Офіційний веб-сайт

Роман «Падіння хв'юрера»

Автор(-и): Олександр Михайлюта / Розділ:

Роман «Падіння хв'юрера», автор: Олександр Михайлюта, видавництво: «Журналіст України», рік видання: 2020.

 

Роман «Падіння хв'юрера» Олександра Михайлюти

 

Влучний епіграф із гоголівських «Мертвих душ» багато в чому є визначальним для твору: «Я знаю їх усіх. Усе місто там таке: шахрай на шахраєві сидить і шахраєм поганяє. Всі христопродавці. Один там тільки і є порядний чоловік: прокурор, та й той, якщо сказати правду, свиня...»

Отже, відштовхуючись від класика, котрий, за переконанням затятих прихильників «руського міра», іще півтора століття тому своїми саркастичними стрілами проламав корпус здавалося б непробивного імперського судна, що вони й досі не можуть ту пробоїну залатати. Тому імперія неодмінно піде на дно. Звісно, біля такого «Титаніка» перебувати дуже небезпечно, адже він прагне затягнути у вирву всіх поблизу. Країна Укра в романі Михайлюти ‑поруч із Великою Яузою, в якій тоталітарно править новоявлений «цар» на ім'я Рой Угрюмов. У першій частині твору подається гротескно-сатиричне дослідження: звідки ж уродився такий маніяк, який навіює страх навіть озброєним ядерними ракетами держав «великої сімки» та їхнім очільникам? А зростав цей тип на «вченнях» Гітлера і Сталіна, тиранів XX століття. Відомо, що світ улаштував Нюрнберзький процес та навіки засудив політику і поплічників націонал-соціалізму, і нині в Німеччині панують демократія і права людини. Але після смерті спільника фашиста №1 чомусь міжнародна спільнота не потурбувалася про проведення такого ж трибуналу над комунізмом... Ось він і проріс у XXI століття такимиодіозними фігурами, як Рой Угрюмов, чиї посіпаки загарбали Крим (у романі ‑півострів Корсунь) та частину Донбасу, фактично зруйнувавши світовий лад, устояний після Другої світової, і примусивши тремтіти західних сусідів. А взагалі ж він реалізовує сталінську доктрину комуністів 30-х років: «Водрузим красное знамя над Парижем, Лондоном и Берлином!» Так відкрито писала тоді газета ЦК ВКП(б) «Правда»...

Отож, дослідивши корені зла, яке нависло над усією планетою, автор у другій частині змальовує героя сучасної Укри ‑офіцера Богдана Орла, чий батальйон поліг під Іловайськом унаслідок зради вищого командування. Він ‑фізик-ядерник, і винаходить унікальний прилад, за допомогою якого сотні балістичних ядерних ракет Великої Яузи можна перетворити на мотлох. І коли Рою Угрюмову доповідають, що на півострові Корсунь уже знешкоджено його хвалені комплекси «Іскандер», у нього виникає паніка («всьо пропало»), і він за прикладом свого кумира Адольфа Алоїзовича намагається втекти з награбованим золотом і доларами до Латинської Америки... Одначе, літак, у який він заскакує, гнаний страхом, падає... Тобто, роман «Падіння хв'юрера» є гострою інформаційною відсіччю всепланетній пропаганді Кремля щодо «конфлікту на Донбасі» ( а світ має знати, що там однозначно військова агресія Москви!), а також уселяє оптимізм у те, що ворог неодмінно буде розбитий. Усі сентенції про ядерну державу, якій нічим протистояти Укрі, - безпідставні й провокативні. Згадайте В'єтнам! Ядерна держава США чого тільки там не застосовувала, та змушена була врешті-решт накивати п'ятами. Бо народ чинив опір. На кожному метрі.

«Падіння хв'юрера» ‑це потужний інформаційний опір агресору. І книга варта Шевченківської премії. Бо це не квиління за загиблими і розпач перед невідомістю, а точковий удар по ворогу. Художній рівень роману ‑високий, динаміка твору захоплює, образи  персонажів виписані точно і переконливо,

і вони цілком відображають настрої суспільства: віроломний агресор зазнаєпоразки, Україна подолає і це зло! Книга витримана у дусі знаменитої фрази безстрашного кошового Запорозької Січі Костя Гордієнка: «Наша свобода -на кінчику наших шабель!» Нагадаємо: Михайлюта ‑родом із тих козацьких країв. І тому він не мовчить у цей скрутний час, а оголює свою шаблю ( а слово ‑зброя!) заради всіх нас... До речі, свого часу, проза Михайлюти Олександра здобула високі оцінки (оприлюднено в багатьох газетах) лауреатів Шевченківської премії Олеся Гончара, Миколи Вінграновського, Степана Колесника, В'ячеслава Медведя, а також відомої правозахисниці Валерії Новодворської та дружини Героя України Миколи Руденка і співзасновниці Української Гельсінської Спілки Раїси Руденко...

Вважаємо, що за умови дотримання принципу доброчесності при відборі творів, роман «Падіння хв'юрера»» цілком заслуговує на присудження Національної премії імені Тараса Шевченка в номінації «Література» 2021 року.

 

З поданняКиївської організації Національної спілки журналістів України

Коментарі

Коли я прочитала, що роман "Падіння хв'юрера" підтримують Святійший Філарет і Герой України Анатолій Паламаренко, то відразу знайшла твір через ФБ. Читала всю ніч. Так, він гідний цієї Премії. Він і тільки він!!!

Автор згадує в романі нашого близького родича Зарубу,ьякий дає гроші на створення дослідного зразка "Орій" ( установка для знищення балістичних ракет агресора смарагдовим променем) , і ми цим пишаємось. Бо справді, дідусь із ь90-х років увесь час підтримував усілякі проекти, які б зміцнювали Україну. Роман гідний Шевченківської і навіть Нобелівської премії .

