Український музикознавець, фольклорист, диригент, композитор. Засновник та керівник хору «Гомін» (1969).

Народився 2 червня 1928 року в Києві.

Освіта: Київське державне музичне училище ім.Р.Глієра (1947–1949), - навчався на історико-теоретичному факультеті Київської консерваторіі (1949-1954), аспірантура Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1954-1957). Кандидат мистецтвознавства з 1961 року («Українське народне багатоголосся»).

Кар’єра: З 1957 – молодший науковий співробітник, 1962 - старший науковий співробітник, відділу фольклористики, Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М.Рильського Академії наук України. 1968 - звільнений за підпис колективного листа української громадськості до ЦК КПРС з приводу закритих судових процесів над інакодумцями. З 1968 - на творчій роботі.

У 1969  організував етнографічний хор «Гомін» (метою якого було відродження у Києві українського календарного фольклору, народних звичаїв і свят: колядок, щедрівок, веснянок, святкування Купала тощо).

У вересні 1971 Леопольда Ященко було виключено із Спілки композиторів України за «ідейні помилки, припущені в керівництві хором», а хор ліквідовано як «націоналістичний». Того ж року Л.Ященка виключили зі Спілки композиторів СРСР за «націоналістичну діяльність». Відтак Л.Ященко працював методистом-організатором, а в 1972-1973 — завідувачем дитячого сектору при Будинку композиторів України, у 1975–1976 керував фольклорним ансамблем при Київському інституті народного господарства. Перебуваючи в опалі, працював маляром, теслярем під Києвом.

У 1984 став керівником Клубу народної хорової пісні, того ж року організував етнографічний хор, який співав на алеях Гідропарку. У 1985 хор приписали до Будинку культури «Київметробуду», а в 1988 йому повернули назву «Гомін». У 1989 Леопольда Ященка поновили у Спілцу композиторів України, а хор «Гомін» першим у Києві публічно виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна».

Лауреат Державної премії України імені Т.Шевченка (1993), премії імені П.Чубинського (1992).

Автор книг: «П.Д.Демуцький (нарис про життя і творчість)» (1957), «Українське народне багатоголосся» (1962), «Г.Г.Верьовка (нарис про життя і творчість)» (1963), «Державна заслужена капела бандуристів Української РСР» (1970); упорядник і автор вступних статтей книг: «Українські народні романси» (1961), «Буковинські народні пісні» (1963), зб. «Українське народне багатоголосся» (1963); добірка пісень «Українська родина" (2000, упоряд. Л.Орел), «Україна в обрядах" (2002, упоряд. Л.Орел); понад 100 статтей з питань музичної культури та фольклору, сценаріїв фольклорних свят, музичних творів (кантата «Поема про Україну» (1954), обробки народних пісень, пісні на власні тексти, романси) та ін.

 2 квітня 2016 року Леопольд Іванович помер у Києві на 87-му році життя, залишивши у спадок десятиліття невпинної роботи по відродженню та розповсюдженню української пісні та фольклору, українських народних звичаїв та свят в Україні.