Офіційний веб-сайт

Роботи, допущені до другого конкурсного туру

Автор(-и): Олександр Яковчук / Розділ:

Симфонічний диптих «Революція Гідності»: І частина - Симфонія №7 «Майдан», II частина - симфонія №8 «Нескорені», поема «Молитва до Марії», вірші Т.Г.Шевченка, для сопрано та мішаного хору без супроводу,

Кантата «Думи мої», вірші Т.Г.Шевченка, для баритона, мішаного хору та флейти, автор-композитор: Олександр Яковчук, роки оприлюднення: 2016-2019.

Висунуто Правлінням Київської організації Національної спілки композиторів України.

Композитор Олександр Яковчук
Композитор Олександр Яковчук
Коментарі
Автор(-и): Аліса Ложкіна / Розділ:

Книга «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ-ХХІ ст..», автор: Аліса Ложкіна, видавництво: «ART HUSS», рік видання: 2019.

Висунуто Державним підприємством «Національний центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

 

Книга «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ-ХХІ ст..» Аліси Ложкіної

 

https://chytomo.com/book/permanentna-revoliutsiia/

https://officiel-online.com/heroes/book-of-alisa-lozhkina-permanent-revolution-contemporary-art-of-ukraine/

Коментарі
Автор(-и): Марія Бурмака / Розділ:

Авторський концерт «Ніжно. Тихо. Голосно» із симфонічним оркестром Українського радіо, виконавиця: Марія Бурмака, дата оприлюднення: 16.05.2019 р.

Висунуто Громадською організацією «Перфектна Арт Група».

 

Авторський концерт «Ніжно. Тихо. Голосно» із симфонічним оркестром Українського радіо Марії Бурмаки

 

Марія Бурмака дасть концерт на біс із Симфонічним Оркестром Українського Радіо

https://nrcu.gov.ua/news.html?newsID=92562

"Я сьогодні - Моцарт!" - інтерв'ю Марії Бурмаки напередодні концерту "Ніжно. Тихо. Голосно" з симфонічним оркестром Українського радіо

http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=92862

Коментарі
Автор(-и): Іван Уривський, Петро Богомазов, Остап Ступка, Олександр Форманчук / Розділ:

Вистава «Пер Гюнт» за п'єсою Генріка Ібсена Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, автори вистави: Іван Уривський (режисер-постановник), Петро Богомазов (художник-постановник), Остап Ступка, Олександр Форманчук (виконавці ролі Пер Гюнта), публічне представлення твору: 10 квітня 2021 року.

Висунуто Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка.

 

https://umoloda.kyiv.ua/number/3730/164/157380/

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3241512-ludina-vs-trol-divovizna-istoria-pera-gunta.html

Коментарі
Автор(-и): Володимир Єшкілєв / Розділ:

Романи «Унія», «Каїн», автор: Володимир Єшкілєв, видавництво «Фоліо» (м.Харків), роки видання: 2021, 2020.

Висунуто видавництвом «Фоліо».

 

Романи «Унія», «Каїн» Володимира Єшкілєва

 

Хаос насолоди і пізнання: рецензія на роман Володимира Єшкілєва "Унія"

https://umoloda.kyiv.ua/number/3594/164/146525/

 

Коментарі
Автор(-и): Костянтин Родик / Розділ:

Книга «Сізіф XX. Книжка vs політика», автор: Костянтин Родик, «Видавництво Балтія-Друк», рік видання: 2019.

Висунуто Асоціацією Українських Письменників.

