«Володимир Омелянович Забаштанський прожив мужнє життя, спалахнувши яскравою зіркою на життєвому небосхилі. В історії України, в історії української культури, в пам'яті вдячних читачів, мільйонів наших громадян постать Володимира Забаштанського залишається сучасним символом українського народу, символом непереможного духу багатостраждальної України. Знайти в собі сили, щоб вистояти і перемогти. Знайти духовне світло у фізичній темряві й гідно триматися до останнього подиху ‑ це справжній героїзм. Життєвий подвиг Забаштанського гідний глибокої шани майбутніх поколінь українців і заслуговує найвищої державної відзнаки. Я певен, коли ми осмислимо українську ментальність не на рівні казнокрадства, а на рівні державотворення та високої духовності наших громадян, які ціною свого життя зробили достойний внесок у скарби світової культури, ми ще не раз згадаємо своїх забутих пророків і віддамо їм належну шану. Але чому ми зволікаємо та соромимося це зробити сьогодні?

Пригадую велелюдні збори 5 жовтня 2000 року у Будинку вчителя з нагоди шістдесятилітнього ювілею Володимира Забаштанського. Того урочистого вечора Володимир Омелянович, мабуть востаннє, відчував зблизька всенародну любов читачів і колег до себе та до свого задушевного поетичного слова. Великий зал Будинку вчителя рукоплескав народному поетові України, народному герою України. Я ані скільки не перебільшую, бо Володимир Забаштанський заслужив на це високе звання не в президентських кабінетах, не в списках можновладців, сумлінних чиновників, успішних бізнесменів, професійних спортсменів чи придворних артистів. Він заслужив це високе звання своїм мужнім життям в ім'я Батьківщини. Хочу підкреслити, що усім своїм неспокійним життям Володимир Забаштанський служив Україні. І в радянські часи, і тепер у часи державної незалежності він завжди служив народній Правді. Виняткова скромність, простота й щирість, доброзичливість, уважність і глибока повага у ставленні до людей ‑ це ті високі морально-етичні риси характеру Володимира Омеляновича Забаштанського, які гідні захоплення й наслідування.

Народився Володимир Забаштанський 5 жовтня 1940 року в селі Браїлові Жмеринського району на Вінниччині. Батько, Омелян Олексійвич, працював у кам'яному кар'єрі. Мати, Настя Данилівна, маючи велику родину (Володя був п'ятою, останньою дитиною в сім'ї, а, якщо врахувати семеро померлих від голоду, то дванадцятою) опікувалася домашнім господарством, пізніше працювала у радгоспі. Батько, не витримавши тяжкої праці в кар'єрі, помер, коли Володі було лише шість років. З раннього дитинства нарівні з дорослими довелося Володимирові заробляти собі на хліб. Після закінчення семирічки вчився він у Макіївському будівельному училищі на маляра, працював і малярем, і кочегаром, і буто-ломом. А невдовзі 24 серпня 1958 року з Володею трапилася трагедія, яка перекреслила молоде життя хлопцеві у неповних вісімнадцять літ. Внаслідок нещасного випадку, вибуху підчас роботи в кар'єрі, Володимир Забаштанський був тяжко покалічений, залишившись без очей і рук. Після Жмеринської районної лікарні хлопець два роки лікувався у Київському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології. Саме у цей нелегкий для юнака час, особливо гостро проявився його природний хист до пісні, до віршування. Навіть, щось божественне трапилося у цьому виявленні творчих здібностей Володимира. Юнак спромігся побачити навколишній світ і доторкнутися до нього свічечкою свого слова. Знайшлися тоді добрі люди, порадили йому вчитися, розвивати свої творчі здібності. Допомогли хлопцеві залишитися у Києві, закінчити із золотою медаллю середню школу робітничої молоді, а згодом з відзнакою і філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Серед добрих людей, які виводили Володимира Забаштанського з пітьми, з безнадії, по суті, з духовного небуття, найпершим був відомий письменник Євген Сергійович Кравченко ‑ випадковий сусід по лікарняному ліжку. Для Володі він став духовним батьком. Але чи не найбільший тягар ліг на плечі тендітної жінки, Ольги Василівни, яка не злякалася труднощів і стала тоді дружиною Володимира Забаштанського. Сорок один рік вона була відданим другом і незмінною помічницею видатного поета.<…>

Важко й уявити, як у такому фізичному стані Забаштанського, йому вдалося витримати удар долі. Яка за цими словами немислимо каторжна праця, яке надзвичайне зусилля людської волі та напруга людського мозку. Скільки днів і ночей у вічній темряві йшов Володимир до світла знань. Єдине, що залишилося йому природою ‑ це можливість сприйняття нав­колишнього світу й інформації за допомогою слуху та пам'яті, яка стала для нього дивовижно феноменальним знаряддям. Забаштанському ціною неймовірних зусиль доводилося сприймати, запам'ятовувати та аналізувати різноманітну наукову інформацію, вивчати мови. Під час навчання в університеті побачила світ його перша поетична збірка «Наказ каменярів» (1967). Молодого талановитого поета корчагінської долі почула вся Україна. А згодом з невеличким інтервалом були книжки «Віра в людину» (1971) та «Моя вузькоколійка» (1973), яка у 1974 році була відзначена високою Республіканською комсомольською премією імені Миколи Островського. Ця відзнака фактично відкрила молодому тридцятичотирьохрічному поетові шлях у велику літературу. На той час, після закінчення університету Володимир Забаштанський вже користувався авторитетом, як талановитий керівник літературної студії «Кобза» при молодіжному журналі «Дніпро». До речі, такий дивовижний факт! Цією студією він керував чверть століття з 1968 по 1993 рік. І в цьому була невтомна вдача Володимира Забаштанського відчувати свою потребу для суспільства. Він допомагав творчій молоді розвивати свої здібності, у неймовірно важких для себе умовах існування. Його громадська і літературна діяльність стали для багатьох молодих літераторів та й багатьох людей зразком нездоланної мужності…».

 

 

Фрагмент з нарису «За безсмертя молюся твоє…», опублікованого у книзі «Доброзвучна муза» Олександра Бакуменка.

 

Довідково

Володимир Забаштанський був удостоєний Шевченківської премії 1986 року за збірку поезій «Запах далини» і нові вірші в періодичній пресі.