Серпневий номер Української літературної газети відкривається рецензією «Антологія українського спротиву» з підзаголовком «Вийшла друком антологія «Воєнний стан» з передмовою генерала Валерія Залужного» доктора філологічних наук, професора Донецького національного університету ім.Василя Стуса Віри Просалової. До антології включені есеї бійців ЗСУ, зокрема, Артема Чеха, Артема Полежаки, Валерія Пузіка, Ігоря Мітрова та ін., відомих авторів: Андрія Любки, Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Макса Кідрука та ін., журналістів: Віталія Портникова, Юрія Макарова, Євгена Положія, науковців: Ярослава Грицака, Тамари Гундрової, Елеонори Соловей та ін., колишніх полонених Станіслава Асєєва, Юлії Паєвської, відомої під псевдонімом Тайра. «Антологія «Воєнний стан» – це колективна книга свідчень, вражень, репортажів, що прояснює стан бійців ЗСУ, які знищують зло, митців, які забезпечують культурний фронт, біженців – усіх, кого війна вирвала зі звичного ритму життя, ‑ наголошує авторка рецензії. ‑ Це правдива книга насамперед про героїчний спротив українського народу окупантам, книга, адресована широким колам читачів і розрахована на те, щоб вони зрозуміли, що Збройні сили України рятують світ від рашистської навали».

З нагоди 70-річчя письменника, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитра Креміня було оголошено нового переможця літературної премії, що носить ім’я закарпатського поета і перекладача. Ним став письменник, журналіст, перекладач, доктор наук із соціальних комунікацій, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, лауреат багатьох всеукраїнських та міжнародних літературних премій Ігор Павлюк. Автор статті, присвяченої цій події, поет, прозаїк, перекладач, літературознавець Василь Кузан, зокрема, в ній зазначив: «Боротьба за премію була надзвичайно жорстка, оскільки на другому етапі члени журі визначили аж 9 книг, а перемогти мала тільки одна. Найбільше балів отримали збірки Дмитра Лазуткіна «Закладка»,  Костянтина Мордатенка «А скрипка закохалась в перший сніг...» та Анни Малігон («Розарій»). Але вони на кілька кроків відстали від Ігоря Павлюка та його збірки «Танець Мамая». Поезії, представлені в ліричній збірці «Танець Мамая»Ігоря Павлюка, спонукають читачів замислитися над формами глобальної руйнації світу й потребою зберегти те, що визначає квінтесенцію людини.

Одним з авторів серпневого числа «УЛГ» виступив доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Василь Лизанчук, який в статті «Остаточно вириваймося із російського «культурного колоніалізму!» з підзаголовком «Ідіть під три вітри вибриком, московські загарбники!» дослідив тему національної ідентичності московітів. В матеріалі представлено думки видатних мислителів минулого, зокрема,Монтсеррата Ґібернау, Максиміліана Фасмера, Івана Огієнка, Євгена Онацького, Юрія Шевельова, що стосуються шовіністичної суті російського суспільства впродовж минулих століть і теперішнього часу, де завжди фальшувалась історія і присвоювались чужі культурні цінності. «Нинішня повномасштабна російсько-українська війна – це війна ідентичностей, цінностей, світоглядних орієнтирів, цивілізацій. Українці завжди були і є будівничими і в матеріальному, і в духовному сенсі, а моксельці=московити=росіяни – руйнівники, ‑ приходить до висновку автор. – Для медійників, як і для всіх українців, російська геноцидна, терористична, екоцидна агресія – визначальний момент історичної Істини».

Осібно від інших матеріалів, вміщених в оглядовому номері Української літературної газети, займає місце культурознавча стаття «Олександр Навроцький: формування духу і думки» поета, прозаїка, літературознавця Володимира Поліщука. З автором складно не погодитись, що ім’я Олександра Навроцького ‑ українського громадсько-політичногоі культурного діяча, поета і перекладача, члена Кирило-Мефодіївського братств, діяльність якого припадає на ХІХ століття мало відоме широкому читацькому загалу. Він опинився у тіні таких видатних постатей минулого, як Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак. Аби бодай частково виправити цю ситуацію Володимир Поліщук ґрунтовно описує життя і творчість Олександра Навроцького, 200-літній ювілей якого відзначається нинішнього року. «Вже кілька поколінь українців, мабуть, демонструючи свою «скромність», обминають серйозною аналітичною увагою об’ємну спадщину митця, якій треба-таки дати виважену дослідницьку оцінку, назвати цікаве цікавим, а слабке слабким, визначити місце О.Навроцького в українському класичному літпроцесі, його роль і місце в історії нашого перекладацтва, в утвердженні української школи перекладу, ‑ констатує автор. ‑ Бо, скажімо, тільки «географія» й епохи, з яких перекладав О.Навроцький, захоплюють: античність, біблійні твори, середньовічний епос наш і зарубіжний, широке коло європейських сучасників перекладача, думки з теорії та практики перекладу…»Додамо, що Олександр Навроцький за життя писав поетичні твори, переважно на історичну тематику. Здійснив драматичну переробку поемиТараса Шевченка «Сотник», йому належать переклади творів Оссіана, П.Б.Шеллі, Дж.Байрона, В.Гюго, П.-Ж. Беранже, А.-О.Барб’є, Й.В.Гете, Н.Ленау, Г.Гейне, Г.Лонгфелло, А.Міцкевича, В.Сирокомлі, В.Жуковського, О.Пушкіна, О.Толстого, не кажучи про «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі.

Крім згадуваних авторів, матеріали яких опубліковані в Українській літературній газеті за серпень місяць ц.р., заслуговують на увагу публікації Михайла Слабошпицького, Миколи Жулинського, Андрія Демиденка, Святослава Максимчука, Валентини Коваленко, Валерія Герасимчука, Павла Вольвача, Михайла Сидоржевського, Анатолія Качана, та ін.

Влас.інфо.