Офіційний веб-сайт

Книжка «Хто ти такий?»

Автор(-и): Артем Чех / Розділ:

Книжка «Хто ти такий?», автор: Артем Чех, видавництво «Meridian Czernowitz», рік видання: 2022.

Висунуто громадською організацією «Культурний капітал» (м.Чернівці).

 

Роман «Хто ти такий?» Артема Чеха

 

«Хто ти такий?» ‑час від часу запитує малолітнього Тимофія його контужений далекою війною ворог і друг, мучитель і наставник Фелікс. «Хто я такий?» ‑запитує себе наприкінці роману майже дорослий автобіографічний Тимофій. Шлях від першого питання до другого є неминучим для героя будь-якого роману виховання. У випадку Артема Чеха ‑виховання в тіні відразливого досвіду чужої війни, що раптом виявляється моральною і фізичною підготовкою до власної, хоча якраз її ми у цьому романі не знайдемо. Але, можливо, знайдемо всі ті дитячо-юнацькі ініціації, крізь які нам самимдовелося    продиратисядо зовсім нетакого, якочікувалося, дорослого життя.

Артем Чех оповідаєцілком автобіографічну історію продитинство,дорослішання і появуу життіп’ятирічногохлопчика новоїлюдини ‑ контуженого відставного військового Фелікса. Події розгортаються у Черкасах, на березі Дніпра у складний для українців час, у період зламу століть і зламу свідомостей. 90-ті роки залишили глибокий слід на кожному, хто формувався у цей час, це період появи нової несинтетичної української ідентичності, час ініціації героя та України. Це дуже нетривкий період намацування ґрунту під ногами, переживання нових досвідів та спроб відповісти на запитання: «Хтоти такий?».Це роман нелише продорослішання в умовах останнього десятиріччя двадцятого століття, але й про посттравматичний синдром як нагадування тим, хто залишився на Великі землі, що війна завжди поруч.

Роман «Хто ти такий?» ‑справді важливий текст, адже з нього українське суспільство може розпочати складну розмову про непривабливі сторінки нашого минулого. Так, про них не хочеться згадувати і не хочеться розповідати чужим людям. Але носити їх у собі ‑ще гірше, бо прихований біль буде муляти й проявлятися в нас ще десятиліттями. Просто вирізати 90-ті з пам’яті теж не вийде, бо без цієї декади ми не зможемо дати відповідь на головне питання: «А хто ми такі?».

Саме за мотивами майбутнього роману українська режисерка Ірина Цілик зняла свій дебютний повнометражний художній фільм «Я і Фелікс», де роль головного героя Фелікса грає український письменник і музикант Юрій Іздрик.

Як і в 2015-2016 роках, від початку повномасштабного вторгнення Артем Чех служить в лавах ЗСУ. Автор роману, який в описах свого дитинства оповідає нам, як сильно він ненавидів травматизованого чоловіка поруч, як дратувався усім його досвідом війни та її наслідками на його психічному стані, зрештою сам став військовим і зараз отримує цей самий травматичний досвід, захищаючи спокійне дитинство інших Тимофіїв.

 

З подання громадської організації «Культурний капітал» (м.Чернівці)

Чепинога про роман Чеха. 90-і, мотлох у головах, квартирах, серцях і душах

 

Рецензія члена журі Віталія Чепиноги на книгу Артема Чеха "Хто ти такий?", яка увійшла до короткого списку в номінації "Книга року ВВС-2021".

На книжковому порталі yakaboo досі немає жодного читацького відгуку про книгу Артема Чеха "Хто ти такий?". Як на мене, це хай і не довершена, але серйозна ознака справжньої літератури. Бо, що тут казати? - Читати треба! То книга для себе, і рефлексії для себе, а не назагал.

Сам Артем Чех запевняє, що його роман не автобіографічний. Хоча він певною мірою автобіографічний для кожного, хто зростав у 90-ті роки в Україні, хто проходив всі ці нині вже незрозумілі ініціації власної "дорослості" в міських гаражах і кварталах. Вона автобіографічна для всіх, хто народився в ту дивну й цікаву епоху, коли старі ідеали зникли й нівелювалися, а нові ще не встигли народитися.

Як це не парадоксально, роман "Хто ти такий?" - водночас і позачасовий. Бо ті події могли трапитися в будь-якому місці, в будь-який момент часу, з будь-якими людьми. Він і про повернення до себе, коли втрачено всі адреси і забуто дорогу.

Немає жодного сенсу переповідати сюжет книги, бо вона не про сюжет, і не про історію. Кожен з нас - сам собі Тимофій і сам собі Фелікс.

Це книга про людей, з усім їх мотлохом - в головах, в квартирах, в серцях і душах.

Книга про вчорашніх героїв і ветеранів, що виявилися не запитаними новими реаліями, а тому сублімувалися в маргінальних лицарів. Це і книга попередження, бо в Україні невдовзі з'явиться та й вже з'явилося ціле покоління тих, хто був "там".

У них є свої питання до суспільства й до країни. Ті питання, які часто не мають відповіді в принципі. Налагодження взаємного діалогу, взаєморозуміння в цій ситуації - то велика і непроста справа.

Якоюсь мірою роман Артема Чеха - віховий, рубіжний. Бо ж він підсумовує той історичний період, що ще не піддається чіткому означенню. Тих 90-х, які досі тривають всупереч всякій логіці. Того періоду, в якому ми живемо й досі.

Найголовніше, як на мене, це питання "Хто ти такий?", винесене в назву книги. Бо це первісне питання для кожного з нас. Питання нульового рівня самоідентифікації. Що б не трапилося, куди б ми не йшли, мусимо знати: хто я? Хто ти? Хто ми? Нащо ми тут?

Ми живемо на тому зламі, коли по вінця наповнені непевністю, страхами, сумнівами. Самі не свої. В такий період питання ідентифікації, усвідомлення власної місії (індивідуальної й колективної) най і позірної, є пріоритетною умовою елементарної безпеки, комфорту, приналежності бодай до Чогось, до якоїсь сили і сутності… До сенсу… Нам важливо з'ясувати, куди йдемо?

По всьому тому, кожен герой, кожен учасник цієї вистави, що називається "життям" несе в собі частину чогось вічного, що часто (і помилково) називається людяністю. Бо людяність - то вже похідне він інших неозначених величин і цінностей… Таких, наприклад, як "Полонез" Огінського…

 

 

Андрій Любка: «Хто ми такі?»

 

Якщо коротко, то про роман Артема Чеха я хочу сказати всього дві речі. Перша: премію «Книга року BBC» йому дали цілком заслужено. Друга: цей роман я не хотів би перечитати ще раз.

Звучить парадоксально, правда? Але так часом є, коли говоримо про книжки на болючі теми. А роман Артема Чеха – це не тільки класичний роман виховання про хлопчика, це ще й роман про виростання цілої країни зі смердючої твані 90-х років. Зрештою, можна так і сказати: це український роман про 90-ті.

А те десятиліття для українців було катастрофічним, і багато наших теперішніх проблем коріняться саме в реальності дев’яностих. Мене часом дивує, що ми говоримо про травму бездержавності, комунізму, воєн і Голодомору – як про основні наші проблеми, що позначилися на ментальності народу і заклали в нашу психіку руйнівні фрейми поведінки. Але водночас скромно мовчимо про 90-ті, про це десятиліття приниження людської гідності, деградації до рівня фізичного виживання, яка болюче позначилася на всіх нас. Так, 90-ті – це та травма, про яку нам соромно й незручно говорити, ми воліємо про це мовчати, ніби воно відбулося не з нами. І саме це мовчання є ознакою нашого глибокого посттравматичного синдрому.

І саме цю стіну мовчання пробиває Артем Чех у своєму новому романі. Хоча, підозрюю, такої глобальної мети письменник перед собою не ставив – він просто розповідає історію одного дитинства, токсичних стосунків на фоні загального розпаду і занепаду, бідності й звиродніння.

А це вже ми, читачі, можемо проектувати й масштабувати цю життєву історію: Черкаси – на всю Україну, контуженого ветерана афганської війни Фелікса – на травмоване комунізмом українське суспільство, маленького хлопчика Тимофія – на паростки нового й незалежного українського суспільства, які, втім, не мають з кого брати приклад, тому закономірно проходять усі сім кіл життєвого пекла.

Читаючи роман Чеха, я весь час упізнавав себе й власне дитинство, хоча виріс не в Черкасах, не в промисловому місті, не мав контуженого афганця і дачі в селі, але загалом – за настроєм, за атмосферою безвиході – це книжка й про мене. А значить, з огляду на всі ці різниці, і загалом про наше покоління – людей, чиє дитинство й роки формування припали на 90-ті. Недарма навіть описаний у книзі перший вияв патріотичних почуттів у нас такий самий – я також співав гімн після товариського матчу Україна-Росія в 1999 році, також пам’ятаю той гол Шевченка і до болю чітке розуміння, що найбільшою образою на світі буде програти росіянам у футбол. Саме росіянам – хоча в ті роки я ще не дуже цікавився політикою.

Впізнавати себе в героєві книжки – це велика похвала для її автора. А коли роман болить тобі майже на фізичному рівні – це означає, що написаний він по-справжньому добре. Без наворотів і прикрас, гола правда. І ця правда терапевтична, бо визнання й проговорення своєї травми допомагає якщо не позбутися її, то принаймні приборкати хворобливі наслідки.

Тому роман «Хто ти такий?» – справді важливий текст, адже з нього українське суспільство може розпочати складну розмову про непривабливі сторінки нашого минулого. Так, про них не хочеться згадувати і не хочеться розповідати чужим людям. Але носити їх у собі – ще гірше, бо прихований біль буде муляти й проявлятися в нас ще десятиліттями. Просто вирізати 90-ті з пам’яті теж не вийде, бо без цієї декади ми не зможемо дати відповідь на головне питання:  «А хто ми такі?»

 

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA