Відомий режисер Мирослав Слабошпицький в проекті Артисти і Титани розповідає про зміни в Україні і свій підхід до роботи.

 

‑ Що, на вашу думку, відбувається в Україні?

 

‑ Сьогодні відбуваються цікаві процеси. Про те, позитивні вони чи негативні, можна буде сказати тільки з погляду історичної перспективи. Але є відчуття, що якісь важливі речі вже відбулися, незалежно від того, чим усе закінчиться. Сталася анігіляція патерналізму, що важливо. Тому що патерналізм ‑ це зло в чистому вигляді. А ще сталася десакралізація влади, і це теж абсолютно позитивно. Можливо, відбувається навіть оксамитова класова революція. Це, відповідно, впливає на інші процеси в країні, тому що все завмерло в очікуванні результату. У мене є відчуття класичної горбачовської перебудови. Можливо, воно оманливе, але все це до біса цікаво.

 

‑ Якою буде країна через 10−20 років?

 

‑ Ми можемо стати європейською країною і, можливо, навіть регіональним лідером завдяки великій території. Але чарівник на блакитному вертольоті не прилетить. Банально, але це свята правда: кожному потрібно краще робити свою справу.

У нас є беззастережне завоювання, яке не можна ставити під сумнів і яке є абсолютним благом, ‑ це змінюваність влади. Працюють соціальні ліфти. Так, нехай потворно і невміло, але так чи інакше відбуваються якісь зміни. Це не дає всьому перетворитися у застояну кісткову систему.

 

‑ Чого особисто вам не вистачає в житті?

 

‑ Коли Арнольд Шварценеггер починав свою кар’єру, один із перших фільмів за його участю мав назву Залишайся голодним. І я залишаюся. Хочеться нових фільмів, нових можливостей, нових способів реалізації. Я завжди до цього голодний, завжди хочу швидше, вище, сильніше. Це умови виживання у професії ‑ весь час підвищувати планку, потім докладати зусиль, щоб взяти цю висоту, а потім знову підвищувати. Було добре в дитинстві — не вистачало велосипеда. А зараз я повністю сфокусований на роботі, дружина моя сфокусована на роботі, і навіть мій кіт сфокусований на виробництві фільмів.

 

‑ Назвіть ваш найбільший гонорар, і за що ви його отримали?

 

‑ Не скажу про свій найбільший, але розповім про перший. Перші зароблені гроші ‑ це 54 радянських карбованці та 50 копійок у віці 14 років на посаді збирача виробів із дерева на тарній дільниці Львівського мотозаводу. Влітку всі хотіли купити мопеди, які випускав цей завод, і всією дворовою компанією ми пішли туди працювати. Я дуже непрактична людина, але цвях сотку досі можу забити двома ударами.

До речі, мопед я так і не купив. Зате пам’ятаю, як потім скидалися на похорон нашого товариша, який отримав мотоцикл.

 

‑ Розкажіть найвражаючу історію з вашого життя?

 

‑ Мене шокувати і здивувати досить складно. У негативному контексті мене шокувала смерть мого товариша Олеся Ульяненка ‑ видатного українського письменника. Це сталося дев’ять років тому за нез’ясованих обставин. Мені знадобилося багато часу, щоб прийти до тями. Зараз ми зробили про нього документальний фільм, який вийде в 2020 році. Я його продюсував. Таким чином я відживаю цю історію, бо для мене це не просто смерть. Це фактор програшу хороших хлопців системі, а хороші хлопці не повинні програвати системі ніколи.

А в позитивному сенсі здивувало все, що відбувалося із фільмом Плем’я. Відтоді, як ми починали його робити, і закінчуючи тим, що відбувається дотепер. Це не одна подія, це цілий етап у житті. Вистачило б на роман.

 

CV

 

У режисера Мирослава Слабошпицького невелика фільмографія, але значна фестивальна історія. Його короткометражні стрічки двічі потрапляли до конкурсу престижного Берлінського кінофестивалю, а 23-хвилинний фільм Ядерні відходи здобув Срібного леопарда Міжнародного кінофестивалю в Локарно. За свій перший повнометражний фільм Плем’я режисер здобув понад сорок нагород, серед яких три призи Каннського кінофестивалю. На просторах YouTube безкоштовна версія стрічки набрала майже 25 млн переглядів.

Додамо, що Мирослав Слабошпицький з грудня 2016 року входить до складу Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

Автори: Ольга Духнич, Ірина Крикуненко

Джерело: журнал НВ