Ще з шкільних літ нам відома фраза видатного російського поета М.О.Некрасов «Поэтом можешь тыне быть, но гражданином быть обязан». У Б.І.Олійника ці дві іпостасі у нерозривній єдності. Були і лишилися. Бо хоч поет і відійшов у вічність, для нас, для всієї України він назавжди залишиться духовним авторитетом і незрадливою її совістю. Коли чую не надто прихильні характеристики нашого національного характеру, серед яких присутня і така риса, як невірність, саме Олійник не дає впасти у відчай. Ось уже хто справі був надійний і вірний. Вірний своїм переконанням, вірний людям, що поділяли їх, вірний своїй багатостраждальній Вітчизні.

Б.Олійник безперечно найбільш яскравий український поет нашого часу. Він глибоко національний, органічно пов'язаний з радощами і печалями свого народу. Його пристрасну поетична муза служить не сильним цього світу, на кожному повороті історії ідеологічні різним, а простим людям. Вона не абстрагована від життєвої злободенності, але пов'язана з нею не на рівні простої літературної ілюстрації, а глибоких філософських роздумів і узагальнень.

Справедливість сказаного можна бачити в поезіях Б.Олійника, присвячених Матері. Ця тема проходить через усе його творче життя. Фактично, з неї воно і почалося, коли у 1962 році був опублікований вірш «Мати». Потім поет напише ще один твір, де образ матері повстане в усій його розмаїтті ‑ від матері хранительці сім'ї, до матері Землі. Звичайно, в строфах «Мати сіяла сон під моїм під вікном», «Мати молиться в небо ... на рідного сина», або «Я все віддаю за одне недоспіване: «Мамо», поет говорить насамперед про свою матір, але нам ‑ читачам, здається, що це і про наших матерів. З особливою силою і ніжністю обра матері явлений поетом у «Пісні про матір». Читати її без душевного щему і сліз просто неможливо. Так в українській поезії про матір, про її прощання з дітьми і онуками ще ніхто не писав. «Навчила дітей, як на світі по совісті жити. Зітхнула полегко, ‑ і тихо пішла за межу». За межу, але не в небуття, бо стала «замисленим полем на цілу планету, на всі поколінні й віки». При цьому, дітям і онукам у спадок лишила своє чесне трудове життя, у сріблі натравах і в золоті на колосках. В поемі «У дзеркалі слова» образ «Матері» переростає в образ «Вітчизни». «Ми ще у ті осиротілі дні // Закарбували правило залізне: 3 усіх – два слова:«Мати» і «Вітчизна» ‑ існують звіку тільки в однині».

 

Повністю нарис П.Толочка можна прочитати в альманасі «Collegium» (№28, 2017 р.).