Нам. студентам, показали цей роман. І за день-два усі захопилися і запланували писати курсові роботи ... Це справді - прорив у літературі України, яка якось захрясла в "учорашньому дні"... Це можна порівняти із Мігель Остеро Сільва "Коли хочетьсья пакати, не плачу" А було те у 70-х роках минулогог століття. Тепер дійшло до нас. Українці, порвстаємо проти непправди і бреїхні! І це зумовлює нас роман "Падіння хв₴юрера".

"Падіння хв₴юрера"-це той роман, який об₴єднує українців ( і навіть російськомовних у східних областях)у боротьбі проти Путлєра і всієї гидоти...ТОму вважаю, що ця книга має бути відзначена Шевчнківською премією. Аби не звести цю планку до цуцика...

Ще у вересні чи жовтні прочитав у "Запорізькій правді" рецензію "Ударнний роман" на книгу Михайлюти. Зацікавився, прочитав.Ну,друзяки, такого давно не бачив6 гостро, сміливо, переможно.Така література піднімає дух!

Вже 20 років живу в Америці, а колись працювла з Олександром у Запоріжжі, де він усупереч "червоним директорам" розвивав на сторінках преси тему реабілітації жертв сталінських репресій і мав колосальний резонанс у проукраїнського населення. Тепер він сміливо розвиває тему антипутінської відсічі і також має колосальну підтримку читачів. Я переглянула десятки книг про війну на Донбасі, але ніхто й ніколи не зазначив так виразно й прямо саму ідею своїх творів:"Захисникам і волонтерам, живим і полеглим у Визвольній війні України від російської агресії з 2014 року, присвячую. Господи, помилуй нас!" Коли вищі посадовці(товстосуми) називають події на Донбасі АТО, ООС та ще якимись ефемізмами, аби не образити Путлєра, вважайте їхнього спільника, Олександр пише прямо і точно: Визвольна війна України від російської агресії! Читайте і підтримуйте. У цьому - ваша міць!!!

Інтригують уже перші абзаци роману:"КОЛИ у лісі поблизу Столиці Великої Яузи впав уря-
довий Airbus-320, згідно інструкції Спецслужби, туди
відразу ж кинули загін «Бета» для зачистки. Як це було
й під час так званої катастрофи літака Президента Поль-
щі під Смоленськом нібито через негоду в далекому 2010
році. Тоді офіційна делегація Варшави прямувала до Ка-
тині, аби вшанувати пам’ять десятків тисяч польських
офіцерів, полонених після вторгнення СРСР на їхню те-
риторію в 1939 році, й убитих там підрозділами НКВС за
рішенням навіть не суду чи військового трибуналу, а за
рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року.
Рой Угрюмов, який на 2010 рік уже став Головою Ве-
ликої Яузи, всіляко заперечував факт масових розстрі-
лів полонених поляків енкавеесівцями, в лавах яких
служив і його батько, але крізь зуби дозволив Леху Ка-
чинському зі сотнею вищих посадовців і духовенства
Польщі відвідати Катинь… Та це була заздалегідь підго-
товлена пастка. Бо йому дуже не подобалися висловлю-
вання Качинського про комунокапіталізм Великої Яузи.
Коли представники світових мас-медіа вимагали по-
яснень того, що сталося із практично всією владною
верхівкою Польщі, члена НАТО, на території Великої
Яузи, Рой Угрюмов холодно відповів на телекамери:
– Вони розбилися… був сильний туман… сильний
туман!.." А далі- розвиток подій,кульмінація, і висновок:за злочини некодмінно настає кара, навіть якщо це кара Божа...Важлива і потрібна книга. Варта відзнаки, справді варта!

Те, що роман №Падіння хв’юрера" підтримала Валентина ГОНЧАР, дружина нашого славного земляка Олеся Гончара, уже засвідчує, що твір того вартий. Вона слів на вітер ніколи не кидала, і знає ціну таким творам...Отже. долучаю свій голос до голосу видатних діячів науки і культури: премію в номінації "Література" заслуговує 2021 року саме "Падіння хв’юрера".Або падає "хв’юрер", або падає Україна!!!

Коли прочитав "Україну молоду" у п’ятницю, 13 листопада, де вміщено лист видатних політичних і культурних діячів України ( "Подолати дракона") на підтримку мого земляка Олександра Михайлюти, точніше його роману "Падіння хв’юрера", знайшов книгу , прочитав і кажу:супер!!! Це те, чого не було за шість років війни на Донбасі( від нас- 50-60 км уже стріляють), і це те, що треба не тільки Україні. а й світові. Книга разить( по російськи"поражает") ворога і вселяє світлу надію, що наші воїни і ми всі гуртом подолаємо ДРАКОНА!Книга гідна не тільки премії Шевченка, а й багатьох міжнародних премій. І Т РЕБА ЇЇ ТУДИ НАДСИЛАТИ щоб ЗНАЛИ...бО єВРОПА ЯКОСЬ прохолодно сприймає мужність наших солдатів і офіцерів на Сході.А вони ж по суті рятують цю Європу від агресії Москви!!!!

Днями під Киємов відбувалися бойові стрільби ЗСУ, вражали умовні цілі з великокаліберних САУ "Піон". Усе відмінно. При цьому думаю, що роман "Падіння хв’юрера" вражає ворога в стократ сильніше. Дайте йому вогню!

Я ще раз повертаюсь до обговорення роману-гротеску "Падіння хв'юрера" Олександра Михайлюти - це роман-тест на загальнонаціональну зрілість і особисту відповідальність за нашу країну кожного члена Комітету з національної премії України імені Тараса Шевченка. Чи гідно витримає Комітет це випробування?

Сама епоха підштовхує суспільство віддати належне Південному Сходу, який сотні років стояв і стоїть на сторожі українських інтересів - від Запорозької Січі до Повстанської Армії Махна і членів Української Гельсінської Спілки. А Махна нам досі подають "в обгортці Троцького"... ( таке само наших героїв-захисників намагаються подати в "обгортці Путіна")...А це той Південний Схід, звідки Борис Грінченко і Михайло Донцов, Микола Руденко і генерал Григоренко (УГС), ті таки Святійший Філарет і протестна кінорежисерка Лариса Шепітько... Нарешті - ОЛександр Михайлюта із його убивчим для Кремля романом "Падіння хв’юрера".Підтримую авторів звернення до Президента та Шевченківського комітету, опРИЛЮДнЕНИЙ У П'ЯТНИЦЮ В "УКРАЇНІ МОЛОДІЙ". Роман"Падіння хв’юрера" якраз і стане моментом істини для кожного із тих, до кого звертаються підписанти.

У контексті сучасних українських політичних романів – В. Баранов «Заплава», П. Загребельного «Брухт», Р. Іваничука «Країна Ірредента», «Мандрівки до Аберфайлю», Л. Костенко «Записки українського самашедшого», М. Матіос «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів», Ю. Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077 року», «Час великої гри. Фантоми 2079 року», «Час тирана. Прозріння 2084 року» роман «Падіння хв’юрера» О. Михайлюти посідає чільне місце.
Невеликий за обсягом політичний роман читається без зупину! О. Михайлюта умотивовував «корінь поразок гордої Укри» і вселяє оптимізм, що є й будуть герої, які подолають «волячу психологію маси» і країна відродиться.
Мистецька вправність письменника простежується вже на початку твору в характеристиці «нікудишки». Вона оригінальна: усі означення використано з заперечною часткою не (де ще хтось таке бачив?!): «Узагалі він був невисокий і не низький, не рішучий і не сміливий, не активний і не пасивний, не русявий і не чорнявий, не лисий і не чубатий, не відмінник і не двієчник, не пристрасний і не холодний, не войовничий і не дружелюбний, не стрункий і не череватий, не інтелектуал і не дурник…»; своєрідно показано становлення персонажа на прикладі ще дитячого розуміння сутності тваринного світу, і (зовсім не дитячі!) роздуми про приборкання людей! У подальшій характеристиці персонажа так само використана заперечна форма («чомусь із ним ніхто не бажав товаришувати, його не запрошували ні до кого на день народження…»), що утверджує постійно пульсуючу думку, що він – Не людина!
Автор утверджує всім відомі істини: «Бог правду бачить», «всі талановиті особистості злидарювали»; «якщо ти проявиш слабкість, – тебе зжере сильніший» та ін.
Специфіка жанрово-стильових домінант політичного роману як жанрового різновиду, продукує своєрідність стилю.
Роман «Падіння хв’юрера» О. Михайлюти варто прочитати!

Майстерність енциклопедично освіченої людини, київського письменника О. Михайлюти, з гуляйпільським корінням, вражає у романі! У ньому простежуємо традиції української літератури: народна мудрість, що від фольклору, фантасмагорія обідів, як у слобожанського прозаїка Г. Квітки, що закінчується Шевченковою картиною «генерального мордобитія»…
Роман вартий премії! Підтримую!

ПОДОЛАТИ ДРАКОНА

Відкритий лист Президенту України

та Комітету Шевченківської премії – Юрію Макарову (голові), Тамарі Гундоровій, Дмитрові Богомазову, Володимиру Войтенку, Майї Гарбузюк, Ростиславу Держипільському, Риммі Зюбіній, Тетяні Кочубінській, Аллі Мазур, Любові Морозовій, Ігорю Пaнасову, Віктору Плоскіну, Владі Ралко, Михайлові Рашковецькому, Юлії Сінькевич, Ірині Славінській, Остапу Сливинському, Євгенові Стасіневичу щодо відзначення роману «Падіння хв’юрера», який дає потужну відсіч російському агресору в інформаційному полі.

