Офіційний веб-сайт

Трилогія «Товтри»

Автор(-и): Геннадій Щипківський / Розділ:

Трилогія «Товтри», автор: Геннадій Щипківський, видавництво: «Астропринт» (м.Одеса), рік видання: 2021.

Висунуто Одеською національною науковою бібліотекою.

 

Роман у трьох книгах «Товтри» Геннадія Щипківського

 

Одеська національна наукова бібліотека висуває трилогію «Товтри» (романи «Директорія», «Млин», «Круговерть») Геннадія Щипківського (Щіпковського) на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року.

Трилогія члена Національної спілки письменників України Геннадія Щипківського (Щіпковського) (видання четверте, доповнене і завершене у жовтні 2015 року), перевидана в Одесі у видавництві «Астропринт» (736 сторінок) в січні 2021 року.

«У новому виданні «Товтри» складові трилогії розташовані у такій послідовності: «Директорія», «Млин», «Круговерть». Завдяки цьому «Товтри» набули виразних ознак роману-хроніки» (Василь Полтавчук).

«Директорія» ‑ перший роман ‑ доповнений. В основі сюжету твору постать Головного отамана, голови Директорії Симона Петлюри в найдраматичнішу, кам'янецьку добу Української Народної Республіки.

«Млин» ‑ другий роман. Це історія спротиву отамана Чирви становленню радянської влади.

«Круговерть» ‑ заключний роман трилогії, доповнений десятьма главами і завершений. На долю головного героя Андрія Горицвіта випало дві війни, післявоєнний голод, відбудова рідного села. І весь час, і на фронті, за ним назирці ходили нишпорки з органів, аби затиснути у своїх лещатах. Оповідь закінчується періодом «хрущовської відлиги». І крізь увесь твір ‑ наскрізний біль: коли ж настане край цій круговерті?!

«Тобто можемо говорити про суто український шлях епічного мислення, де домінують такі прикметні особливості художнього відображення дійсності та історичної правди, як показ трагічної сутності життя, незнищенність вікових традицій, поєднання ліричного і романтичного начал, застосування широкого арсеналу усталених виражальних засобів. Все це у Геннадія Щипківського є, але переплавлене у виражено індивідуальний стиль, що дозволяє говорити про нього, як автора обдарованого і самобутнього» (Петро Сорока).

Тому твір і має незаперечні новаторські ознаки, змушує замислитися: чи зможуть українці об'єднатися для досягнення єдиної упродовж століть мети: втілити у життя українську національну ідею у всій її повноті, збудувати справді самостійну українську державу, яка б захищала їхні національні права та державні інтереси?

У трилогії Геннадій Щипківський обрав складну і важку тему. Кожна сторінка писана кров'ю, серцем, болем душі, тривогою патріота з активною позицією та громадським неспокоєм, а передовсім ‑ письменника, інтелектуала, котрий, препаруючи минуле, прагне розпізнати обриси майбутнього.

У трилогії десятки діючих персонажів. Вона вирізняється глибоким знанням сільського життя, свіжістю і оригінальністю побудови граматичних конструкцій, умінням створювати конфліктні ситуації та конструювати людські характери.

Автор зумів створити глибокий художній і своєрідний сільський колорит, аналогів якому немає в сучасній українській прозі.

У «Літературній Україні» 12 грудня 2020 року надруковані фрагменти з невиданої книжки українського класика Юрія Мушкетика «Жмут спогадів: принагідні записи з різних років», де автор розмислює, що «видатні твори можуть бути різні: ось і добрий роман старого реалізму Щипківського «Товтри». Такого письма нам бракує». Це висока оцінка трилогії «Товтри».

До трилогії автор ішов багато років. У попередніх повістях і новелах у книзі «Перестиглий грім», що номінувалася на Національну премію імені Тараса Шевченка в 2010 році, виходила у третій тур, показав себе як вдумливий і серйозний літератор, який іде своєю дорогою. У 2012 році, ще з незавершеною трилогією «Товтри», накладом 1200 примірників, виходив у третій тур і після цього серйозно працював над її завершенням.

Трилогія написана соковитою, віками настояною на народній мудрості мовою. Вона вчить читача позбутися нашої найбільшої біди ‑ меншовартості.

За своєю художньою суттю трилогія оригінальна. Юрій Мушкетик у статті «Відтворити свою епоху» зазначив: «Товтри» ‑ твір глибоко реалістичний, чесний, правдивий. Автор ніде не відступив од правди і подав життя таким, як воно є. Усе в цьому творі злагоджено, усе до ладу ‑ від сюжетних ліній до метафор. Читаючи спадав на думку «Тихий Дон»... Ні, ‑ наголосив Ю.Мушкетик, ‑ я не хочу порівнювати «Товтри» до геніального «Тихого Дону», але надить широта картин, розлогість, непоспішливість, виписаність сцен, характерів, образів».

У письменника свій стиль, своя мова, свій, ні з ким не схожий почерк.

Успіх твору забезпечили не лише своєрідний, оригінальний стиль письменника, але й уміння створити правдиві, реалістичні образи сільських людей, вмотивовані конфліктні ситуації, глибоке знання людської психології, здатність охарактеризувати соціальні, політичні і морально-етичні контрасти, що притаманні минулим десятиліттям.

Одним з надзвичайно важливих компонентів майстерності є вмотивоване використання пейзажних замальовок, що сприяє гармонізації твору.

Одвічна тема боротьби добра і зла у трактуванні автора набуває нової якості на сучасному історичному етапі, нового усвідомлення тих процесів, які характерні для історичного поступу.

Окрасою трилогії є глибинне знання і української літературної, і народної мови, в океані якої зростав талант майстра.

