Саме тут, у невеличкому містечку Хорол на Полтавщині, де свій перший крок у безсмертя зробив Олесь Ульяненко, 30 серпня цього року зібралися його земляки-хорольчани, шанувальники його таланту, добрі друзі, знайомі, родичі (двоюрідні брати Усенко Валерій Григорович, Лісовий Анатолій Григорович та двоюрідна сестра Олексієнко Таміла Григорівна), керівництво району (голова Хорольської райдержадміністрації Лариса Миколаївна Звірко, голова районної ради Віра Анатоліївна Мартюк, міський голова Волошин Сергій Михайлович, начальник відділу культури і туризму Ірина Анатоліївна Гунько) та всі люди, які цінують мистецтво слова, на відкриття його меморіальної дошки, яка була встановлена на фасаді Хорольської центральної районної бібліотеки.

Олесь Ульяненко любив бувати у бібліотеці, коли повертався у рідне місто із бурхливого столичного виру, дарував свої книги, і розповідав про школу у якій він навчався. Саме тут, в цьому приміщенні із 1969 року по 1977 рік, тоді ще в середній школі № 2 міста Хорол, навчався Олександр Ульянов. Саме тут він вивчився читати по складах буквар, саме тут навчився з синіх чорнильних літер на білому папері творити свої шедеври, які у шкільні роки показував лише друзям, саме тут розпочав мріяти про велике літературне поприще, якому віддав усе своє життя до останку.

Пройшовши складний життєвий шлях, О.Ульяненко зумів вижити в складних життєвих ситуаціях, знайти себе, стати відомим письменником і писати. Те, що він писав, і те, як він жив, не залишало нікому шансу на байдуже споглядання: у нього були або щирі друзі, або люті противники. Але всі, з ким він ішов пліч-о-пліч, знали «Уляна» як повну протилежність його ж таки літературі – м'який, добрий, щирий, душевний, та в душу впускав далеко не всіх. Це була людина, яка наче птах летіла над життям із розпростертими крилами, з бажанням протистояти всьому світу і довести свою богемну геніальність. Його друзі і сучасники, ті хто знають його близько називають його найнеординарнішою людиною, з якою їм доводилося зустрічатися. Він був моралістом і водночас безжально викривав лицемірство, негаразди суспільних явищ, недоліки і вади своїх героїв.

Його перу належать твори, які представлені на книжковій виставці «Битва за право бути собою»: «Сталінка», «Зимова повість», «Вогненне око», «Богемна рапсодія», «Знак Саваофа», «Дофін Сатани», «Хрест на Сатурні», «Квіти Содому», «Ангели помсти», «Серафима», «Син тіні», «Жінка його мрії», «Там, де Південь» та ін.

Творчий доробок Олеся Ульяненка міг би стати окрасою літератури будь-якої цивілізованої країни. Навряд чи його літературна спадщина отримає хоч коли-небудь однозначну оцінку. Та одне незаперечне: у битві за право бути собою Олесь Ульяненко залишив по собі немеркнучий слід не лише в українській, а й світовій літературі. Але за розкіш бути собою, йому довелося заплатити життям. І це було коротке, але таке яскраве життя.

Під час урочистостей у виконанні Миколи Левіна прозвучав авторський вірш-присвята Олесю Ульяненку. В його честь лунали пісні у виконанні працівника районного будинку культури Володимира Олійника, друга Олеся Миколи Холоші та молодого соліста Максима Рудича. У виконанні Світлани Сєннікової, завідуючої відділом обслуговування Хорольської районної бібліотеки, прозвучав уривок з роману Олеся Ульяненка «Знак Саваофа». А розповідали про життєвий шлях і творчість нашого земляка ведучі: директор районної бібліотеки Оксана Левіна, бібліограф Ірина Редька та бібліотекар відділу обслуговування Олена Радченко.

Під час заходу, присвяченому відкриттю меморіальної дошки Олесю Ульяненку, велася знімальна робота над документальним фільмом про нашого земляка під керівництвом його близького друга кінорежисера Наума Тихого.

Мирослав Слабошпицький,

кінорежисер, член Комітету

з Національної премії України

імені Тараса Шевченка

 

На фото: меморіальна дошка письменнику, лауреату малої Шевченківської премії Олесю Ульяненку в місті Хоролі Полтавської області.