Справді, актриса володіє мистецтвом бути не просто органічною, а ще й надвиразною, в ансамблі з усім предметно-пластичним внутрікадровим світом. Залишатися живою та спонтанною ‑й водночас не виглядати чужою в кадрі, де актор не є центром і фокусом споглядання. Так, не центром, а рівноправним гравцем поряд з іншими складовими ‑це кіно, таку стилістику називають українським поетичним (точніше казати, міфопоетичним) кіно.

По тому будуть «Криниця для спраглих» (як відомо, одразу покладена на полицю), «Вечір на Івана Купала» і «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. У «Вечорі..» проглядається філігранно точний пластичний малюнок ролі Пидорки, котрій доводиться пережити трагічну мандрівку спокутування гріхів свого чоловіка у часі і просторі. Останні набувають універсальності вимірів національної історії, в якій губляться і гріхи, й чесноти людські…

У «Білому птасі...» Кадочникова грає надскладну роль Дани, котру ніяк не можуть поділити брати Дзвонарі. Екзистенційна драма вибору постає і перед самою героїнею, поволі втягуючи її в драматичні перипетії історії. Танець Дани та Ореста (Богдан Ступка) ‑просто еталонний епізод акторської майстерності, коли за лічені хвилини проживається ціле життя.

Неповторне уміння актриси наповнювати кадр, орієнтований на замало не абсолютну пластичну виразність, своїм особистісним теплом і світлом виявилося й у фільмі «Чорна курка, або Підземні жителі» Віктора Греся.

Втім, були в акторській біографії Лариси Кадочникової й ролі іншого плану. Скажімо, у фільмі «Історія одного кохання» Артура Войтецького (за творами Антона Чехова) ‑насичена психологічними нюансами роль жінки, чий любовний човен розбивається об прозаїчні життєві обставини. Ще одна екзистенційна драма, коли людина не в змозі змінити не нею окреслений фарватер долі. Чи багата на знахідки роль дружини винахідника Ціолковського у фільмі «Злет» Савви Куліша, поряд з непересічною особистістю, поетом Євгенієм Євтушенком…

До речі, Антон Чехов є одним із тих письменників, хто у творчій долі Лариси Кадочникової зіграв справді велику роль. Досить назвати її роль у виставі Національного театру російської драми ім. Лесі Українки «Насмішкувате моє щастя»‑18 літ актриса виходить на сцену в ролі Ольги Кніппер-Чехової!

Три роки тому пішов із життя Михайло, чоловік Лариси. Який ставився до неї як до королеви, оберігаючи від зазіхань долі. Здавалося б, ця втрата мала би обрушити саме життя... Одначе Лариса натомість здолала й це, засвідчивши, що людина таки може стати господарем долі.

Роки не владні над нею. Щасливий характер, уміння не пам’ятати зла й цінувати добро, випромінюючи його на інших. «У ній, ‑написав Михайло Рєзникович, очільник Театру ім. Лесі Українки, якому актриса присвятила чи не все життя, ‑спрацьовувала якась дивовижна відчуженість від усього нетворчого, наносного в театрі. Вона позбавлена синдрому середньовічної нетерпимості театральних кланів». Додам ‑і кінематографічних так само.

 

Сергій Тримбач, кінорежисер,

член Комітету з Національної премії України

імені Тараса Шевченка

 

Публікується зі скороченнями, джерело: газета «День».

p.s.

Нинішнього року Ларисі Кадочниковій виповнилося 80 років. Національної премії України імені Тараса Шевченка артистка кіно й театру була удостоєна 1991 року за виконання ролі Марічки в кінострічці «Тіні забутих предків».