Офіційний веб-сайт

Мистецький проект «Карусель»

Автор(-и): Олександр Глядєлов / Розділ:

Мистецький проект «Карусель», автор: О.Глядєлов, рік оприлюднення: жовтень 2019, галерея «Маяк» м.Київ.

 

Мистецький проект «Карусель» Олександра Глядєлова

 

Мистецький проект(див.визначення) Олександра Глядєлова «Карусель» продовжує серію висловлювань художника про природу людського в умовах розпаду тоталітарної держави, де автор застосовує медіум документальної фотографії задля висвітлення сутності теперішнього часу.

У «Каруселі» Глядєлов поєднує світлини, зроблені в різний час і за різних обставин (в дитячих інтернатах, місцях позбавлення волі, в'язничних лікарнях), включно з найновішими кадрами з воєнної української реальності, в єдине полотно, або, радше, у коло. Утворена таким чином візуальна послідовність перетворюється з лінійного переліку окремих фіксацій фрагментів пострадянської історії на цілісне нерозривне полотно нашої власної колективної біографії, в якому «червона людина» з документальної прози Світлани Алєксієвич є очевидною умовою нашої сучасності, є нами. Око художника висвічує кола пекла соціалістичного експерименту, активні наслідки якого в сьогоденні намагаються замаскувати недолугими вправами у спекулятивній декомунізації або ж естетичними виправданнями тоталітарної ідеологізованої культури. «Карусель» демонструє реальність, яку заведено заперечувати або не бачити за якоюсь злочинною суспільною згодою або, як то кажуть, за замовчуванням. Таким чином антигуманна сутність системи, де людина насильницьким чином може опинитися вилученою з життя за життя, продовжується  зараз  також  у  формі  добровільного  ігнорування  цілісної картини життя через її незручну складність.

Між зображеннями, що в умовах визначеного автором сусідства стають взаємними коментарями, набуваючи таким чином додаткових змістів та уточнень, виникає смислова напруга. Це силове поле зв'язку, власне, і є головною потугою твору «Карусель». Художник заперечує прості опозиції на кшталт «радянське-незалежне», виявляючи основи людського в складності історичності як головної умови існування людини як людини серед інших представників біологічного світу. Лише людина має історичну пам'ять і знає про смерть. Проте, пам'ять та історія в проекті існують у сучасному бутті в стані такої самої активності як і моменти актуальної реальності. Історичну пам'ять у Глядєлова неможливо наново упорядкувати або штучно приборкати. Тяглість часу постає єдиною плоттю, яка неодмінно почне кровоточити, якщо її розділити або видалити окремі фрагменти. Людина в «Каруселі» губиться у своїй складності, часом заперечує дорослішання, наражається сама на себе, загрожує сама собі. Інфантильність зіставляється з дитинством а відпочинок і сон зі смертю. Весь проект просякнутий гамлетівським розпачливим запитуванням, яке вже саме по собі за Гайдеггером є проявом благочестя думки. Людське у Глядєлова долає контекст конкретного часу та починає віддзеркалювати потаємну внутрішню розгубленість глядача, що так само заходить у гру під назвою життя, грає або ж намагається вийти з гри, по-дитячому затуляючи очі. За умов, коли часом людина намагається ігнорувати життя, питання «бути чи не бути» як безкінечний наголос «Каруселі» виступає запорукою вибору людини бути людиною.

Глядєлов-художник виходить за межі документальної фотографії, видаливши атрибуцію, що зазвичай є невід'ємною частиною документального зображення. Глядач спочатку не знає ані про дату ані про місце або історію кадру. Таким чином жодна з реальностей не є виключеною з буття, бо не перетворюється на минуле, забуте або подолане. «Карусель» стає чимось на зразок нашого власного досвіду. (Виходячи з етимології слова, знане і бачене у досвіді утворюють єдність так само, як у цілісній тканині проекту). Реальність незалежної України загрузла у дурній безкінечності нез'ясованих відносин із власним минулим. Сучасна людина тікає від життя та хоче визначених правил, за якими зможе грати у забуття аж до самої смерті. «Карусель» б'є у самісіньке серце української новітньої історії після Майданів. Ще до з'яви визначення «Революція Гідності», народна назва «Євромайдан» проявила наївну віру в існування «європейського раю», де цінності визначено раз і назавжди як правила, які достатньо просто застосувати до гри. Після перемоги революції суспільство опинилося у здивованому розпачі перед реальністю, де правила не діють без здобуття ціннісних принципів із темних глибин власної складної та суперечливої сутності.

У свою чергу, існування Шевченківської премії в якості головної державної нагороди викриває важливу колізію, яка має забезпечувати провокацію до розмислів про сутність культури та її стосунки з державою. Дух Премії передбачає тримати питання про засади демократичної держави весь час відкритим через присутність фігури Шевченка, чия критична енергія завжди перебуватиме в опозиції державному офіціозу. Засади Премії передбачають, що вартим її буде саме критичний мистецький погляд, незручний для будь-яких спроб держави підпорядкувати культуру.

Мистецьке висловлювання Глядєлова є твором-провокацією, що протистоїть колонізації пам'яті та приватизації реальності. Автор «повертає очі зіницями в душу» та змушує зізнатися в наявності «чорних плям» власної історичності, не дозволяючи забутися сном інфантильного небуття.

 

З подання Школи фотографії Віктора Марущенка

 

Мистецький проект (визначення) - сукупність художніх робіт, що завдяки зв'язкам і смисловим полям, утворених у результаті їхнього поєднання для одночасного показу, формується в нове самостійне художнє висловлювання, твір. В індивідуальному мистецькому проекті в фокусі уваги перебуває фігура автора на відміну від виставкового кураторського проекту, де важливою центральною постаттю виступає куратор. Варто відрізняти ідею об'єднання художніх робіт в проект від залучення низки окремих творів для презентації творчості автора, експонування з різними цілями та у різних контекстах або ретроспекції, а також не плутати проект із серією або циклом творів.

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA