Офіційний веб-сайт

Вистава «Verba» за мотивами драми-феєрії Леся Українки «Лісова пісня» Національного академічного драматичного театру ім.І.Франка

Автор(-и): С.Маслобойщиков, Н.Рудюк, О.Бегма / Розділ:

Вистава «Verba» за мотивами драми-феєрії Леся Українки «Лісова пісня» Національного академічного драматичного театру ім.І.Франка, автор інсценізації, режисер, художник-сценограф С.Маслобойщиков, художник по костюмах Н.Рудюк, композитор і виконавець ролі Лукаша О.Бегма, рік оприлюднення: 2019.

 

Вистава «Verba» за мотивами драми-феєрії Леся Українки «Лісова пісня» Сергія Маслобойщикова, Наталії Рудюк, Олександра Бегми

 

Verba латиною означає: «слова», «мова», «текст», «слова пісні», «рукопис», «оклик» ... фонетично збігається з українським словом «верба».

Верба ‑ рослина ‑ місце, де живе Мавка, героїня твору Лесі Українки «Лісова пісня».

Verba ‑ слова ‑ місце, де живе сама Леся Українка та її поетичний спадок.

Вистава Національного академічного драматичного театру ім.Івана Франка «Verba» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» автора інсценізації, режисера та художника-сценографа Сергія Маслобойщикова ‑вкрай знаменна подія не лише в нашому театральному житті, а й у самому процесі художнього та інтелектуального освоєння вітчизняної культурної спадщини.

Як відомо, посередині її ‑ так сталося історично ‑опинилося українське народництво, від Котляревського і далі, аж до тієї трагічної епохи, коли розпочалося або одверте тоталітарне нищення залишків того народництва, або ж його так само одверта фальсифікація. Наше народництво XIX ‑початку ХХст. було проінтерпретоване як етнографічний сколок з тодішнього селянського життя ‑не більше. Насправді українське народництво у найвищих своїх зразках, від Шевченка і Куліша, від Франка і ось Лесі Українки, відтворюючи народне життя, послідовно намагалося віднайти і вписати у європейський і світовий контекст ‑у всій його повноті і складності. Відповідно вся спадщина Лесі Українки ‑це пошуки тих зв'язків, паралелей, схожості і несхожості поміж національним і усесвітнім. «Лісова пісня» ‑це ніби завершення великою майстринею тих пошуків: ніби гранично національне, а чи підкреслено волинсько-етнографічне тут, ублискучому художньому синтезі, зустрічається з тим, що Паскаль колись назвав ‑ «умовами людського існування» або ж «долею людською» взагалі.

«Лісова пісня» у чорновому своєму варіанті була написана влітку 1911-го ‑ водночас з першими роздумами далекого родича і великого шанувальника поетки, академіка Вернадського над проблемою проблем: чи назагал уціліє людство у зв'язку з агресивним втручанням цивілізації у саму структуру світової речовини... За сімейним переказом, Вернадський, тоді вже головний консультант радянського уряду з нуклеарної фізики, постійно гортав «Лісову пісню» своєї далекої родички, яка першою почала переглядати ту «проблему проблем». Йдеться, зрозуміло, не конкретно про ту моторошну фізику, а про першооснови людського і космічного буття, про входження людини в те буття, як про безбережну патетику того входження, так і про його можливі ледь не есхатологічні наслідки.

Вистава театру ім.Івана Франка свої дійства облаштувала саме на тому грандіозному переході у великому українському творі від національно-етнографічного до самих першооснов світової екзистенції.

Вона має свої особливі художньо-моральні коди, які оприявнено передусім у її своєрідних ритуалах, ніби спонтанно народжених, матеріалізованих нашою свідомістю тут, у нашій спільній присутності. Ця актуалізація «вічного» тексту Лесі Українки через «новопрочитання» елементів нашої прадавньої пам'яті, через жести-архетипи, через своєрідне чаклунство, яке відбувається тут-і-зараз, ‑здобуває абсолютно особливу енергію смислів, оновлюючи їх ‑вже на території тих самих екзистенційних першооснов. Багатоповерхова філософська архітектура вистави завдячує і поетиці кінематографу, передусім, динамічно-функціональній, «живій», «розумній» сценографії, дивовижній подеколи сутнісній тиші мізансцен (особливо в окремих діалогах), нарешті, парадоксально здобутим сценічними засобами «крупним планам» ‑фішкою кінематографа.

Особливої уваги заслуговує художник по костюмах Наталія Рудюк. Вона моделює накладання ніби «відгуку» брейгелівського костюму ‑з архетипами селянського ‑на силует костюму національного, вписуючи подію у культурний універсум.

Успіх виставі значною мірою забезпечив композитор і виконавець ролі Лукаша ‑Олександр Бегма. Сполука в його музиці стародавніх, народних, язичницьких тем, мотивів і смислів ‑і досконалих сучасних світових акустичних новацій представляє амбіції на новітню театральну музичну мову.

Універсум цієї вистави утримує всі її компоненти ‑ текст, режисуру, сценографію, костюми, музику, акторське виконання ‑ в нероз'ємній сутнісно-смисловий єдності.

Всі ці чутливі естетичні складові вписують виставу у культурний контекст європейського театру.

Скажу й про важливий етичний і, якщо хочете, громадянський момент: тут відбувається акт осягнення явних і неявних асоціацій з сутностями, які спливають на поверхню переважно у часи національної ідентифікації.

Спектакль-парадокс, який, повторюємо, ніби дистанціюється від традиційного і іншого «лесезнавства» ‑і водночас відкриває браму у нове розуміння «драми-феєрії», у її незліченне семантичне багатство, у напрямі того естетично-інтелектуального «мосту», що поєднує вітчизняне народництво, сказати б, з усім «світознавством».

І, в зв'язку з цим, ‑ наскрізна риса спектаклю Сергія Маслобойщикова: узгодженість, або як казав один український мистецтвознавець, «увзаємнення» рішуче всіх його компонентів, усіх його складових ‑ від «генеральних», «знаменникових» аж до будь-якого акторського жесту.

Отож, маємо явище у нашому художньому обігу, яке беззаперечно заслуговує на те, щоб висунути його на здобуття премії імені великого попередника великої мисткині і, гадаємо, на її здобуття.

 

З подання Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Лист-підтримка

 

Постановка спектаклю «Verba» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка стала справжньою подією в культурному житті столиці і, безумовно, займе гідне місце в історії українського театру.

Новаторська, сучасна, цікава в багатьох аспектах інтерпретація шедевру Лесі Українки представлена Сергієм Маслобойщиковим — режисером, автором інсценізації і художником-постановником спектаклю «Verba». Дуже уважне прочитання й глибоке осмислення концептуальних філософських, світоглядних, психологічних засад, закладених поетесою в «Лісову пісню», призвели до появи цілісної, напрочуд красивої вистави, своєрідного послання Лесі Українки глядачеві ХХІ-го століття.

«Verba», власне, як і «Лісова пісня», є виявом альтернативної реальності, в якій вільно співмешкають істоти і явища не лише «видимого» світу. Тільки у «Verba» — це вже реальність, позбавлена наїву початку ХХ-го століття, більш хитка і тривожна. На сцені її втілено як дерев'яну конструкцію — будинок-не будинок, швидше — прихисток, побудований з дощок спиляного дуба дядька Лева.

Лаконічну й довершену сценографію стилістично підтримують костюми, напрочуд винахідливі, прості й вишукані водночас (художник по костюмах Наталія Рудюк] та музика, створена Олександром Бегмою (до речі, він виконує роль Лукаша), яка спирається на музичні теми, долучені до п'єси самою Лесею Українкою і розвиває їх у власну музичну стратегію.

В результаті маємо магічний простір, у якому час втрачає лінійність. Крізь його портали герої «Лісової пісні» можуть вільно переходити у будь-який момент своєї історії і заново переживати події, які з ними тоді відбулись. Вони і глядача ведуть за собою, примушують замислитись над глибинною філософською сутністю, здавалось би, з дитинства знайомого твору, по новому прислухатись до ніжного, сильного, пророчого голосу Лесі Українки.

Мимоволі замислюєшся про різне ставлення до класики. Наприклад, в світі постійно з'являються нові кінофільми та спектаклі за п'єсами Шекспіра. Щоразу це новий твір мистецтва, але в основі кожного — геніальні тексти великого англійця. Так продовжується його творче життя, його вплив на мислення й почуття все нових поколінь. Якби у сучасних митців превалювало бажання ставити Шекспіра, «шанобливо» дотримуючись театральних традицій часів драматурга, то, напевно, інтерес до нього вже давно б згас.

Саме в цьому сенсі спектакль «Verba» є не просто самостійним досконалим мистецьким твором, а давно очікуваним новим кроком у розвитку українського театру.

Колектив Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького гаряче підтримує номінацію спектаклю Сергія Маслобойщикова та його творчої групи «Verba» на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка 2020 року.

Директор Музеювидатнихдіячів української культури

Наталія Терехова

Коментарі