Нинішнього літа 31-річна Тетяна Терен стала директоркою нового для України Інституту книги. Вона вдало пройшла конкурсний відбір і вже приступила до роботи. До цього часу Таня працювала журналістом, була випусковим редактором видання «Українська правда. Культура», видала два томи книги «RECвізити. Антологія письменницьких голосів», для якої взяла інтерв’ю у 20 письменників, була куратором літературних програм в PinchukArtCentre, а цього року керувала українською програмою на «Книжковому Арсеналі». Наталя Васюра (кореспондент інформаційного ресурсу officiel-online.com – адмін.) зустрілася з Тетяною, щоб дізнатися, для чого потрібен Інститут, як молода та амбітна директорка збирається допомагати книговидавництву та як почувається у своїй новій ролі.

 

‑ Таню, розкажіть, зрештою, що таке Інститут книги, оскільки часом люди чують цю назву і вважають, що це якийсь новий освітній заклад.

 

‑ Звичайно, мова не про навчальний заклад, а про інституцію, державну установу, що формує політику України в сфері книговидання. Серед напрямків діяльності Інституту ‑ налагодження комунікації між різними гравцями ринку, представлення України на міжнародних ярмарках, підтримка перекладацької діяльності, співпраця з бібліотеками, промоція читання, видавничі проекти. Тобто Інститут книги покликаний робити все для розвитку вітчизняної книжкової галузі й зростання популярності наших книжок і авторів в Україні й за кордоном.

 

‑ Поясніть, який у вас зв’язок з Міністерством культури? Інститут книги входить до його складу?

 

‑ Інститут належить до сфери управління Міністерства культури України, але в той же час він має право сам визначати напрямки й план своєї діяльності. Власне, Інститут ‑ це та ланка, яка повинна забезпечувати зв’язок і комунікацію між органами державної влади й громадськістю. Саме тому за Статутом в Інституту має бути Наглядова рада, до якої увійдуть сім авторитетних і незаангажованих представників культурного середовища і яка має бути сформована вже восени.

 

‑ Фактично у кожній європейській країні є щось подібне – наприклад, Національний центр книги у Франції або Польський інститут книги. Ви обирали для себе модель, за якою будете працювати?

 

‑ Історія з Українським інститутом книги офіційно почалася 2015 року, коли у Верховну Раду було подано відповідний законопроект. Тоді були обговорення цього закону і враховування закордонного досвіду, насамперед польського.

 

Нині ж про модель, за якою ми будемо працювати, говорити ще складно, бо Інститут перебуває на етапі свого становлення ‑ у нас ще немає приміщення і команди. Потрібно розуміти, що розбудова Інституту книги ‑ це тривалий процес, оскільки нам потрібно насамперед вибудувати структуру, стратегію і зрозуміти, що і як ми можемо реалізовувати. На цьому етапі ми маємо дуже багато обмежень у своїй діяльності, які нам важливо подолати.

 

‑ Ви маєте на увазі бюрократію?

 

‑ Тут багато складових. Це і низький рівень зарплат, який є великою перешкодою для того, щоб в Інститут прийшли найкращі фахівці. І приміщення, якого у нас досі немає. І також обмеження, пов’язані з нашою безпосередньою діяльністю. Приміром, Інститут має представляти Україну на міжнародних книжкових ярмарках, але згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 710 на сьогодні з державного бюджету може фінансуватися тільки презентація України на Франкфуртському книжковому ярмарку та Венеційській бієнале. І так само на цей момент ми не можемо в бюджетних запитах прописати заснування нових премій, резиденцій чи програму ґрантів, оскільки для цього немає відповідних кодів. І це теж необхідно змінювати.

 

‑ До вас багато молодих, професійних і креативних людей, на жаль, досить швидко пішли з подібних держпосад. В чому головна причина, що система не приймає нову кров?

 

‑ Я зможу відповісти на це питання пізніше, коли розумітиму, що нам вдалося зробити за ці перші розбудовні місяці. Моя особиста проблема наразі в тому, що на сьогодні Інститут книги складається з однієї людини і мені доводиться вирішувати одночасно дуже багато різнопланових завдань. Сподіваюся, у вересні ми почнемо поступово набирати команду й планувати свою роботу.

 

Інтерв’ю Наталі Васюри

джерело: officiel-online.com

 

Післямова до інтерв’ю

 

У 2002 році за ініціативою тодішнього голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, академіка НАН України Івана Дзюби була заснована серія видань «Бібліотека Шевченківського комітету», яка в рамках бюджетної програми «Українська книга» до останнього часу регулярно поповнювалася книгами лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка.

На сьогодні випущено у світ близько 150 книг з логотипом «БШК», автори яких були удостоєні в різні роки найвищої державної нагороди у гуманітарній сфері. Це: Микола Бажан, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Андрія Малишко, Володимир Сосюра Василь Симоненко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Іван Драч, Павло Загребельний та ще чимало інших класиків української літератури.

З метою подальшої популяризації творів шевченківських лауреатів Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка зацікавлений у тому, аби Міністерство культури України при затвердженні проекту програми «Українська книга» на 2018 рік, що готуватиметься Українським інститутом книги, зберегло у зазначеній програмі розділ «Серія видань «Бібліотека Шевченківського комітету», а також залучило вітчизняні видавництва до випуску літератури згадуваної тематики.