Офіційний веб-сайт

Роман «Вічний календар»

Автор(-и): Василь Махно / Розділ:

Роман «Вічний календар», автор: Василь Махно, видавництво: «Видавництво Старого Лева» (м. Львів), рік видання: 2019.

 

Роман «Вічний календар» Василя Махна

 

Василь Махно ‑поет, прозаїк, есеїст, член Національної спілки письменників України, Міжнародного та українського ПЕН-клубів. Автор 12 поетичних збірок, двох книжок есеїстики, перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996 р.) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007 р.). У 2015 році збірка оповідань Василя Махна «Дім у Бейтінґ Голлов» стала переможцем конкурсу «Книга року ВВС».

Твори автора перекладено і опубліковано двадцятьма п'ятьма мовами, зокрема англійською, білоруською, івритом, їдишем, іспанською, литовською, німецькою, малаямською, польською, російською, сербською, чеською та ін. Окремими виданнями виходили вибрані вірші: у Польщі, Румунії, США і Сербії. Учасник багатьох Міжнародних поетичних фестивалів у Сербії, Польщі, Словенії, Румунії, Німеччині, Індії, Колумбії, Нікарагуа та США. Цього року роман «Вічний календар» став переможцем першого року книжкової премії «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія».

Роман Василя Махна «Вічний календар» ‑ своєрідний український літопис, масштабна родинна сага, в якій поєднуються, переплітаються, співіснують і антагонізують історії кількох українських сімей від XVII століття до наших днів. За сюжетом, чутлива до війн, пошестей, до зазіхань сусідів, українська земля зберегла у своїй пам'яті безліч поколінь. Змінюється влада, розформовуються могутні держави, а території, що споконвіків потрапляли від одного правителя до іншого, розкинулись під невблаганним небом та відсторонено спостерігають за колесом історії. Народження, життя та смерть її жителів всоталися у підкірку світобудови, незалежно від того, чи збереглися письмові свідчення про існування фамілій, які давно розчинилися у часовому вирі.

Роман «Вічний календар» ‑ панорамна оповідь про життя українців, поляків, євреїв та вірмен. Герої та події роману нагадують читачеві про багатогранність національностей, що проживали та проживають на території України та те, що історія українського народу невіддільна від історії інших народів. Книжка показує всю етнічну строкатість описуваного регіону (Тернопільщина), взаємозв’язки між етносами, родинами та цілими поколіннями. І це в черговий раз доводить, що не можна писати про історію української землі, не згадуючи про інші народи.

Також «Вічний календар» дає зрозуміти, що історія циклічна, тому нам залишається навчатися у наших предків та хоча б час від часу згадувати про місця, з яких ми родом.

 

З подання «Видавництва Старого Лева» (м. Львів)

Коментарі

Уже точно відомо, що Махну премію не дадуть. Луцишина теж під питанням, бо у Києві за неї слово замовила Забужка. Але, як зараз модно казати, Забужка тепер не в тренді.

Хочу оголосити неофіційний флешмоб #golosujuzanominanta.
Йдеться про короткий список номінантів на Шевченківську премію.
Як кваліфікований читач у двох номінаціях, а саме: "Література" (я є доктором філології з літературознавства) та "Публіцистика, журналістика" (я є членом Спілки журналістів від 1992 року) хочу підтримати кандидатури добродіїв (Vasyl Makhno) Василя Махна (книга "Вічний календар") та (Вахтанг Кіпіані) Вахтанга Кіпіані (книга "Справа Василя Стуса").
Звертаюся до пані Тамари Гундорової (Tamara Hundorova) та пана Юрія Макарова (Yuri Makarov) з проханням запровадити облік та підрахунок читацьких голосів на підтримку тих чи інших номінантів
Поширення вітається!!!
https://www.facebook.com/aleksandr.glotov.71/posts/3846521352051708

Люди, а хто читав вірші цього Махна? Там такий дебілізм, що капець. Він копіює Бродського, але якщо нема татанту, то написати путнього нічого не може. Що це за такі в нього рими: хата//тата,пряно//духмяно, герой// геморой, смерека//далека, небо//ребро... У нашому Чорткові кажуть, що добрий ґазда ніколи не залишить батьківщину у скрутні часи заради заробітку. А він пошлявся світом. Ні стиду, ні совісті нема в нього. Та ще й оцю графоманію свою кругом тицяє та кругом з нею лізе. Набрид уже.

http://tvoemisto.tv/news/premiya_lviv__misto_literatury_yunesko_hto_otry...
Сьогодні, 8 жовтня у Львові відбулась церемонія вручення Премії Львова – міста літератури ЮНЕСКО

Основну Премію Львова – міста літератури ЮНЕСКО у розмірі 150 тис грн отримала Оксана Луцишина за її роман «Іван і Феба».

