Офіційний веб-сайт

Цикл статей «Переосмислюючи Павла Тичину - переосмислюючи український модернізм»

Автор(-и): Григорій Грабович / Розділ:

Цикл статей «Переосмислюючи Павла Тичину - переосмислюючи український модернізм», автор: Григорій Грабович, опубліковано в часописі «Критика», роки: 2018, 2020.

Висунуто часописом «Критика».

 

Цикл статей «Переосмислюючи Павла Тичину - переосмислюючи український модернізм» Григорія Грабовича

 

Часопис і видавництво «Критика» (ТОВ «Часопис "Критика"») висувають на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка в номінації «Літературознавство і мистецтвознавство» цикл статей професора Григорія Грабовича «Переосмислюючи Павла Тичину - переосмислюючи український модернізм», опублікованих у часописі «Критика» впродовж 2018-2020 років. Цикл охоплює три статті, вміщені в п'яти числах із продовженням: «Тичина і модернізм» (Критика, 2018, ч. 5-6, сі8-22); «Переосмислюючи поезію Павла Тичини: творення і приховування модернізму» (Критика, 2020, ч. 5-6, с. 29-36; Критика, 2020, ч. 7-8, с. 17-25), «Переосмислюючи український модернізм» («Критика», 2020, ч. 9-Ю, с. 2-Ю; «Критика», 2020, ч. 11-12, с. 26-31).

Видавництво «Критика» відзначає статті Григорія Грабовича за нове прочитання творів Павла Тичини в аспекті актуальних проблем, пов'язаних із переосмисленням національної історії, культурної пам'яті, літературного канону та українського модернізму.

Цикл статей присвячено аналізу феномена Павла Тичини як геніального поета, який водночас втілює ідеологічну парадигму радянського письменника. Впродовж останніх років постать Тичини, на жаль, було відсунуто на маргінес інтелектуальної та культурної історії України, а його поезію почали вписувати винятково в канон соцреалізму. Прикметно, що за роки Незалежности не з'явилося жодної книжки про Тичину.

Григорій Грабович підважує цю новопосталу тенденцію й винайдену традицію та пропонує поглянути на поезію Тичини під цілком новим кутом зору. Зокрема він закликає відмовитися від традиційного поділу на Тичину «раннього», що з неабиякою силою висловлює патос національного відродження й трагедію революції та громадянської війни, - й «пізнього», чи пак «офіційного», Тичину, чий тодішній доробок позначено конформізмом і занепадом творчої енергії.

Проф. Грабович окреслює нове розуміння цілісности поетичного голосу Тичини і зумовлює його контекстом модернізму в літературі та культурі XX століття. Наголошуючи експериментальний характер Тичининої творчости й ув'язуючи її із символізмом, футуризмом та іншими авангардними течіями, дослідник ставить українського поета в один ряд із такими чільними постатями світового модернізму, як Франц Кафка, Джеймс Джойс, Езра Павнд і Т. С. Еліот.

У номінованих тут статтях проф. Грабович виокремлює важливі для розуміння поетики Тичини аспекти відтворення українського колективного досвіду війни та революції, травми Голодомору та колективізації, увиразнює механізми майстерного зображення індивідуальних і масових настроїв й очікувань у вирі драматичних подій XX століття, а також простежує генезу постання тоталітарної культури. Переосмислення історії української літератури XX століття й творення її нової візії - актуальне й стратегічне на сьогодні завдання, пов'язане не лише з уведенням в обіг нових імен і текстів, а й із переоцінкою її класичних дієвців новітнього часу, й Тичини насамперед.

Цикл статей Григорія Грабовича «Переосмислюючи Павла Тичину - переосмислюючи український модернізм», порушує питання про потребу глибокого й усебічного аналізу феномена «радянського письменника», але й водночас намічає шляхи його розв'язання,позаяк пропонує новащині підходи до дилеми «митець і влада» та взаємодії ідеологічних і формальних чинників, а також формулює нову парадигму прочитання Тичининої творчос-ти в контексті світового модерністського руху.

Григорій Грабовим (George G.Grabowicz) - український і американський літературознавець, історик і теоретик домодерної й модерної літератури, літературний критик. 1965 року закінчив Єйлський університет (Нью-Гейвен, Конектикут, США), 1975-го захистив докторську дисертацію в Гарвардському університеті (Кембридж, Масачусетс, США). Професор катедри української літератури імені Дмитра Чижевського від 1975 року, голова факультету слов'янських мов і літератур Гарвардського універси­тету (1983-1988), очільник HURI - Українського наукового інституту в Гарварді (1989-1996). Один із фундаторів Міжнародної асоціяції україністів, її другий президент у 1990-1993 роках; президент Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці (2012-2018). Засновник і головний редактор часопису та видавництва «Критика» (від 1997 року). Почесний доктор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (1997). Автор книжок: «У пошуках великої літератури» (Київ, 1993), «До історії україн­ської літератури» (Київ, 1997; 2-ге вид. - 2003), «Тексти і маски» (Київ, 2005), «Шевченкові "Гайдамаки": Поема і критика» (Київ, 2013; 2-ге до­повнене вид. - у друці) та «Шевченко, якого не знаємо. З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета» (Київ, 2001; 2-ге, доповнене й доопрацьоване вид. - 2014) та інших.

 

З подання часопису «Критика»

https://www.radiosvoboda.org/a/28376236.html

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/grigorii-grabovich-shevchenko-odiagav-kozhukha-bo-rozumiv-shcho-tse-iogo-imidzh/

Коментарі

Ось фото, де геї Грабович і Гаген разом. Вони дуже радісні, життя вдалося. І тут навіть не приховують своїх стосунків.
https://krytyka.com/ua/articles/istoryk-i-yoho-tradytsiya

Гундорова хоче посісти місце Жулинського. Для цього вона змішала з брудом талановитого молодого Дроздовського, звинувативши його в нібито плагіаті, що є кричущою неправдою. А сама сотні разів швендяла в США на запрошення гея Грабовича, який, до того ж, є не українцем, а євреєм! А тепер хоче своєму другу Грабовичу віддячити премією за свої вояжі до США. Євреї Грабович і Херсонський, яких подали на Шевченка, - яке відношення ці особи мають до української культури і власне Шевченка?! Херсонський - російськомовний єврей, який тупо переписує українофоба Бродського, а Грабович - з української мови вивчив 50 слів, до того ж обплював Шевченка і намагався вивищитися на його особистості! Ганьба!

І чи не ганебно висувати на поважну премію своїх друзів? Я розумію, що Гундорова хоче віддячити Грабовичу за чисельні вояжі до США, але де ж совість і гідність у цієї "борчині за правду". Чи вона бореться вибірково - там, де їй вигідно?

Чому на офіційній сторінці Національної премії України відсутня модерація коментарів та авторизація коментаторів? Це ж не паркан десь на задвірках, де кожен охочий може написати яку завгодно бздуру! Якщо люди не моють поваги ні до себе, ні до інших, їм не слід надавати можливостей для публічного висловлювання.

Чому на офіційній сторінці Національної премії України відсутня модерація коментарів та авторизація коментаторів? Це ж не паркан десь на задвірках, де кожен охочий може написати яку завгодно бздуру! Якщо люди не моють поваги ні до себе, ні до інших, їм не слід надавати можливостей для публічного висловлювання.

Аби була авторизація, то з‘ясувалося б , що Наталка Костяк насправді докторка Гундорова, яка скаженіє від люті, що люди правду про неї пишуть.

Пані Гундорова вже зібрала валізу для наступної подорожі до США? Попередня оборудка із премією пані Луцишиній вийшла вдало. Тепер от і Грабовича за три статті преміюють. Навіть не дуже переймаються вартістю висунотого. Треба їхати на американську стипендію, якою віддячать завзятій літературознавчині. Ганьба та й годі.

Як вам таке? Колишній друг Грабовича:
Вся Україна має щось гомосексуальне, хоча, звісно, я не хочу зайти задалеко. Ну, я справді думаю, що моє зацікавлення правами людини має щось спільне з тим, що я ґей. 
https://uamoderna.com/jittepis-istory/mark-von-gagen

Був такий собі американський історик Марк фон Гаген (або Хаген), він зокрема уславився тим, що досліджував історію України і був... відкритим гомосексуалістом. Колись на його сторінці у фейсбуці були фото з його вінчання і весілля з ...молодим чоловіком мексиканської зовнішності. Проте цей факт не заважав йому "любити" й Україну. Так от. Цей Марк (він помер 2019 року) давав гроші й на журнал "Критика", який утримує Грабович, і фінансував премію Ю. Шевельова. Грабович був його близьким другом, наскільки близьким, то можна лише здогадатися, але факти - річ уперта. Далі ще цікавіше. Можливо, хтось пам'ятає, як молодого тоді ще графомана Любку зненацька нагородили премією Шевельова, запросили до США і там катали, поїли, годували... Але навіщо? Тепер, знову ж таки опираючись на факти, можна собі лише уявити, що бідний жіноподібний Любка робив у гостях у Грабовича і Хагена. А ці американські діди-графомани живуть і не знають, що в Україні про них знають усе і навіть більше. Тому в своїх опусах про Шевченка Грабович писав, що Кобзар - гей, бо сам такий. То про яку Шевченківську йдеться? Це ж ганебно!

А це нормально, що Грабович нетрадиційної сексуальної орієнтації? Як він мав право подаватися на Шевченківську премію, якщо досі оббріхував і обпльовував Кобзаря? Він пише, як шестикласник сільської школи, його словниковий запас 50 слів, не більше. Яка Шевченківська, про що ви?!

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA