До 60-річчя Національної премії України

імені Тараса Шевченка

 

Мистецтво бурхливого XX століття збагатилося, як ніколи раніше великою кількістю строкатих протилежних художніх спрямувань та новітніх виражальних засобів. Добре обізнаний з цим мистецьким вавилонським розмаїттям і знаний в Україні та світі художник Андрій Чебикін. Творчість нашого сучасника, що глибоко коріниться в національних мистецьких і духовних традиціях, опирається на власні емоційні переживання, отримані від безпосереднього спілкування з рідними людьми і милою душі природою, не піддалася спокусливій хитавиці. Самобутній, органічний сплав ліній, тональностей і кольорових сплесків породжений силою творчої уяви й тонкого художнього інтелекту в єдності з пристрасним захопленням багатоликим земним буттям. Його творчий шлях позначений творами, різними за стилістикою й використанням художньо-технічних засобів, але з-поміж них немає робіт холодного розрахунку, виконаних байдуже, без внутрішнього схвилювання, без захоплення об'єктом зображення та самим процесом творення. Чарівна сила фантазії перетворює і буденні, звичні мотиви, в уособлення краси й гармонії.

Батько і мати, повіривши в Андрійкову щасливу художницьку долю рано віддали хлопчину до далекої столичної художньої школи. Рідний дім, розлогі краєвиди Поділля ‑ краси України (за Лесею Українкою), казковим мереживом поселилися в його чутливій душі з юних літ назавжди. Найменшу можливість використовував, аби відвідати рідний край, побути в родині. Щоденне захоплене рисування з натури (автор цих рядків засвідчує як тодішній учень старших класів) і розвиток чіпкої художньої пам'яті трансформувалися у здатність образотворчої імпровізації, у вільне втілення емоційних візуальних вражень на папері, що пізніше уможливило створення потужних серій надзвичайно розмаїтого настроєво-змістового наповнення.

Чимало мистецьких явищ високого художнього рівня зринають в уяві, коли згадуєш творчість Андрія Чебикіна. Упродовж тривалого творчого шляху йому довелося працювати не тільки в різних техніках, на різноманітних матеріалах, а й у розмаїтих стильових напрямках, що обумовлювалося творчим зростанням та характером тематики. Бездоганні під кутом зору професіоналізму ще студентські літографії й офорт, але більш розкуті ‑ пізніші, сповнені новітніх технічних прийомів і композиційних знахідок оригінальні рисунки пером, олівцем, вугіллям, аквареллю, пастеллю, олівцями, техніками шовкографії та монотипії, зокрема й офорти, присвячені власній, молодій ще, сім'ї та, особисто пройденим, солдатським будням. Вони перейняті чуттєвою безпосередністю вражень і щирістю та сердечним теплом. Відкриттям потужних потенційних можливостей стали свого часу фантастично вигадливі композиції космічного циклу і, зовсім несподівано (як свідчення універсалізму спроможності таланту) з'явилися ткані гобелени для Донецького театру опери та балету ‑ все це створило в нашій свідомості образ художника Андрія Чебикіна як одного з багатогранних сучасних талановитих українських мистців. Але сутність тонкої мистецької романтично-поетичної натури мистця почала активніше стверджуватися в царині артистичної рисувальної графіки, де проявилися унікальні в українському мистецтві риси особливої інтелектуальної чебикінської графічної культури, шанобливого етично-мистецького ставлення до чистоти білої площини паперу, максимальне використання властивостей матеріалів та інструментів. З досвідом роботи творчий почерк графіка стає дедалі артистичнішим. Відмова від тонального багатства в рисунку, пуританська лінеарність, узагальнення через відбір деталей форми підняли зображення до символічності звучання, зробили їх європейськими у кращому, за художньою виразністю, розумінні. Лінія як основний художній засіб поступово стає однією з виразних рис художнього почерку, надає рисункам пружності, пластич­ної та змістової багатозначності, організовує ритмічну структуру твору. Свій особистий щедрий творчий врожай художиик-педагог не відділяє від успіхів своїх учнів ‑ молодших колег, у визначенні мистецької долі яких такою щедрою була і є його участь.

Помітним явищем українського мистецтва стала виставка 2012 року в Інституті проблем сучасного мистецтва «Творчість і школа», на якій, поруч із творами майстра, експонувалися і твори вже добре знаних у країні, а також початкуючих талановитих мистців ‑ випускників Академії по майстерні Андрія Чебикіна.

Його творам будь-якого часу не властиві стилізація під мистецтво минулих епох чи штучна модернізація в дусі ультрасучасних виражальних засобів, але вони живуть у книгах, у виставкових залах та музеях України і світу живим хвилюючим духом сучасності. Творчий ужинок мистця завжди вирізнявся гостротою художньої виразності, одухотвореністю, романтичною експресивністю, характерною для визначних мистецьких особистостей яскравою суб'єктивністю відтворення явиш та почуттів. Шукаючи не самоцільного новаторства, а простоти, в якій захована велика виражальна сила, він ставить і вирішує нові мистецькі завдання, прагнучи пластичної виразності й лаконізму, постійно оновлює художньо-технічні засоби.

Блискуче володіючи всіма класичними та нетрадиційними естампними й оригінальними графічними техніками, перевагу у власній творчості він надає тим, де можна ефективніше досягти передачі щирості почуттів і свіжості думки, де є можливість екс­промту, коли найменший порух пальців автора не втрачається в процесі складних багатоетапних виконавських операцій. Особливо цікавими видалися мені імпульсивні елегантні акварелі, написані ним під враженням побаченого, відчутого, пережитого. Відто­ді, як я побачив уперше ці, прозоро виконані, сповнені щемливого чуття безпосередності сприйняття натури витончені твори, саме слово «акварель» знову і знову викликає їх з уяви. Майстерність художнього вислову іде в них від внутрішньої мистецько-духовної наповненості натури автора. Вони створюють поетичний, гармонійний настрій, бо саме так сприймає світ у його буденних проявах душа художника. Природний артистизм виконання душею пережитого простого мотиву черепичних дахів, зблисків сонця на листі дерев, ритмів людських не залишать байдужим вдячного глядача. Настроєм ні акварелі перегукуються з ранніми ліричними поезіями Павла Тичини. Лаконізмом художнього вислову, майстерністю відтворення імпульсів сприйняття піднятих до символічного звучання природних явищ виявився, в окремих творах, близьким його художньому єству віковічний досвід традиційної китайської школи. У його великому творчому доробку кожен знайде мистецьку й духовну поживу. Гуманістична графіка академіка Андрія Чебикіна спонукає любити і творити вічне, високе, красиве. Мистецтвознавці й історики мистецтва будуть досліджувати витоки творчості українського художника, прискіпливо шукати впливів, аналогій, особливостей творчої манери, тематичного і стильового спрямувань. Світове й українське мистецтво багаті творчими художніми відкриттями і, звичайно, жоден мистець не уникнув школи та певних впливів. Мене ж, сучасника, цікавить не механіка професіоналізму у творчості видатного графіка, а те, що вирізняє його роботи з-поміж інших, дозволяє впізнати на виставці літографію, офорт, рисунок, акварель і гобелен його авторства з першого погляду. У кожного справжнього художника вона своя, неповторна художня ментальність.

В рисунках графітним олівцем, вугіллям, пастеллю по паперовому аркушу чи літографським олівцем по відшліфованій поверхні каменю-вапняку він невимушено досягає і легкокрилого весняного настрою, і відчуття теплоти домашнього затишку, і, при потребі, драматизму гри контрастів експресивної світлотіні. Щодо характеру творчості й улюблених технік, то у нього є щось спільне з незабутнім Михайлом Дерегусом, який, на противагу своєму видатному сучасникові Василеві Касіяну, ніколи не працював у гравюрі. Як і в кожного художника, є в Андрія Чебикіна і свої улюблені теми, до потрактування яких він, створюючи нові, все досконаліші варіанти, звертається багаторазово. Цікаво простежити в часі трансформацію різними художньо-технічними засобами однієї з найулюбленіших ‑ одвічну тему майже всіх визначних світових мистців від найдавніших часів ‑ краси і величі жінки. В українському графічному мистецтві привабливіших і цнотливіших жіночих образів, ніж у творах Дерегуса й Чебикіна, здається, ще нікому створити не вдалося.

Вчителі, яких Андрій Володимирович часто і шанобливо згадує, прищепили йому любов до мистецтва, стали прикладом ставлення і до його учнів як до молодших колег, навчили щедро передавати їм свої знання, розуміння і мудрість, набуті упродовж років наполегливої праці, мистецького й життєвого досвіду. Лагідний, але твердий характер, співчутливе серце спонукають перейматися потребами й турботами своїх колег та учнів, а моральна стійкість, чіткість гуманістичної позиції бути справедливим, об'єктивним, а коли необхідно, то й непоступливим. Закономірно, що ці здібності та риси характеру виразилися впродовж десятиліть і в творчій праці, і в копіткій педагогічній та активній суспільній діяльності.

Глибоке розуміння специфіки оволодіння складною професією художника, досвід викладацької та власної творчої роботи дали йому можливість стати рішучим реформатором навчального процесу Київського державного художнього інституту (нині ‑ НАОМА), а практично ‑ цілої вищої школи української образотворчості, в основу якої було покладено успішне формування повноцінної мистецької особистості. В царині опанування графічними мистецтвами особливо важливим було зосередження уваги на ґрунтовному вивченні першокурсниками основ закономірностей побудови композиції та, впродовж усіх років навчання ‑ повноцінне освоєння всього розмаїття графічних, зокрема естампних, технологій, технік і традиційних та сучасних графічних прийомів шляхом створення закінчених естампів. Посилена відповідальність за якість науково-художньої підготовки керівників навчально-творчих майстерень піднесли українську графіку на небувалий мистецький рівень. Приємно чути на семестрових переглядах та захистах дипломних робіт, як Майстер радіє успіхам вихованців Академії, але тут же чуємо її доброзичливі зауваги, які звично сприймаються з розумінням і вдячністю. В доброзичливій навчально-творчій атмосфері відповідальності та взаємоповаги учня і вчителя формуються мистецькі іі людські якості молодих талантів. Винятково працьовитий та наполегливий в осягненні поставленої мети, він і студентів спонукає до активного навчання, переборювання тимчасових труднощів і, підштовхуючи до вирішення художньо-навчальних проблем шляхом творчого пошуку й експерименту, допомагає самостійно віднайти правильне вирішення, чим посилюється віра молодої людини у власні здібності.

Як важливо не забути про епохи високих злетів людського генію у різних народів, аби і в наш час не втрачати часу й енергії на безплідне топтання біля штучно, з непорозуміння або чиєїсь вигоди, розкручених концепцій та сумнівних авторитетів, щоб уберегти навчальні художні заклади від небезпеки втрати розуміння високого призначення мистецтва і таїни справжньої професійної майстерності. Все загрозливішими для професійного мистецтва стають дешевий популізм, войовничий дилетантизм, маніпулювання бізнесових воротил, недостатня державна підтримка мистецтв через брак коштів та багато іншого. Він як художник і педагог, котрий опирається на традиційну мистецьку школу академічного характеру, завжди схильний до її оновлення заради вдосконалення, модернізації системи освіти, але Андрій Чебикін категорично проти руйнування її підвалин.

Його твори спонукають до роздумів, неспішного споглядання, любування красою побаченого іі відчутого, до зачарування, медитації. Мовиться: «Красу, релігію і мистецтво непотрібно розуміти, ними треба зачаровуватися». Метушливому нестабільному суспільству потрібні твори, що спонукають до заглиблення у спасенний світ краси, гармонії, рівноваги, доброти.

Недарма кажуть, що в житті ‑ як на довгій ниві. Доводилося й відстоювати свою правоту і долю Академії, доводити очевидне, а інколи й марно тратити зусилля там, де аргументи не сприймаються. З часом розуміння приходить, ніби, саме. Однак з правильними висновками краще не запізнюватися. Нелегкий час тепер... Але Академія, наближаючись до свого столітнього ювілею достойно і впевнено йде з вірою у нове, краще століття.

У творчому доробку Андрія Володимировича давно зникли ноти офіційності, натомість у творах багато хвилюючого, людяного, доброго, відтвореного за життєвими враженнями, по-природному мудрого, совісного і, без позірного естетства, ‑ красивого справді естетичного. В цьому і є цілісна сутність людини і художника Андрія Чебикіна для нас, його сучасників.

Хай мистецьке дерево Майстра буде довговічним і завжди радує нас новими красивими квітами й плодами.

На фото: Автопортрет А.Чебикіна.Дереворит. 1977 р.

В.Є.Перевальський,

народний художник України, дійсний член (академік)

Національної академії мистецтв України

Довідково

Андрій Чебикін відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка 2007 року за цикли художніх робіт «Кримські мотиви», «Жіночі образи», «Зів’яле листя».