Офіційний веб-сайт

Книжка «Пишаюсь, що я – Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують»

Автор(-и): Сергій Мартинюк / Розділ:

Книжка «Пишаюсь, що я – Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують», автор Сергій Мартинюк, Видавничий дім «АртЕк», м.Київ, 2021 р.

Висунуто ВГО «Товариство «Знання» України».

 

Книжка «Пишаюсь, що я – Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» Сергія Мартинюка

 

Літературно-історичне видання «Пишаюсь, що я – Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують», на нашу думку, цінна тим, що змушує замислитись і по-новому поглянути на чимало подій і фактів, що їх осмислює С.Мартинюк, фактів далекого і недавнього минулого і сьогодення. Ці факти в талановитій авторській інтерпретації перевертають душу читача і стукають у серце попелом мільйонів українців, замордованих, закатованих, але не знищених духовно.

У Сергія Мартинюка оригінальний хід думок, читаєш цю книгу і дивуєшся простоті і мудрості, вмінню автора зазирнути в майбутнє.

В книзі С.Мартинюка «Пишаюсь, що я – Українець…» вражає передусім його могутня віра у велике майбутнє України. Вона, на наше переконання, цінна тим, що вчить як із малоросів переродитися в українців, гордих, незламних, вольнолюбивих. Ця книга втілює новий літературний напрям, бо належить до літератури, яка вчить перемагати.

Як говорить сам автор книги Сергій Мартинюк: «Я вважаю своїм пріоритетом започаткувати нове мислення нової української еліти, надихнути на відродження рідного «я». Хочу надихнути на головне – ми маємо створити нову націю із попелу – націю з розумом Переможців».

Дана книга цінна симбіозом талановитого літератора з яскравим публіцистом, прискіпливим, патріотично налаштованим істориком, саме тому кожну главу своєї книги Сергій Мартинюк закінчує глибокими історичними, політичними чи лінгвістичними розвідками, що додає книзі особливого шарму і своєрідності.

Все це і дає нам підстави представити книгу Сергія Мартинюка на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

З подання Всеукраїнської громадської організації

«Товариство «Знання» України»

Маю честь бути українцем…

 

Так називається одна із книжок українського письменника Сергія Мартинюка, що вийшла друком у 2020 році.

Але сьогодні поговоримо про іншу його книгу. Вона побачила світ взимку минулого року, майже напередодні 24 лютого. У день, який назавжди змінив нас, наше життя, наші долі. Так трапилося, що я стала одним із перших читачів цієї книжки. Адже редактор - це справді і перший читач,і перший рецензент,і перший поціновувач.

Робота над книгою просувалася дуже складно. Бувало, запекло сперечалися, але, як правило, доходили спільної думки і загальноїістини. Як написав Сергій Маррінюк у «моєму» примірнику, «попсували ми один одному нерви, але воно того варто». І ось книга «Пишаюсь, що я Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» перед вами, дорогий читачу.

Не побоюсь сказати, що багато слів книги сьогодні звучать майже пророче. Наприклад, чи не на перших її сторінках автор пише: «Війна з московітами розпочалася уже наступного дня після підписання так званої «Переяславської угоди», текст якої ніхто так донині і не бачив. Ця пекельна війна триває аж 367 років. Це війна не просто двох супротивників, а жорстока війна двох різнихдіаметрально протилежних світоглядів, двох непримиренних цивілізацій. Війна двох різних культур, мов, моральних та духовних проявів буття земного. Це або воля, або смерть. Не маємо права програти».

Свою книгу Сергій Мартинюк присвятив світлій пам'яті Івана Пилиповича Ющука, відомого українського мовознавця і літературознавця, перекладача, громадського діяча, все життя якого було присвячено розвитку й становленню української мови та культури. Його заклик «пізнаймо себе, Українці» Сергій Мартинюк не втомлюється повторювати. Буквально вкарбовує у серце думку свого вчителя: українці, завжди залишайтесь самі собою. Ніколи не здавайтесь. Вірте в себе. Якщо ж доля завдасть удару, і ви впадете, обов'язково піднімайтесь та йдіть вперед. Доля шанує сміливих і достойних. Завжди пам'ятайте, що Українці - це нація переможців.

Мова книги проста й зрозуміла, як і її головца мета: «повернення самоповаги». Стиль викладу своєрідний, можна сказати «мартинюківський», як і деякі особливості правопису. Єй повтори, що лише ще чіткіше підкреслюють прагнення автора будь-що донести до читача свою думку.

Книга містить 12 розділів, однак є й авторські відступи на зразок: передостанній розділ, або про насУкраїнців, розділ останній, або Заключний штришок та постскриптуми, заключні штришки до постскриптумів тощо. У виданні багато цитат як сучасників, так і діячів науки та культури минулого, в тому числі й російських, переконливі факти із оригінальних документів, ґрунтовний статистичний матеріал, вагомі докази про давність української мови, розлогий список використаної літератури, а також спогади самого автора.

Спогади займають особливе місце. Радісні й щемливі, давні й незабутні, вони зігрівають і тривожать душу, змушують «замислитись та по-новому поглянути на, здавалося б, беззаперечні факти. А вони перевертають душу і стукають у серце попелом мільйонів Українців, замордованих, закатованих, але не знищених духовно». Це - генетична пам'ять нашого роду, нашої України, над якою гордо розправляє свої крила лелека. Тотемний птах, наш оберіг. Кажуть, що дім, на даху якого лелека вигодовує своїх пташенят, ніколи не спіткає лихо. Лелеки обирають пару лише раз і на все життя, завжди турбуються про власну родину та оберігають господарів оселі, де вони замешкали, не прощають образ, завжди повертаються до рідних гнізді ніколи їм не зраджують. Може, тому й обрав Сергій Мартинюк своїм другим ім'ям таке - Світогор Лелеко.

Відчувається ніби постійна незрима присутність автора. Він немовби стоїть за спиною свого читача і уважно стежить за його реакцією: чи ти зрозумів, що я хотів сказати, чи переконав я тебе? Сказав, і тут же закликає: «Але йдемо далі...»

Вдалі епіграфи до розділів чітко окреслюють тему, що її хоче донести Сергій Мартинюк. Ось деякі з них: Європейська культура була завжди чужою московській душі (Ф.Достоєвсьний); Московіти вважають своїм злісним ворогом того, хто зніме з них маску (А де Кюстін); У Московїї піпце символ ненажерливості, скупості, безсоромності, нечемності і догоджання (В.Бєлінський); Народ який бродить Європою і шукає, що можна зруйнувати, знищити просто заради розваги (Ф.Достоєвський); Московія - це чудовисько, яким саме пекло побрезгувало (В.Розанов); Якби Московія крізь землю провалилась,то в світі нічого б не похитнулось (І.Тургенєв); Україна стане коли-небудь новою Елладою, і її вплив пошириться в усьому світі (І.Гердер).

А далі йде виклад який підтверджує думку, скристалізовану в епіграфі. І ти раптом помічаєш, що уже не просто читаєш книгу, а розмовляєш з автором, полемізуєш, починаєш в думках сперечатися з ним, наводити свої аргументи.

А Сергій Мартинюк знову і знову тебе переконує: вір фактам, а не словам, не просто перегортай сторінки історії, а читай їх вдумливо, аналізуй кожне слово, звертайся до першоджерел.

«За всю історію "нібито братнього існування" політика Московїї до українців лишилася незмінною. Це політика геноциду. Деспотія і агресивність, кров і сльози матерів, розстріли і табори, голодомори та обман, шантаж і крадійство. Вся історія Московії - це фальш і брехня, а спосіб життя - зміна масок для одурманювання тих хто за формою не бачить незмінного, жахливого змісту. Московіти хотіли вчора, хочуть сьогодні, будуть хотіти завтра знищити наші історію, прадавню історію, мову, нашу пам'ять і український народ як націю».

«Ми житимемо на своїй землі, котру отримали у спадок від сонму поколінь наших звитяжних, але забутих нині пращурів! Ми повертаємося на наше історичне місце в центрі Європи. Повертаємося вільними і не­переможними. Та пам'ятайте завжди: дурний той, хто толеруючи до Московїї, запобігаючи перед її природнім хамством, сподівається, що вона зміниться. Московія - зло, бо де вона ступає,там - смерть».

«Нарешті фальшива парсуна "вічного братерства" скинута і світові від­крилася машкара "оскаженілого московського злочинства"», справжнє обличчя рашистів, яких наш Кобзар ще майже два століття тому назвав недолюдами й лицемірами, Господом проклятими.

Характеристики С. Мартинюка влучні та злі, безжальні й об'ємні, як кажуть, б’ють наповал. Приклади переконливі, статистика вражає. Висновки точні і безкомпромісні. Зі сторінок книги на нас дивиться Ворогхитрий, підступний, лицемірний, жорстокий.

Звичайно,у книзі є й певні недоліки, прогалини... Можливо, не всі коми стоять на місці, десь стилістично слід відшліфувати речення, подекуди зміст переобтяжено зайвими деталями... Але все це можна виправити в наступних виданнях; оскільки така книга просто приречена на успіх вона буде жити багато років і завжди знайде свого читача.

А за вікном - щохвилинне, щосекундне підтвердження слів автора. Сотні днів героїчного спротиву. Вогонь і попіл, кров і сльози, смерть і надія... Але Українці - це нація нескорених, які за свою свободу готові покласти «душу й тіло» і доказати всьому світу, що вони - «славних прадідів великих правнуки...«достойні.

Мені майже нічого до цього додати. Хіба одне. Знайдіть час і прочитайте цю книгу. Читайте ЇЇ, думайте, аналізуйте, робіть ви­сновки. Адже це головне - зробити правильні висновки і під­кріпити їх непохибними вчинками. І тоді збудуться пророчі слова Великого Українця, «і оживе добра слава, слава України».

СЛАВА УКРАЇНІ!

Наталя ГРИЦЕНКО

(6 серпня 2022 року)

Журнал «Трибуна», 4/2022.

Письменник і воїн, або Знаковий ужинок Сергія Мартинюка

 

Сьогодні неможливо уявити сучасний літературний процес України без творчості Сергія Мартинюка, невтомної людини, полум’яного письменника, активного проповідника української ідеї, яка потужно  обулосебе в його діях і текстах. Захоплює позиція, цілеспрямована праця, про яку мріяв Сергій Мартишок і в царині якої нині сконцентровує свої сили. Слово для нього було мрією і, незважаючи на численні перешкоди, стало реальністю.

Причому саме в тій тематиці, яка сьогодні погрібна українському суспільств) чи не найбільше. Це патріотична тематика. Слово і дія в Сергіевому житті органічно поєднані. Кажуть, треба дивитися не на слова, а на справи; в Сергія Мартинюка вони органічно поєднуються.

Дебютував Сергій книгою «Здобули волю – здобудемо долю» (2007) про події Помаранчевої революції в рідному Балтському районі на Одещині. Це спостереження автора за тим, як там відбувалися вибори, про фальсифікації, про боротьбу за демократичний вибір, коли врешті його Балтщина проголосувала за Віктора Ющенка.

Потім була знакова книга «З Україною в серці» (2008). Її назва засвідчила публіцистичність, яка, як відомо, характерна для письма емоційного та образного. Вона розповідала про сутність Московської держави, її шовіністичну політику в усі часи, про її ставлення до України; отже, книга засвідчила авторське прагнення донести правдиві сторінки з української історії, розповісти про причини й наслідки українського буття. Як відомо, письменницька праця – це результат спостережень, роздумів, вдумливого аналізу історичних фактів, документів, життєвих історій, ситуацій. Книга «З Україною в серці» продемонструвала однозначну, патріотичну позицію автора. Написана російською, вона показувала авторське прагнення «достукатися» до якомога ширшого кола читачів, активізувати їх, як зафіксовано в анотації, «до боротьби за піднесення гідності та життєвого рівня (у матеріальному, культурному, духовному сенсі)».

Як зізнається автор, писати почав із дитинства, що типово для багатьох митців слова. Писав нариси, оповідання, вірші. Мріяв про факультет журналістики Одеського університету чи якийсь інший мистецький заклад вищої освіти. Але не стало батька, і Ссргієва життєва дорога простелилася до Одеського артилерійського училища. Цебула добра школа життя, з якої виніс такі правила: істину потрібно творити, ніколи не здаватися й вірити в себе. За цими лаконічними словами можна прочитати непрості будні навчання в училищі та подальшу службу у війську з його нестатутними взаєминами. Це, без сумніву, давало непроминальні враження й безцінний досвід для творчої особистості, для майбутньої творчої праці.

Незабаром — книга «Горжусь, что я Украинец»(вийшла вЛуцькл 2010 та 2012 роках). Вона стала своєрідним символом і для українців-читачів в їхньому самопізнанні, осмисленні своєї самобутності, ідентичності. Вона утверджувала розуміння українськосгі і те, що українкістю можна пишатися. Зрештою, гідне розуміння свого етносу має нести в собі представник кожної національності. А вумовах багатостолітнього приниження українців збоку Росії в її різних іпостасях (царської, більшовицької, нинішньої), коли втовкмачувалося в голови почуття меншовартості, така заява книгою Сергія Мартишока стала своєрідним закликом, прикладом для наслідування.

Цікаво простежити коріння Сергія Мартишока. Стереотип сприйняття українця швидше відносить до думки, чи не галичанин? Немовби лише там патріоти, націоналісти. Ба ні. Народився Сергій Мартишок у селі Крижовлін на Одещині. Згадує, як політкерівник пропонував йому змінити прізвище на російське – Мартишоков. Так,мовляв, буде і для кар'єри краще. Знаємо з розповідей, що такі пропозиції робилися і не раз. І на них часомпогоджувалися. Але це не про Сергія Мартинюка. В інтерв'ю Сергієві Куліді, головному редакторові газети «Літературна Україна», він сказав значущі слова: «Хочу надихнути співвітчизників на головне маємо створити новунацію з попелу старої –націю з розумом Переможців». Отже, із самого початку творчого шляху письменник ставив високу планку і для себе, і для українців в плані досягнення успіхів на всіх ділянках життя. Прикметно, що в своїх текстах слова, на яких автор ставить особливий логічний наголос, він пише з великої літери.

Був депутатом Балтської районної ради, 2012 та 2014 років балотувався до Верховної Ради України. Як наголошує, ішов на вибори з гаслом «Я не граю в Гідність, я живу з Гідністю». Отака пряма позиція, з викликом, демонстративна. Після Революції гідності став радником голови Федерації профспілок України, розпочав працю в напрямку оздоровлення майданівців та допомоги війську, створив Благодійний медичний фонд «Лелеко», який опікується реабілітацію військових.

Збагнув ще в дитинстві, що «історія любить тих, хто її творить, а не тих, хто її вивчає», читаємо в книзі «Народжені перемагати» (2018). Дане видання представило прозу, вірші, п’єси автора. У вступному слові, написаному від автора, читаємо присвяту батькам: «Дякую Вам, Тату й Мамо, за те, що не заважали падати й допомагали вставати. Я пам’ятаю: «Живи так, щоб тобою пишалися діти». Переднє слово цікаве біографічним фактажем, а також воно виявляє такі авторські риси, як щирість, душевність, ліричність. Наприклад: «Ми на своїй землі… Де живуть наші батьки, гам живуть і наші степові вітри, які нас обдували в дитинстві. (…) Так-так, живуть там, за маминою й батьковою хатою, українські вітри, і птахи, і сонце, і земля твоя, і твій рід козацький, і твої перші кроки. І якщо є щось на землі святе, то перш за все батько й мати, твій рід, родина, край…». Автор згадує слова бабусі, вони відкривають правдиву сімейну науку, з якою Сергій іде по життю: «І ніколи не плутай наше Українське і їхнє московське».

Книга «Того, що йде, важко спинити» вийшла 2020 року. Це мемуаристика. Сьогодні до цього жанру особлива увага, адже в ньому йдеться про пережите. Йавтори, пишучи такі тексти сьогодні й будучи вільними від тоталітних ідеологічних шор, оповідають правдиву історію свого життя й своєї країни. Про цю книгу йдеться в інтерв'ю Сергієві Куліді в газеті «Літературна Україна» за 9 лютого 2021 року.

Неспроста пильна увага до текстів Сергія Мартинюка. Його не лише читають, а про нього й чимало пишуть. Наприклад, добротну рецепцію написав письменник Володимир Петрук під назвою «Письменницький літопис. Московіада Сергія Мартинюка»,  обуло опублікована в «Українській літературній газеті» (№ 19 (259), 27.09. 2019) про книгу «Горжусь, что я Украинец». В рецензії йдеться про історію Московії та її політики стосовно України і те, як вона масштабно відкривається в книзі Сергія Мартинюка. Книга, справді, багато подає історичних фактів, які потрібно знати широкому колу українців, щоб не ходити в рожевих окулярах, а бачити реального північного сусіда з його постійними й нестримнимизагарбницькими апетитами. Розуміємо, що така книга погребувала великої дослідницької роботи автори, ретельного опрацювання знайдених фактів.

Іван Ющук, високо авторитетний мовознавець, ознайомившись із книгою, запропонував автору дати йому текст, щоб помістити в себе на сайті, аби якомога більше читачів з нею могли ознайомитись. А відомо, яким уважним і вимогливим до текстів був наш славетний лінгвіст. Фрагмент несподіваної розмови Сергій Мартишок наводить у вступному слові у своїй книзі.

З 2015 року Сергій Мартишок мешкає в Ірпені. З часу повномасштабної війни росії проти України він в територіальній обороні. Тож сьогодні Сергій Мартинюк — і письменник, і воїн. Про його участь в територіальній обороні зробив інтерв'ю Анатолій Левицький,  обуло опубліковане в Літературній Україні 12 травня 2022 р. («Сергій Мартинюк тероборонець з позивним «Письменник»). Розуміємо, що для Сергія природно було стати в лави захисників України.

Тема України об'єднує всі тексти автора. Про це вкотре переконуємося і з інтерв’ю 27 листопада 2021 року в Ірпені, яке взяла в письменника Анна Пальчиківська в школі № 1. Які найновіша книга автора «Пишаюсь, що я Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують». Це обсягове, на 404 сторінки, видання. І новенький текст про автора «Той, що живе з гідністю» Михайла Гершковича, надрукований в «Українській літературній газеті»(ч. 15 (333) від 5 серпня 2022 р.).

Вцілому твори Сергія Мартинюка афористичні, містять символічні формули й настанови. Наприклад: «…без національної гідності не буде волі» чи: «Годі скиглити й жалітись! До діла! До боротьби! До змагання за власне гідне життя». «…Нам треба скинути машкару меншовартості, пристосуванця… створити нову націю … народити націю переможців». Чи: «Сміливі люди – заможна країна». «Живіть гаслом: Я українець і маю розум переможця», «Треба шукати себе в собі. Самого себе робити достойником».

«Найкраще себе почуває той, хто є сам собою!» Наведені цитати з книги «Народжені перемагати». Вона оповідає про авторські зустрічі в різні роки, спостереження за поведінкою людей в різних ситуаціях, діалоги; часом це безкопромісні монологи, в яких виявляється авторська позиція, несприйняття поступливої поведінки українців, їхнє поводження без національної гідності. Автор пояснює, непокоїться, повчає, сердиться, бачить причину багатьох українських негараздів у самимих українцях, розуміючи і стверджуючи, що таку поведінку їм (нам) прищеплювали упродовж понад 350-літньої історії, коли Україні нав'язувалося московство. Значущі сентенції зустрічаються на кожній сторінці. В них — любов до рідного краю і гордість за рідний край. Як-от: «Леле моя! Немає нічого кращого за наші степи. З цих степів вимандрувала цивілізація людства». І потрібно думати, розмірковувати. Бо за кожною фразою — історія народу, яку маємо зрозуміти й прочитати своєпризначення, своє майбутнє в цивілізаційному процесі. Прозрівання нації відбувається. Тяжко. Через віроломну війну московитів, що триває ось уже в нинішньому часі з 2014 року, а насправді вона не припинялася з часу Богдана Хмельницького. Огляньмося хоча б на моторошне XX століття з йогопоразками — У НР, з трагедією під Кругами, трьома голодоморами (1921- 1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947рр.), репресіями, двома світовими війнами, в яких українці воювали за різні, чужі імперії, а коли піднімали голос за рідну землю, їх знищували ті, хто лицемірно називав себе «братами». І не мали ми того, щоб стало, як закликав великий Тарас, щоб у своїй хаті була своя й правда, і сила, і воля. Наша хата постійно була під чужинецьким чоботом. Нині це звільнення нарешті відбувається. Воїн і письменник Серг ій Маргинюк — один із тих, хто своєю боротьбою і творчістю наближає це звільнення, наближає день Перемоги України в Україні і день Перемоги над ворогом. І Перемога не за горами. І все буде Україна.

ТЕТЯНА КОНОНЧУК, член НСПУ

Сайт НСПУ, 15.08.2022 р.

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA