Офіційний веб-сайт

Вистава «Вожак» Київського академічного музично-драматичного циганського театру «Романс»

Автор(-и): Ігор Крикунов / Розділ:

Вистава «Вожак» Київського академічного музично-драматичного циганського театру «Романс», режисер та виконавець головної ролі І.Крикунов, рік оприлюднення: 2019.

 

Вистава «Вожак» у постановці Ігоря Крикунова

 

Педагогічний колектив Київської театральної школи-студії висуває на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2020 року режисера та виконавця головної ролі вожака Хима Ігоря Крикунова у виставі Київського академічного музично-драматичного циганського театру «Романс» у виставі «Вожак» (п’єса Едгара Егадзе за мотивами роману румунського автора Захарія Станку).

Вистава має підзаголовок «Сім кіл циганського пекла» і розповідає, як під час Другої Світової війни вожак циганського табору довгий час водив свій табір по лісах та болотах, рятуючи людей, яких мали знищити при прибутті на кінцевий пункт. Вожак у виконанні Ігоря Крикунова ‑ мудра, чуйна та справедлива людина ‑ з одного боку він догматично дотримується традицій, що роками складалися у таборі, а з другого – він розуміє, що життя непередбачуване. Це помітно у сценах з Лісандрою та його антагоністом Ужвором. Проникливе виконання цієї ролі зараховує Ігоря Крикунова до когорти кращих трагічних акторів України.

Доля циганського народу завжди хвилювала Ігоря Крикунова, адже він не тільки актор, режисер, а й громадський діяч, який відстоює інтереси циганського народу. Саме він 27 років тому створив в Україні циганський театр «Романс», упродовж багатьох років проводить Міжнародні фестивалі циганського мистецтва, створив та очолює товариство «Амала», опікується вихованням циганських дітей, від імені циганського народу України представляє нашу країну на жалобних заходах у Бабиному Яру, Освенцемі, Треблінці та інших місцях, де знищувались народи, яких фашисти вважали людьми «другого сорту». Тому тема вистави вистраждана Ігорем Крикуновим.

Нажаль, сьогодні в нашій країні є випадки, коли відбуваються погроми циганських таборів та вбивства людей ромської національності. Тому вистава «Вожак» набуває важливого актуального соціального значення.

Суттєвим, на наш погляд, є те, що хоч у виставі мова іде про долю циганського табору, Ігор Крикунов, як постановник вистави, відмовляється від циганських костюмів ‑ він одягає персонажів у біблейські костюми, що узагальнює геноцид різних народів ‑ євреїв, татар та й усіх тих, хто зазнав утиску.

Нажаль в нашому суспільстві панує думка, що цигани народ, який не має принципів, моралі, люди, які здатні тільки красти. Але це хибне ставлення, бо подивившись виставу «Вожак» ми можемо зробити висновок, що кожен циган табору шанує закони своїх предків, а моральні цінності цього народу режисер проводить через наскрізну дію цієї вистави. Це сильні, незламні люди, які прагнуть свободи й вірять в щасливе майбутнє свого народу, як і кожен громадянин нашої країни ‑ України. Щодо режисерського втілення вистави треба віддати належне Ігорю Крикунову, що він зумів завести життя персонажам так, аби кожен глядач в залі повірив, розчулився й відчув би трагічність історії про долю народу, його біль і радість.

«Театр ‑ це про людську душу» ‑ цей вислів належить Лесю Курбасу.

Вистава «Вожак» ‑ про вселенську людську душу.

Незважаючи на трагічність історії циганського народу, війни, що зламала життя багатьох людських душ, історії, яка наразі дуже актуальна для нашого українського суспільства, режисер у фіналі вистави виводить вічну тему, що незважаючи ні на що треба залишатися людиною.

Завдяки таким виставам у постановці Ігоря Крикунова, як «Вожак», «Циганська муза» за поемою Ліни Костенко, концертним програмам, за які театр одержував нагороди на міжнародних фестивалях, циганський театр «Романс» став яскравою окрасою українського театру.