У цьому плані діалектизми, забуті слова у контексті твору збагачують не лише загальну базу, але і є одним із засобів характеристики персонажів.

Кандидат філологічних наук, доцент Одеського національного університету імені І.Мечникова Василь Полтавчук у літературно-критичному нарисі «Геннадій Шипківський», який видано окремою книжкою в серії «Одеса літературна», пише: «Коли в 2009 році вперше вийшли «Товтри», відгуки української критики були, за спостереженням Ю.Сисіна, ‑ якнайкращі, вражаючи своєю прізвищною розмаїтістю: Юрій Мушкетик, Володимир Яворівський, Анатолій Колісниченко, Петро Сорока». ‑ І наголошує, що заключний роман «Круговерть» «гідно увінчує трилогію, яка є (і в цьому одностайні усі, хто писав про твір) історико-естетичним явищем високої проби».

Про трилогію також відгукувалися науковці Олег Василишин, Іван Прокоф'єв, Михайло Лєцкін, письменники Роман Кракалія, Юрій Сисін, Ігор Фарина.

На врученні премії імені Олеся Гончара за трилогію голова журі академік Петро Кононенко назвав «Товтри» «дивовижним твором».

Кандидат філологічних наук, доцент Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка Петро Сорока написав монографічне дослідження «Епічна проза Геннадія Щипківського», виходило окремим виданням у 2012 і 2019рр.), в якому детально проаналізував трилогію, зазначивши: «Все, що пише автор, ‑ все цільне і наповнене Україною і має велике художньо-соціальне значення. Це правдива історія України в художній формі. Цей твір мав би лежати на столі кожного українця, хай би вигострював свою свідомість і знав, хто ми є і якого ми роду».

І зробив висновок: «А ще Геннадій Щипківський уміє поставити слово у такий контекст, що все спонукає до глибоких і необхідних роздумів. За цим, безперечно, стоїть глибоке знання життя і висока культура мови. Йому часто вдається стиснути письмо до критичної маси, але при тому воно не втрачає легкості, летючості і аркодужності. Це тому, що навіть про найскладніші речі він пише просто і ясно, без найменшої алогічності й туманності, нагнітання складних словесних конструкцій. Це чуже йому. Все у нього дихає вічністю з її вабливою блакитною барвою».

Геннадій Щипківський на ниві художньої літератури працює понад двадцять років. Його твори друкувалися у часописах і газетах України, у журналах «Київ» ‑ повість «На досвітньому прузі», «Дніпро» ‑ повісті «Мавка» і «Перестиглий грім», «Літературний Чернігів» ‑ повість «Підкова для Пегаса»; у «Січеславі» ‑ новели «Коханий», «Придибенція», «Цяцька»; у «Дзвоні» - романи «Директорія» і «Млин» та новели «Коралі», «Васюнька», «Свайба»; у «Золотій пекторалі» ‑ новели «Дяка», «Німа печаль», «Одинаки», «Сонечко»; у «Хортиці» - повісті «Коса» і «Лісовичка», «Щем», «Подільська елегія»; у «Русалці Дністровій» ‑ повісті «Подільська елегія», «Заполоч»; у «Вежі» ‑ новела «Лебеді».

Про його твори писали письменники і науковці Ігор Павлюк, Тетяна Мейзерська, Станіслав Конак, Михайло Лєцкін, Микола Славинський, Григорій Цимбалюк, Валентина Сидорук, Анатолій Колісниченко, Василь Полтавчук, Роман Кракалія, Олекса Різників, Леся Степовичка, Олег Василишин та Ігор Фарина, Іван Прокоф'єв, Юрій Сисін.

Коли працював завідувачем відділом культури Великомихайлівської районної адміністрації, з його ініціативи і при активній організаційній участі на центральному майдані селища у 1997 році споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку, а на місці поховань ‑ Курган жертвам голодомору 1932-1933 років.

У 2006 році, очолюючи обласну організацію НСПУ, відкривав пам'ятник Івану Франку в Одесі. У 2004 році заснував і був редактором літературно-художнього і громадського часопису «Море». Навколо цього видання гуртувалися письменники з усіх областей України.

При його участі в Одесі до 190-річчя від дня народження Тараса Шевченка видане мініатюрне подарункове видання у двох книжках поетичних творів Шевченка та присвячених йому віршів українських поетів, а також двотомне видання антології поезії та прози одеських авторів «Одеське літературне віче». До 175 - річчя від дня народження Степана Руданського видана антологія гумору письменників-одеситів.

У творчому доробку автора, окрім романів трилогії «Товтри», ‑ романи «Лють», «Рихва часу», «Утекти від себе», «Найда», «Прало»; 21 повість, серед них лірична трилогія «Трійця» («Щем», «Заполоч», «Пацьорки»), про які писав Петро Сорока: «Чимало поетів пробували поєднати поезію і прозу (ще, мабуть, з часів Данте, коли появилося його «Нове життя»), але рідко кому вдалося злити їх воєдино, добитися того, щоб епічна оповідь легко і природно перетікала в лірику і навпаки, щоб рими не сприймалися в структурі прозового тексту, як чужорідне тіло, що збиває ритм. Геннадію Щипківському це вдалося». Крім названого, у доробку автора ‑ 61 новела, книги роздумів «Неримовані думки», 7 поетичних збірок.

Працював на різних посадах: очолював колгосп, будував дороги, був директором міжколгоспного комбікормового заводу, завідувачем райвідділу культури, помічником-консультантом народного депутата. З 2002 по 2013 рр. працював головою обласної організації НСПУ, обирався членом ради та президії НСПУ. Нині на пенсії.

З подання Одеської національної наукової бібліотеки

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA