За його плечима чималий досвід викладацької діяльності у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», курсів письменницької майстерності та лекцій «Як писали класики». Як результат ‑ однойменна книга, яка розходиться вже другим накладом. Літературознавець, директор видавництва «Смолоскип», член журі Шевченківської премії, а віднедавна в.о. директора державного Інституту книги Ростислав Семків розповів УЛГ про перспективи молодих письменників, культуру читання в Україні, а також першочергові завдання новоствореного Інституту книги.

 

Найвища відзнака українського митця ‑ Шевченківська премія. Цього року Ви побачили експертну «кухню» зсередини. Кого відстоювали Ви? Чи згодні з остаточним рішенням?

 

Думаю, що побачив таку «кухню» вперше. Тому що я переконуюся, що багато чого змінилося в порівнянні з минулим роком. Зараз працює оновлений Шевченківський комітет. Є державна воля, щоб це була статусна премія, яку справедливо вручають людям, яких всі визнають як певних експертів. Я не підтримую когось одного. Я маю цілу групу людей, які, як я вважаю, достойні Шевченківської премії. Троє з них вийшли до другого етапу ‑ Іван Малкович, Василь Портяк, Андрій Содомора ‑ це ті, хто, на мою думку, більше за інших достойні відзнаки.

 

У вересні минулого року Вас призначили, в.о. директора Інституту книги. В одному зі своїх інтерв'ю наголошували на тому, що першочергові завдання Інституту книги ‑ це розбудова структури та окреслення алгоритмів роботи. На якому етапі робота над повноцінним функціонуванням Інституту?

 

На жаль, все просувається досить повільно, бо створювати цілковито нову організацію не можна отак швидко. Фактична робота почалася від кінця вересня. До початку цього року Інститут книги працював без бюджету, зараз вже проведено реєстрацію ‑ тобто юридично він вже існує. Тепер на черзі вибори постійного директора. Буду це я чи хтось інший ‑ невідомо. Тоді вже повноцінний директор набере собі команду і зможе реалізувати нові плани, але в межах загальної концепції. Ми концентрувалися на консультаціях, розмовах з людьми, які можуть працювати в Інституті, які можуть працювати в наглядовій чи експертній раді Інституту, сприяти ініціативам. Це дуже широке коло осіб як в Україні, так і за кордоном. Наприкінці минулого року я побував на Франкфуртській та Братиславській книжкових виставках і це додало знайомств та перспектив у співпраці.

 

Міністр культури Євген Нищук зазначав, що одне із головних завдань Інституту ‑ це введення «моди на читання». Які заходи будуть націлені на виконання цього пункту?

Є три інструменти, які можуть спонукати людей до культурної діяльності, читання ‑ сім'я, школа і медіа. З сім'єю у нас проблеми у цьому випадку. Я впевнений, що у більшості родин немає традиції збиратися у вихідний день і читати разом книги, їх обговорювати. Є традиція спільного перегляду телевізора. Традицію щодо книг можна розвинути лише постфактум, виконавши ще два пункти. Потужний інструмент це школа. Школа не має вкладати в голову учнів обов'язковий перелік текстів. Школа має навчити читати вперше та вдруге. Вперше ‑ складати букви в слова, а вдруге ‑ захопити дітей читанням. Тут відповідальне Міністерство освіти і вони це завдання вже потроху здійснюють, оскільки змінили програму читання для молодших класів у значно кращий бік. Далі треба намагатися перетворити бібліотеки з місць, де просто позичають книги, на культурні осередки, де щось відбувається. І про ЗМІ. Існує досить багато ініціатив у медіа. Але ці ініціативи пропагування книжок розрізнені і не взаємодіють. «КнигоЛав» на 1+1, Книга.uа на Першому каналі, відеоблог на Еспресо ТV‑ всі вони пропагують читання, але роблять це по-своєму. Потрібен загальний план, а Інститут книги може його запропонувати. Для початку мова про координування того що вже є, а пізніше про створення чогось нового та використання іноземного досвіду.

 

Пане Ростиславе, у Вас є ще досить важливі повноваження ‑ це керівництво видавництвом «Смолоскип». Які нові проекти готуються до реалізації?

 

Видавництво «Смолоскип» реалізовує свої довготривалі проекти. У нас є «Вибрані твори» і там готуються до друку Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Євген Маланюк, також підсерія шістдесятників. У ній з'являться вибрані твори Леся Танюка. Готується презентація двох наукових видань ‑ «Михайло Грушевський: конструктор української модерної нації» Ігоря Гирича і видання колективу авторів про Остапа Луцького. Найбільший проект, який ми хочемо реалізувати цього року ‑ повне видання творів Хвильового. Це п’ять томів, які вийдуть одночасно.

 

Публікується зі скороченнями.

Джерело: «Українська літературна газета», №6.

Автор: Анна Дрофа.

 

p.s. Ростислав Семків увійшов до складу Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка з 23 грудня 2016 року.