У неділю, 29 січня, на 93 році життя перестало битися серце у Дмитра Павличка ‑ видатного українського поета, прозаїка, публіциста, перекладача, літературного критика, а також громадсько-політичного діяча, Героя України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.

В пам’яті народній ця Людина з великої літери залишиться як одна із засновників Народного Руху України, Демократичної партії України, Товариства української мови імені Тараса Шевченка.

В далекому 1990 році Дмитро Павличко увійшов до складу депутатської групи, яка підготувала проєкт Декларації про державний суверенітет, прийнятої найвищим законодавчим органом країни в липні того ж року. А вже 1991 року за його активної участі Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення Незалежності.

Понад півстоліття Дмитро Павличко працював на ниві літератури, створивши десятки книг з поетичними, прозовими, літературознавчими і публіцистичними творами. Саме йому належить геніальний вірш «Два кольори», покладеного на музику композитором Олександром Білашем. Пісня під такою назвою, що зазвучала в середині 60-х у виконанні Анатолія Мокренка і Дмитра Гнатюка, одразу стала культовою, уособлює долю України, є своєрідною авторською настановою для прийдешніх поколінь українців.

Його перу належать книжки, які давно увійшли до золотого фонду сучасної української літератури, зокрема, «Любов і ненависть», «Моя земля», «Чорна нитка», «Правда кличе», «Гранослов», «Таємниця твого обличчя», «Покаянні псалми», «Аутодафе», «Вірші з майдану» та інші.

За мотивами творів Дмитра Павличка створено опери «Золоторогий олень», «Реквієм» («Бабин Яр»), написано сценарії до фільмів «Сон» і «Захар Беркут».

Небагато народів світу можуть похвалитися перекладом на рідну мову зібранням творів найвідомішого драматурга світу Вільяма Шекспіра. Вважається, що лише інтелектуально зріла нація спроможна реалізувати цей складний у всіх відношеннях задум. Завдяки таланту Дмитра Павличка і його не менш талановитої доньки Соломії в 1986 році у видавництві «Дніпро» побачило світ повне зібрання творів Шекспіра у 6-ти томах.

Варто згадати ще одну яскраву сторінку з біографії уславленого письменника, його самовіддану працю дипломатом. В 90-х Дмитро Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України у Словацькій Республіці.

За життя Дмитро Павличко був удостоєний Шевченківської премії за книгу поезій «Любов і ненависть»; нагороджений: орденом «За заслуги» ІІІ ст., орденом князя Ярослава Мудрого V ст. і ІV ст., орденом Свободи, медаллю «25 років Незалежності України»; відзначений званням Героя України з врученням ордена Держави.

 

У цей сумний день у пам’яті спливають віщі слова з вірша Дмитра Павличка «Пророцтво», написані ним ще за довго до нинішньої повномасштабної війни, розпочатої Геростратом путіним у лютому минулого року:

 

Коли надійдуть танки й бетеери,

І вдарить по знаменах кулемет, –

Ті вмруть, а ті сховаються в печери.

Та на майдані лишиться поет.

Він буде сам під кулями стояти

Без наляку й жалю, як Прометей,

І кров стече… Рабів народить мати,

Та він оберне знову їх в людей!

Він знов оберне в Дух скорботне тління,

Знов нагадає хто ми, звідкіля.

І знов на площах закричить каміння,

І вбивці рушать знов з – під стін Кремля.

Знов буде бій! Будуть підступні чвари,

Знов честь укрита буде наяву,

І знову нас клястимуть яничари,

Навколішки вітаючи Москву.

І знов розтануть людських душ мерзлоти,

І знов імперію ошкірить сказ,

І буде так продовжуватись доти,

Допоки правда не прийде до нас.

В століттях буде так! І жодна зміна

Не станеться в перебігу епох,

Допоки не воскресне Україна,

Бо Він так хоче – наш безсмертний Бог!

 

Нехай земля буде пухом для поета, а Господь його прийме у свої обійми!

Царство Небесне і Вічна пам'ять!