 

Книга «Сізіф XX. Книжка vs політика» Костянтина Родика

 

Олександер КРАСЮК, Про одвічну війну політиків із книжками // Україна молода, 4 червня 2019 р.

https://www.umoloda.kiev.ua/number/3465/164/133983/

 

Наталя МАРЧЕНКО, На перехресті паралельних прямих або Сізіф ХХ // Україна молода, 10 червня 2020 р.

https://www.umoloda.kiev.ua/number/3599/164/146971/

 

Олександер КРАСЮК, Книжка років // Український BEST. Мініенциклопедія книжкового дворіччя: 2019–2020. – К.: Майстер Книг, 2021, стор. 125–127

https://knyzhkaroku.online/wp-content/uploads/2021/01/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%852020.pdf

Коментарі
Автор(-и): Володимир Аренєв / Розділ:

Книга «Заклятий меч, або Голос крові», автор: Володимир Аренєв (Володимир Пузій), видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», рік видання:2020.

Висунуто видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

 

Повість-фантазія «Заклятий меч, або Голос крові» Володимира Аренєва

 

У ландшафті міфу (рецензія на книжку Володимира Аренєва)

https://litakcent.com/2020/11/10/u-landshafti-mifu/

 

Коментарі
Автор(-и): Галина Скляренко / Розділ:

Книги «Українські художники: з відлиги до Незалежності»(кн.1, кн.2), «Нова українська скульптура», автор: Галина Скляренко, видавництво «Huss» (м.Київ), роки видання: 2020, 2021.

Висунуто Інститутом проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України.

 

Книги «Українські художники: з відлиги до Незалежності», «Нова українська скульптура» Галини Скляренко

 

Визначна віха в підготовці нової історії українського мистецтва

 

Можна впевнено стверджувати, що новою книгою Галини Скляренко українське мистецтвознавство не лише збагатилося, а й оновилося! Свіжа мова, яскраві думки і нестандартний підхід до будівництва історії мистецтва загалом.

Оскільки тут пропонується новий підхід до витлумачення рухливої і динамічної історії актуального українського мистецтва, маємо нове за типом концептуальне видання, де історія мистецтва подається крізь герменевтичну, семіотичну і біографічну матрицю інтерпретації творів мистецтва. Авторкою обрано незвичний жанр «мистецтвознавчого портретування».

У 22 розділах, які вибудувані за логікою історичного й культурологічного поступу, розгортається не «картинка мінливого буття», а цілком послідовний і перехресний аналіз творчого методу кожного майстра й того, що називають «індивідуальною міфологією творчості».

Це не книга біографій, навіть не альбом і не антологія, - це вдумливе розкриття того, що є творчість в умовах ідеологічного тиску і тих процесів, що не вкладаються в офіційний вимір мистецької реальності. Цей двотомник - важлива віха в підготовці нової історії українського мистецтва. Ба більше - це її фундамент, ґрунтовні «входи» в проблематику сучасної мистецької творчості.

Адже за кожним емблематичним типом оповіді постають вкрай актуальні питання: якою є творчість в умовах ідеологічного тиску, чим вона живиться і змінюється, як співіснують візуальні вербальні складові в основі творчого мовлення, - ще більше (методологічно): як уникнути мистецтвознавчих схем й упередженостей у дефініціях творчого методу кожного мистця? До речі, за своєю структурою і формою дискурсивної репрезентації видання є зразковим саме з мистецтвознавчих методологічних засад.

Галина Скляренко не намагається заповнити «прогалини», хоча її методологія цього не заперечує, - вона заповнює лакуни смислу, які, спираючись на метод портретування, наповнюються конкретикою

Авторка не уникає проблемних питань української культурної ідентичності й мистецької самобутності. Однак головним для неї є бажання: а) реконструювати сам механізм творчості кожного мистця; б) унаочнити закономірності мистецького буття, міфологізованого часом і дійсністю. Тим яскравіше виявляється обертання фактажу й досліджуваного матеріалу: все є чітко опрацьованим і все є більшим, ніж просто констатацією фактів, - тут панує ідея! А вона в намаганні створити таку систему оцінки творчості, коли час, епоха, особливості доби не заступають самої творчості мистця!

Мистецтвознавиця не лише показує, чим займалися мистці в певний час, - вона демонструє систему мистецьких думок, яка іноді ширше й значніше за конкретні твори мистецтва. Головна ознака книги - неупередженість! Долання мертвих схем і живе мовлення про мистецтво!

