Лупій Олесь (Олександр) Васильович

Поет, прозаїк, драматург, сц
енарист, заслужений діяч мистецтв України (1998 р.).Шевченківська премія 1994 року за роман «Падіння давньої столиці», повість «Гетьманська булава».
Народився 28 бере
зня 19 38 року у с.Нова Кам'янка Жовківського району Львівської області.Освіта: Луцьке медичне училище, філологічний факультет Київськ
ого університету ім.Т.Шевченка (1956-1961 рр., викладач української мови і літератури, польської мови та літератури).Життєпис: Родина Лупіїв за участь у визвольних рухах була вислана до Сибіру.
У 1961 року по закінченні університету пішов працювати молодшим літературним співробітником у редакцію газети «Молодь України» (1961-1963 рр.), «Літературна Україна», редагував альманах «Поезія». У 1984-1986 роках ‑ завідувач редакції поезії, 1986-1991 року ‑ редактор редакції поезії у видавництві «Радянський письменник». Відповідальний секретар (з 1991 року), заступник голови (з 1996 року), перший заступник голови (з 1999 року) Національної спілки письменників України.
Творчість: Перша збірка віршів «Вінок юності» вийшла у 1957 року, потім – ще сімнадцять, серед яких найвідоміші: «Майовість» (1964 р.), «Перевал» (1969 р.), «Вінки юності», «Поезії» (1972 р.), «Любов і лад» (1982 р.), «Невпинність», «Довголіття бджоли» (1987 р.), «Кольорами предків» (1991 р.), «Черемхова заметіль», «Повернення лицарів» (1993 р.), «Зелене весілля» (1998 р.), «Золоті еклоги» (1999 р.), «Любов і лад», «Гармонія» (2003 р.), «Березневі строфи» (2004 р.); романів «Милява» (1965 р.), «Герць», «Грань» (1969 р.), «Вірність», «Відлуння осіннього грому» (1976 р.), «Сонце поміж соснами» (1979 р.), «Нікому тебе не віддам» (1984 р.), «Падіння давньої столиці», «Гетьманська булава», «Лицарі помсти» (2000 р.), «Чоловіки не відчувають болю». Збірки повістей та оповідань «Романа», «Час квітня». Збірки творів для дітей : «Чистовід», «Веселі музики».
За сценаріями О.Лупія поставлені художні фільми «Багряні береги», «Малуша», «Данило – князь Галицький».
О.Лупій співавтор «Маніфесту української інтелігенції».
Помер 14 серпня 2022 року. Похований у Києві.
Сергій Чирков — унікальний поет, це, по суті, абсолютно нове явище...