Як розуміти це блядство?

Тетяна Трофименко
https://www.facebook.com/tetiana.trofymenko
Я не читала ні "Цуцика" Запеки, ні «Падіння хв’юрера» Михайлюти, тому оцінок текстам не даю, але переконана, що якби всі ці балачки про реформу #бабці_шевченківки не були просто балачками, ми би мали коментарі, а то й серію ефірів членів комітету, які б обґрунтовували свій вибір, демонстрували знайомство з текстами, цитували їх і взагалі створювали враження, ніби йдеться про прозоре обрання гідних найвищої державної нагороди, а не розпил бюджетного бабла.

https://www.facebook.com/profile.php?id=100037839510637
Кілька днів тому зателефонував мені близький київський товариш і сповістив: "Лауреатом Шевченківської премії за 2021 рік буде в галузі літератури жінка. Вона стоїть першою у "довгому" списку авторів, допущених до участі у другому турі. Подивись в Інтернеті. За публіцистику слава перепаде Вахтангові Кіпіані".
Дивлюсь список. Першою стоїть Герасимюк Олена з книгою поезій "Тюремна пісня".
Товариство! Запамятаймо цей день - 29 листопада 2020 року! До вручення Шевченківської премії за 2021 рік- ще три з гачком місяці. Цікаво, чи і цього разу "пророцтво" збудеться?
Честь маю..

Мені цікаво, хто злив в інтернет цю інформацію? Це перше, а по-друге, цікава річ виходить: ми всі зараз стали свідками, як письменники, які нібито були проти Зекоманди, тепер усі разом хочуть отримати з рук цієї ж Зекоманди нагороду. Минулого року вже було два таких "борці", тепер бачимо ще. Як назвати таких "письменників"? Це письменники-колаборанти, які за гроші співпрацюють із будь-якою владою.

Люди, заспокойтеся! Із джерел, безпосередньо наближених до журі, вже відомо, що премію віддадуть Олені Герасим'юк. Отакі справи, малята.

Мені здається, що, якщо результати майбутнього голосування по цій премії уже злили і гуляють інтернетом,то в цьому році премію треба скасувати і не дати жодному з тих писак, хто подався. Бо так виходить, що за наші податки, які ми справно платимо в держказну, хтось хоче зробити собі премію. Та й не має навіть морального права цей Махно, який втік з України і десь присмоктався в США,зазіхати на ці жалюгідні 7 тисяч доларів. Це ж для США не гроші. Чи Махно там живе на смітнику і в нього фінансові проблеми? Цю премію вже давно мали б вручити, наприклад, Андрію Содоморі, а не цьому посередньому писаці, який так любить Україну, що аж опинилися в США. Ганьба!

ПОДОЛАТИ ДРАКОНА

Відкритий лист Президенту України

та Комітету Шевченківської премії – Юрію Макарову (голові), Тамарі Гундоровій, Дмитрові Богомазову, Володимиру Войтенку, Майї Гарбузюк, Ростиславу Держипільському, Риммі Зюбіній, Тетяні Кочубінській, Аллі Мазур, Любові Морозовій, Ігорю Пaнасову, Віктору Плоскіну, Владі Ралко, Михайлові Рашковецькому, Юлії Сінькевич, Ірині Славінській, Остапу Сливинському, Євгенові Стасіневичу щодо відзначення роману «Падіння хв’юрера», який дає потужну відсіч російському агресору в інформаційному полі.