«БОГ ПРАДУ БАЧИТЬ»…Саме такими словами, винесеними в заголовок, починається лист видатного нашого письменника, патріота, громадського діяча Олеся Гончара до молодого, але потужного автора із Запоріжжя Олександра Михайлюти далекого 1990 року. Зауважимо, що метр дуже нечасто відгукувався на твори інших літераторів, тим паче – молодих і юних… А тут його зачепило. А що зачепило? Правдива публіцистична книга «Ми – не раби», випущена видавництвом «Молодь» наперекір тодішнім партійним бонзам фантастичним, як на сьогодні, тиражем у 25 тисяч примірників. Цікаво, що в рідному Михайлюті Гуляйполі тодішні секретарі райкому компартії дали вказівку одному з голів колгоспу: викупити замовлений для місцевої книгарні тираж і спалити. І спалили! Як гітлерівці палили ворожу їм літературу в 30-х… А позитивна оцінка твору, до речі, першого в Україні антисталінського видання (бо там ішлося про репресії 30-40-х та спротив українців тодішньому режиму, що доти було забороненою темою) пролунала від Олеся Гончара, зокрема, за розділ «Розтерзаний факультет» – хроніка знищення українських філологів у Запорізькому педінституті в 1937-му та переслідування їхніх нащадків у 1972-му… бо ті публічно захищали роман «Собор», який КПУ визнала шкідливим для народу та влаштувала всезагальне шельмування…
ДОРЕЧНО нагадати і рядки з листа іншої видатної особистості України ХХ століття, учня Олександра Довженка, кінорежисера і письменника, лауреата Шевченківської премії Миколи Вінграновського іще 1996 року: «Одначе, Олександре, я не хочу сказати, що ви –закономірність. Ви є виключенням із цієї – дорогої мені – закономірності. Ваш «Секретний ешелон», як на мене, то є наша та література, ім’я якій і Григір Тютюнник, і Віктор Міняйло. Ви – література з великої літери…» Обидва письменники, згадувані Вінграновським, зауважимо, були в опалі до тодішнього режиму. Бо писали правдиво і чесно про наболіле, а не славили партію… Нагадаємо, за повістю «Секретний ешелон» знято художній фільм, який ось уже 27 років не сходить з телеекранів і набрав понад мільйон переглядів в інтернет-мережах. А починав трудову діяльність О.Михайлюта у «районці», дійшовши до «Голосу України» та посад заступника голови НСЖУ Ігоря Лубченка, головного консультанта секретаріату Першого заступника Голови Верховної Ради.
НИНІ маємо потужний у художньому, емоційному, політичному планах роман Олександра Михайлюти «Падіння хв’юрера». Це – нищівний удар супроти агресора правдивим Словом. А Слово – зброя! І в гібридній війні, розпланованій у Кремлі для ведення її проти нас по багатьох секторах і сферах, цей твір просто змітає ворога з його загарбницьких позицій у сфері пропаганди «руського міра» і утверджує віру України в перемогу. Несподівано і нищівно. Тому що – Бог правду бачить. А правда за нами! Головний герой роману, Богдан Орел, офіцер добровольчого батальйону і винахідник суперсистеми протидії країні-агресору (знешкоджує ядерні ракети особливим променем на відстані) – тому свідчення. Твір – новаторський, динамічний, консолідуючий українських захисників Вітчизни та прихильників нашого суверенітету з усього світу. До нього найбільше підходить ілюстрація – Новгородська ікона «Диво Георгія про змія» (XIV ст.), на якій зображено як святий Георгій вражає списом дракона… Драконом у ХХІ столітті виявився зображений у романі Михайлюти Рой Угрюмов… І він зазнає поразки. Перо письменника тут діє, як спис Георгія Побідоносця. Зазначимо, що Георгія Побідоносця вшановують Православна, Католицька та Англіканська Церкви. Отже, як і казав Олесь Гончар, Бог правду бачить.
ВВАЖАЄМО, що серед поданих творів, багато з яких гідні присвоєння Шевченківської премії в номінації «Література» 2021 року, саме роман «Падіння хв’юрера» Олександра Михайлюти варто відзначити першочергово. Це є і вшануванням пам’яті 14 тисяч полеглих на Донбасі наших вояків, і утвердженням непохитності Незалежності рідної України, і реальною інформаційною відсіччю багатовекторній агресії Кремля та своєрідним нагадуванням Заходу: від новітньої «імперії зла» вас рятує Україна та її мужні оборонці! Для Шевченківського комітету і Президента – це і є момент істини.
Додамо: зовсім не випадково в останній момент виникає дивний прецедент – на високу премію представлено усупереч Положенню, яке передбачає висунення творів культурологічними установами (а роман «Падіння хв’юрера» представила поважна Київська організація Національної спілки журналістів, ураховуючи, що Олександр Михайлюта є автором 23 книг прози і публіцистики, художнього фільму «Секретний ешелон», а його дослідження «Ясновидець» про нашого цілителя й провидця планетарного значення П.Д.Утвенка витримала 11 видань у ці скрутні часи), розрекламований твір, де війна на сході показана… очима собаки. Так і проситься висновок, про нібито влучний хід агентури ФСБ, який спрямовано на применшення і приниження живих і полеглих героїв у свідомості українців. У такий спосіб нівелюється роль і значення добробатів, учасників АТО та ОСО. Але мусимо відрізняти зерно від полови. Під час гібридної війни, у яку втягнено і літературний процес, підступний Кремль здатен на все, аби «відбілити» свого вождя та всюди просувати його одіозний вислів, що Україна як держава не відбулася.
Роман «Падіння хв’юрера» – це наступ і сила, він розвінчує особу «царя» країни-агресора та вселяє віру в нашу перемогу. Адже – Бог правду бачить! Придивіться до цього твору, і ви неодмінно побачите цю правду. І вас не гризтиме сумління, що вчинили щось не так, як велить саме життя.
Щиро – Герой України Михайло Денисенко ( Святійший Патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет);
Герой України Олександр Омельченко ( мер Києва у 1996-2006 роках, народний депутат України VI скликання );
Герой України, Народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Паламаренко;
Валентина Гончар, вдова письменника Олеся Гончара, Героя України, голови СПУ в 1959-1971 рр., академіка АН України;
доктор психологічних наук, професор, голова профільної комісії Міністерства освіти і науки, голова Всеукраїнського товариства Івана Огієнка Сергій Болтівець;
доктор філологічний наук, професор Українського університету Володимир Іваненко (м. Вашингтон, США);
нейрохірург, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Міністр охорони здоров’я України (2005 р.) Микола Поліщук;
юрист,кавалер двох медалей «За відвагу» (Афганістан), учасник АТО, лідер «Самооборони Запоріжжя» Сергій Тіунов;
доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету, Заслужений діяч науки і техніки України Федір Турченко;
доктор економічних наук, професор, Міністр охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України (1998-2000, 2002-2003 рр.) Василь Шевчук;
доктор економічних наук, професор, голова Наукового товариства імені С. Подолинського (Київський економічний університет ім. В Гетьмана) Володимир Шевчук;
доктор філологічних наук, професор Національного авіаційного університету Ганна Онкович;
доктор філологічних наук, професор Сидір Кіраль (Національна бібліотека імені В.Вернадського);
доктор юридичних наук, професор Академії МВС Олена Таран;
Народний артист України, народний депутат України IV скликання Іван Гаврилюк (м. Львів);
кінорежисер, Народний артист України Ярослав Лупій (м. Одеса);
Заслужений художник України Віталій Рожик (м. Житомир);
Заслужений працівник культури України Алла Малієнко;
письменник Сігурд Людерсен (м. Осло, Норвегія).
(Оприлюднено в газеті «Україна молода», «111,13-14 листопада 2020 р.)

Роман «Падіння хв’юрера» – це наступ і сила, він розвінчує особу «царя» країни-агресора та вселяє віру в нашу перемогу. Адже – Бог правду бачить! Придивіться до цього твору, і ви неодмінно побачите цю правду. І вас не гризтиме сумління, що вчинили щось не так, як велить саме життя.

«БОГ ПРАДУ БАЧИТЬ»…Саме такими словами, винесеними в заголовок, починається лист видатного нашого письменника, патріота, громадського діяча Олеся Гончара до молодого, але потужного автора із Запоріжжя Олександра Михайлюти далекого 1990 року. Зауважимо, що метр дуже нечасто відгукувався на твори інших літераторів, тим паче – молодих і юних… А тут його зачепило. А що зачепило? Правдива публіцистична книга «Ми – не раби», випущена видавництвом «Молодь» наперекір тодішнім партійним бонзам фантастичним, як на сьогодні, тиражем у 25 тисяч примірників. Цікаво, що в рідному Михайлюті Гуляйполі тодішні секретарі райкому компартії дали вказівку одному з голів колгоспу: викупити замовлений для місцевої книгарні тираж і спалити. І спалили! Як гітлерівці палили ворожу їм літературу в 30-х… А позитивна оцінка твору, до речі, першого в Україні антисталінського видання (бо там ішлося про репресії 30-40-х та спротив українців тодішньому режиму, що доти було забороненою темою) пролунала від Олеся Гончара, зокрема, за розділ «Розтерзаний факультет» – хроніка знищення українських філологів у Запорізькому педінституті в 1937-му та переслідування їхніх нащадків у 1972-му… бо ті публічно захищали роман «Собор», який КПУ визнала шкідливим для народу та влаштувала всезагальне шельмування…
НИНІ маємо потужний у художньому, емоційному, політичному планах роман Олександра Михайлюти «Падіння хв’юрера». Це – нищівний удар супроти агресора правдивим Словом. А Слово – зброя! І в гібридній війні, розпланованій у Кремлі для ведення її проти нас по багатьох секторах і сферах, цей твір просто змітає ворога з його загарбницьких позицій у сфері пропаганди «руського міра» і утверджує віру України в перемогу. Несподівано і нищівно. Тому що – Бог правду бачить. А правда за нами! Головний герой роману, Богдан Орел, офіцер добровольчого батальйону і винахідник суперсистеми протидії країні-агресору (знешкоджує ядерні ракети особливим променем на відстані) – тому свідчення. Твір – новаторський, динамічний, консолідуючий українських захисників Вітчизни та прихильників нашого суверенітету з усього світу. До нього найбільше підходить ілюстрація – Новгородська ікона «Диво Георгія про змія» (XIV ст.), на якій зображено як святий Георгій вражає списом дракона…

Завдяки таким творам гартуються патріоти, справжні захисники України.Не завдяки олігархам тримається схід проти окупанта, а завдяки учителям, які прищепили любов до Українеи молоді, завдяки журналістам і письменникам. "Падіння хв’юрера! - те, що потрібно нині для держави. Нашої держави!

Так народжуються бестселери... Спочатку їх підтримує кілька десятків, потім сотні, а потім тисячі хочуть мати! У"Падінні хв’юрера" автор майстерно змальовує психотип Роя Угрюмова, правителя Великої Яузи ( а це - однозначно Вева Путін правитель Росії)та створює( чи передбачає) стрімке падіння для цього терориста№1 у світі. І сприяє цьому падінню наш героїчний офіцер, який дивом уцілів у Іловайському котлі та винашов протизброю Москві - установка "Орій", яка смарагдовим променем здатна знешкоджувати ядерні ракети. І Рою - капець."Падіння хв’юрера’ - це подія не тільки українського масштабу, а світового. Адже світ принишк перед "бурим ведмедем", а наш офіцер Богдан Орел узяв та й утнув тому зміюці голову!!!Присуджуйте і не помилитесь.Аи якщо цей твір відхилять, то вважатиму, що Комітет - такоє працює на Путіна.

Охоче підтримую твір "Падіння хв’юрера". Твір дійсно вартий не лише уваги, а й визнання. Щиро бажаю Автору перемоги...

Охоче голосую за "Падіння хв’юрера", твір дійсно вартий не лише уваги, а й визнання. Щиро бажаю Автору перемоги!

Знаю Александра с 2003-2004 года, во время Оранжевой революции он выпустил книгу "Оранжевый репортаж" Вся правда о событиях...Это было как "10 дней, которые потрясли мир..." Я перевел его обращение к сировой прессе, и Путина тогда забросали запросами: а что деоает его спецназ в Киеве? И был строгий ответ Премьера Канады на случай штурма Майдана московскими убийцами...Так что в некором плане мы остановили эту намечавшуюся бойню! Сейчас выражаю поддержку роману Александра "Падение фюрера".Это падение Путина, оно уже близко!

ВВАЖАЄМО, що серед поданих творів, багато з яких гідні присвоєння Шевченківської премії в номінації «Література» 2021 року, саме роман «Падіння хв’юрера» Олександра Михайлюти варто відзначити першочергово. Це є і вшануванням пам’яті 14 тисяч полеглих на Донбасі наших вояків, і утвердженням непохитності Незалежності рідної України, і реальною інформаційною відсіччю багатовекторній агресії Кремля та своєрідним нагадуванням Заходу: від новітньої «імперії зла» вас рятує Україна та її мужні оборонці! Для Шевченківського комітету і Президента – це і є момент істини.
Додамо: зовсім не випадково в останній момент виникає претендент на високу премію, представлений до того ж усупереч Положенню (а роман «Падіння хв’юрера» висунула Київська організація Національної спілки журналістів, ураховуючи, що Олександр Михайлюта є автором 23 книг прози і публіцистики, художнього фільму «Секретний ешелон», а його книга «Ясновидець» про нашого цілителя й провидця планетарного значення П.Д.Утвенка витримала 11 видань у ці скрутні часи), де війна на сході показана… очима собаки. Влучний хід агентури ФСБ, який спрямовано на применшення, приниження, паплюження живих і полеглих героїв у свідомості українців. Але мусимо відрізняти зерно від полови. Під час гібридної війни, у яку втягнено і літературний процес, підступний Кремль здатен на все, аби «відбілити» свого вождя. Роман «Падіння хв’юрера» – це наступ і сила, він розвінчує особу «царя» країни-агресора та вселяє віру в нашу перемогу. Адже – Бог правду бачить! Придивіться до цього твору, і ви неодмінно побачите цю правду. І вас не гризтиме сумління, що вчинили щось не так, як велить саме життя.

Гідний твір, гідної премії. Дуже актуальна книга в цей неспокійний час. Книга правди та духу протистояння. Варта премії.

Країна Укра в романі Михайлюти – поруч із Великою Яузою, в якій тоталітарно править новоявлений «цар» на ім’я Рой Угрюмов. У першій частині твору подається гротескно-сатиричне дослідження: звідки ж уродився такий маніяк, який навіює страх навіть озброєним ядерними щитами главам «великої сімки»? А зростав цей тип на «вченнях» Гітлера і Сталіна, тиранів ХХ століття. Відомо, що світ улаштував Нюрнберзький процес та навіки засудив політику і поплічників націонал-соціалізму, і нині в Німеччині панують демократія і права людини. А після смерті спільника фашиста №1 чомусь міжнародна спільнота не потурбувалася про проведення такого ж трибуналу над комунізмом… Ось він і проріс у ХХІ століття такими одіозними фігурами, як Рой Угрюмов, чиї посіпаки загарбали Крим ( у романі – півострів Корсунь) та частину Донбасу, фактично зруйнувавши світовий лад, устояний після Другої світової, і примусивши тремтіти західних сусідів. А взагалі ж він реалізовує сталінську доктрину комуністів 30-х років: « Водрузим красное знамя над Лондоном, Парижем и Берлином!» Так відкрито писала тоді газета ЦК ВКП(б) «Правда»… Отож, дослідивши корені зла, яке нависло над усією планетою, автор у другій частині змальовує героя сучасної Укри – офіцера Богдана Орла, чий батальйон поліг під Іловайськом унаслідок зради вищого командування. Він – фізик-ядерник, і винаходить унікальний прилад, за допомогою якого сотні балістичних ядерних ракет Великої Яузи можна перетворити на мотлох. І коли Рою Угрюмову доповідають, що на півострові Корсунь уже знешкоджено його хвалені комплекси «Іскандер», у нього виникає паніка ( «всьо пропало»), і він за прикладом свого кумира Адольфа Алоїзовича намагається втекти з награбованим золотом і доларами до Латинської Америки… Одначе, літак, у який він заскакує, гнаний страхом, падає…

Позаяк робота Роя була постійно пов’язана з секретними службами, то він, правда, ще раніше неабияк поповнив свій професійний багаж по формуванні в собі лідерських позицій. Особливо його захопило вивчення біографії Йосипа Сталіна. Він був просто загіпнотизований вмінням вождя постати над масами, цим натовпом малоосвічених примітивів, котрий зумів не лише приборкати будь-які прояви в них вільнодумства та спротиву, а й змусив їх усіх проявляти неймовірні зразки трудового героїзму на величних будовах соціалізму – Дніпрогесі, «Запоріжсталі», Уралмаші, Магнітці та інших промислових гігантах, що залишаться на всі подальші віки чи то й тисячоліття незнищенним пам’ятником трудового ентузіазму. Саме завдяки управлінському генію народного вождя, як без жодного сумніву вважав Угрюмов, небачена за розмірами території країна в найстисліші терміни спромоглася створити літакобудівну та автомобільну промисловість, гігантський військово-промисловий комплекс, здійснити грандіозну колективізацію та дати в село величезну кількість тракторів і комбайнів, запустити власну кіноіндустрію та радіофікувати всі населені пункти, врешті-решт прорити Біломор-канал і прокласти грандіозну за своєю довжиною залізницю аж у самісінький Китай… І все це створилося без усіляких там банківських доларових кредитів, які нездоланною павутиною обплутали вже весь світ, навіть без належної оплати праці цих диво-героїв перших п’ятирічок. Та головне, що вождь запровадив колективізм в усьому і скрізь. А ще запровадив сліпу віру в завтрашній світлий день комунізму. Рой просто боготворив Сталіна за такі неймовірні досягнення. При цьому в нього не виникало навіть щонайменшого наміру дорікнути керівникові колишньої радянської імперії за десятки мільйонів безпідставно репресованих і знищених їхніх співгромадян. Зрозуміло, що авторитет Адольфа Гітлера теж для нього не відійшов на задній план.
Варто зазначити, що Рой Угрюмов постійно відкрито й обов’язково з певним дещо незвичним підтекстом посилався на цих двох своїх взірцевих «навчителів». Принагідно наведу лише короткий уривок з роману.
«- А книгу «Майн кампф» ви читали? – несподівано запитав Угрюмов одного зі своїх наближених підлеглих.
- Так!
- Угрюмов невдоволено зиркнув на підлеглого і наказав:
- Повторіть!
- Так, мій фюрер! – із неприхованою догідливістю випалив Барсуков.
- Відповідь правильна,- задоволено потер долоні Рой»
Подібні далеко не поодинокі приклади в свою чергу спонукають до певних висновків та узагальнень. Насамперед Рой Угрюмов досить болісно пережив розпад СРСР. Тому він тепер постійно виношував думку про повернення будь-якою ціною існування Великої Яузи в розмірах і кордонах колишньої імперії. Країна укрів неодмінно мала стати першою і показовою при реалізації цього придуркуватого задуму…
А проте письменник Олександр Михайлюта виявився настирним і вирішив до кінця провести укрів через максимальні випробування при відстоюванні незалежності своєї держави. Знайшлися й справжі герої. Один із них Богдан Орел – хлопець із села Санжари, що на Запоріжжі. Там і виріс. Закінчивши місцеву десятирічку із золотою медаллю, подався до Києва. Фах здобував у політехнічному інституті на факультеті ядерної фізики. Ця дивовижна спеціальність уже після боїв під Іловайськом разом із командою молодих талановитих науковців, куди входили фізики-ядерники, інженери-радіофізики, математики, балістики, програмісти ІТ-технологій, група технологів космічного заводу «Славутаприлад», група Зовнішньої розвідки та група прикриття Служби безпеки, допомогла Богдану в новозбудованій, але ще не зданій в експлуатацію багатоповерхівці на околиці Боярки створити дослідний зразок комплексу «Орій» для дистанційного «розмагнічення» ядерних зарядів міжконтинентальних ракет. Така технічна штука неабияк вразила навіть досвідчених американських винахідників. Та головне, що тепер король – себто правитель Великої Яузи – залишився по-справжньому голим, тобто позбавленим ядерної зброї.

