Вечір пам’яті Сергія Білоконя

 

14 квітня пішов у Вічність видатний історик, джерелознавець, культуролог, доктор історичних наук, дійсний член Української вільної академії наук, Почесний професор Києво-Могилянської академії С.І. Білокінь. Втрата, якої зазнала Україна, болісно відгукнулася у серці кожного, хто знав, цінував і любив Сергія Івановича. На вечорі пам’яті в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського зустрілися колеги, співробітники, шанувальники його наукової творчості, а також друзі, що знають Сергія Білоконя ще з молодих років.

Найбільша праця його життя, поцінована вищою урядовою нагородою України -  книга «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР 1917-1941 р.р.» (К., 1999, 447 с.). Друге доповнене видання  (2017 р.) стало ще об’ємнішим! Тож Сергій Білокінь мав рідкісний дар, притаманний таким дослідникам, як М.Грушевський, М.Брайчевський, Я.Ісаєвич, Л.Череватенко, М.Шудря, які ніколи не ставили кінцевої крапки у своїх працях.

Про талант Білоконя виразно писав Іван Дзюба: «Джерелознавча пристрасть, смак до історичних подробиць, яких він немало врятував із забуття і перед якими відчуває особисту відповідальність, інтуїтивне відчуття «напрямків… Сергій Білокінь здобув заслужений авторитет джерелознавця, бібліографа, книгознавця, історика, мистецтвознавця, літературознавця. У кожній із цих царин він зробив немало, а подекуди його внесок просто унікальний: скажімо, в українське джерелознавство, у Нарбутіану, у вивчення культурного життя, культурної історії Києва, маловідомих сторінок українського мистецтва і мистецтвознавства, окремих яскравих діячів української культури (М.Бойчук, Ф.Ернст, М.Зеров, В.Модзалевський, С.Таранушенко та ін.)»; Ігоря Гирича: «Його статтям притаманний особливий почерк, їх не сплутати зі статтями інших авторів. Творчий стиль його публікацій за мовою, структурою й композицією близький до праць класиків української культурологічної історіографії. Білоконеві студії завжди супроводяться розлогими примітками джерелознавчого характеру… У цих примітках дослідник вводить читача в курс наявної літератури з питання, використовує відому йому джерельну базу, і то не лише офіційних, державних архівосховищ, а й приватно-колекційну, надаючи перевагу наративним джерелам суб’єктивістського  характеру: мемуарам, спогадам, листам, матеріалам газетної хроніки».  Здається, вичерпно. Та багато цікавого додали учасники вечора пам’яті.

Директор Історико-меморіального музею Світлана Панькова, доктор історичних наук, професор Ігор Гирич, письменник, лауреат Шевченківської премії Юрій Буряк, керівниця клубу «Київ і кияни» Інна Майко та інші поділилися яскравими спогадами, роздумами, побажаннями. У своїх виступах вони особливо підкреслювали, згідно з працями Сергія Білоконя, що втілений в долях людей хід історіі неможливо змінити силоміць.

 

Андрій Топачевський, учасник зустрічі