Володимир Стецюк: «В Артцентрі Одеської кіностудії завершується показ першої в історії імерсивної виставки, присвяченої творчості великого поетa»

Відчуття повного занурення в мистецький простір картин Тараса Шевченка – це те, що найперше захоплює відвідувача імерсивної виставки. Коли робота митця буквально оживає, збільшуючись до розміру стін, і по них вже летять у вирій птахи, а навколо стелиться туман, огортаючи оповиті сном дерева, і лунає пісня «Туман яром»… Виникає дивовижний ефект присутності, проникнення в атмосферу картини, на якій видно кожен мазок художника і ніби передається навіть його настрій, з яким він творив, і відчувається кожен порух його думки. 
Імерсивні виставки, на яких глядач може поринути в атмосферу виставкового простору, ніби в справжню реальність, коли межі між ним і світом мистецтва стираються, вже стали світовим трендом. Створено цілу низку виставок даного формату по творчості таких визначних західних майстрів, як Клод Моне, Густав Клімт, Фріда Кало та інших. 

І ось ця світова інновація в галузі мистецтва торкнулася й мистецького спадку українського генія Тараса Шевченка. Це стало можливим завдяки щасливому збігу обставин, які й дозволили зрештою реалізувати цей досить непростий проєкт до 30-ї річниці Незалежності України.

Спочатку ідея створити імерсивну виставку, присвячену творчості Тараса Шевченка, захопила продюсера українського походження Валерія Костюка, який живе й працює в Торонто.

Компанія, в якій я працюю, – розповідає Валерій, – займається саме імерсивними виставками. Після тривалого локдауну в липні минулого року ми відкрили дивовижну виставку «Імерсивний Ван Гог». Майже за півроку так би мовити локдаунного культурного голодування виник такий гострий попит на мистецтво, що тільки в Торонто за невеликий проміжок часу нашу виставку відвідало близько 250 тисяч глядачів, а загалом, у тім числі й у 20 містах США, – понад 1 млн. людей. Для мене особисто (не як для продюсера, а глядача), ця виставка стала ніби ковтком свіжого повітря після задушливого підвалу. Я отримав такі глибокі емоції, яких у мене ще ніколи не було, бо відчув самого великого майстра і зрозумів, ким він є насправді і що він хотів показати своїм мистецтвом. Після цього я й замислився над тим, як саме імерсивний формат можна актуалізувати для України, щоби зробити українське мистецтво більш сучасним, адже я народився в цій країні і мені не байдуже, що в ній відбувається. Звісно, найперше я подумав про митця, який є символом України та її культури і якого знають усі українці, незалежно від того, де вони живуть – у себе на Батьківщині чи за кордоном.

Остаточно виносивши ідею, Валерій Костюк зрештою подзвонив своєму наставнику Наталі Делієвій в Одесу. За словами Валерія, Делієва була дуже здивована, адже на той час іще не знала, що таке імерсивне мистецтво. Довелось наполегливо розвивати цю тему поки вона зрештою не погодилася взятися за реалізацію цієї шаленої ідеї. Почали шукати людей, можливості і гроші.

За словами Наталі Делієвої, зробити це було надзвичайно складно, особливо знайти кошти.

Ми зверталися в міністерство культури і там нас ніхто не почув, – розповідає Наталя Делієва. – Зверталися в Український культурний фонд – там теж нас не почули. Трохи почула Одеська міськрада й виділила певні кошти. Трохи допоміг Фонд «Відродження». Решту почали збирати через «Спільнокошт». Але найбільше нам пощастило з міжнародною командою, яку нам вдалося зібрати для реалізації цього проєкту.

Для України це абсолютно новий формат виставки, чи щось подібне вже було?

Імерсивні виставки вже проходили в Києві, – розповідає Валерій Костюк. – Була така галерея, яка проіснувала кілька років, влаштовуючи імерсивні імпресіоністські виставки різних майстрів. Це були виставки досить високого рівня, адже їх створювали люди, які працювали на експорт. Однак імерсивних виставок окремих авторів, зокрема Тараса Шевченка, ще не було. 

Зрештою першу у вітчизняній і світовій історії виставку «Імерсивний світ Тараса Шевченка» таки було створено за високими світовими стандартами. Для цього знадобився рік – від зародження ідеї до її остаточної реалізації. Над проєктом працювали: продюсерка Наталя Делієва (Україна), продюсер Валерій Костюк (Канада), креативний режисер Таїсія Пода (Україна), композитор Тимур Полянський, куратор-консультант – директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус (Україна). Загалом у проєкті було задіяно близько ста осіб. 

Повномасштабна імерсивна виставка – це досить дорогий мультимедійний продукт, – пояснює Валерій Костюк, – це повне занурення у віртуальну реальність за допомогою аудіо-візуального контенту. Це проекція, це аудіо, це створення атмосфери картини. Виставка «Імерсивний світ Тараса Шевченка» – це близько 20-ти хвилин аудіо-візуального контенту, який подається у розгортці на 270 градусів. Для більш повного сприйняття її бажано дивитися кілька разів і з різних ракурсів.

За словами Валерія Костюка, для створення такого контенту треба було ретельно вивчити мистецький спадок Тараса Шевченка, а це 800 картин, цифрові версії яких надав Національний музей Тараса Шевченка, й опрацювати близько 200 відібраних для виставки цифрових версій. Окрім того, музей люб’язно надав творчій групі й інформацію, яка різнобічно характеризувала його як митця, як громадського і культурного діяча і як людину – яку музику він слухав, до яких театрів ходив, яке коло спілкування мав і навіть які звички були йому притаманні. І лише проаналізувавши усе те, що вирувало у тому розмаїтому світі Шевченка, почали створювати відповідний відеоряд. Композитор Тимур Полянський написав оригінальний музичний супровід для нього, а хор імені Верьовки, який був у відпустці, зібрався спеціально для того, щоб записати для проєкту пісню «Туман яром».

Саме в такому тандемі – відео і музика, – зазначає Валерій Костюк, – якраз і народжуються імерсивні емоції, адже імерсивна виставка – це більше емоційна історія, ніж суто мистецька. Люди, особливо молодь, взагалі полюбляють нові емоції, полюбляють бути частиною чогось. Якраз імерсивна виставка надає таку можливість, залучаючи глядача всередину картини. Згідно зі статистикою, переважна більшість тих, хто приходить на імерсивні виставки в країнах Європи та Америки,  це люди до 30 років. Чверть із них приходять на виставки сім’ями, іще чверть – на побачення. Отже, це якийсь новий тренд, котрий вказує на те, що насправді дозволяє завойовувати молоді серця, осучаснюючи мистецтво, яке вже існує сотні років. І насамкінець це зрештою дає людям поштовх піти в музей і познайомитись принаймні з оригіналами.

Якими були ваші відчуття під час роботи над цим проєктом?

Найперше – це відчуття гордості за свою рідну українську культуру, – зазначає Валерій, – тому що до цього ще не було створено жодної імерсивної виставки, приуроченої східноєвропейським митцям. Не було й окремої виставки, присвяченої митцю, який взагалі є символом української культури. Тож усвідомлення того, що це наша перша спроба створити таку виставку, окрім гордості додавало ще й відчуття відповідальності. Це моя перша робота для України і це дуже почесно для мене, так само, як і для Наталі Делієвої й усієї нашої команди. Зазвичай команда, яка займається створенням імерсивної виставки, працює на експорт, і це перша спроба створити український контент для українців і його, разом з тим, може побачити весь світ.

Якою ж буде наступна робота?

Звісно, ми хочемо продовжити створювати виставки, приурочені українським митцям, але хто саме буде наступний, нехай це буде нашим секретом. Давайте поговоримо про це через рік, коли ми покажемо цю виставку в інших українських містах. Поки що ми налаштовані далі розвивати започаткований нами проєкт, адже залишилися незадіяними ще три чверті робіт Тараса Шевченка-художника. Намагатимемось провезти цю виставку по всій Україні і показати її світові, адже Одеса – перше місто, де ми її показали, тож сподіваємось, що ця прем’єра – і українська, і міжнародна. Ми працюємо разом з канадсько-українською мистецькою фундацією Etnik Channel group, яка нас підтримує, щоби ми представили саме цей продукт і в Канаді, показавши його не лише українській діаспорі, а й усім канадійцям.

Та чи не найзаповітніші плани канадійського продюсера українського походження пов’язані усе ж таки з Одесою. Для одесита по народженню одеська прем’єра «Імерсивний світ Тараса Шевченка» є безумовно знаковою. І цю знаковість Валерій Костюк вбачає в тому, що ще в 1926 році одним із блокбастерів того часу став саме фільм про Тараса Шевченка, створений на базі ВУФКУ – Всеукраїнського фотокіноуправління, яке знаходилось на Одеській кіностудії. Роль Шевченка зіграв тоді знаменитий Амвросій Бучма. А тепер на тій же Одеській кіностудії міжнародною командою фактично створювався дивовижний «Імерсивний світ Тараса Шевченка». Кіностудія стала по суті одним із найголовніших спонсорів проєкту, адже створений на її базі мультимедійний центр, відомий як Артцентр Віри Холодної, має проєкційні екрани, які дозволяють проводити й імерсивні виставки, проєктуючи відео з аудіосупроводом. І це, на думку Валерія Костюка, є вагомим аргументом для створення в Одесі на цій базі Центру імерсивного мистецтва. Отже одеська прем’єра обов’язково матиме успішне продовження – як на вітчизняному, так і на міжнародному рівні.

ххх

Імерсивні технології — це досить новий та комплексний феномен, який з’явився на початку XXI століття як результат розвитку креативної економіки, що базується на залученні споживачів через емоції та розваги.

Імерсивні шоу в театрах, ефект повного занурення в кінотеатрах, pop-up галереї та виставки цифрового мистецтва — все це дає змогу зарубіжним закладам культури зацікавити відвідувачів, а тому стати конкуренто-спроможними у боротьбі за час та увагу глядачів.

Для України такий формат є надзвичайно перспективним. У цьому можна було пересвідчитись, побувавши на присвяченій 30-літтю Незалежності України мультимедійній виставці «Імерсивний світ Тараса Шевченка» в Арт-центрі імені Віри Холодної Одеської кіностудії.

Візуально привабливі образи, що оживають, вириваючись з художніх полотен, наповнюють виставковий простір, підживлюючись музикою, стирають межі між глядачем та світом мистецтва і дають змогу сприймати інформацію не лише в пізнавальній, а й в емоційній площині.

...Щирі аплодисменти, зацікавлені обличчя, жваве обговорення, захоплені відгуки, захват від можливості поринути в емоційний світ художника та перегорнути сторінки історії його складного життя — такий результат перегляду.

Цей творчий і натхненний глядацький досвід став можливий у результаті спільної творчості людей з України та Канади. Розповідаючи про свою команду, продюсерка проекту Наталя Делієва стверджує, що «провідним куратором і натхненником з мистецької складової виставки, творцем візуального й текстового контенту є сам Тарас Шевченко. А вже йому допомагали продюсер Валерій Костюк (Канада); креативний режисер Таїсія Пода; куратор-консультант, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус; менеджерка з маркетингу, піару та комунікацій Софія Лаврів; бренд-дизайнер Влад Артим (Канада); технiчний спеціаліст і менеджер проекту Лев Делієв; технічний консультант з питань організації імерсивних виставок Андрій Мазурук (Канада), а також Тимур Полянський — куратор з аудіальної складової виставки, композитор. Також у проекті брали участь Національний музей Тараса Шевченка, Одеська кіностудія та Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки. А ще, як зазначив Валерій Костюк, співавторами були й ті 140 осіб, які допомогли в короткий термін зібрати на «Спільнокошті» 200 тисяч гривень, необхідних для запуску проекту.

Цій команді вдалося поєднати українські традиції та найсучасніші інновації, щоб ми мали можливість переосмислити творчість Тараса Григоровича Шевченка і самим вирішити, хто він — геніальний поет чи талановитий і різноплановий художник.

Якщо комусь це питання видається дивним і некоректним, то врахуйте, що Шевченко залишив по собі майже 250 літературних і понад 800 художніх творів — портретів, композицій на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурних пейзажів, виконаних у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів. А ще ж є відомості про понад 278 втрачених і досі не знайдених робіт! І, зрештою, саме талант художника подарував йому свободу і викуп із кріпацтва.

Безсумнівно, виставка формує нові сенси і сприяє оновленню концепції сучасного прочитання Шевченка, емоційно впливаючи на глядача, змушуючи замислитись, актуалізувати забуту інформацію. Це відчули на собі понад шість тисяч відвідувачів виставки в Одесі, серед яких були і Президент України Віктор Ющенко, і міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко, і представники різних політичних партій та різних громадських фундацій, діти й дорослі.

Зрештою, як і кожен потужний і якісний культурний продукт, присвячений видатному українцю, виставка стала своєрідною відповіддю на заклик Івана Драча, виголошений ним у 1995 році: «Скиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха.

Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха. Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім: йому було перед смертю всього лише сорок сім...».

А ще стало зрозуміло, що виставка й далі крокуватиме Україною: нещодавно голова Черкаської обласної державної адміністрації Олександр Скічко запропонував розгорнути виставку «Імерсивний світ Тараса Шевченка» у Шевченківському культурному центрі міста Канева, добудова якого планується до кінця 2021 року.

Ярослава РІЗНИКОВА,

член НСЖУ, лауреат літературних

премій імені Г. Сковороди та імені І. Франка.

Одеса.