Звісно, маємо дискурси О.Петрової, В.Бурлаки, О.Авраменко, В.Сидоренка. Не ламаючи усталених норм мистецтвознавчого дискурсу, метод портретування Скляренко рухається далі - у глибину процесів, у широку панораму механізмів творчого мислення. Не фактаж як такий цікавить авторку, її цікавить сам семіозис пластичного мислення! Більше того - не хронотопічне з'ясування причинно-наслідкових зв'язків цікавить дослідника, а намагання за кожною постаттю відкрити мисленнєве підґрунтя художньої творчості в певний історичний час.

Структуру книги складає череда нарисів, де голо­вним є бажання і вміння винаочнити сам творчий метод кожного з майстрів, узятих в обіг мистецтвоз­навчої думки. Як влучно зазначив автор ідеї книж­кової серії і керівник видавничого проекту «Українське мистецтво ХХ-ХХІ століття» Ігор Абрамович, (пропущений крізь прискіпливу і тонку оптику ав­торського погляду Галини Скляренко, історичний фактаж набуває виразного об'єму, проявляються у закономірності і унаочнюються складні переплетіння змістів загального історичного поступу, окремих творчих та особистих доль».

Багато зроблено вперше! По-новому витлумачена доля і творчість Т.Яблонської (уже за одне це можна клонитися авторці!). Без зайвої метушні науково й системно розглянуто й проаналізовано «Книгу схем» В.Ламаха, уперше професійно проаналізовано творчість О.Соколова, між іншим, у тому актуальному вимірі, який сьогодні іменують «вербально-візуальним синтезом» і відносно якого майже не існує методології аналізу. Теж саме і про В.Бахчаняна. Укотре стверджуємо - уперше мистецтвознавчо!

Яскраво, ґрунтовно і всебічно проаналізовано юрчість П.Бедзіра, А.Горської, В.Бахчаняна, В.Барського, Ф.Юр'єва, А.Сумара, Я.Левіча й багатьох інших. Тут важливим є авторський вибір мистців. Скляренко влучно обирає саме тих, ким історія мистецтва створювалася і ким вона живиться й нині! Є всі підстави стверджувати, що, попри безліч наукових творів, що стосуються фотографа Б.Михайлова, текст Г. Скляренко - один з найглибших і найпроникливіших, який дає змогу неупереджено побачити сутність роботи в царині фотографії і творчості мистця!

Галина Скляренко вправно обходиться з мистецькими школами Києва, Харкова, Львова, Одеси, Закарпаття, влучно й точно випромінює своєрідність історичного шляху й сучасного стану кожної з них. Гїекфразис міцний і природний. Тим паче, що йому пасує фахова добірка ілюстрацій, втягнута в серед­ину тексту і такою, що є досконало показовою і репрезентативною.

Найбільшою цінністю двотомника є не сам фактаж (а він досконалий, неодноразово перевірений і опрацьований!), а метод автора - опрацьовуючи персону і долю мистецької особистості, віднайти і відкрити її творчий КОД, узагальнити окремішнє явище і з'єднати його з плином часу та специфікою дослідженої доби.

Звісно, є питання, які ще чекають на своє продовження та аналіз; є речі, з якими можна сперечатися, - утім, це ж РУХЛИВА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА. Динамічний автор, неспинна енергія якого ще подарує нам безліч яскравих книжок, розкриє саму сутність мистецького поступу в означений період.

Г.Скляренко дає нам взірець неупередженого, вдумливого аналізу творчості мистця - «від відлиги до перебудови», за яким стоїть дещо більше - нова мистецтвознавча методологія аналізу й нова ідеологія утворення актуальної історії сучасного українського мистецтва.

