Офіційний веб-сайт

Стус Василь Семенович

 

Поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник.

Шевченківська премія 1991 року (посмертно) за збірку поезій «Дорога болю».

Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області.

Освіта: історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно (Донецької області). У 1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім.Т.Шевченка Академії наук УРСР у Києві зі спеціальності «Теорія літератури».

Життєпис: Закінчивши навчання у1959 році працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. У цей час став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 1959 року у «Літературній Україні» опублікував свої перші вірші з напутнім словом Андрія Малишка. У 1961-1963 роках викладав українську мову та літературу в середній школі №23 міста Горлівки. Згодом був підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку. З березня по жовтень 1963 року ‑ літературний редактор газети «Соціалістичний Донбас».  За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів із Ґете, Рільке, Лорки

У вересні 1965 року під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» взяв участь в акції протесту. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. З 1966‑72 роках ‑ старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.

12 січня 1972 року ‑ перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку «Час творчості». На початку вересня 1972 року київський обласний суд за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» засудив Василя Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Весь термін ув'язнення перебував у таборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалась і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню строку, Стуса 1977 року вислали у селище Імені Матросова Магаданської області, де він працював до 1979 року на золотих копальнях. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства

Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Попри те, що його здоров'я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі: спочатку, з жовтня 1979 до січня 1980 року, формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни, а потім у цеху №5 українського промислового об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт» намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.

У травні 1980 року був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Стусові заборонили бачитися з родиною. Табірними наглядачами знищуються вірші поета, зокрема втрачена збірка з 300 віршами. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. У цей час українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла підготувати всі матеріали відповідно до процедури номінації

У ніч з 3 на 4 вересня він помер у таборі ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермського краю. Серед можливих причин називають переохолодження чи удару об нари. За офіційними даними причина смерті ‑ зупинка серця. Всупереч проханню дружини, поховання відбулось без присутності рідних. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув'язнення. Особисті речі Стуса також здебільшого не повернулись до його родини. Був похований на табірному цвинтарі у с.Борисово Чусовського району Пермської області. Перепохований 19 листопада 1989 року в Києві на Байковому кладовищі.

Він багато працював як критик і літературознавець (критичні нариси в журналі «Дніпро» ‑ «На поетичному турнірі», 1964 р.; «Най будем щирі», 1965 р.). статті про творчість письменників (Б.Брехта, Г.Белля), про поезію Свідзінського «Зникоме розцвітання особистості» і фундаментальну працю про П.Тичину «Феномен доби», в якій показав трагедію геніальної особистості в тоталітарному суспільстві. Залишилися в рукописах два великі прозові твори «Поездка в Счастьевск» (рос. мовою) та «Щоденник Петра Шкоди». Збірки поезій «Круговерть» і «Зимові дерева» лежали в рукописах у видавництвах і до друку не йшли. Друкувались тільки переклади з Й.В.Гете і Ф.Гарсіа Лорки під псевдонімом Василь Петрик. «Зимові дерева» вийшли в Брюсселі 1970 року. У той же рік підготував і видав самвидавом нову збірку «Веселий цвинтар» як протест проти застою життя, абсурду дійсності.

Твори Стуса перекладено мовами світу. 1979 року закінчено формування збірки «Палімпсести», видану І.О.Світличною на Заході (1986 р.). Останню збірку поезій «Птах душі», написану під час другого ув’язнення, досі не знайдено.

Вагомий внесок в українську літературу зробив Василь Стус і на терені перекладу. Варто згадати його блискучі переклади з Ґете й Рільке (сонети до Орфея, Дуїнські елегії).

З німецької Василь Стус також переклав вірші Пауля Целана, Альберта Еренштайна, Готтфріда Бенна, Еріха Кестнера, Ганса Маґнуса Енценсберґера; з англійської ‑ поезії Кіплінга, з італійської ‑ Джузеппе Унґаретті, з іспанської ‑ твори Федеріко Гарсіа Лорки, з французької ‑ Гі де Мопассана, Артюра Рембо, Рене Шара. Перекладав також зі слов'янських мов.

За поезіями Стуса поставили вистави: поетична композиція (1989 р., Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993 р., київський мистецький колектив «Кін»), «Іду за край» (2006 р., Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Київ), «Стусове коло» (2009 р., Молодий театр) та інші. Пам'яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992 р., «Галичина-фільм»).

Також вийшли збірки вибраного: «Дорога болю» (1990 р.), «Під тягарем хреста» (1991 р.), «Вікна в позапростір» (1992 р.), «Стус Василь. Вибране: Поезії» (1998 р.), «Стус Василь. Вікна в позапростір: Вірші, статті, листи, щоденникові записи» (1992 р.), «Стус Василь. Дорога болю: Поезії» (1990 р.), «Стус Василь. Зимові дерева: Перша збірка поезій» (1980 р.), «Стус Василь. Золотокоса красуня: Вірші» (1992 р.). «Стус Василь. Листи до сина» (2001 р.), «Стус В. Палімпсест. Вибране» (2003), «Стус Василь. Під тягарем хреста » (1991 р.), «Стус Василь. Твори: у 4 томах» (1994-1999 рр.), «Стус Василь. Вечір. Зламана віть» (1999 р.), «Стус Василь. Небо. Кручі. Провалля. Вода» (2015 р.).