Високодостойні лауреати!

Шановні співвітчизники!

На врученні Шевченківської премії промовляю не вперше, і кожний такий виступ для мене – особливо урочиста і відповідальна подія.

Сьогодні – двісті третя річниця від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. І хочу привітати з цим днем кожного українця – і в Україні, і в діаспорі. Бо це та постать, яка об’єднує українців і створює Україну.

Саме Шевченка з любов’ю і пошаною вже не одна генерація називає, і цілком заслужено, батьком української нації. Сила й велич Шевченка не лише в його поезії. Він повернув нам українцям історичну пам’ять, розбудив національну свідомість і примусив згадати про гідність, надихнув на боротьбу. Як слушно зазначав Євген Маланюк, Шевченко з усім натхненням поета намагався оживити й сполучити «спаралізовані» на той момент складники нації, «вдихнути історичне життя в завмерлий національний організм».

І нашому поколінню, говорячи словами самого Тараса, «довелось запить з московської чаші московську отруту». Нині ми переживаємо найдраматичніший період новітньої історії. Але зараз у нас є чітке усвідомлення «свого шляху широкого»… Є наше відважне українське військо, є українська церква,  є українська державна мова. Є сама держава і сучасна українська політична нація. В утвердженні незалежності та суверенітету нас зараз підтримує весь світ.

Щодня ми керуємося настановою Тараса Григоровича:

 

                                                     «Свою Україну любіть.

                                                     Любіть її во время люте,

                                                     В остатню тяжкую минуту

                                                     За неї Господа моліть».

 

Величний заповіт Тараса підняв національно-визвольну хвилю Української революції 1917-1920 років. Саме нині ми відзначаємо століття її початку та прагнемо засвоїти головний її урок – урок єдності, яка має бути понад усе.

Його святого заповіту ми дотримувалися під час Революції Гідності. У всіх нас назавжди перед очима – один із перших героїв Небесної Сотні Сергій Нігоян. Аж пропікає душу його заклик: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає».

Заповіт Тараса надихає наших воїнів на захист кожного клаптику української землі від російської агресії.

Перед російською окупацією Сімферополя й Донецька свідомі українці збиралися саме біля пам’ятників Тарасу Шевченку. А промосковські і московські наймити та агенти збирались біля пам’ятників Леніну. Подивіться які різні світи, різні цивілізації – Шевченко і Ленін. Впевнений, і сьогодні знайдуться сміливці-патріоти, які сьогодні на окупованій території прийдуть до нього.

Шевченко, Шевченкове слово є опорою і натхненням для нашого громадянського і європейського поступу.

Він, дивним чином, є завжди сучасним і завжди доречним. І не тільки тому, що ми, українці, так вважаємо. А насамперед, що глибину його слова, унікальність думки, непересічність життєвої долі давно визнали у всьому світі.

 

Шановні пані та панове!

 

Наша культура у всі часи гуртувала українство. Об’єднує вона нас і тепер. Її традиційні пласти та модерні тенденції є міцним підґрунтям української ідентичності, культурної окремішності, а відтак і політичної суверенної української нації.

Нам обов’язково треба продовжити роботу щодо розширення простору для національного  культурного продукту. Але і зараз є вже чим прозвітувати. За рік від нашої останньої зустрічі завдяки ухваленому закону ми досягли суттєвих результатів у поширенні української пісні й української мови у радіоефірі. Пам’ятаєте скільки було суперечностей, скільки атак. Але нічого – крок за кроком доля української мови в радіоефірі збільшується. Хочу наголосити, що незабаром таку ж технологію я запропоную застосувати і до телебачення, де зараз присутність української мови є неприпустимо малою. Влітку минулого року я звертався до телевізійної індустрії із закликом самоорганізуватися в цьому питанні. На жаль, не всі тоді мене почули, і отже своє слово зараз має сказати законодавець.

Наші кінематограф і книговидання теж доводять зараз свою конкурентоспроможність. Минулого року вийшло понад 30 українських фільмів. Звичайно ця цифра навряд чи вразить Голлівуд чи Боллівуд, але це – рекорд за часів незалежності. Зараз разом із фахівцями ми спільно шукаємо дієву формулу сприяння національному кіно, але головне, що його оцінив і підтримав український і міжнародний глядач.   

Хочу наголосити, що Україну репрезентують і самобутні культури усіх її національних меншин. Наша Джамала довела це усьому світові. Громадяни не повинні мати жодних обмежень у задоволенні своїх мовно-культурних потреб.

Хочу щиро подякувати членам новоствореного Шевченківського комітету за  роботу, яку вони провели, щоб визначити претендентів. Я від усього серця вітаю ваше рішення про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка 2017 року та повністю приєднуюсь до нього.

Першим я мав приємність привітати мого давнього друга Івана Малковича. Тоді ще по телефону, він відповів, що поки що зарано, Указ ще не підписано. Але я сказав, що це саме той час, бо кожна книга Івана Малковича знаходить своїх вдячних читачів, є цікавою і для літературних критиків. Представлена на здобуття премії збірка «Подорожник з новими віршами»  заслуговує самої високої оцінки. Згадайте, ще роки тому навіть вимовити «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» було дуже складно. А зараз як кулею – відлітає. Я думаю, що це також ознака того визнання українців і світу праці видавництва під керівництвом  Івана Малковича, яка зробила дуже багато для  книговидавничої справи, особливо для розвитку дитячого читання. На цих по-багатому ілюстрованих книжках вже виросло ціле покоління українських дітей, які змалечку полюбили і свою рідну мову і свою дорогу Україну.

Книги з логотипом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» – якісний національний культурний продукт, який відповідає європейським стандартам. Я ще раз хочу подякувати, пане Іване, за Ваш труд, який підносить українське слово та українську книжку.

У номінації «Кіномистецтво» переміг режисер анімаційного кіно Степан Коваль. Фільм «Йшов трамвай № 9» першим в історії національного кінематографа здобув перемогу на Берлінському кінофестивалі. А багатосерійний мультиплікаційний фільм-лауреат «Моя країна – Україна» викликає абсолютно дивовижне почуття – сильне, потужне – любові до України.

Скульптора і художника Миколу Малишка  називають сучасним класиком. Ваша унікальна дерев’яна скульптура доводить, що мистецтво і є тим дзеркалом самопізнання, котрого потребує людина. Хочу подякувати Вам і за пам’ятники, і за хрести-монументи видатним борцям за волю України.

Музична Шевченкіана збагатилася творами композитора зі Львова Богдани Фроляк. Ваші, пані Богдано, твори є новим глибоким осмисленням поезії Великого Кобзаря. І вони – справжнє явище в сучасній музиці. 

Сьогодні, вітаючи цьогорічних лауреатів Шевченківської премії, я хотів би від усього українського народу подякувати всім вам за те, що ви своїм талантом оживлюєте п’єдестал, на якому стоїть і вічно стоятиме наш Шевченко.

«Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть», ‑ написав Іван Михайлович Дзюба. Блискуче сказано! Я переконаний, що саме ці слова і є ключем до сприйняття Тараса Шевченка. Вони ж є і шляхом до нашої перемоги. Я на сто відсотків впевнений у цьому.

Бажаю вам, шановні лауреати, і всім присутнім здоров'я, миру, невтомної наснаги до творчості та успіхів у розбудові незалежної соборної України.

 

Слава Шевченковому генію!

 

Слава Україні!