Особлива подяка А.ІІІалигіну, авторові оригінал-макета та всесвіту фотографій В.Марущенка, які контекстуально й зорово-пластично збагатили книгу. Цей проект дає всім нам можливість долучитися до свіжості мистецтвознавчої думки, до яскравості її візуального втілення і до ствердності видавничого поступу, що обіцяє кожному з небайдужих упевненість, що справу буде продовжено.

Питання, звісно, залишаються відкритими!

 

Олег Коваль,

мистецтвознавець, лауреат премії ім.І.Ю.Рєпіна

 

«УКРАЇНСЬКІ ХУДОЖНИКИ:З ВІДЛИГИ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ»

 

Галина Яківна Скляренко ‑відома і активна вітчизняна мистецтвознавиця, старша наукова співробітниця відділу образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАНУкраїни, кандидатка мистецтвознавства,доцентка. Сферою її наукових зацікавлень є мистецтво та культура XX ‑початку XXI от., а також українське новітнє мистецтво. Надзвичайно цікаве, але одночасно дуже непросте та, головне, ще зовсім малодосліджене, воно вимагає не просто ерудиції, уваги й старанності. Адже цього замало, коли мистецтвознавець має стати посередником, певною мірою, навіть перекладачем між Митцем і Глядачем і допомогти їм зрозуміти один одного. Саме такому «діалогу» сприяє вся діяльність Г.Я.Скляренко, її монографії та статті, проекти та виступи, а також ‑нова робота «Українські художники: з Відлиги до Незалежності» (К.: НUSS, 2020).

Вона складається з двох книг. Кожна містить одинадцятьрозділів-начерків, присвячених окремій персонали: Тетяна Яблонська, Олег Соколов, Валерій Ламах, Єлизавета Кремницька, Павло Бедзір, Алла Горська, Михайло Грицюк, Флоріан Юр'єв, Вілен Барський, Анатолій Сумар, Яким Левич у першій книзі; Юрій Луцкевич, Ференц Семан, Вагрич Бахчанян,Борис Михайлов, Федір Тетянич, Люс'єн Дульфан, Сергій Пустовойт, Олександр Аксінін, Віктор Муращенко, Анатолій Степаненко, Леонід Вайцехов ‑у книзі другій.

Актуальність «Українських художників» є безумовною. Достатньо зазначти, що, наприклад, про Леоніда Войцехова Г.Я.Скляренко взагалі написала першою. І, майже, про всіх названих художників (як от про О.Соколова, В.Ламаха, А.Горську, В.Барського, В. Бахчаняна, С. Пустовойта, В. Муращенка) вперше пише саме мистецтвознавець, оскільки пов'язані з ними матеріали обмежуються спогадами напівбелетристичного характеру та, в кращому випадку, невеликими публікаціями у періодичних виданнях. Але йдеться не просто про цікаві особистості, а про художників, які були центрами творчих гуртків ‑і, нерідко, впливали на розвиток цілої групи молодих майстрів. Деякі з героїв книги (як от Павло Бедзір в Ужгороді, Леонід Войцехов в Одесі, а також Олег Соколов, Люсьєн Дульфан) взагалі існувалита існують в статусі мистецьких і надзвичайно шанованих «міських легенд». А ще ‑ кожен з них став створювачем своєрідної «авторської міфології», що, втім, є типовим для видатних митців окресленої епохи.

У начерках вдало й цікаво поєднано біографічні відомості, аналіз творчості, розгляд прижиттєвих і сучасних публікацій. Використано великий матеріал, який часто є малодоступним та унікальним. При цьому творчість митців, про яких йдеться у книзі, завжди поставлена в контекст тенденцій часу та загальної проблематики мистецтва, а також стає приводом для розгляду проблем кон­цептуалізму, еволюції картини, живопису, фотографії тощо.

І ще. Книга Г.Я.Скляренко є, по суті, роботою, «відкритою» для «продовження» ‑ яке, ймовірно, буде!

 

Оксана Ламонова,

науковий співробітник ІМФЕ ім. М.Т.Рильського

НАН України, кандидат мистецтвознавства

 

Коментарі
Автор(-и): Іван Микитюк / Розділ:

Портрети із серії скульптурних робіт «Мої односельчани», автор: Іван Микитюк, оприлюднено в 2021 р., «Весняний салон», Львівський палац мистецтв.

Висунуто Музеєм мистецтв Прикарпаття (м. Івано-Франківськ).

 

Портрети із серії скульптурних робіт «Мої односельчани» Івана Микитюка

 

ПРЕТЕНДЕНТ НА НАЦІОНАЛЬНУ ПРЕМІЮ УКРАЇНИ ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

 

Іван Васильович Микитюк народився на Покутті в селі Задубрівці 5 липня 1948 р. Змалку проявив хист до мистецтва. Після закінчення середньої школи вступив до Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва. Улюбленим предметом стала скульптура.

Після служби в армії продовжує навчання в Львівськомуінституті прикладного та декоративного мистецтва. Успішно його закінчує і залишається в інституті на кафедрі монументальної скульптури. Бере участь у виставках, як в Україні так і за кордоном.

Іван Васильович дійсний професор Львівської академії мистецтв. Заслужений діяч мистецтв, лауреат різних престижних премій, зокрема – літературно-мистецької премії імені Марка Черемшини та обласної премії імені Ярослава Лукавецького, член Національної спілки художників України. Автор пам’ятника Тарасові Шевченку в Будапешті (2007 р.) Угорщина (на фото).

Твори знаходяться в музеях і приватних колекціях в Україні та за кордоном.

На здобуття Національної премії імені Т.Г.Шевченка Івана Микитюка висунули музей В. Касіяна (м. Снятин), музей мистецтв Прикарпаття (м.Івано-Франківськ) та Львівський музей етнографії.

Ярослав СЕМЕЛЮК,

науковий працівник музею В. Касіяна, художник

Джерело: часопис «Снятинська вежа»,

від 11 листопада 2021 р., №43.

Коментарі
Автор(-и): Андрій Бондар / Розділ:

Книга«Ласощі для Медора», автор: Андрій Бондар, «Видавництво Старого лева» (м.Львів), рік видання: 2021.

Висунуто Львівською міською громадською організацією «Мистецька рада «Діалог».

 

Книга«Ласощі для Медора» Андрія Бондаря

 

Провідна жарївка всередині нас: пів сотні есеїв про важливе

РУДЮК АНАСТАСІЯ 19.07.2021

«Що ж, раціональне слід залишити обивателям і раціоналістам, а самому (самій) йти за провідною зорею червоної жарівки всередині себе: запалюється— добре, не запалюється — погано. Або ж просто ніяк.»

Цитата з книги

Як часто ми рефлексуємо над тим, що відбувається з нами та навколо нас? Адже щодня життя підкидає нам причини зупинитись, обдумати щось та рухатись далі. Аромат цвітіння липи може навіяти спогади про безтурботне дитинство, останній випуск новин може спровокувати роздуми про те, куди ж насправді прямує людство, а скромні тиражі виданих книг наштовхнуть на сумні думки про народ, який творить літературу, але водночас її не читає. Причин для рефлексій безліч. А уявіть, якби всі ваші рефлексії за останні кілька років зібрали в одну книжку. Вийшла б така собі збірка есеїстики і водночас щоденник, де можна за рядками вгледіти еволюцію думок та переживань автора. Саме такою є книга Андрія Бондаря «Ласощі для Медора». В ній близько пів сотні есеїв, якій Андрій писав протягом трьох років для ресурсу Збруч. Про культуру, політику, суспільство, життя. І, звісно ж, про людське, надто людське.

Про життя, що більше за літературу

В одному зі своїх есеїв Андрій Бондар пише, що «життя, як відомо, більше за літературу. Вже не кажучи про її канони». У цьому короткому цитуванні можна розгледіти проблему кожного Автора, який намагається у своєму мистецтві передати частину життя. Чи хоча б її уламок. Десь так само і в есеях Андрія Бондаря відображена потреба або ж намагання передати частину своїх переживань, думок та спогадів щодо певних тем, які стосуються всіх нас.