«БОГ ПРАДУ БАЧИТЬ»…Саме такими словами, винесеними в заголовок, починається лист видатного нашого письменника, патріота, громадського діяча Олеся Гончара до молодого, але потужного автора із Запоріжжя Олександра Михайлюти далекого 1990 року. Зауважимо, що метр дуже нечасто відгукувався на твори інших літераторів, тим паче – молодих і юних… А тут його зачепило. А що зачепило? Правдива публіцистична книга «Ми – не раби», випущена видавництвом «Молодь» наперекір тодішнім партійним бонзам фантастичним, як на сьогодні, тиражем у 25 тисяч примірників. Цікаво, що в рідному Михайлюті Гуляйполі тодішні секретарі райкому компартії дали вказівку одному з голів колгоспу: викупити замовлений для місцевої книгарні тираж і спалити. І спалили! Як гітлерівці палили ворожу їм літературу в 30-х… А позитивна оцінка твору, до речі, першого в Україні антисталінського видання (бо там ішлося про репресії 30-40-х та спротив українців тодішньому режиму, що доти було забороненою темою) пролунала від Олеся Гончара, зокрема, за розділ «Розтерзаний факультет» – хроніка знищення українських філологів у Запорізькому педінституті в 1937-му та переслідування їхніх нащадків у 1972-му… бо ті публічно захищали роман «Собор», який КПУ визнала шкідливим для народу та влаштувала всезагальне шельмування…
ДОРЕЧНО нагадати і рядки з листа іншої видатної особистості України ХХ століття, учня Олександра Довженка, кінорежисера і письменника, лауреата Шевченківської премії Миколи Вінграновського іще 1996 року: «Одначе, Олександре, я не хочу сказати, що ви –закономірність. Ви є виключенням із цієї – дорогої мені – закономірності. Ваш «Секретний ешелон», як на мене, то є наша та література, ім’я якій і Григір Тютюнник, і Віктор Міняйло. Ви – література з великої літери…» Обидва письменники, згадувані Вінграновським, зауважимо, були в опалі до тодішнього режиму. Бо писали правдиво і чесно про наболіле, а не славили партію… Нагадаємо, за повістю «Секретний ешелон» знято художній фільм, який ось уже 27 років не сходить з телеекранів і набрав понад мільйон переглядів в інтернет-мережах.
НИНІ маємо потужний у художньому, емоційному, політичному планах роман Олександра Михайлюти «Падіння хв’юрера». Це – нищівний удар супроти агресора правдивим Словом. А Слово – зброя! І в гібридній війні, розпланованій у Кремлі для ведення її проти нас по багатьох секторах і сферах, цей твір просто змітає ворога з його загарбницьких позицій у сфері пропаганди «руського міра» і утверджує віру України в перемогу. Несподівано і нищівно. Тому що – Бог правду бачить. А правда за нами! Головний герой роману, Богдан Орел, офіцер добровольчого батальйону і винахідник суперсистеми протидії країні-агресору (знешкоджує ядерні ракети особливим променем на відстані) – тому свідчення. Твір – новаторський, динамічний, консолідуючий українських захисників Вітчизни та прихильників нашого суверенітету з усього світу. До нього найбільше підходить ілюстрація – Новгородська ікона «Диво Георгія про змія» (XIV ст.), на якій зображено як святий Георгій вражає списом дракона… Драконом у ХХІ столітті виявився зображений у романі Михайлюти Рой Угрюмов… І він зазнає поразки. Перо письменника тут діє, як спис Георгія Побідоносця. Зазначимо, що Георгія Побідоносця вшановують Православна, Католицька та Англіканська Церкви. Отже, як і казав Олесь Гончар, Бог правду бачить.
ВВАЖАЄМО, що серед поданих творів, багато з яких гідні присвоєння Шевченківської премії в номінації «Література» 2021 року, саме роман «Падіння хв’юрера» Олександра Михайлюти варто відзначити першочергово. Це є і вшануванням пам’яті 14 тисяч полеглих на Донбасі наших вояків, і утвердженням непохитності Незалежності рідної України, і реальною інформаційною відсіччю багатовекторній агресії Кремля та своєрідним нагадуванням Заходу: від новітньої «імперії зла» вас рятує Україна та її мужні оборонці! Для Шевченківського комітету і Президента – це і є момент істини.
Додамо: зовсім не випадково в останній момент виникає дивний прецедент – на високу премію представлено усупереч Положенню, яке передбачає висунення творів культурологічними установами (а роман «Падіння хв’юрера» представила поважна Київська організація Національної спілки журналістів, ураховуючи, що Олександр Михайлюта є автором 23 книг прози і публіцистики, художнього фільму «Секретний ешелон», а його дослідження «Ясновидець» про нашого цілителя й провидця планетарного значення П.Д.Утвенка витримала 11 видань у ці скрутні часи), розрекламований твір, де війна на сході показана… очима собаки. Так і проситься висновок, про нібито влучний хід агентури ФСБ, який спрямовано на применшення і приниження живих і полеглих героїв у свідомості українців. У такий спосіб нівелюється роль і значення добробатів, учасників АТО та ОСО. Але мусимо відрізняти зерно від полови. Під час гібридної війни, у яку втягнено і літературний процес, підступний Кремль здатен на все, аби «відбілити» свого вождя та всюди просувати його одіозний вислів, що Україна як держава не відбулася.
Роман «Падіння хв’юрера» – це наступ і сила, він розвінчує особу «царя» країни-агресора та вселяє віру в нашу перемогу. Адже – Бог правду бачить! Придивіться до цього твору, і ви неодмінно побачите цю правду. І вас не гризтиме сумління, що вчинили щось не так, як велить саме життя.
Щиро – Герой України Михайло Денисенко ( Святійший Патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет);
Герой України Олександр Омельченко ( мер Києва у 1996-2006 роках, народний депутат України VI скликання );
Герой України, Народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Паламаренко;
Валентина Гончар, вдова письменника Олеся Гончара, Героя України, голови СПУ в 1959-1971 рр., академіка АН України;
доктор психологічних наук, професор, голова профільної комісії Міністерства освіти і науки, голова Всеукраїнського товариства Івана Огієнка Сергій Болтівець;
доктор філологічний наук, професор Українського університету Володимир Іваненко (м. Вашингтон, США);
нейрохірург, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Міністр охорони здоров’я України (2005 р.) Микола Поліщук;
юрист,кавалер двох медалей «За відвагу» (Афганістан), учасник АТО, лідер «Самооборони Запоріжжя» Сергій Тіунов;
доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету, Заслужений діяч науки і техніки України Федір Турченко;
доктор економічних наук, професор, Міністр охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України (1998-2000, 2002-2003 рр.) Василь Шевчук;
доктор економічних наук, професор, голова Наукового товариства імені С. Подолинського (Київський економічний університет ім. В Гетьмана) Володимир Шевчук;
доктор філологічних наук, професор Національного авіаційного університету Ганна Онкович;
доктор філологічних наук, професор Сидір Кіраль (Національна бібліотека імені В.Вернадського);
доктор юридичних наук, професор Академії МВС Олена Таран;
Народний артист України, народний депутат України IV скликання Іван Гаврилюк (м. Львів);
кінорежисер, Народний артист України Ярослав Лупій (м. Одеса);
Заслужений художник України Віталій Рожик (м. Житомир);
Заслужений працівник культури України Алла Малієнко;
письменник Сігурд Людерсен (м. Осло, Норвегія).
(Оприлюднено в газеті «Україна молода», 13 листопада 2020 р.)

Цікаво, хто з журі злив інформацію по Герасим'юк?

Даруйте, щойно Ігор Гургула на своєму сайті написав, що премію віддадуть Олені Герасим'юк. Нібито це рішення вже погодили й ухвалили. Так що Махно не пройшов.

Дуже радий за Василя Махна і те, що саме йому вручать Шевченківську премію! Юрій Макаров має гарний естетичний смак. Радий за вас, пане Махно! Звичайно, премію вам,а кому ж ще? Адже такої потужної книги, як у вас,у цьогорічних поданців і поданниць нема. Книги тих, кого відсіяли в другому турі, варті хіба що тільки добрячого чоботарського матюччя. Та й у другий тур пролізло багато нікудишніх творів.

А звідки ця інформація, що саме Махно здобуде Шевченківську? Хтось із журі вже по це десь ляпнув?

Вітаю пана Василя із заслуженою перемогою та Шевченківською премією!!!

Про вашу перемогу, пане Махно, мені було відомо ще 1 листопада! Не дякуйте, а готуйте хороший фуршет!

Вітаю з перемогою!

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA