Офіційний веб-сайт

Раду Поклітару: «Вій» – чудова першооснова для сучасної балетної вистави

29 квітня було відзначено Міжнародний день танцю. Свято присвячене всім танцювальним стилям, але саме ця дата була обрана на честь дня народження французького балетмейстера Жана-Жоржа Новерра, який вважається реформатором хореографічного мистецтва, і увійшов в історію як «батько сучасного балету».

Напередодні цього дня відбулась розмова про сучасну українську хореографію та про підготовку прем’єрі балету «Вій» з головним балетмейстером і засновником театру «Київ Модерн-балет», лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Раду Поклітару.

 

– Раду, танець – це універсальна мова, зрозуміла в усьому світі. Як казала Мата Харі, танець – це поема, а в ній кожен рух – слово. Чи є теми, на які складно говорити цією мовою?

 

– Так, є деякі речі, про які важко говорити мовою танцю. Мало хто про це замислюється, але в природі балетного і танцювального мистецтва справді закладені деякі обмеження.

 

Танець дуже красномовно може розповісти про будь-які емоційні стани: кохання, ненависть, ворожнечу. Напевно, навіть яскравіше і образніше, ніж слова. Але є складні для передачі речі, наприклад, – як показати мовою танцю, що чоловік і жінка, які з’явилися на сцені, – це батько і донька?

 

У театральній постановці або фільмі все вирішується просто: «Тато, привіт! Привіт, донечко!». Все. В танці – це зробити неможливо. Якщо на сцені з’явилися чоловік і жінка, вони апріорі стають парою!

 

– Навіть з віком пограти не можна, адже чоловік у парі може бути набагато старшим…

 

– Звичайно. Тому для того, щоб показати, що це донька, потрібна ще й мама! Щоб стало зрозуміло – це сімейна пара та їхня донька.

 

Також  в балеті дуже важко говорити про минуле і майбутнє. У драматичному театрі це доволі просто, а в балетному – доводиться придумувати щось неймовірне і докладати неймовірних зусиль для того, щоб відправити героїв в їхнє минуле або поговорити про їхнє майбутнє, їхні мрії. Важко, але ми справляємося, і про це ніхто не замислюється, коли приходить на балетні вистави.

 

– Нещодавно в репертуарі «Київ Модерн-балет» з’явилося кілька нових постановок з філософським ухилом. А про філософію мовою балету говорити не складно?

 

– Так, цього року соліст балету Ілля Мірошниченко дебютував як хореограф і поставив виставу «Дерево не може втекти» – філософську розповідь про людину, яка не може уникнути своєї долі, але хоче, шукає, і знаходиться в душевному пошуку.

 

Взагалі, про балет розповідати словами завжди дуже дивно, тому що він більше, ніж слова, але робота вийшла чудовою, на музику геніального латвійського композитора Петеріса Васкса.

 

Пройшов майже рік відтоді, як ми з вами бачилися, ми тоді якраз готувалися до постановки «Сплячої красуні».

 

Я, на жаль, не можу собі дозволити ставити більше однієї великої вистави на рік. По-перше, дорого, а по-друге – на підготовку однієї гранд-вистави йде приблизно рік. Але, на щастя, театр «Київ Модерн-балет» є кузнею для молодих хореографів, і за цей час з’явилося 2 нових імені і 2 нові вистави в нашій репертуарній афіші.

 

Буквально нещодавно відбулася прем’єра ще одного соліста нашого театру Артема Шошина. У нього це далеко не дебютна вистава, він добре відомий в балетних колах не тільки нашої країни, і є автором кількох одноактних балетів.

 

Артем поставив виставу «Нерозлучники» – про папуг, але насправді – про людей. Про пару, яка не може жити одне без одного.

 

На музику Малера і Пуччіні автор і артисти балету розповідають, що ж відбувається з нерозлучними сутностями, коли доля, сили року або люди їх розлучають.

 

– Чи є суттєві відмінності у постановці одноактного і двохактного балету? Різниця лише в тривалості дії?

 

– Одноактний балет – це традиційна форма, коли протягом одного акту розповідається завершена історія або проходить одна завершена дія.

 

У репертуарі театру «Київ Модерн-балет», як і у всіх театрах світу, багато одноактних балетів, а також є і гранд-вистави – вистави на весь вечір, коли одна історія розповідається більш тривалий час з перервою на антракт. Це може бути двохактний, а може бути трьохактний балет.

 

У нас був один 3-актний балет – «Перехрестя». Він йшов на сцені Національної опери, як копродукція з Національною оперою ім. Тараса Григоровича Шевченка на музику Мирослава Михайловича Скорика, з Мирославом Михайловичем Скориком за пультом – сам Маестро диригував.

 

Але це був найкоротший 3-актний балет у світі! Було три акти по 15 хвилин і 2 антракти по 20 хвилин. Тому, можна висидіти (сміється).

 

Зараз у репертуарі багато двохактних вистав: «Спляча красуня», «Лебедине озеро», «Жізель», «Кармен».

 

– Завжди було цікаво, чим займаються артисти в антракті?

 

– Тим же, чим і звичайні глядачі в цей час!

 

– Я розумію, що запитання смішне, але ж цікаво зазирнути за ці таємничі лаштунки.

 

– Вони їдять, п’ють чай, відпочивають, поправляють грим, просто накопичують сили для наступного акту. Якщо цього вимагає сюжет, то переодягаються з одних костюмів в інші. Я вас запрошую (сміється)!

 

– Розкажіть нам про прем’єру, яку ви плануєте на 20 червня. Це теж буде грандіозна гранд-вистава?

 

– Дуже сподіваюся. Я довго йшов до створення цієї вистави. Річ у тому, що на якомусь етапі мені захотілося зробити щось на українську тематику.

 

Протягом останніх 2-3 років я активно вивчав літературу. Незважаючи на те, що я відповідаю вам російською, тому що, якби я говорив українською, було б дуже смішно, я читаю українською досить вільно.

 

Я в оригіналі перечитав багато української класики і багато що мене вразило. Але все-таки в мені завжди бореться автор-творець і людина, яка знає, що те, що вона зробить, має добре продаватися.

 

Тому після тривалих мук і роздумів вибір пав на повість Миколи Васильовича Гоголя «Вій». Мені здається, що це чудова першооснова для сучасної балетної вистави.

 

Це історія, сповнена контрастів і яскравих образів. Там божевільне поєднання фантасмагорії і реального життя. На мій погляд, «Вій» буде цікавим глядачу завжди. З цього можна зробити хіт.

 

– На чию музику буде балет?

 

– З музикою у нас вийшла окрема чудова історія. Наш співвітчизник і сучасник, ще досить молодий композитор Олександр Родін проходив зі мною весь шлях вибору літературного матеріалу.

 

У мене вже були готові начерки до лібрето на основі іншого твору іншого українського письменника-класика (не буду говорити якого). Я навіть надіслав їх Олександру, щоб він ознайомився перед початком створення музичної партитури. Але незабаром я зрозумів, що ця річ буде важко продаватися.

 

Саме на цьому етапі моїх творчих і маркетингових мук Саша мені і каже: Раду, слухай, у мене є півгодинна сюїта на тему «Вія», дати тобі послухати?

 

Вислав файли в електронному вигляді, я послухав – і зрозумів, що це просто чудова музика на межі геніальності!

 

Кажу: Сашо, але цього мало для повноцінної двохактної вистави, треба дописати ще дуже-дуже багато. Олександр – неймовірно продуктивний творець, набагато більш швидкий, ніж я. Він дописав необхідну музику і Національний симфонічний оркестр нашої країни під керівництвом маестро Сіренка в Будинку звукозапису записав для нас цю партитуру. Оркестр – 82 людини. Абсолютно грандіозне звучання!

 

Ця складова нашого проекту у мене не викликає жодних побоювань, тому що музика реально геніальна.

 

Хореографія створюється. Зараз ми з вами спілкуємося, а ввечері мені треба буде йти до зали і ставити, ставити, ставити. Нанизувати рух за рухом, мізансцени, взаємини, психологію, бажання персонажів на ниточку дійства, з якого потім виросте вистава «Вій».