Про що пише Андрій Бондар?

Есеї з книги «Ласощі для Медора» не об'єднані чіткою спільною темою або ж проблематикою. Вони досить розмаїті, і кожен читач може знайти щось виняткове для себе. Андрій Бондар пише про культуру, політику, історію, життя в соціумі (або ж його відсутність під час карантину). Особливої уваги вартують роздуми автора про війну на Сході та вплив російського світу на українців.

В одному із есеїв Андрій Бондар розглядає цілий сучасний феномен України: молоді люди, яким ледве за двадцять, сумують за Радянським Союзом. Безсумнівно, таке бачення нашої історії навіяно молодим поколінням завдяки пропаганді, але ж наскільки іронічним є те, що люди, які не жили в Союзі, можуть сумувати за ним. Андрій Бондар спростовує романтизацію есересеру для українців і пише, що:

«Ми переплатили за все, чого не просили, і не мали жодної альтернативи. А тепер маємо. Нині ми навіть маємо право тужити за країною, в якій ані дня не жили. І ніхто в нас цього права не забере».

А також про людське, надто людське

Розмаїтість тем — це яскрава перевага зоїрки ЄСЄІВ «ласощі ДЛЯ медора». «віир пише при паиіщпл пандемії для кожного з нас, про власне місця народження та дитинства, про роль Автора в сучасному літературному процесі. І з таких пазлів утворюється мозаїка бачення автора на те, що його оточує.

Чому варто прочитати збірку «Ласощі для Медора»?

Насамперед варто зазначити, що читати цю збірку есеїстики варто поступово. Один есей на один день. Щоб обдумати, підкреслити цікаві фрагменти і пережити прочитане в собі.

А читати її варто, щоб познайомитися ближче з якісною українською есеїстикою. А також, щоб пізнати авторські роздуми, в яких легко роздивитись і свої. Бо, як пише Андрій Бондар:

«Наше життя триває. Триває у спогадах більше, ніж у пошуках. Бо пошуки і є добре замаскованими спогадами. Спогадами про втрачене «я», яке ніколи не бувало таким, як ми собі уявляємо».

Джерело: starylev.com

 

От би Медор поласував! Огляд збірки есеїв Андрія Бондаря «Ласощі для Медора»

ІРИНА СТРАХУРСЬКА, 14.09.2021

Одна із вірних ознак, які визначають доброго есеїста, полягає в тому, що писати він може чи не про все на світі. Поет, перекладач, публіцист Андрій Бондар і його нещодавня збірка «Ласощі для Медора» — яскравий тому приклад. Тексти в цій книжці порушують різні теми, окреслюючи надзвичайно широке коло інтересів автора. Вони присвячені як особистим історіям, так і спробам критичного аналізу громадсько-політичної ситуації в країні; як довколалітературним роздумам і так званій «побутовій філософії», так і «копанню» в собі і спогляданню світу.

Сердечний нерв

Рефлексії письменника загалом відзначаються виваженим стилем, за яким, однак, неможливо приховати внутрішньої напруги й навіть нервозності, адже пише він про те, що справді вважає найважливішим для себе. Важко не помітити, наскільки його побутові, родинні, професійні історії чи просто внутрішні роздуми тонко співзвучні з ключовими подіями довкола, і як автор «пропускає» одне через інше, немов через сито.

«Ласощі для Медора» — це 56 вибраних есеїв із дуже влучними назвами, написаних для авторської колонки Андрія Бондаря на сайті «Збруч» протягом 2017-2020 рр. Слід згадати, що висловлювання Бондаря неодноразово спричиняють резонанс, іноді навіть викликають суперечки в соцмережах, чим тільки підкреслюють, як тонко йому вдається відчувати дух часу, і демонструють, наскільки точним він вміє бути в навколокультурних дискусіях.