А сам знеславлений Рой Угрюмов досить непомітно й без зайвого похоронного гармидеру пішов у небуття. Тож історія й надалі продовжила свій поступальний хід. Бажаю прозаїку Олександрові Михайлюті завдяки роману «Падіння хв’юрера» стати пророком у своїй Вітчизні. Справжнім украм це буде найбажаніший та найдорогоцінніший подарунок. І не лише для них особисто.

ТА НИНІ мова про ударний роман Олександра Михайлюти «Падіння хв’юрера». Читаю, й емоції переповнюють моє серце: Україна довго чекала на подібний твір. І його написав не хто інший, а саме «махновець» (Михайлюта родом із Гуляйполя, де радянської влади не було до 1922 року, коли Україна вже лягла під большевиків), який стає цією книгою в один сектор із світовими бестселерами : «Коли хочеться плакати, не плачу» ( Мігель Остеро Сільва), «Сто років самотності» ( Габріель Гарсіа Маркес), «По кому подзвін» (Ернест Гемінгвей)… І це не перебільшення. Позбуваймося синдрому меншовартості. Неординарний твір сучасного українського письменника – це гротескно-сатирична проекція на призвідників та режисерів російської агресії щодо України у ХХІ столітті, в центрі якого образ «царя» шостої частини планети Роя Угрюмова. Психологічна характеристика прихильника «культу особи» Сталіна, одурманеного людиноненависницькими постулатами «Майн кампф» іншого диктатора минулого століття – Гітлера, дає відповіді на запитання: чому весь політикум провідних держав (G-7, міжнародний клуб урядів семи високорозвинених країн світу: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада) принишк перед віроломністю чергового маніяка і ніби не розуміє як йому протистояти, цьому Герострату нашої ери?
Рішучого удару імперським замірам апологетів «Третього Риму», які прагнуть володарювати планетою згідно напрацьованого хворобливою уявою проєкту «руській мір», завдає офіцер українського добровольчого батальйону, полеглого під Іловайськом у 2014 році, Богдан Орел. Аби усунути ядерну загрозу Великої Яузи світові, він розробив спосіб дистанційного «розмагнічення» ядерних зарядів міжконтинентальних ракет. І тепер – король голий… Богдан Орел – від Творця, Рой Угрюмов –від диявола. Та Світло перемагає Тьму!
ЗВЕРТАЮ увагу: є три тисячі членів НСПУ і майже 30 тисяч членів НСЖУ, але упродовж шести років, коли на сході безперервно точаться бої проти окупанта, окрім спогадів учасників цих боїв, ми не мали якогось потужного художнього твору, який би зміг подавити усі їхні гібридні інформаційні атаки, попри те, що держава щедро фінансувала якусь ефемерну структуру, прозвану в народі як Мінстець… Тепер маємо. І це наша рішуча відповідь Москві, тамтешнім вождикам та поміркованій Європі з її цинічними «глибкокими занепокоєннями». Епіграф роману вже вистрілює незвичайним акцентом: «Захисникам і волонтерам, живим і полеглим у Визвольній війні України від російської агресії з 2014 року, присвячую. Господи, помилуй нас!»

ГРОМАДЯНСЬКУ і творчу зрілість Олександра Михайлюти помітив іще Олесь Гончар у далекому 1990 році, написавши публіцисту відгук на першу книгу «Ми не раби», зокрема видатний майстер слова відзначив актуальність розповіді «Розтерзаний факультет», у якій ідеться про молодих учених і студентів, які 1972 року під час усезагального шельмування його роману «Собор» не побоялися виступити на захист твору і його автора. «А загалом Ваша книга читачам, зазначив Олесь Гончар, гадаю, дуже потрібна...Честь праці!». Нагадаємо, що і книга «Ми не раби» тиражем 25 тисяч примірників і лист Олеся Гончара прозвучали ще за тоталітарного режиму як заклик до оновлення, до справедливості.
А видатний учень Олександра Довженка, лауреат Шевченківської премії Микола Вінграновський після виходу книги прози Олександра Михайлюти «Секретний ешелон» (1995 року) захоплено констатував: «…Ви є виключенням із цієї дорогої мені закономірності. Ваш «Секретний ешелон», як для мене, то є наша та література, ім’я якій і Григір Тютюнник, і Віктор Міняйло. Ви література з великої літери...».
Нарешті публіцист першої гільдії Степан Колесник у своєму нарисі про колегу (2012 року) звертає увагу: «Олександр Михайлюта конкретно говорить, пише і дбає про захист інтересів народу... Тільки цього року розпочата ним інформаційна кампанія в пресі проти намагання антинародної влади укрупнити райони і «закрити» 9000 сільрад дала змогу громадськості та опозиції перешкодити цьому зловісному наміру».
Олександр Михайлюта є автором гостропубліцистичних та високохудожніх книг «Ми не раби», «Алілуя» (перша книга в Радянській Україні про голодомор 1932-1933 рр.), «Секретний ешелон», «Літаючий мерседес», «Вольниця», «Ложа преси», «Химерія», «Ясновидець Дід Петро», «Біліє хата наша при дорозі», «Відкриття Миколи Руденка», «Святий Петро із Дивина» та ін., про які схвально відгукувалися газети «Літературна Україна», «Голос України», «Урядовий кур’єр». Автор документальних фільмів «Рана», «Загадка Дивина». За його однойменною повістю та сценарієм знято художній фільм «Секретний ешелон» перша і єдина картина про маловідомі факти боротьби колишнього фронтовика проти сталінських репресій 48-го року на Східній Україні, фільм уже 27 років не сходить з телеекранів України і Росії, розміщений на багатьох кіносайтах. Львівський молодіжний театр здійснив постановку за твором Олександра Михайлюти «Алілуя». Письменник також є автором кіноповісті «Нестор» та п’єси «І розкаже Париж...», (правдива розповідь про командарма Н.І.Махна), написав текст до знаменитого «Запорозького маршу» Є.Адамцевича та український варіант пісні з кінофільму «Генерали піщаних кар’єрів».
Лауреат мистецької премії журналу «Дніпро», лауреат всеукраїнського конкурсу на кращий сценарій телефільму «Україна: погляд у майбутнє» Міжнародного фонду «Україна XXI століття». Нагороджений Почесними Грамотами Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, лауреат премії «Незалежність» Київської спілки журналістів

Якби ми, українці, так цінували своїх керманичів, можливо, сильнішою була б наша держава?
Замисел і виклад роману « Падіння хв’юрера», звичайно, вдалий: початок його - ганебна, принизлива й безглузда смерть головного героя, і кінцівка - пояснення, як саме це сталося. Розкрито багато невідомих історичних фактів, перелічені всі злочини у всіх країнах, вчинені за наказом головного героя, і навіть висновок правильний, що все його життя було пронизано усім отим негативом, бо бракувало йому любові. Людина не відала любові і тому творила безчинства.

Портрет-шарж Путіна ( у творі – це Рой Угрюмов, який народився за нез’ясованих обставин за рік до смерті Сталіна…) на обкладинці книги приваблює увагу. Хочеться одразу дізнатися, що ж там у самій книзі про того "легендарного" героя нашого часу, який усім жителям планети Земля вже добряче набрид? Коли з'явився туалетний папір зі справжнім портретом Путіна, це обурювало: "Ви ж розпалюєте ворожнечу! Навіщо дратуєте тільки того недолугого Путіна? Чи не забагато йому честі?" На мене блимали сердито, записуючи подумки у вороги народу. Колись записали до цього стану мого діда і той загинув у в'язниці ще у 41-му. Почалася війна, а міцного чолов'ягу замість того, щоб поповнити ним лави радянської армії, арештовують за доносом сусіда і репресують. За що? За те, що був кращим... Чи не те ж безглуздя діється і зараз у пострадянський вже період?
Цікаві витримки у романі з твору Гітлера «Майн кампф», які собі нотував ще в юності наш «герой», гартуючи свій світогляд фюрера (до речі, багато разів друкованого у Великій Яузі, тому й цитується їхньою мовою). Дуже просто пояснити, що саме ідеї цього твору і стали головним джерелом натхнення і виправдання власних дій для диктатора Роя. Адже якою хворою не була б психіка людини, вона захищається, бо вважати себе негідником, людиною, яка чинить чорні справи, протиприродно для кожного. Адже і сам Гітлер вважав себе благодійником людства... так само вважає себе рятівником «руського міра» схиблений на книгах Гітлера і Сталіна Рой Угрюмов.
А от що повідомляє Інтернет: "Российского президента Владимира Путина выдвинули на Нобелевскую премию мира 2021 года, сообщило РИА Новости со ссылкой на ученого и писателя, президента Всероссийского фонда образования, доктора педагогических и философских наук Сергея Комкова, который и направил заявку в Нобелевский комитет в Осло". Додамо: раніше цього маніяка висували на цю премію Валентина Терешкова та Йосип Кобзон. Ідіотизм якийсь!!! Отже, читайте, книга – рве всі російські пропагандистські «сітки» щодо їхнього хв’юрера!

Тетяна ПЕДАН, письменниця, магістр соціоніки

"УЯРМЛЕНОЮ людина жити не може", - це змістовний рефрен роману Олександра Михайлюти "Падіння хв'юрера", який підносить дух багатьох народів світу у всесвітній вітчизняній війні проти загарбника усієї планети - сучасного "царя русского міра". Це роман гротеску, рівний за силою іронії найвищим світовим взірцям, рівний Шевченковому сарказму, який саме Україною має бути якнайвище пошанований, а відтак почати свій рух у перекладі на всі мови постраждалих від "русского міра" народів нашої планети. Я вважаю, що треба присвоїти романові "Падіння хв'юрера" Національну премію України імені Тараса Шевченка! Хай і цей хв'юрер завдяки праці Олександра Михайлюти нарешті упаде! Сподіваюсь на мудре рішення Комітету, який присудить премію, щоб хв'юрер не знищив нашу Державу і наш Національний Комітет одним рипом.

Саме так. Оця книга - "Падіння хв’юрера" має отримати Премію, аби Путлєру в світі було всюди незатишно, аби його звідусіль гнали. Голосуйте за цей твір, він вартий Премії.

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA