Архітектор, заслужений архітектор УРСР (з 1970 р.), народний архітектор України (з 1997 р.).

Шевченківська премія 1971 року разом з П.Жилицьким за створення проекту Палацу культури «Україна» у м.Києві.

Народилася: 28 лютого (12 березня) 1916 року у Петрограді, Російська Імперія.

Освіта: Архітектурний факультет Київського будівельного технікуму (1931-1934 рр.), архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту (1935-1941 рр., у О.Вербицького та П.Юрченка, захищає дипломну роботу ‑ «Палац культури заводу Арсенал у Києві»).

Життєпис: З 1934 року працює на будівництві помічником архітектора. З 1943 року працює в Києві на відновленні та реконструкції зруйнованих війною будівель Київського університету, Маріїнського палацу, будівлі колишнього банку на Хрещатику, актової зали КПІ. З 1945 року ‑ у проектному інституті «Діпроцивільпромбуд». Перше втілення творчості ‑ проект комплексу водолікувального санаторію у Пущі-Водиці (1946-1973 рр.). Одночасно з роботою над комплексом санаторію, створила понад 70 проектів споруд різного цільового призначення (будинки у Києві по вулицях Нагірна, Золотоустівська, Бастіонна, М.Бойчука, Повітрофлотському проспекті; нові квартали у Одесі та Херсоні (1951-1954 рр.), Миколаєві, Києві (житловий масив Новобіличі, 1955-1972 рр.); селище Південно-Українського каналу біля села Новокиївка; клуби, будинки відпочинку, їдальні, кінотеатри). З початку 1960-х років у творчому колективі працює над проектом і будівництвом Кіноконцертного залу (Національний палац «Україна», 1965-1970 рр.). У 1973 році з групою спеціалістів відряджена до Іраку, де виконала проектні начерки зі створення Палацу культури у Багдаді. У 1975 році за її авторства вийшло перше видання книги «Палац культури «Україна» у Києві». Наприкінці життя активно співпрацювала з Українським товариством охорони пам'яток історії та культури.

Померла 15 червня 1999 року у Києві.