Сьогодні виповнюється 207 років від дня народження українського поета, художника, мислителя Тараса Григоровича Шевченка. Одним із творів поета, який став всесвітньо визнаним, є легендарний «Заповіт», написаний у 1845 році в Переяславі, в період, коли Т. Шевченко переборював тяжку хворобу.

 

Творча спадщина Тараса Шевченка — невичерпно талановитого українського поета, художника, мислителя — увійшла до скарбниці найцінніших надбань світової культури. Його геніальні, сповнені любов’ю до рідної країни, до свободи й справедливості твори перекладено багатьма мовами народів світу.

 

Тарас Григорович Шевченко — винятково обдарована постать. Ім’я поета викликало й продовжує викликати особливу зацікавленість у наукових, культурно-мистецьких колах та громадському суспільстві не лише в Україні, а й у різних країнах світу. Видається, що стільки, як написано про Тараса Шевченка наукових праць, різноманітної аналітики щодо його творчого здобутку, не написано про жодного українського митця. За словами І.Дзюби: «обсяг Шевченкіани можна порівняти хіба що з обсягом літератури про найбільших світових поетів і митців».

 

Без перебільшення Тарас Шевченко є народним поетом, народним співцем, символом сили, символом свободи, символом боротьби, символом пізнання. Його літературна та мистецька спадщина отримала величезне схвалення та популярність на самому ранньому етапі розвитку і не втрачає своєї актуальності та значення для суспільства уже понад два століття.

 

Одним із творів поета, який став всесвітньо визнаним, є легендарний «Заповіт»,написаний 25.XII 1845 в Переяславі, в період, коли Т. Шевченко переборював тяжку хворобу. Для написання «Заповіту» митцем було використано відомий жанр поетичного заповіту і поєднано його з жанровими ознаками гімну. Вірш став своєрідним символом боротьби українського народу за визволення в минулому і сьогодні, має великий вплив на національну культуру. Текст «Заповіту» перекладено багатьма мовами народів світу (йдеться про більш як 150 мов).

 

Спочатку вірш не мав назви, у рукописному збірнику «Стихотворения Т.Г.Шевченка» І.Лазаревського, з власноручними виправленнями поета він позначений як «Завіщаніє». Вперше опублікований під заголовком «Думка» в збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг, 1859). Повний текст вперше надруковано у Львові у журналі «Мета» (1863) під назвою «Завіщаніє», а під редакторською назвою «Заповіт» вперше надруковано лише частину вірша у «Кобзарі» (СПб., 1867). З того часу назва «Заповіт» стала традиційною і вже 150 років вірш, що став піснею-гімном лунає майже на всіх урочистостях, що відзначаються в нашій державі.

 

Як і в літературних джерелах, так і в музичному мистецтві закріпилося декілька назв «Заповіту», а саме «Думка», «Завет», «Завещание», «Завіщане», «Завіщаніє», «Заповіт», «Як умру», «Як умру, то поховайте».

 

Джерело: Українська літературна газета