 

– Скільки триває робота з «нанизування» танцювальної частини вистави?

 

– Для великої вистави треба місяці два з половиною або три. Цього разу я почав заздалегідь, і вже 4 номери у мене майже готові. Загалом у виставі «Вій» буде 14 номерів. Думаю, що встигну. Я не впевнений у собі автор і це мені здається нормальним, я не знаю, як воно вийде у підсумку.

 

Єдине, що мене окрилює і надихає, – це основи діалектики Гегеля – ніколи неможливий точний збіг ідеального та реального.

 

Ідеальний образ вистави, яка народжується у мене в голові, коли я пишу текстовий файл режисерської експлікації і придумую, якою вона може бути, – потім зовсім не схожий на реальну виставу. Але від цього реальна вистава не гірша, вона просто інша!

 

– Над костюмами вже почали працювати? Ви взяли за основу національний матеріал, чи означає це, що в костюмах будуть використані етнічні мотиви, чи чекати чогось фантастичного?

 

– Я не буду розповідати про костюми – ескізи ще в процесі створення, тому потримаю інтригу. Над балетом працює абсолютно приголомшливий художник по костюмах Дмитро Курята, ми з ним разом створюємо вже п’ятий проект, він був автором костюмів для «Довгого різдвяного обіду», «Жінок в ре мінорі», «Вгору по річці» і «Сплячої красуні».

 

Я на сто відсотків упевнений в Куряті, тому що Діма за багато років нашої роботи жодного разу мене не підводив і його костюми завжди вистрілюють як фантастичний феєрверк.

 

– Він і декораціями займається?

 

– Ні, цього разу я вирішив піти іншим шляхом і використовувати модну трендову технологію, так званий інтерактивний 3D-маппінг.

 

У нас творча співпраця з чудовим відео-дизайнером Ольгою Нікітіною, яку українські глядачі добре знають за проектами «Дім таємничих пригод», «Барон Мюнхгаузен», та іншими, які робив на ВДНГ Костя Томільченко.

 

Я ніколи у житті не використовував у своїх виставах інтерактивну відеопроекцію і хвилююся через це дуже, але думаю, що все вийде, тому що аж надто гарні усі складові!

 

– Нічого собі «Київ Модерн-балет» модернізується! Вже і 3D-технології залучаєте. Роботів на сцену ще не плануєте випускати?

 

– Пора потихеньку пробувати щось нове. Ми сьогодні спілкувалися до початку ефіру, і я знаю, що ви прихильниця робототехніки, але ні! Роботи і балет – це дуже дорого.

 

В історії світового балету є чудовий момент, викладений у книзі великого французького хореографа Моріса Бежара, який описує свій досвід на Авіньйонському театральному фестивалі. Він пише: у мене було відчуття, що я роблю революцію в балетному світі – величезні багатометрові роботи ідеально співвідносилися з танцем, а хореографія і переміщення роботів і танцівників були ідеально вивіреними. І ось почалася вистава… роботи вийшли з-під контролю і весь балет танцівники рятувалися втечею від роботів, намагаючись хоч щось станцювати.

 

От щоб такого не сталося, я займаюся лише живими артистами. Живими, талановитими артистами театру «Київ модерн-балет».

 

– Ви часто гастролюєте? На яких фестивалях побували останнім часом?

 

– За цей рік ми були на кількох фестивалях, усі і не згадаю зараз. Були в Угорщині, в місті Дьйор. Національний балет Дьйора регулярно проводить фестиваль сучасної хореографії і, буквально менше року тому, ми там показували наші вистави «Болеро» та «Дощ». Це вистави 2007 року, проте досі вони дихають свіжістю.

 

Також були у Вітебську на найстарішому фестивалі сучасної хореографії СНД. Це перший фестиваль сучасної хореографії на території колишнього СРСР, і цього року був 31-й фестиваль, уявляєте?

 

Ми показували нашу «Сплячу красуню» і мали приголомшливий успіх. Там особлива публіка – за 31 рік у невеликому білоруському місті виховалася ціла генерація людей, які знають, люблять і дуже добре розбираються в сучасному танці. Таких глядачів неможливо обдурити, тому що вони за ці роки бачили все. Там виступати особливо тривожно і хвилююче, а коли у фіналі овації стоячи – це особлива радість.

 

– Чи відрізняється ваша балетна публіка від тієї, яка ходить в драматичний театр, або в кіно? Вона чимось особлива?

 

– Ми навіть на вході, коли люди заходять до зали з квитками, запитуємо: ти був у кіно? Якщо кажуть «так», не пускаємо їх (сміється).

 

Я люблю нашу публіку, але абсолютно не можу її оцінювати чи аналізувати. Хоча зараз це дуже модно, проводити усілякі маркетингові дослідження, анкетування. Ми ще не проводили, руки не дійшли, як окрема юридична особа – нам всього півтора року, ми на самому початку шляху.

 

Просто скажу, що публіка завжди права. Ми працюємо, звичайно ж, для неї. І якщо мої молоді колеги іноді можуть зопалу кинути: «Нам все одно, яким буде відгук публіки», або: «Нам не важливо, що небагато народу в залі», – вони лукавлять. Це важливо!

 

Важливо, щоб була повна зала, і важливо, щоб був приголомшливий прийом в кінці. Я вдруге згадаю Моріса Бежара, коли йому було близько 80 років і він продовжував ставити балети, у нього запитували: Морісе, навіщо ви створюєте нові вистави? Ви поставили вже 300 балетів, навіщо ви робите це знов і знов? Він відповідав: «А мені подобається полонити».

 

І в цьому є правда. Мені теж дуже важливо, щоб люди, які виходять з зали, були заворожені тим, що ми робимо. Це можуть бути абсолютно різні емоції – радість, сльози розчулення, відчай, але вони повинні бути пройняті тим, що ми їм говоримо зі сцени.

 

– Чи є у вас в репертуарі балети для дітей?

 

– Ні, і поки я не планував. Але і не виключаю, що дитячі балети можуть з’явитися.

 

Ось, цікава історія – «Лускунчик», який був поставлений у 2007 році, спочатку мною планувався як балет для дорослих. Минув час – і з реакції залу я побачив, що діти теж в захопленні від цієї вистави. Вони зчитують якусь свою історію, веселяться, їм комфортно, цікаво, їх заворожують ці величезні миші.

 

Можливо, вони не розуміють всіх смислів, які я закладав, втім, як видовище – балет їм западає. Їм не нудно, а це дуже важливо, тому що зараз довго утримувати дітей в театрі важко, вони живуть в іншому темпоритмі, це не діти 19 століття з дерев’яними кониками в якості іграшок.

 

І «Лускунчик» перетворився на таку собі цілком дитячу виставу, у нас немає вікових обмежень на нього.

 

Вже багато років ми возимо його в Нідерланди, Бельгію і Люксембург. У грудні у нас постійні тури в ці три країни Бенілюксу. Голландські діти теж від нього у захваті, хоча, здавалося б – вони іншої культури та іншого виховання.

 

– Ви сказали, що на виставу немає вікових обмежень для дітей. А з якого віку, на вашу думку, можна вже долучати дитину до балету і показувати їй це мистецтво?

 

– Це повністю залежить від батьків. Діти бувають різні, деяким в 10 ще рано, а декому вже в 5 – якраз.

 

Зрозуміло, що немовлят водити не треба, і батьки повинні реально оцінити, що їхня дитина може витримати, а що не може. Це повністю відповідальність батьків.

 

– Мені чомусь здається, що балет «Вій» теж може зацікавити старшу дитячу та підліткову аудиторію.

 

– Сподіваюся. Я поки нічого не можу про нього сказати, він у процесі народження, от як би частина новонародженого вже з’явилася, але ми ще не знаємо, хлопчик це чи дівчинка (сміється).

 

Але якщо вистава зроблена чесно, якщо артисти працюють з повною віддачею, музика підібрана чудово, костюми пошиті майстерно, світло виставлено правильно, не може бути такого, що люди в залі незадоволені. Просто треба чесно і талановито робити свою роботу.

 

Автор: Любов Базів

Джерело: Укрінформ