Офіційний веб-сайт

Симфонія-легенда «Вечір на Івана Купала» для великого симфонічного оркестру

Автор(-и): Леонід Грабовський / Розділ:

Симфонія-легенда «Вечір на Івана Купала» для великого симфонічного оркестру, автор: Леонід Грабовський, рік оприлюднення: 1 квітня 2016 року.

 

Симфонія-легенда «Вечір на Івана Купала» Леоніда Грабовського

 

Симфонія-легенда «Вечір на Івана Купала» виросла з музики до однойменного фільму Юрія Іллєнка. Співпраця та особисте спілкування із цим видатним українським режисером стали для Грабовського важливим етапом його творчої еволюції. Першим їхнім фільмом була «Криниця для спраглих», а «Вечір на Івана Купала» став другим. В подальші роки Іллєнко завжди дуже тепло згадував Грабовського і вважав його «своїм найбільшим вчителем у галузі музики» (див. «Бесіди Леоніда Грабовського з Олександром Щетинським»), отже, взаємовплив обох видатних митців один на одного був очевидним. Робота над Симфонією-легендою тривала багато років і була оприлюднена в остаточній редакції 1 квітня 2016 року в Києві на концерті Заслуженого академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України під орудою Миколи Дядюри. 40-хвилинна Симфонія вразила слухачів масштабом і розмаїттям втілення Гоголевих образів, сучасною музичною мовою, новаторським трактуванням симфонічної форми.

В основі Симфонії-легенди яскраві образи героїв повісті Гоголя «Вечер накануне Йвана Купала» з циклу «Вечера на хуторе близ Диканьки» ‑ це старий козак Корж, його дочка красуня Підорка, юнак Петро ‑ робітник в господарстві Коржа, менший брат Підорки Івась і гульвіса та бродяга Басаврюк, що, як казали люди, знався з нечистою силою, а може, й сам був дияволом у людській подобі. Кохання Петра і Підорки, отримане Петром від нечистої сили золото як плата за вбивство дитини, страшна розплата за цей смертний гріх ‑ така трагічна історія,що стала сюжетною основою твору.

Симфонія-легенда складається з 7 частин.

1.Вступ (архаїчна сувора тема , якби з давньої давнини, далі сумовито-епічна думна мелодія) та Пастораль (мирний сільський краєвид);

2.Бурлеска ‑ приїзд Басаврюка в село, гумористичні вибрики парубків-гультіпак і загальний хвацький танок;

3.Ноктюрн ‑ любовна ідилія Петра й Підорки, що змінюється тємничо-тривожною музикою нічного лісу і тремтливою, задиханою пульсацією еротичної жаги;

4.Сатанічна фантазія ‑ пекельні сили блиском майбутнього багатства заманюють і спокушають Петра на вбивство малого Івася; опісля досхочу регочуться і знущаються над ним;

5.Буколічні строфи-варіації на мрійливу мелодію дівочої пісні у купальську ніч;

6.Балада ‑ музика весілля Петра і Підорки з передзвонами, веселощами, гопаками і троїстими музиками; поступовий перехід до нав'язливих марень Петра ‑ потоки золота ллються згори і нарешті затоплюють його моторошним океаном непам'яті;

7.Плач ‑ наче хорові стогони маси прочан на покуту гріхів убивника Петра, втілені у тембрі струнної групи оркестру ‑ та Епілог ‑ замикання форми Симфонії музикою Вступу й уривками тем з інших частин, що розпорошуються і зникають у просторі епічного «Колись то діялось».

Симфонія написана для великого симфонічного оркестру. Автор користується різноманітними техніками і прийомами оркестрового письма ‑ від традиційних до найсучасніших. Особливо яскравим є епізод у 6-й частині («Балада»), що змальовує картину потойбіччя. В цьому епізоді кожен інструмент струнної групи має свою окрему партію, а кількість оркестрових голосів сягає 58, що є унікальним випадком в українській музиці.

Попри програмність, композитор рідко вдається до прямої ілюстративності, натомість вибудовує узагальнені звукові образи і картини. В музиці твору багато внутрішніх зв'язків, перегуків, перетворених і переосмислених мотивів, але втілені ці зв'язки не за допомогою традиційного симфонічного методу ‑ поступового, покрокового перетворення й виведення наступного матеріалу з попереднього. Маємо нібито зіставлення контрастних і статичних картин. На перший погляд здається, що вони якщо й пов'язані одне з одним, то на рівні сюжету чи загального відчуття «гоголівського начала», а стилістично, тематично, формально геть різні й навіть строкаті. Проте, після прослуховування усього твору слухач відчуває її вмотивовану замкненість, взаємопов'язаність різних її частин та епізодів. За твердженням дослідників, це симфонія-еліпсис, де нібито пропущені певні формально-логічні переходи між епізодами. В цьому й полягає складність твору як для виконання й аналізу, так і для сприйняття, хоча Симфонія видається формально дуже простою і написана загалом нескладною, навіть «демократичною» мовою. Вона містить чимало різностильових компонентів, отже слухач має почувати себе цілком комфортно. Є на що спиратись і про що згадувати: тут і Стравінський, і Шостакович, і Гіндеміт, і Ліґеті, і Ксенакіс, і ще багато стильових посилань, що легко вловлюються слухом та ідентифікуються. Головний виклик, який ставить твір, ‑ сприйняти його як цілісний і замкнений в собі мистецький простір. Це симфонія з використанням несимфонічних прийомів, в цьому її унікальність, і в цьому полягає мистецьке відкриття Грабовського. Подібно до фільму Юрія Іллєнка, Симфонія-легенда не стала поверховою ілюстрацією сюжету Гоголя, а передає та інтерпретує значно глибші смислові шари літературного першоджерела. Завдяки цьому твір можна вважати одним з найвдаліших в українській музичній гоголіані.

Леонід Олександрович Грабовський ‑ видатний український композитор, активний член неформального угрупування музикантів «Київський авангард», що діяло у Києві впродовж 1960-х років. Народився в Києві 1935 року в родині музикантів. Батька (альтиста, учасника відомого у 1920-і роки Струнного квартету Київської філії ВУТОРМ) в кінці 1930-х заарештували і розстріляли, а родину вислали до Воронезької області. Родина повернулась до Києва лише після війни. Композиторську освіту Грабовський здобув у Київській консерваторії, де навчався у Левка Ревуцького і Бориса Лятошинського ‑ найавторитетніших на той час українських композиторів. Початковий етап творчої діяльности Грабовського на межі 50-х ‑ 60-х років був значною мірою пов'язаний із характерним для української музики, як і для мистецтва інших радянських республік, фольклорним напрямом ‑ у ті роки вельми академічного штибу. В цьому річищі Грабовський створив перший великий твір – «Чотири українські пісні» на народні тексти для мішаного хору з оркестром. В ньому композитор проявив себе як талановитий продовжувач вітчизняних традицій. Поряд із фольклоризмом, у ранній творчості Грабовського помітне прагнення освоїти широкий жанровий спектр, від масштабних оркестрових композицій («Симфонічні фрески») до камерних циклів і опер (диптих за А.Чеховим «Медведь» і «Предложение»). Впливи, що їх зазнав тоді композитор, також доволі типові для його покоління: Прокофьєв, Шостакович, Стравінський російського періоду, а також консерваторські вчителі Грабовського ‑ Ревуцький і Лятошинський. В ранніх творах присутні й оригінальні риси, в тому числі достатньо сміливі для тодішньої радянської музики. Відтоді тяжіння до новаторської музичної мови та образності завжди вирізняє Грабовського і визначає його творчий розвиток.

Період учнівства у Грабовського не затягнувся, і в 1964 році він проходить крізь справжній стилістичний переворот. Протягом цього року «за одним духом» ним були написані кілька творів, разюче контрастних до попередніх, ‑ Тріо для скрипки, контрабаса і фортепіно, «Мікроструктури» для гобоя соло, «Пастелі» для сопрано і чотирьох струнних, «Шість японських хоку» для тенора, флейти піколо, фаґота і ксилофона і, нарешті, «Константи» для чотирьох фортепіно, шести груп ударних і солюючої скрипки.

В середині 60-х років Грабовський разом зі своїми колегами В.Сильвестровим, В.Ґодзяцьким, В.Загорцевим утворюють неофіційну творчу спільноту, відому на Заході як «Київська група». Молоді композитори вивчають творчість нововіденців (особливо Веберна), Булєза, Штокгаузена, Пендерецького, Лютославського, освоюючи нові технічні прийоми і нову естетику. Для Грабовського, за його словами, найістотнішими стали контакти з новою польською школою з характерним для неї лапідарним темброво-фактурним письмом. У власних творах Грабовський віддає перевагу мішаній техніці, тому в його творах, поряд із широким спектром авангардних прийомів, можна зустріти й мелодичне письмо, що є нехарактерним для західного авангарду. Це вирізняє музику українського митця-авангардиста у строкатому мереживі найрізноманітніших течій і напрямів XX сторіччя.

Зрілий стиль Грабовського формується стрімко, на кінець 60-х років він практично повністю сформувався у своїх головних рисах. Основу його складає антиромантична естетика, що була в ті часи загальноприйнятою для авангарду, з його пафосом будівництва нових звукових об'єктів. Пізніше, як відомо, ситуація змінилась, та не для Грабовського, раціоналіста з натури. Зрілий Грабовський ‑ лаконічний, майже до аскетизму, схильний до жорстких, терпких звучностей. Його музика анітрохи не безстрасна, але її експресія несе відбиток певної відсторонености, пряма, підкреслена емоційність їй геть чужа.

Кожний твір Грабовського з'являється після ретельного й копіткого опрацювання. Це самодостатній звуковий світ, індивідуальність якого підкреслена й неповторним складом інструментів-учасників, й оригінальним концепційним задумом. Найпоказовішими є його Тріо для скрипки, контрабаса і фортепіно, сюїта «Пастелі» для голосу і чотирьох струнних на ранні вірші Павла Тичини, цикл «Шість японських хоку» для тенора, флейти піколо, фаґота і ксилофона, вокально-інструментальна композиція «Маргіналії до Гайсенбюттеля» на тексти сучасного німецького поета Гельмута Гайсенбюттеля, «Візерунки» для гобоя, альта і арфи, що їх надихнули роботи народної художниці Катерини Білокур. її пам'яті присвячений і пізніший опус композитора – «Concerto misterioso» для 9 солістів, позначений новаторським підходом до фольклорного матеріалу. Цей твір став одним із найвищих композиторських досягнень Грабовського і заклав основу його творчого методу «алгоритмічної композиції», що його митець розробляв протягом наступних років. Радикальнім мовним, образним і загально-естетичним новаторством позначені й такі твори Грабовського, як цикл трьох Гомеоморфій для фортепіано і Гомеоморфія IV для великого симфонічного оркестру. Наймасштабнішою роботою композитора, але й найскладнішою для виконання, стала мелодрама «Море» для читця, хора, органа й великого симфонічного оркестру на вірші Сен-Жона Перса. Морська стихія в поемі ‑ образ не так природно-живописний, як символічний: море як глибини души, море як метафора життя, втілення мінливости, руху, благодійного животворного хаосу, міфологічно протиставленого зашкарублій тверді. Серед творів Грабовського мелодрама відрізняється найвикінченішим сонорним виглядом, близьким до кантатного стилю польської школи.

Леонід Грабовський вже від перших років творчої діяльності не замикався на музиці. До кола його друзів і знайомих входили літератори, театральні діячі, митці кіно, художники, дисиденти ‑ Лесь Танюк, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Василь Стус, Іван Драч, Дмитро Павличко, Іван Дзюба, Іван Світличний, Алла Горська, Віктор Зарецький, Карло Звіринський, Вілен Барський... З усіх видатних українських музикантів Грабовський найтісніше пов'язаний із рухом шістдесятників. Щира відданість його ідеалам, небажання йти на компроміси, пристосовуватись до умов суспільно-політичної стагнації 1970-х ‑ початку 1980-х років призвела до вимушеної еміграції Грабовського до США, де він проживає і понині. У своїй подальшій творчості він завжди лишався подумки з Україною, не мислить себе поза українським ментальним контекстом і культурним спадком. Про це свідчать такі його твори «американського періоду», як кантата для хору «Temnere mortem», симфонічна елегія «Ворзель» пам'яті Бориса Лятошинського, вокальні цикли «І буде так» на слова Миколи Воробйова та «Передвістя світла» на слова Василя Барки, а надто найновіша робота, вперше презентована на XXX Міжнародному фестивалі «Київ Музик Фест-2019» 28 вересня   2019 року, ‑це «Сгеdо» для струнних, мідних та ударних (на честь 5-ої річниці Революції Гідності). Виконання цього твору стало визначною подією, яка, безперечно, увійде в історію української музики.

Леонід Грабовський ‑ це жива легенда, втілення нещодавньої історії українського мистецтва, і водночас його сьогодення. Він поєднує в своїй творчості глибинну українську традицію і сучасні мистецькі технології, і є символом української музики теперішнього часу. У 2020 році композитору Леоніду Грабовському виповнюється 85 років. На щастя, він і нині перебуває в активній фазі своєї творчості. Враховуючи всі обставини його життя і творчості, сподіваємося, що присудження йому Шевченківської премії може стати не лише визнанням його видатних мистецьких досягнень, а й актом історичної справедливості.

 

З подання Національної спілки композиторів України

 

Листи-підтримки президента Наукового товариства ім.Шевченка (м.Нью-Йорк) д-ра Галини Гринь, композитора, диригента, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Вірка Балея, композитора, лауреата міжнародних конкурсів Олександра Щетинського.

 

Композитор Леонід Грабовський
Композитор Леонід Грабовський

Лист-підтримка

 

Шановні добродії!

 

Із величезною приємністю користуюся нагодою підтримати висунення композитора Леоніда Грабовського кандидатом на присудження головної української премії в галузі літератури і мистецтва - Шевченківської премії 2019. Леонід Грабовський є добре знаним музикантом як в Україні, так і за її межами. В його творчості органічно поєдналися глибинне відчуття української культури, історії та менталітету, і сміливе новаторство, суголосне передовим напрямам світового мистецтва. Його творчість від самих початків йшла нелегкою стежкою пошуку сучасних форм і нових образів, і водночас живилося тим, що коротко називають українським духом. Усе це, а також творча безкомпромісність Грабовського неодноразово наражали його на утиски й ізоляцію з боку совєтського режиму. Сьогодні ми можемо лише дивуватись стійкості цього українського митця, що зумів сформувати і зберегти своє лице, не відступивши ані на крок від себе. Багатоманітні перипетії його творчого життя описані у виданій торік книзі «Лінії. Перехрестя. Акценти. Композитор Леонід Грабовський» - збірнику біографічних матеріалів і аналітичних статей.

 

З повагою

Олександр Щетинський

композитор, лауреат міжнародних конкурсів

Коментарі