що позаду, неначе  орнамент. На тлі ви бачите нерозбірливі силуети, але якщо уважно придивитись – це осмислені зображення тих елементів чи персонажів, які увійшли в картину. Для мене в постері важливим є момент цього вдивляння. Ми дуже довго шукали плакатиста. І таки знайшли Пьотра Грушинські у Польщі, який є неймовірно вдумливим і тим, хто уважно вдивляється у суть речей. Йому вдалось вловити багато тих моментів, які передають суть персонажів, картини в цілому і закодувати певний меседж, адже процес створення постера – це момент створення картини на основі іншої картини.

Режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук

 

"Памфір" створений у копродукції України, Франції, Польщі та Чилі. Виробництво фільму здійснила компанія BOSONFILM спільно з Les Films D’Ici, MADANTS, Quijote та у партнерстві з Mainstream pictures. Продюсери проєкту – Олександра Костіна, Євгенія Яцута, Лора Бріан, Клаудія Смея, Богна Шевчик, Артем Колюбаєв, Альона Тимошенко та Жанкарло Насі.

Розробка проєкту здійснювалась за підтримки Українського Культурного Фонду. Над сценарієм режисер працював у резиденції Каннського міжнародного кінофестивалю Cinéfondation Residence. Також проєкт став учасником двох найвпливовіших сценарних майстерень – Torino Film Lab (Script&Pitch) та Midpoint Intensive.

Стрічку створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Створення фільму підтримано також Польським Інститутом Кіно (PISF), швейцарським фондом Visions Sud Est, фондом Hubert Bals Fund, французьким національним центром кіно CNC Aide aux cínemas du monde, міжнародним фондом Goteborg Film Fund та Чернівецькою обласною державною адміністрацією.

 

У номінації «Найкращий фільм» кінопремії «Золота Дзиґа» переміг «Памфір»

 

Перемогу в номінації «Найкращий фільм» VII кінопремії «Золота Дзиґа» здобула стрічка «Памфір» продюсерів Олександра Костіна, Євгенія Яцути, Артема Колюбаєва, Альони Тимошенко та режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Фільм «Памфір» ще відзначили за найкращу режисуру, сценарій, операторську роботу, найкращу чоловічу роль і жіночу роль другого плану, роботу художника-постановника, грим і костюми.

Історія фільму розгортається навколо ролини з прикордонного села на Буковині. Голова сімʼї приїжджає додому після кількох років на заробітках і постає перед труднощами, що спіткали його рідних. Події відбуваються під час свята Маланки та засновані на біблійній історії про Авраама.

 

На нагороду «Найкращий фільм» також претендували «Бачення метелика» Максима Наконечного, «Відблиск» Валентина Васяновича, «Клондайк» Марини Ер Горбач і «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча.

 

Фільм «Памфір» за перший вікенд зібрав у прокаті 2,4 млн грн. Це один з найкращих результатів серед українських драм.

 

Премʼєра фільму «Памфір» відбулася в межах «Двотижневика режисерів» на Каннському кінофестивалі, також стрічка отримала гран-прі Каїрського міжнародного фестивалю та гран-прі Міжнародного кінофестивалю «Молодість», була представлена в програмах фестивалів у Роттердамі та Карлових Варах.

Автор: Ліза Бровко

Джерело: babel.ua

 

 

Євгену Нищуку,

Голові Комітету з Національної премії України

імені Тараса Шевченка

 

Шановний пане Євгене!

 

Кінопремія «Золота дзиґа» ‑ щорічна премія, заснована у 2017 році, яка щороку вручається за професійні досягнення у розвитку українського кінематографа. Організатор Премії: громадська організація «Українська кіноакадемія». Переможців визначають члени Української кіноакадемії. Членами Української кіноакадемії є: кінопрофесіонали – режисери, продюсери, актори, сценаристи, художники-постановники, оператори та інші; діячі культури, які зробили високий внесок у розвиток національного кінематографа: дистриб’ютери, кінокритики, керівники міжнародних кінофестивалів та інші; меценати та спонсори українського кінематографа.

Станом на січень 2024 року членами Української академії є 548 дієвців кінематографа.

У минулі роки найкращими фільмами Кінопремії «Злота Дзиґа» ставали «Стоп-Земля», «Атлантида», «Мої думки тихі», «Донбас», «Кіборги», «Гніздо Горлиці».

Номінантами Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 з кіномистецтва є дві стрічки, що були номіновані та перемагали в межах Кінопремії «Золота Дзига». Документальний фільм «Юкі» режисера Володимира Мули є номінантом П’ятої Національної кінопремії «Золота Дзиґа», Лауреатом 7-ї Національної кінопремії «Золота Дзига» в 2023 році в номінації «Найкращий фільм» став фільм «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Фільм «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука отримав 11 нагород із двадцяти двох наявних. Сам режисер відзначений у таких номінаціях «Золотої дзиги»: «Найкраща режисерська робота» (премія ім.Ю.Іллєнка), «Відкриття року», «Найкращий сценарій».

Повнометражний ігровий фільм «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука був поданий Національною спілкою кінематографістів України на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. В поданні зокрема твір означений «одним із найпотужніших і найдовершеніших фільмів українського кіно ХХІ ст.».

«Памфір» був представлений на багатьох знаних кінофестивалях, зокрема: Göteborg Film Festival (Швеція), Palic International Film Festival (Сербія), Hamburg International Film Festival (Німеччина), Torino Film Festival (Італія), Viennale International Film Festival (Австрія), Istanbul Film Festival (Туреччина), Philadelphia FF (США), Molodist Kyiv Festival (Україна) та багатьох інших.

Окремо варто відзначити, що фільм був номінований як найкращий європейський дебют на нагороду «EUROPEAN DISCOVERY – Prix FIPRESCI» від Європейської кіноакадемії в 2022 році. За 30 років існування European Film Awards, лише три ігрових повнометражних проекта переконали європейських кіноакадеміків і вибороли право представляти Україну на такому високому рівні – «Памфір», «Плем’я» та «La Palisada». А нещодавно отримав Золоту медаль Академії мистецтв.

За час кінофестивального та театрального релізу, рецензії на фільм «Памфір» з’явились у таких найбільших міжнародних галузевих виданнях світу як HollywoodReporter, Variety, Cineuropa, Screen Daily, Screen International, Deadline, Filmmaker Magazine, а також таких виданнях як Always Good Movies, East European Film Bulletin, Film Review Daily, International Cinephile Society.

Фільм «Памфір» є гідним номінантом для відзначення Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

З повагою,

Виконавча директорка

ГО «Українська кіноакадемія»

А.М.Мачух

Голові Комітету з Національної премії України

імені Тараса Шевченка

Нищуку Є.М.

Шановний пане Євгене!

 

Громадська організація «Спілка кінокритиків України» (СКУ) – об’єднання професійних кінокритиків України, створене з метою визначення та аналізу досягнень українського кіно. Національна премія кінокритиків, «Кіноколо» ‑ щорічна нагорода, заснована у 2018 році, яка кожного року відзначає досягнення українського кінематографа та діячів кіноіндустрії від імені спільноти кінокритиків, кіножурналістів та кінознавців України. Організатори Премії: громадська організація «Спілка кінокритиків України» та Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!», Переможців визначає Комітет Премії (спільнота СКУ та українські члени Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI).

В минулі роки найкращими фільмами року визначалися «Стоп-Земля», «Атлантида», «Додому» та ін.

Фільм «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука став лауреатом 5-ї Національної премії кінокритиків «Кіноколо» у 2022 роців п’яти номінаціях (із десяти тоді існуючих), а саме: найкращий фільм, найкращий сценарій, найкращий режисер, найкращий актор (Олександр Яцентюк) та відкриття року, себто, фактично, ‑ тріумфатором премії.

Повнометражний ігровий фільм «Памфір» був поданий Національною спілкою кінематографістів України на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. В поданні твір означений «…одним із найпотужніших і найдовершеніших фільмів українського кіно ХХІ ст.».

За результатами голосування під час першого туру конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка, який відбувся 27 листопада 2023 р., до другого туру ввійшли в номінації з кіномистецтва: документальний фільм «Юкі» Володимира Мули та художня стрічка «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Головний герой фільму «Памфір» ‑ сільський чоловік на прізвисько Памфір. Його втілив актор Олександр Яцентюк, який оприявив візуально досконалий, переконливий образ вітальної особистості, що не залишається заручником на острівці беззаконня, а творить власний світ опірності.

Українські та іноземні критики поцінували фільм «Памфір».

«Памфір» ‑ неймовірний дебют, майстерний фільм із розширеними лініями, які не бувають нудними чи інертними. …Дмитро Сухолиткий-Собчук крок за кроком веде вас маленьким селом як мікрокосмом сучасного світу, сп’янілого масштабним злочином. Світ, у якому панують хулігани, звідки чесні люди можуть лише втекти. Чудова фінальна сцена – це не щасливий кінець, де всі живуть довго і щасливо, а повне надії завершення. Шлях до кращого світу – це сила мріяти і продовжувати рухатися вперед» ‑ писала про фільм Ріта Ді Санто, британська кіножурналістка.

Кінокритик Кирило Пищиков, член СКУ, відзначаючи кращу десятку фільмів, які були в широкому прокаті в Україні та такі, що можна було подивитись на стрімінгах, зазначив: «Це, можливо, один з найпотужніших режисерських дебютів в Україні. Режисеру стрічки вдалось не тільки філігранно змалювати атмосферу буковинських Карпат, а й розповісти багатошарову історію, яка звісно тільки прикривається чимось простим.

За обгорткою кримінальної драми про колишнього контрабандиста та його повернення до справ сховано набагато більше. Тут і релігійні підтексти, і класична проблема батьків та дітей, і корупція. Власне, мабуть, це й робить «Памфір» дуже глядацьким фільмом. Кожен залежно від свого світосприйняття зможе побачити в цьому кіно щось особливе».

Громадська організація «Спілка кінокритиків України» вважає фільм «Памфір» гідним номінантом на відзначення Національною премією України імені Тараса Шевченка.

 

З повагою,

Голова Правління СКУ

Оксана Волошенюк

Коментарі
Автор(-и): Євген Малолєтка, Мстислав Чернов, Василиса Степаненко / Розділ:

Серія журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото та відео репортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі»), автори: Євген Малолєтка, Мстислав Чернов, Василина Степаненко, рік першого оприлюднення: 2022.

Висунуто Державною установою «Український інститут».

 

Відгуки на серію журналістських матеріалів Мстислава Чернова, Євгена Малолєтки та Василиси Степаненко у пресі.

 

 

Українською:

  1. https://life.nv.ua/ukr/art/20-dniv-u-mariupoli-recenziya-na-dokumentalniy-film-rezhisera-shcho-znimav-bitvu-za-misto-u-berezni-50300450.html
  2. https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c84kjnlggd7o
  3. https://forbes.ua/news/20-dniv-u-mariupoli-stav-naykasovishim-dokumentalnim-filmom-v-ukraini-lishe-za-chotiri-dni-04092023-15797
  4. https://www.dw.com/uk/zhurnalisty-yaki-pratsiuvaly-v-mariupoli-otrymaly-premiiu-dw-za-svobodu-slova/a-61618394

 

Іноземними мовами (https://www.metacritic.com/movie/20-days-in-mariupol/critic-reviews/):

  1. https://pressgazette.co.uk/news/ap-journalism-mariupol-rts-awards-ukraine/
  2. https://apnews.com/article/ap-pulitzers-mariupol-russia-d4bde22e1caf44ec4663b58723c403b7
  3. https://apnews.com/article/russia-ukraine-europe-edf7240a9d990e7e3e32f82ca351dede
  4. https://apnews.com/article/russia-ukraine-europe-edf7240a9d990e7e3e32f82ca351dede
  5. https://www.businessinsider.com/associated-press-journalists-documenting-mariupol-siege-russian-hit-list-2022-3
  6. https://www.rfi.fr/en/france/20221016-ukrainian-journalists-recount-horror-during-russian-siege-of-mariupol
  7. https://www.vanityfair.com/news/2022/03/ukrainian-ap-journalists-capture-the-most-devastating-moments-of-war
  8. https://www.screendaily.com/reviews/20-days-in-mariupol-sundance-review/5178069.article
  9. https://www.thewrap.com/20-days-in-mariupol-review-ukraine-war-documentary/
  10. https://www.thedailybeast.com/20-days-in-mariupol-at-sundance-shocking-footage-of-murdered-children-in-ukraine?ref=author
  11. https://www.rogerebert.com/reviews/20-days-in-mariupol-movie-review-2023
  12. https://collider.com/20-days-in-mariupol-review/
  13. https://www.wsj.com/articles/20-days-in-mariupol-review-inside-ukraines-living-hell-11700795
  14. https://www.latimes.com/entertainment-arts/movies/story/2023-07-21/20-days-in-mariupol-review-documentary-ukraine-war-russia
  15. https://www.theguardian.com/film/2023/oct/04/20-days-in-mariupol-review-searing-film-bears-terrible-witness-to-brutal-siege

 

Серія журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі») колектива авторів: Мстислав Андрійович Чернов, Євген Костянтинович Малолєтка, Василиса Іллівна Степаненко:

 

  1. “Чому? Чому? Чому? Маріуполь впадає у відчай”

(https://www.apspecialprojects.com/mariupol-descends-into-despair),

  1. “20 днів у Маріуполі” (https://www.apspecialprojects.com/20-days-in-mariupol-the-team-that-documented-citys-agony),
  2. “Екшн камера полоненого парамедика на власні очі показує жах у Маріуполі” (https://www.apspecialprojects.com/mariupol-medic-body-camera),
  3. “За свідченнями AP більше 600 людей загинуло під час авіаудару по маріупольському драмтеатру” (https://www.apspecialprojects.com/mariupol-theater),
  4. “Паща ведмедя: українських біженців відправляють до Росії” (https://www.apspecialprojects.com/the-mouth-of-a-bear-ukrainian-refugees-sent-to-russia),
  5. “Як Москва забирає українських дітей і робить їх росіянами” (https://www.apspecialprojects.com/how-moscow-grabs-ukrainian-kids-and-makes-them-russians),
  6. “Росія стирає українську ідентичність Маріуполя” (https://www.apspecialprojects.com/russia-scrubs-mariupols-ukraine-identity-builds-on-death)
  7. Фільм «20 днів у Маріуполі»  (https://20daysinmariupol.com/) посилання для перегляду:
  8. https://vimeo.com/860876318?share=copypass:20
Коментарі
Автор(-и): Андрій Єрмоленко / Розділ:

Серія художніх робіт «Ukrainan resistance// Український опір», автор: Андрій Єрмоленко, роки оприлюднення робіт: 2018-2023 рр.

Висунуто Національним меморіальним комплексом Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.

 

Серія художніх робіт «Ukrainan resistance// Український опір» Андрія Єрмоленка

 

Коментарі
Автор(-и): Вано Крюгер / Розділ:

Книга есеїв «Розчахнута квітка», автор: Іван Коломієць (літературний псевдонім Вано Крюгер), видавництво «Laurus», рік видання: 2020.

Висунуто Громадською радою з питань культури та спорту.

 

Книга есеїв «Розчахнута квітка» Вано Крюгера

 

Андрій Курокв про книжку «Розчахнута квітка» Вано Крюгера (Laurus)

 

Вано Крюґер ‑дуже неочікуваний і непередбачуваний поет, філософ, критик-есеїст. Він полюбляє поєднувати те, що начебто не поєднується, і досяг у цій інколи епатажній справі реального успіху. Наприклад, у новій збірці есеїв про свободу, гру, канон (тобто про українську поезію), йому вдається природно і несподівано порівнювати вірш Бахіта Кенжеєва про російського майора з текстом пісні улюбленої групи Путіна «Любе»-«Батяня-комбат».

Серед персонажів, що згадуються в есеях, ви побачите відомого фашиста Отто Скорцені та ще більш відомого фашистського пропагандиста Ґеббельса. Також ви дізнаєтеся з доповідної КДБ, з ким фотографувався в Мадриді керівник Ансамблю народного танцю пан Вірський, і навіть спробуєте розібратись, хто на кого більше впливав у творчому сенсі: Іван Драч на Сергія Параджанова чи навпаки? Але починається ця збірка з чудового есею про творчістц Олега Лишеги, поета-легенди, без віршів якого годі уявити українську літературу.

Вано Крюґер, як і має бути в есеях, проглядає з кожного речення, з кожного неочікуваного повороту думки. Це його думки і його повороти. Він не забуває про свою звичку ‑змушувати читача раптом зупинятися і замислюватися над тим, про що той щойно прочитав. Ви думаєте, що читали вже всі можливі думки про творчість і значення Тараса Шевченка? Запевняю вас, що, дочитавши останній есей цієї збірки, ви зрозумієте, що це не так! Ви переконаєтеся, що навіть після жирної крапки речення можна продовжувати так само, як начебто закінчену думку. Недарма у передмові колега і давній товариш автора Олег Коцарев пропонує читачам налаштуватись на свободу. На свободу думки і логіки автора.

 

ПРО КАНОНІЧНИХ ПОЕТІВ: РЕЦЕНЗІЯ НА КНИЖКУ ЕСЕЇВ ВАНО КРЮҐЕРА «РОЗЧАХНУТА КВІТКА»

 

Кожен автор має свою мотивацію — явну чи приховану — для писання.

 

У випадку книжки есеїв «Розчахнута квітка» (К.: Laurus, 2020) можна припустити, що про один із важливих своїх мотивів Вано Крюґер промовляє в тексті про Емму Андієвську:

 

«Зараз в Україні представники трьох професій маскують своє ремесло під поезію: це шкільні вчительки, естрадні виконавці і топблогери соціальних мереж. Їх усіх ріднить те, що вони, цілком відповідно до логіки і вимог ринку, працюють із масами. Проте митець не працює з масами — він працює з мистецтвом».

 

Справді, писати вірші в шкільних зошитах уночі під ковдрою — святий обов’язок юних, проте переважна більшість цього наївного дискурсу донедавна безслідно щезала в Леті: в печі, макулатурі тощо.

 

Епоха фейсбуку перемішала людей з кіньми і мух із котлетами. Звісно, висока поезія від цього не щезла, проте настільки притлумилась огромом поетично-визнаної — перепрошую — мури, що стала майже непомітною.

 

Крюґер вирішив нагадати, що Поезія існує, і робить це з неабияким розмахом, якщо не сказати — маніакальним азартом, що чимось нагадує вчинки його відомого кіношного тезки Фреді.

 

Крюґер вводить поняття «Канону української поезії», і зараховує до нього таких авторів, як Олег Лишега, Василь Голобородько, Петро Мідянка, Тарас Мельничук, Іван Драч, Павло Тичина та інших.

 

Передбачаю, що багато кому цей «список кораблів» може здатися надто суб’єктивним, неповним або нерівним, проте важко відмовити автору в обґрунтуванні тієї чи іншої персони.

 

У кожного з цих поетів Крюґер знаходить певну онтологічну основу — «Щойно сотворений Всесвіт», «Начала», «Безконечність», «Блага вість», «Кларнетизм», «Трагедійна вертикальність», «Великі загадки» — й переконливо ілюструє її прикладами віршів.

 

Цікава деталь: за винятком двох-трьох персон Крюґер є (або був) особисто знайомий з героями своїх есеїв, і це не формальне фейсбучне знайомство, а доволі тепла чоловіча дружба — попри різницю у віці, поглядах і місці проживання.

 

Скажімо, Крюґер в останні роки доволі часто зустрічався з Іваном Драчем, і останній навіть подзвонив йому з Феофанії за тиждень до своєї смерти.

 

Тонкість і щем ситуації полягає в тому, що до цього Драч ніколи не дзвонив Крюґеру перший, бо не мав звички зберігати номери телефонів — тобто останні сили поет-класик витратив на те, щоб дістати номер Крюгера і фактично попрощатися з ним. І зробив це красиво — без різних «прощавай», а запросивши до себе через тиждень.

 

Також мені довелося бути свідком теплих відносин Крюґера з Олегом Лишегою, котрий теж не так давно залишив нас.

 

Це не були стосунки поета та його наступника (аж надто різні у них вірші) і не стосунки митця і його літагента (хоча одна з іпостасей Крюґера — сама така), і, боронь Боже, нічого перверзійного не було у них, — це, радше, були стосунки батька й сина, але не в звичному земному сенсі, а в світовому, метафізичному. Я пам’ятаю, як переживав Крюґер за Лишегу в останні дні його хвороби, як просив за нього молитися в останню ніч...

 

Колись я вже зауважував, що Крюґер нагадує гінця олімпійських богів Гермеса (і з роками, до речі, все більше), і його адресатам часом складно розгадати суть цих невимовлених, алегоричних, а часто-густо замаскованих іронією послань, а вони — ці послання — зазвичай дуже важливі й доленосні.

 

Якщо ти вже сказав, що людина — «канонічний поет», то мусиш займатися апологією цього твердження, і це певною мірою робить тексти прогнозованими, заточеними на позитив.

 

Проте цю вимушену тенденційність із надлишком компенсують універсальність деяких висновків, цитат або й мінілекцій.

 

Скажімо, автор роз’яснює, чому дискусія «Чи може верлібр бути поезією?» є «абсолютно безглуздою»; визначає соціальну функцію чистого мистецтва як «звільнення, /д/осягнення свободи»; цитує Петра Мідянку, чиї слова мають визубрити назубок усі поети-початківці:

 

«В поезії немає поколінь, вона не знає старших чи молодших. Поезія є позапоколіннєвою, ангельською, безтілесною в цьому сенсі; поезія також не знає меж часу і простору — у ній усе існує одночасно, — в цьому і полягає дар Поета бачити Єдине, а не часткове».

 

Не можна оминути й назву даної збірки — «Розчахнута квітка», що однойменна назва другого есею, присвяченого Михайлові Григорову, котрий складається з двох слів назви, а далі — порожня сторінка. Що тут сказати? Складно коментувати те, чого майже немає (хоча два слова — це теж немало).

 

Однак інерція всієї збірки, де Крюґер почасти вкрай доскіпливий, а почасти — грайливий (до речі, неодноразово цитує Йогана Гейзінгу з його Homo Ludens), дає підстави зробити висновок, що автор просто не знає, що саме написати про одного з «Канону». І це, певна річ, більш чесно й благородно, ніж писати абищо абияк.

 

З іншого боку, такий прийом (бо все ж таки і прийом теж) спонукає читача більше дізнатися про цього особливо виділеного автора, тим паче, що той має збірку з суголосною назвою «Зелена квітка тиші».

 

Певна частина «Розчахнутої квітки» присвячена речам, лише дотичним до поезії, де Крюґер декларує свою етичну, естетичну, а то й громадянську позицію стосовно міжнародного фестивалю поезії «Київські лаври» (де втягується в наперед безперспективну дискусію з письменником Олегом Шинкаренком щодо закидів останнього про схожість текстів Бахита Кенжеєва і групи «Любэ»); святкування Дня Незалежности (де примудряється не всує згадати навіть нациста Отто Скорцені!); провокаційних малюнків Т. Шевченка авторства Олександра Грехова (аргументовано захищаючи останнього) або внеску в розвал/збереження СРСР перших імен радянської естради (таких компліментів, люди добрі, Аллі Пугачовій ще ніхто не відвішував!).

 

Попри значну заяложеність тем, читати ці есеї надзвичайно цікаво. Кілька разів ловив себе на думці, що це спочатку були вірші в стилі ранньої крюґеровської збірки «Прощальний поцілунок Ілліча», які автор перетворив на есеї.

 

Загалом-то свобода, оригінальність і широкий спектр мислення — одні з головних чеснот «Розчахнутої квітки», а це, зокрема, свідчення того, що Крюґер теж працює з мистецтвом, а не з масами.

 

Автор: Олег ПОЛЯКОВ

Джерело: Україна молода

Коментарі
Автор(-и): Людмила Тарнашинська / Розділ:

Книга «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління. Історико-літературний та поетикальний аспекти», автор: Людмила Тарнашинська, видавництво «Смолоскип», рік видання: 2019.

Висунуто Інститутом літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.

 

Науково-популярне видання «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління. Історико-літературний та поетикальний аспекти» Людмили Тарнашинської

 

Відгук

на книгу «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти)» Людмили Тарнашинської

 

У літературознавчій книзі «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти)». Київ: Смолоскип, 2019. 589 с. Людмила Тарнашинська на високому рівні академічної гуманітаристики осмислює місце і роль «знакового покоління» творців 60-х XX століття, кожен з яких є справді неповторним, виокремлюючись своїм голосом в літературно-мистецькому та науковому світі України тієї доби. Акцентуючи на індивідуальному «Я» як філософсько-психологічній субстанції кожного із досліджуваних письменників та митців, авторка глибоко аргументує як назву головної частини «Я ‑обернене світові», так і мотивованість означенння того чи іншого розділу/підрозділів у цій книзі. Приміром, про поетів (Ліну Костенко, Івана Світличного, Василя Симоненка, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Ірини Жиленко), прозаїків (Валерія Шевчука, Володимира Дрозда, Євгена Гуцала, Григора Тютюнника), вчених, зокрема літературознавців та літературних критиків (Михайлину Коцюбинську, Івана Дзюбу, Євгена Сверстюка, Івана Світличного), художників-малярів (Аллу Горську, Віктора Зарецького, Опанаса Заливаху, Людмилу Семикіну, Галину Севрук) чи кінорежисера (Сергія Параджанова), ґрунтуючись на змістовій та поетикальній сутності їхніх ідейно-естетичних творінь.

При цьому Людмила Тарнашинська, опираючись на численні праці європейського чи світового рівня учених, скажімо, дослідників проблеми персоналізму (В.Штерн, Е.Шпрангер. Е.Муньє, П.Рікер та ін.), вперше в українському літературознавстві осмислює її, таку проблему, на матеріалі творчості українських шістдесятників, розширюючи і поглиблюючи положення та висновки зарубіжних науковців розмислами з праць українських філософів ‑Г.Сковороди, П.Юркевича, О.Кульчицького ‑таким чином уводячи їх до європейського філософського контексту.

Загалом ґрунтовний аналіз обраних для осмислення справді знакових персоналіїв «на тлі покоління» засвідчує досконале знання авторкою усіх творінь кожного зокрема, вміння по-своєму, свіжо і неперебутньо, не повторюючи нікого, а найголовніше ‑фахово, побачити і відкрити для реципієнта дивовижну силу краси, правди, безкомпромісності художнього слова на суспільному-політичному тлі, шо аж ніяк не сприяло їхньому творчому зростанню (досить згадати насамперед «дорогу болю» В.Стуса, І.Світличного, В.Симоненка, Є.Сверстюка, І.Дзюби, М.Коцюбинської та ін.). Високий професіоналізм у поєднанні із «сродною працею», коли авторка пише про те, що любить, що знає, «про що не може не писати», дали їй імпульс длявідкриття в дослідженні майже кожного із них якогось нового аспекту, нової концепції, ніким не помічених досі (скажімо, глибинне осмислення «натурфілософської антропології художнього світу» Євгена Гуцала, що такожвперше введено у вітчизняну науку про літературу).

Багатий словниковий запас ерудита-літературознавця, поповнений прискіпливим осмисленням наукових праць світоглядного, філософського, психологічного плану та вміння його доречно використати при аналізі, відчутні в обговорюваному дослідженні. Авторка толерантна у використанні написаних іншими вченими літературно-критичних статей, студій, дискусійних міркувань.

Про незмінний об’єкт наукового вивчення і зацікавлення Людмили Тарнашинської свідчать і раніше видані нею фундаментальні праці ‑«Сюжет Доби: дискурс шістдесятництва в українській літературі XX століття». Київ : Академперіодика, 2013. 678 с., а також «Шевченко ‑поет сучасний»: Прочитання крізь призму шістдесятництва» (К. Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2017. 270 с.: 17 др. арк.), що становлять цілісну трилогію з вищезазначеної проблематики, у якій головною і є запропоноване видання.

Загалом Людмила Тарнашинська належить до когорти провідних вітчизняних науковців, які визначають обличчя сучасного українського літературознавства. Ерудована, різнобічна вчена з широким світоглядом продовжує найкращі традиції українського класичного літературознавства і водночас успішно освоює новітні методологічні підходи. У її новаторській, оригінальній за будовою праці «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (історико-літературний та поетикальний аспекти)», як і в багатьох інших студіях, органічно поєднуються сміливі й притому виважені інтерпретації з прискіпливою увагою до деталей художнього тексту, архівних першоджерел і біографічних фактів. Це дає підстави дослідниці здійснювати широкі і вдумливі узагальнення (приміром, про той же ідейно-естетичний «феномен шістдесятництва») як теоретико-методологічного, світоглядно- філософського, так і історико-літературного характеру. Власне, ці риси дослідницької методології Людмили Тарнашинської, що вирізняються не лише в її науковій праці «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (історико-літературний та поетикальний аспекти)», а й по суті в усіх її книгах, сприяли появі в нашому сьогоднішньому літературознавстві та й загалом гуманітаристиці якісно нового рівня осмислення творчої спадщини багатьох українських митців.

Отож, високий рівень літературознавчого мислення, загрунтованість праці на філософсько-психологічному фундаменті зарубіжної і вітчизняної науки та українському літературно-історичному процесі, новаторські методологічні підходи до аналізу персоналій знакового «материка» 60-х та

вищесказане ‑все це дає підстави підтримати наукову працю Людмили Тарнашинської для присудження їй Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Такий одностайний висновок кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника при обговоренні праці «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти). Київ, 2019.

 

Завідувач кафедри української літератури

Прикарпатського національного університету

ім.В.Стефаника, доктор філологічних наук, професор

Степан Хороб

Коментарі
Автор(-и): Олена Гром / Розділ:

Цикл робіт «Мистецтво жити у критичній зоні», автор: Олена Гром, рік першого оприлюднення: 2022.

Висунуто Українською асоціацією професійних фотографів.

 

Цикл робіт «Мистецтво жити у критичній зоні» Олени Гром

 

У Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка

 

Лист підтримки фотодокументалістки Олени Гром

 

Громадська організація «Фотоархів війни в Україні» (Ukrainian Warchive) звертається до Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка з проханням розглянути кандидатуру фотохудожниці Олени Гром на отримання нагороди.

Олена є активною учасницею нашого архіву. Тільки в рамках діяльності нашої організації за 2023 рік ми мали можливість виставити її проекти про наслідки російської окупації Київської області у галереї Rikstolvan (персональна виставка) та у міській ратуші Radhuset Ulricehamn (групова виставка) у Швеції. Її роботи завжди викликають сильну емоційну реакцію у глядачів. Художні прийоми, які використовує авторка, доповнюють документальність її фотографій та допомагають залучити гладяча до української реальності війни.

Олена останні 7 років працює виключно з темою війни та травми. До цієї теми вона звернулася після того як вона з родиною мусили покинути рідний Донецьк у статусі внутрішньо переміщених осіб. Повномасштабна війна застала її у Бучі, де оселилася її родина.

Олена Гром працює на стику соціального репортажу та концептуальної фотографії. Свою «місію» вона бачить у висвітленні життя цивільних людей, які опинилися у зоні військових дій. Своїми фотографіями Олена Гром намагається донести до світової громадськості складність військових буднів, трагедію війни та віру у людяність.

Фотографії Олени були оцінені на конкурсах сучасного мистецтва та багатьох міжнародних фотоконкурсах. Фотопроект «Мистецтво жити у критичних зонах» був оцінений на міжнародних конкурсах і виставлявся у США, країнах Європи та Японії.

Цю серію Олена створила у Бучі, одразу після повернення до рідного міста. Вона фотографувала людей, які пережили російську окупацію. Однак цей проект не про жертв, а про Героїв. «Мистецтво жити у критичних зонах» ‑ про людську гідність, про силу повертатися до зруйнованих міст та брати участь у їх відбудові, про волю до життя й віру в майбутнє.

Фотографії Олені мають високу художню, культурну та історичну цінність, та формують сучасну Українську фотографію та візуальне мистецтво. Роботи Олени Гром безперечно заслуговують на визнання Комітетом з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

З повагою,

Еміне Зіятдінова,

куратор та спів засновниця Ukrainian Warchive

 

25 жовтня 2023

 

У Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка

 

Лист підтримки фотодокументалістки Олени Гром

 

Я, Наталія Ворожбит — українська письменниця, драматург, режисер та сценарист, хочу підтримати надання Національної Шевченківської премії Олени Гром. Ми знайомі особисто. Олена є активною учасницею нашого суспільства.

Понад 7 років Олена працює виключно з темою війни та травмою. Олена працює у військовій та деокупованої зонах, її фотографії ‑ це естетична та смислова зупинка часу та літопис України.

Своїми фотографіями Олена Гром намагається донести до світової спільноти складність військових буднів, трагедію війни та віру у людяність. Фотопроекти Гром не просто зображення та документація подій, а зміст та життя.

Художні прийоми, які використовує авторка, доповнюють документальність її фотографій та допомагають залучити гладяча до української реальності війни.

Фото Олени ‑ справжні та важливі події у художньому та культурному житті України. Вони мають високу художню та історичну цінність, формують сучасну Українську фотографію.

Роботи Олени Гром безперечно заслуговують на визнання Комітетом з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

З повагою,

Наталія Ворожбит

українська письменниця, драматург, режисер та сценарист,

лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2022 року

 

27 жовтня 2023

 

Коментарі