«Але навіть за всіх нездоланних відмінностей від, приміром, британської культури наша культура з її хронічною неповнотою, тривалою історією російського домінування, комплексами, травмами та перерваними традиціями впродовж останньої сотні років усе одно обертається в колі загальних потреб і цінностей західного світу».

Ким є читач для автора

У цій збірці короткої прози автору жодному разі не заграє із читачами. Попри виражені інтелектуальні конотації, він також не чваниться, але й не дає читачам фору. Висновок із цього виходить тільки один: Бондар належить до тих письменників, які пишуть не заради слави, читацького схвалення чи ще чогось у цьому роді, а тому, що просто не можуть не писати.

Це дає автору певну свободу — так, Андрій Бондар пише вільно й чесно, подекуди чутливо, але при цьому залишає за собою право не впадати в сентиментальність чи надмір емоцій. Він ставиться до читача з повагою, розуміючи, що його власна творчість — не для мас (зрештою, про це свідчать і тиражі). Тож спокійно приймаючи той факт, що коло інтересів автора, хоч і дуже широке, не обов'язково збігається чи перетинається з інтересами читача, Андрій Бондар схожою свободою наділяє й останнього — і неважливо, «наївний» він читач чи професійний.

«Іноді здається, що людська голова влаштована приблизно так, як антикваріят в якомусь сонячному південноєвропейському місті. Тут тобі портрет Муссоліні і гіпсова статуетка Наполеона, фальшиві яйця Фаберже і порцелянові рибки, перше видання Гайне і ноти 103 симфонії Гайдна... Коли заходиш у таку крамницю, вражає одна річ: щось обов'язково здається тобі в якийсь дивовижний спосіб потрібним. Так само людська пам'ять».

Апологет неквапливого читання

Звісно, кожен, хто читатиме «Ласощі для Медора», виділить своїх фаворитів серед 56-и текстів. Та мені найбільше сподобалися ті, які присвячені літературі.

Наприклад, із тексту «Більше за літературу» можна довідатися цікаві маловідомі факти про творчість Джозефа Конрада — одного з найвидатніших англійських письменників, уродженця Бердичева. Зокрема, про його «небажану літературну дитину» — посередній із погляду художньої цінності роман «Спадкоємці» (1901), написаний у співавторстві з таким собі Фордом Медоксом Геффером. «Спадкоємці» стали справжньою загадкою для Бондаря, адже разюче вирізняються на фоні решти геніальних творів Конрада.

А в есеї «Куди поспішає людина» Андрій Бондар виступає справжнім апологетом неквапливого, вдумливого, якісного читання на противагу «ковзанню текстом» та погоні за кількісною читацькою статистикою. Наш час, коли людство перейшло «з ери Ґутенберґа в еру Цукерберґа» й рідко хто дочитує до кінця тексти, довші за 140 символів, автор із гіркотою називає занепадом текстової культури логоцентризму і тріумфом рухомих картинок. Він пише, що змирився з такими тенденціями, однак прикро усвідомлювати, до чого вони призведуть — до вторинної безграмотності, коли навіть прочитані книжки змішуються в голові й не доходять до серця.

Цікавий факт

Відповідь на питання, звідки взялася назва збірки, можна знайти в есеї «Бідолашний Медор!». У ньому Бондар полемізує про значення художньої літератури для того читача, який позиціонує себе скоріше як споживач, а не реципієнт. І на додачу до своїх міркувань автор ілюстративно наводить байку французького письменника Жуля Ренара про хазяїна, який з'їв свого собаку та побивався, що тепер той не зможе поласувати своїми ж об'їденими кістками.

Цю парадоксальну метафору Андрій Бондар, з його слів, вважає геніальною та багатошаровою, і зізнається, що сам хоч і наблизився до її розуміння, та все ж пояснити вичерпно для себе не зміг.

Тому й назвав збірку «Ласощі для Медора».

 

Джерело: tyktor.media

Коментарі