Офіційний веб-сайт

Шостакович Дмитро Дмитрович

 

Російський композитор, піаніст, педагог і громадський діяч, один з найзначніших композиторів XX століття. Народний артист СРСР (1954).

Шевченківська премія 1976 разом з К.А.Симеоновим, Л.М.Венедиктовим, О.М.Загребельним, Є.В.Колесник за оперу «Катерина Ізмайлова» в Київському театрі опери та балету УРСР ім.Т.Г.Шевченка.

Дмитро Шостакович народився 12 (25) вересня 1906 р. в Санкт-Петербурзі.

Освіта: Перші уроки гри на фортепіано дала йому мати у 1915 році. Після декількох місяців занять Шостакович зміг розпочати навчання в приватній музичній школі І. А. Гляссера. У 1923 році Шостакович закінчив Петроградської консерваторії по класу фортепіано (у Л. В. Ніколаєва), а в 1925 році ‑ по класу композиції (у М. О. Штейнберга).

Життєпис: Наприкінці 1919 року Шостакович написав свій перший великий оркестровий твір ‑ Скерцо fis-moll (13 років), у цей час він пише «Чотири байки Крилова» для мецо-сопрано та фортепіано і «Три фантастичних танці» для фортепіано. Його дипломною роботою була Перша симфонія. У 1927 році на Першому Міжнародному конкурсі піаністів імені Шопена у Варшаві Шостакович отримав почесний диплом. Один з членів журі конкурсу (Бруно Вальтер), почувши «Першу симфонію», попросив її партитуру і потім виконав, тим самим зробивши російського композитора знаменитим.

Опера «Леді Макбет Мценського повіту» за повістю Н.С.Лєскова (написана в 1930-1932, поставлена в Ленінграді в 1934), спочатку прийнята з захопленням і проіснувавши на сцені півтора сезони, зазнала розгрому в радянській пресі. У цьому ж 1936 році повинна була відбутися прем'єра 4-ї Симфонії, однак Шостаковичу довелось призупинити репетиції Симфонії перед грудневою прем'єрою. 4-я Симфонія була вперше виконана лише у 1961 році.

У травні 1937 року Шостакович випустив у світ 5-у Симфонію. Вихід якої Сталін на сторінках «Правди» коментував фразою: «Ділова творча відповідь радянського художника на справедливу критику», а хвалебна стаття в «Правді» сприяла закріпленню за симфонією кліше «зразка твору соціалістичного реалізму в симфонічній музиці».

З 1937 року Шостакович вів клас композиції в Ленінградській консерваторії імені Н.А.Римського-Корсакова. 1939 року він стає професором.

У блокадному Ленінграді, Шостакович починає працювати над 7-ю симфонією. Симфонія вперше була виконана 29 березня 1942 р. в Колонному залі московського Будинку Союзів, а 9 серпня 1942 р. ‑ у блокадному Ленінграді. За цей твір композитор отримав Сталінську премію.

У 1943 р. композитор переїздить до Москви і до 1948 р. викладає в Московській консерваторії.

В 1948 р. Шостакович потрапив під кампанію боротьби з формалізмом. Він був звинувачений в «формалізмі», «буржуазному декадентстві» та «плазуванні перед Заходом», визнаний профнепридатним, позбавлений звання професора Московської та Ленінградської консерваторій та вигнаний з них. Більшість творів Шостаковича були заборонені, а його родина позбавлена привілеїв.

У наступні кілька років Шостакович заради заробітку складав музику до кінофільмів і писав серйозні роботи «в стіл». До числа останніх відноситься концерт для скрипки з оркестром № 1 та вокальний цикл З єврейської народної поезії.

Переслідування автора були дещо послаблені в 1949 р., коли Сталін вирішив делегувати представників на культурний та науковий конгрес на захист миру в Нью-Йорку.

У 1949 р. Шостакович був змушений висловитися щодо заборони музики Стравінського в Радянському Союзі а також скласти кантату «Пісня про ліси», що прославляла Сталіна як «Великого садівника». У 1951 р. композитор був обраний депутатом Верховної Ради РРФСР.

Смерть Сталіна у 1953 році відкрила композиторові шлях до реабілітації. В цей час була написана одна з найвідоміших його робіт ‑ Десята симфонія, а в 1954 р. ‑ Святкова увертюра, що була використана як музична тема для Літніх Олімпійських ігор 1980 р.

Існує думка, що кар'єрний ріст Шостаковича став можливим завдяки бажанню Хрущова заручитися підтримкою інтелігенції. Натомість Шостакович  створює симфонію присвячену пам'яті В.І.Леніна, що нерідко розглядають як вимушений крок.

Останні роки життя Шостакович страждав від хронічних хвороб, що зрештою змусило його відмовитися від гри на фортепіано. Передчуття смерті обумовило і трагічний зміст останніх двох симфоній ‑ 14-ї та 15-ї.

Видатні твори Шостаковича: опери «Ніс» (за М. Гоголем, 1928), «Леді Макбет Мценського повіту» («Катерина Ізмайлова» за М. Лєсковим, 1932; 2-га редакція 1963), «Гравці» (за М. Гоголем, не закінчена); балети «Золотий вік» (1930), «Болт» (1931), «Світлий ручай» (1935); муз. комедія «Москва, Черемушки» (1958); «Поема про Батьківщину» (1947), «Страта Степана Разіна» (1964); 15 симфоній (у т. ч. 7-а Ленінградська, 1941); 11-а «1905 рік», 1957, 12-а «1917 рік», 1961; ораторія «Пісня про ліси» (1949); симфонічні поеми, увертюри, сюїти, концерти для різних інструментів з оркестром, камерно-інструментальні ансамблі, музика до драматичних вистав, кінофільмів («Юність Максима», 1935; «Повернення Максима», 1937; «Виборзька сторона», 1939; «Людина з рушницею», 1938; «Гамлет», 1964; «Король Лір», 1971); інструментовка опер «Борис Годунов» (1940) і «Хованщина» (1959) М. Мусоргського. Ш. виступав в Україні з авторськими концертами. Зробив музичне перекладення зі супроводом скрипки і віолончелі дуету Одарки і Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського. Оперу «Катерина Ізмайлова» 1974 р. поставлено в Київ. театрі опери та балету (переклад лібрето М. Бажана).

Шостакович помер в Москві 9 серпня 1975 р. Похований на Новодівочому цвинтарі.