До 80-річчя Богдана Ступки

В 2011 році до 70-річчя Богдана Ступки доктор історичних наук Володимир Мельниченко спільно з журналістом, театрознавцем Ассоль Овсянниковою видали унікальне художньо-біографічне видання «Богдан Ступка». В останньому розділі книги ними було вміщено 800 відповідей великого Майстра вітчизняної театральної сцени. Пропонуємо увазі кілька з них, що розповідають про особисте і творче життя, театральні і кіноролі талановитого митця, співробітництво з видатними режисерами.

‑ За що Ви найбільше вдячні долі?

‑ За те, що подарувала найулюбленішу роботу.

‑ Людина повинна планувати своє майбутнє?

‑ Безумовно, чоловік повинен думати про те, що буде з ним і його дітьми, як вони будуть жити… Він зобов’язаний забезпечити майбутнє своїх дітей… Це закладено Всевишнім в його ментальність. Тільки потрібно обов’язково пам’ятати, що сказано мудрим Соломоном: «Багато задумів у серці людини, але здійсниться лише визначене Творцем».

‑ Щоб Ви порадили людині, яку збили з ніг на життєвій дорозі?

‑ Обов’язково потрібно піднятися! Намагатися не впасти знову. Щоправда, як казав Наполеон, людину, яка здіймається на ноги рідко хто підтримує, але ще гірше, коли підштовхують. Проте, надія завжди є, навіть на перший погляд у безвихідних ситуаціях. Вона навіть згадується у того ж Соломона: «І впаде сім разів праведник, а потім встане…»

‑ З якими словами потрібно простувати життєвою дорогою?

‑ Ліни Костенко:

Не допускай такої мислі,

Що Бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі.

Немає часу на поразку.

‑ Хто з відомих режисерів серйозно вплинув на Ваше творче життя в останні роки?

‑ Єжи Гофман, Юрій Ільєнко, Володимир Бортко. Три найважливіші ролі: Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Тарас Бульба.

‑ Що найбільше Вас вразило під час зйомок фільму «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана?

‑ Мудрість режисера: «Богдан це не штука – вміти їздити на коні, а штука – зіграти, що ти вмієш їздити».

‑ В кіно Ви неодноразово знімалися на коні…

‑ Я трохи їх лякаюсь. Вперше я сів на коня в 1971 році «У Білому птасі з чорною ознакою», і він мене скинув. Відчув, мабуть, який на ньому вершник сидить… Коли потім Єжи Гофман, збираючись знімати «Вогнем і мечем», зателефонував і спитав: «Богданцю, ти сидиш на коні?, ‑ я гордо відповів: «Сиджу!» Але коли справа дійшла до зйомок, я підійшов до Гофмана і зізнався, що це для мене архіскладне завдання. Однак сів і поїхав, хоча був і каскадер.

Одного разу до мене підійшов чоловік і каже: «Я твій кінь. От тільки цукор не їм, краще шоколад». Спробую пояснити. У кінострічці є епізоди з крупними планами, де кінь тривалий час не може встояти. Тоді на каскадера одягають збрую (його все одно на екрані не видно), і актор сідає йому на шию. Каскадери, до речі, за це непогані гроші заробляють. Ви знаєте, як мені було соромно на живу людину залазити? Увесь червонів і потів. А він мені знизу: «Та що ти так переживаєш, це ж моя робота». Нічого не вдієш – кіно, як відомо, захоплююча брехня». Ну, я свого «коня» потім запросив до ресторану. Він мені зізнався: «Мене так перший раз у житті пригощають».

А на зйомках «Тараса Бульби» я вже годував справжніх коней – купував їм яблука і моркву. Це були дресировані каскадерські коні. Їх спеціально тренують, щоб вони не лякались пострілів, щоб актор міг шпагу витягнути і кінь її не злякався. Хоча мене разів зо два трохи не затоптали. Моя шабля ненароком ударила коня, він стрепенувся, і я полетів під нього. Правда, каскадери відразу підскочили, так що я лишився живим.

Але більш за все запам’ятався кінь Богдана Хмельницького…

‑ А який Ваш Богдан Хмельницький?

‑ Гетьман був мудрим державним діячем, котрий про свої плани завчасно не повідомляв, але умів їх втілювати. Мій Хмельницький саме такий – мудрий, сильний, владний, рішучий і трагічний вождь. Іван Драч якось сказав: «Якби і сьогодні на гарячі голови окремих політиків знайшлась булава Богдана!»

‑ Яке місце у Вашому житті займають вороги?

‑ Я просто знаю, що вони є. А як без них? Кіплінг писав:

Ти жив, не мавши ворогів?

Не вірю я в подібні речі,

Бо той, хто честю дорожив,

Не міг не знати ворожнечі.

‑ У Вас є фото з друзями на могилі Симоненка в Черкасах?

‑ Ми були там в 1967 році. Зустрічалися з його мамою. Вона пригощала нас суницею. Називала ягоди «сумницями»…

‑ Ви Майстер, який володіє і живе Словом. Хто, на Вашу думку, возвеличив Слово в українській поезії?

‑ Насамперед, Тарас Шевченко! Послухайте:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова і голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!

В на час – Борис Олійник:

…На роковій межі

В останній бій виходимо при слові,

Бо тільки слово береже в основі

Безсмертя української душі.

‑ Чи є сьогодні загроза вільному слову?

‑ Така загроза, по-моєму, існувала завжди. В Біблії сказано: «…Але турботи віка сього і омана багатства притлумлює слово, і воно буває безплідним».

‑ Геніальні назви книг?

‑ «Кобзар» Тараса Шевченка, «Земля» Ольги Кобилянської, «Дядя Ваня» Антона Чехова.

‑ Найбільш цікава, на Ваш погляд, сторінка української історії?

‑ Історія Запорізької Січі. Але це не сторінка, а ціла епоха. Недарма Дмитро Яворницький присвятив історії запорізьких козаків тритомну працю. «Так ось вона, Січ! – захоплено писав у «Тарасі Бульбі» Микола Гоголь. – Ось це гніздо, звідки вилітають всі ті і міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво по всій Україні».

‑ Ви зустрічались з артистами, котрі так само добре знають Шевченка?

‑ В Україні їх дуже багато. Досить згадати народного артиста України Богдана Козака зі Львова, який став у 2010 році лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за художнє виконання творів Шевченка.

Але я був особливо вражений, коли Тараса Шевченка напам’ять декламував Сергій Гармаш. Ми з ним знімались у фільмі «Свої» на Псковщині і разом, «лоб в лоб», читали Шевченка. Вся петербурзька група так здивовано-захоплено на нас дивилась, особливо на Гармаша! Він хоч і з України, з-під Херсона, але давно мешкає в Росії. Я ж займаюсь українським театром, поезією Шевченка. А він – молодець! Після цих спільних читань я його «всиновив», звав не інакше, як «синку». А він мене ‑ «батьку».

‑ Хто такий мандрівний кобзар в історії українського народу?

‑ Кобзар – це сама душа народу – пісенна і непокірна, живий носій його історії. В «Тарасі Бульбі» Гоголь писав, що саме бандурист скаже про запорізьких козаків своє розкішне, могутнє слово, завдяки чому і рознесеться про них слава по всьому світу. В Шевченка про кобзаря сказано:

Грає кобзар, виспівує ‑

Аж лихо сміється…

У Ліни Костенко: «…І одридали волю кобзарі».

‑ Які слова Шевченка і сьогодні наповнені пророчим трагізмом?

‑ Увесь «Кобзар». Але як іронічно-пророче звучать тепер, наприклад, такі рядки Шевченка:

Того ж батька, такі ж діти, ‑

Жити б та брататься.

Ні, не вміли, не хотіли,

Треба, роз’єднаться!

‑ Які рядки з «Кобзаря» часто згадуються в наші дні?

І день іде, і ніч іде,

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки?

Переклад Т.Г.