Офіційний веб-сайт

Огляд «Української літературної газети» за травень ц.р.

Травневе число часопису відкривається статтею доктора історичних наук, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Мельниченка «Як Григорій Честахівський виконав Шевченків заповіт». В ній йдеться про останній заповіт Великого Кобзаря поховати його в Україні і про ту роль, яку відіграв у цій надзвичайно відповідальній справі Григорій Честахівський ‑ український маляр, приятель Тараса Шевченка, автор спогадів про нього. Саме йому – Григорію Честахівському – петербурзька громада українців («люба Громадонька Українська») довірила перевезення праху Кобзаря в Україну, ‑ наголошує у публікації автор. ‑ Найліпше сказав про це його помічник у всенародній справі Олександр Лазаревський: «Кращого від Г.М.Честахівського для цього важко було й придумати. На нього і вказали найближчі друзі поета. Можна сказати, що Честахівський свято виконав покладену на нього місію».

Як відомо, перепоховання праху Тараса Шевченка відбулось в травні 1861 року на Чернечій горі поблизу Канева. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Влітку 1884 року на Таросовій горі збудували перший народний музей – «Тарасову світлицю", а на могилі встановили чавунний пам’ятник-хрест за проектом В.Сичугова. У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г.Шевченка»; бронзовий монумент поетові було споруджено у 1939 році.

В цьому ж номері «Української літературної газети» опубліковано аналітичну статтю «Внутрішня людина» v/s «Надлюдина» поета, прозаїка драматурга Леоніда Тома, в якій він спробував порівняти філософію Григорія Сковороди з філософією Фрідріха Ніцше. «Очевидно – шляхи Г.Сковороди і Ф.Ніцше діаметрально протилежні, ‑ робить висновок дослідник. ‑ І якщо український філософ наприкінці життя пийшов до висновку, що «світ ловив мене, але не спіймав», то Ніцше  вкладає в уста Заратустри такі слова: «Він не спіймав людини, зате труп піймав він». Згадаймо вислів Христа, коли Він, Спаситель, звертається до рибалок  на березі Генісаретського озера, - ви будете ловцями людей. Саме людей, «внутрішньої людини», а не тілесного трупа». І далі: «…їхнє уявлення, цілий вертоград образів та символів створюють хвилюючу, синтетичну картину, де в глибину філософського  мислення доходить життєдайний промінь поетичного, міфотворчого і енергетично наснаженого начала. Сковорода і Ніцше – просвітителі в глибинному розумінні цього слова». Цікаво, що автор публікації для осмислення спільного і протилежного у наукових філософських концепціях українця Сковороди і німця Ніцше залучає думки інших видатних мислителів минулого, зокрема, нейробіолога Г.Макрами, фізика-теоретика, творця квантової механіки, лауреата Нобелівської премії В.Гейнзеберга, маючи на меті з’ясувати роль і місце людини в універсумі.

В травні нинішнього року виповнилося 101 рік від дня народження видатного українського прозаїка, Шевченківського лауреата Івана Чендея. З нагоди цієї дати в 5 числі «УЛГ» опубліковане невідоме інтерв’ю із знаменитим закарпатцем, записане рівно двадцять чотири роки тому тоді ще літератором-початківцем, журналістом Олександром Гаврошем. В передмові до нього інтерв’юер, зокрема, згадує: «Тоді я видрукував лише окремі фрагменти з нашого годинного спілкування. І ось недавно, перебираючи старі журналістські папери, знайшов зошит із розшифруванням цієї розмови. Перечитавши її ще раз, побачив, що тут є чимало цікавих подробиць, невідомих навіть сучасним чендеєзнавцям. Тому вирішив опублікувати розмову в повному варіанті. Тим паче, що нещодавно відбулося відзначення столітнього ювілею з дня народження відомого закарпатського прозаїка». Однією з таких цікавих подробиць може слугувати відповідь Івана Чендея на питання, в якому Олександр Гаврош поцікавився у метра, коли той відчув вперше себе українцем. Відповідь прозвучала така: «Я працював у «Закарпатській правді». Вона була україномовною газетою. Ця україномовність теж спричинилася до моєї внутрішньої зміни. Потім я прочитав Коцюбинського, Стефаника, Франка, Шевченка. І зрозумів, що це наша мова. Доти я не читав їхні твори».

Викличе інтерес у читачів рецензованого травневого номеру часопису «УЛГ» і стаття «Згадуючи Івана Кошелівця…» авторства докторки філологічних наук Людмили Тарнашинської. Знана в Україні і за її межами літературознавиця оглядає творчий спадок публіциста, редактора, перекладача, мемуариста, громадського діяча, змушеного жити і творити на вигнанні. В публікації наводяться сімнадцять тез-аргументів, до яких вдається Людмила Тарнашинська, щоб показати колосальний внесок Івана Кошелівця в українську літературу ХХ століття. Ось один з них: Кошелівець завжди органічно себе почував у просторі європейської літератур і розглядав доробок українських авторів у широкому контексті інших літератур.

Одну із шпальт редакція «УЛГ» присвятила українському дипломату, поету, перекладачу і літературознавцю грузинського походження, заслуженому діячеві мистецтв України, доктору філологічних наук Раулю Чілачаві, якому в травні нинішнього року виповнилося 75 років. З нагоди ювілею опубліковану добірку поезій Чілачави, а також літературний портрет «Рауль Чілачава – грузинсько-український літературний завод», створений доктором філологічних наук, Шевченківським лауреатом Михайлом Наєнком, замітки «Про нові чи майбутні книжки Рауля Чілачави» поета-видавця з Грузії Паата Нацвлішвілі та «Батоно Рауль і наш університет» доктора філології, професора Анатолія Ткаченка.

Жанрова палітра травневої Української літературної газети представлена й іншими авторами, серед яких: Тетяна Даниленко (журналістика), Кузьма Матвіюк (публіцистика), Володимир Базилевський (публіцистика), Петро Засенко (літературна критика), Галина Дичковська (проза), Валентина Коваленко (поезія), Брис Артемов (проза), Міла Шевчук (поезія), Ярина Чорногуз (поезія) та інші.

 

Влас.інф.