Нинішнього року виповнюється 90-ліття від дня народження талановитого і самобутнього художника Миколи Андрійовича Стороженка. Ніби нещодавно в Національній академії мистецтв України визнаний Майстер в галузі монументалістики, живопису і книжкової графіки презентував свою фундаментальну працю – альбом з ілюстраціями до безсмертної поезії Кобзаря «Мій Шевченко», над яким трудився останні двадцять років перед тим, як піти у вічність...

Серед присутніх поважних гостей на тій пам’ятній мистецькій імпрезі був і багатолітній друг Миколи Стороженка, колега по декоративно-прикладному цеху – народний художник України Василь Перевальський.

Сьогодні Василь Євдокимович фактично продовжує справу свого побратима у Національній академії мистецтв України, де Микола Стороженка до останнього часу обіймав посаду академіка-секретаря, займаючись, крім творчої, ще й викладацькою діяльністю.

 

‑ Пане Василю, згадуючи сьогодні Миколу Стороженка, хотілось почути, як Ви познайомилися з цією неординарною особистістю, що найбільше тоді запам’яталося?

 

‑ Я познайомився з Миколою Андрійовичем ще в 60-х роках, коли він трохи раніше, а я трохи пізніше закінчили навчання в художньому інституті. У той історичний період, коли при владі був Петро Шелест, в Україні відчувалась політична відлига після розвінчання Микитою Хрущовим культу Сталіна. Всі масово почали цікавитися історіє рідного краю. Не оминуло це і Стороженка, котрий якось запросив мене й інших художників зі спілки послухати його лекцію про Піщанський скарб, виявлений ще в 1961 році поблизу селища Піщане Золотоніського району Черкаської області в заплаві річки Супою ‑ лівої притоки Дніпра. Античні бронзові посудини кін. 6 – початку 5 століття до н.е., знайдені археологами, настільки вразили Стороженка своїм рельєфним орнаментом, що всі почули від нього надзвичайно цікаву розповідь про торговельні і культурні зв’язки праслов’янського місцевого населення з античними містами, а ще глибокий аналіз ремесел древньої Еллади. Відчувалось, що він фундаментально вивчив цю тему і дуже добре в ній орієнтувався. До речі, Ліна Костенко теж відгукнулась на Піщанський скарб, написавши тоді поему-баладу «Скіфська Одіссея», де запропонувала своє бачення всіх тих здвигів, що відбувалися в історії кочових племен і осілих народів. Стороженка тоді дуже зацікавила матеріальна культура давніх греків, поселення яких розміщувалися на території нинішніх Херсонської, Миколаївської, Одеської і Чернігівської областей, не кажучи про Крим.

 

‑ А які позитивні риси характеру Стороженка Ви відзначили б?

 

‑ Щирість, вихованість, доброзичливість, а ще бажання чимось допомогти. Ви не повірите, але Микола Андрійович, якось зустрівши мене в центрі міста, там, де зараз Майдан Незалежності, зробив пропозицію скористатися його правом на придбання квартири у кооперативному будинку спілки художників. З невідомої мені причини, він вирішив від неї відмовитися на мою користь. Щоправда, я так і не скористався цією можливістю, бо у мене, після закінчення навчання у художньому інституті, елементарно не вистачало коштів, щоб придбати кооперативну квартиру. Але сам факт ось цього дружнього жесту з боку Миколи Андрійовича демонструє його безкорисливість і альтруїзм. Жаль, що доводиться говорити про моральні чесноти Стороженка у минулому часі.

 

‑ Ви були свідком становлення Миколи Стороженка як художника. Цікаво, коли до нього прийшло визнання у мистецькому середовищі?

 

‑ Майже одразу, як тільки він став дипломованим фахівцем. Як показав час, Стороженко досяг колосальних результатів у малярстві, книжковій графіці, мозаїці, портретному живописі. Він був першокласним рисувальником, а це, як відомо, основа основ в образотворчому мистецтві. За що б не брався Микола Андрійович одразу відчувалась рука майстра-новатора, здатного продукувати свіжі ідеї і задуми. Траплялося, що разом вирушали в одні і ті ж самі творчі подорожі, на яких доводилося спостерігати за його нестримним намаганням все досконало вивчити, щоб потім дуже переконливо відобразити на папері або на полотні. Не раз дивувався, як йому вистачає енергії щось постійно занотовувати, створювати безліч ескізів, робити якісь математичні розрахунки. Стороженко завжди був творчо неспокійний, максимально сконцентрований на пошуку візуального образу.

 

‑ Одна з перших його робіт, що змусила багатьох колег-художників, мистецтвознавців заговорити про Стороженка як самобутнього майстра-монументаліста став розпис внутрішніх приміщень адміністративного корпусу Інституту фізики у Києві. Портрети Аристотеля, Архімеда, Коперника, Галілея, Леонардо да Вінчі, Ньютона, які можна побачити на підбанному просторі однієї із будівель наукової установи просто зачаровують своєю досконалістю і граціозністю…

 

‑ Цей розпис створювався упродовж трьох років із застосуванням техніки гарячої енкаустики. Він справді унікальний як за змістом, так і за формою подачі. Не буду спинятися на самій методиці створення розпису, про які Микола Стороженко за життя не раз розповідав, даючи інтерв’ю. Торкнусь лише двох аспектів, що стосуються цієї й інших робіт майстра. На жаль мушу констатувати, але сьогодні системно не вивчається мистецький спадок Миколи Андрійовича. Сподіваюсь, що, рано чи пізно, а таки знайдуться вітчизняні мистецтвознавці, котрі візьмуться за цю благородну справу. Вона того варта, адже митець, займаючись творчістю, віртуозно володів акрилом, темперою, аквареллю, гуашшю, мозаїкою, фрескою, дереворитом і офортом зокрема. Крім того, чимало секретів зберігає його графіка і монументалістика. Важко собі уявити, як збагатився інструментарій сучасних книжкових графіків і художників-монументалістів, якби їм привідкрилися таємниці індивідуальної техніки Стороженка…

 

‑ Відомо, що сам Стороженко, як справжній бібліофіл, вишукував по архівах і бібліотеках старовинні манускрипти, в яких описувалася манера і техніка старих майстрів. Напевне він таки щось знайшов, бо, чесно кажучи, від його графіки не можна відвести очі, вона манить і зачаровує. Ви зі мною згодні?

 

‑ Безперечно. У багатолітньому доробку Стороженка, приміром, є ілюстрації до книги «В катакомбах» Лесі Українки, датовані 1969 роком. Сама тема літературного твору змусила художника обрати відповідну техніку – офорт, резерваж і суха голка. Якщо коротко, то в ній застосовується відповідна технологія, коли металом по металу робляться лінії у вигляді мікроскопічних канавок, куди заливається фарба. Після чого, в прямому значенні слова, з вишкрябаного без травлення на металі малюнка робиться відбиток на папері. Так само колись у давні часи наші пращури вишкрябували у печерах на стінах сюжетні сценки з їхнього первісного життя. І пізніше, коли утворилися перші християнські громади у Римській Імперії, богослужіння відбувалося у підземеллях, де образ Бога вкарбовувався у камінь. Тобто, прослідковується певна аналогія, яка Стороженком звичайно ж враховувалась у процесі створення ілюстрацій до знаменитої поеми Лесі Українки.Художник дійсно, як він писав у своїх спогадах, на щось натрапив в одному з московських архівів, здається це стосувалось призабутої техніки холодної і гарячої енкаустики.

 

‑ На початку нашої розмови Ви згадали про універсалізм, притаманний Стороженку-художнику. У різних жанрах образотворчого мистецтва він почував себе дуже впевнено, зокрема, у монументалістиці, що іноді від творця вимагає просто титанічних зусиль. Як художнику вдавалось так безпроблемно виступати у різних іпостасях?

 

‑ Коли Микола Стороженко ще був молодий він познайомився із низкою художників старшого покоління, які належали до самобутньої школи українського мистецтва, заснованої на початку минулого століття видатним маляром-монументалістом Михайлом Львовичем Бойчуком. Маю на увазі визнаного майстра у галузі декоративно-прикладного мистецтва, учня Бойчука – Степана Андрійовича Кириченка. Він уславився своїми роботами з мозаїки, виконаних на високому професійному рівні. Саме навколо нього згуртувалась плеяда художників на межі 60-х-70-х років, для яких своєрідною творчою майстернею став Київський комбінат монументально-декоративного мистецтва. Крім Миколи Стороженка, там працювали такі авторитетні майстри своє справи як Іван-Валентин Задорожний, Володимир Прядка, Іван Литовченко та інші. Ви знаєте, що для бойчукізму як оригінальної мистецької течії у мистецтві початку ХХ століття характерний синтез українського фольклорного образотворчого мистецтва і церковного мистецтва Візантії. Власне це дуже добре прослідковується у колосальній за розміром мозаїчній роботі Стороженка як «Україна скіфська – Еллада степова». Цей твір, який вражає не лише своїми розмірами, а й втіленням художнього задуму, можна побачити в адміністративній будівлі пансіонату «Гілея», розташованого у Херсонській області. Чесно кажучи, мене завжди вражало, як Миколі Андрійовичу вдавалось так легко і безболісно переходити від дуже великих (мозаїка) до зовсім малих (книжкова графіка) площ, створюючи на них шедевріальні речі. Інший його вершинний твір це – розпис церкви Миколи Притиска у Києві. Він фактично фіксує остаточний відхід митця від впливу візантійського церковного мистецтва, що мало місце на початку його творчості до українського бароко, де, як відомо, превалює поєднання місцевих народних традицій – в архітектурі, малярстві, скульптурі, ‑ з європейськими мистецькими стилями.

 

‑ Працюючи в координатах, заданих однією правлячою партією, Стороженко зі всім погоджувався, що відбувалося у громадському і мистецькому житті радянської республіки?

 

‑ У нього в 1967 році відбувся обшук чи вдома, чи в майстерні, звідки було вилучено співробітниками КДБ цілий мішок забороненої літератури. Все це, Богу дякувати, закінчилося для нього лише тривалими бесідами на Володимирській. На відміну від тієї ж Алли Горської, доля якої виявилася трагічнішою. Ставленики режиму чітко відслідковували відхилення від канонів соцреалізму у мистецтві, викорінювали будь-яку непокору з боку митців. Пригадую, після знищення вітражу із зображенням Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу Київського університету у 1964 році, серед авторів якого була і Алла Горська, іншій творчій групі художників, очолюваній вже згадуваним мною Іваном-Валентином Задорожним, доручили виготовити новий вітраж. Я теж входив до складу цієї новоутвореної творчої групи. Ми запропонували для затвердження адміністрацією навчального закладу ескіз, де у центрі композиції, крім Кобзаря, зобразили студента, який у руках тримав книжку з написом на палітурці: «Учітеся, брати мої! Думайте й читайте…». Так що видумаєте, тодішній ректор Швець, якого, до речі, на дух не переносив Максим Тадейович Рильський, замість цих рядків з невмирущої поезії Кобзаря, нічтоже сумняшеся, почав вимагати написати… «Слава КПРС!». Розповідаю це все у деталях, щоб склалося уявлення, в якій затхлій атмосфері радянського режиму доводилося працювати таким обдарованим художникам як Микола Стороженко і його колегам у царині образотворчого мистецтва.

 

‑ Не секрет, що однією з характерних ознак будь-якого творчого середовища є конкурентність, відстоювання власних ідей у художній справі, що напевне ж супроводжується міжособистісними конфліктами. Щось подібне траплялось за життя Миколи Стороженка?

 

‑ Це скоріше нагадувало творче змагання заради утвердження певної концепції у конкретному мистецькому жанрі. Я вже казав, що в останні десятиліття Микола Андрійович тяжів до українського бароко, гуртуючи навколо себе однодумців. До деякої міри йому опонував на кафедрі рисунку у художнього інституті Іван-Валентин Задорожний, де обоє викладали. І не лише він, а й інші багатолітні викладачі образотворчих дисциплін, такі як Віктор Пузирьков, Олександр Лопухов, Віктор Шаталін, котрі чітко сповідували класичну методику викладання того ж рисунку і живопису, дистанціюючись від всілякого роду експериментів. Микола Андрійович, навпаки, прагнув до альтернативи, постійно шукаючи нові форми і змісти зображуваного. Повертаючись до Задорожного, то потрібно згадати, що у роки війни він був розвідник, внутрішньо прагнув у колективі бути першим, зайняти місце лідера, маючи зовсім інший характер, на відміну від Стороженка – напрочуд толерантного, люб’язного і, головне, терпимого до чужих думок.

 

‑ Дивина якась. Думав, що у спілці художників був лише один розвідник – Микола Глущенко, а тепер з Ваших слів ще й Іван-ВалентинЗадорожний…

 

‑ Якщо так можна висловитися, Глущенко був кабінетним розвідником, а от Задорожний під час війни – фронтовим. І в цьому принципова різниця, якщо аналізувати сторінки їхніх біографій.

 

‑ Зрозуміло. Щоб завершити тему творчого змагання, відстоювання власного бачення, як має розвиватися той чи інший напрямок у мистецтві, хочу у Вас спитати: наскільки Стороженко користувався авторитетом серед студентів, для яких викладав? Чи завжди від них отримував підтримку і відчував розуміння?

 

‑ Відповідаючи на це питання, хочу згадати один промовистий випадок з життя Миколи Андрійовича, свідком якого я був. За кілька років до його відходу, він серйозно захворів. Якщо не помиляюсь, на оперізуючий герпес. Треба було бачити, яку турботу виявили студенти до свого вчителя у цей складний для нього період. Вони організували його транспортування до академії на заняття, коли вимагали обставини. Стороженку навіть виготовили спеціальний корсет з металу, щоб зменшити відчуття болю на тілі. Врешті-решт, Микола Андрійович таки переміг недугу не в останню чергу завдяки підтримці колег-викладачів і студентства.

 

‑ Насамкінець нашої розмови про Миколу Стороженка, чи могли б Ви назвати бодай одну з його робіт, яка назавжди лишилась у пам’яті?

 

‑ Це живописне полотно, що має назву «Перші сходи». Робота була створена Стороженком спеціально для захисту диплому, що вінчав його навчання у художньому інституті. Картина просто врізалася у пам’ять своїм задумом і манерою виконання.Лаконізм виражальних засобів, використаних художников при її написанні, просто вражав. Як і композиція, де жінка-агроном схилилась до землі, щоб роздивитися дивовижні пагінці рослин, що ледь-ледь вибилися з-під землі. Здавалося, дуже проста ідея, але як геніально вона була втілена обдарованим живописцем. До речі, нею насолоджувалося не одне покоління студентів академії мистецтв, в минулому художнього інституту, де вона до останнього часу висіла в одній з аудиторій кафедри живопису. От тільки не можу пригадати, чи Микола Андрійович лишив на картині дату створення, але знаю точно, що її вік сягнув понад півстоліття.

 

Інтерв’ю Тараса ГОЛОВКА

 

Унікальне фото: Микола Стороженко на фоні ескізів портретів для розпису «Осяяні світлом», виконаного художником у 1977-1980 роках в адміністративному корпусі Інституту фізики у Києві (техніка: гаряча енкаустика).