 

З подання Київської театральної школи-студії

Рецензія

на виставу «Вожак, або Сім кіл циганського пекла» (академічний музично-драматичний циганський театр «Романс»)

 

«Щастя тобі, людино...»

 

«Человек в небе! Человек - птица! Счастья тебе, человек!» - цими словами розпочинається вистава академічного музично-драматичного циганського театру «Романс» «Вожак, або Сім кіл циганського пекла». Вистава, яка стала подією не лише для самого театру, адже ця сповнена скорботи сповідь народу, що пережив трагедію голокосту, стоїть дещо осторонь репертуарної політики навіть самого театру «Романс».

Ця історія не лише про геноцид циган в часи Другої світової війни. Це оповідь про любов та зраду, з якими в принципі важко приживається свобода. Про моральний вибір людини, що вона мусить зробити в час трагічних військових потрясінь (одним із героїв вистави є німецький конвоїр, який веде табір до місця їхнього знищення і приймає рішення вести їх найдовшими шляхами, за яке гине сам). Це історія про людину, що гідно несе тягар відповідальності за долю та життя інших: по суті, Вожак у виконанні нар. арт. України Ігоря Крикунова (також режисера-постановника вистави) - батько нації, адже у виставі на моделі табору відтворена модель суспільства). Це оповідь про одвічну проблему взаємостосунків батьків та дітей, генетично закладену у молоді пошану до старших та прагнення до власного вибору, які погано корелюються між собою.

«Вожак» - найскладніша вистава театру «Романс», з точки зору і акторської гри, і режисерської концепції, і пластичного та музичного оформлення. Музика відіграє у цій виставі надзвичайно важливу роль. Начебто очевидно, що музика для театру, який вже 25 років працює здебільшого в національних музичних жанрах має особливе значення, і жанр самої вистави - «музично-драматична історія», проте тут музика - це спосіб внутрішнього існування акторів із відповідним зовнішнім вираженням. Традиції циганського театру з піснями і танцями   органічно вплетені в драматизм текстового наповнення вистави, підсилюють його звучання без зайвих ілюстрацій.

Головний моральний критерій вистави «Вожак» - людяність. В одному із інтерв'ю Ігор Крикунов сказав: «Якщо в людині щось людське лишилось, я думаю, що з тої іскорки це може розгорітись і людина олюдниться». Саме до «олюднення» людини - ні до чого не закликаючи, нічого не пропагуючи -прагнуть творці спектаклю. Ця філософсько-психологічна оповідь звернена до людей усіх інших національностей. Це ствердження древньої нації, спосіб існування якої є для неї самої і даром, і прокляттям (недарма один -із романів Захарія Станку, за «Табором» якого створена ця вистава, носить назву «Гірке коріння»). За останніми дослідженнями, кількість жертв геноциду циган становить від 200 000 до 1 500 000 чоловік. У квітні 1940 за наказом Генріха Гіммлера почалися перші депортації циган на територію Польщі, в трудові та концентраційні табори, а також в єврейські гетто (з Варшавського гетто циган разом з євреями відправляли в табір смерті Треблінка). В результаті вікової дискримінації і переслідувань рома та сінті були відкинуті на узбіччя суспільного життя, ставши одним з найбільш вразливих і знедолених меншин в Європі. Звичайно, більшість з глядачів не знає цієї інформації, і в свідомості чи не усіх цигани асоціюються в кращому випадку з піснями і танцями. Тому багато для кого «Вожак» стає просто прозрінням, і в цьому його не просто мистецька, а й вагома соціальна значимість.

 

Ельвіра Загурська, театральний критик,

викладач історії театру МЗВО «Київська академія мистецтв»,

Науковий кореспондент Інституту психології імені Г.С.Костюка

НАПН України

Коментарі