Офіційний веб-сайт

Книги «100 новел про війну», «Вірші з війни»

Автор(-и): Борис Гуменюк / Розділ:

Книги «100 новел про війну», «Вірші з війни»; автор: Борис Гуменюк, видавництво «ДІПА» (м.Київ), рік видання: 2018.

 

Книги «100 новел про війну», «Вірші з війни» Бориса Гуменюка

 

Борис Гуменюк як письменник асоціюється з архетипом Воїна саме тому, що від 2014 року і донині демонструє вірність темі війни і маскулінний, жорсткий, відвертий спосіб її зображення.

Попри те, що зміст творів Б.Гуменюка торкається реальності війни, художній стиль його творів є нетрадиційним.

Реалії і бруд війни Борис Гуменюк зображує дуже своєрідно ‑ брутально, жорстко, але не жорстоко і не цинічно. Більше того, його суворі тексти часто пронизані неймовірною ніжністю. (Наприклад, твір «Коли чистиш зброю...»). На перший погляд, це оригінальне і парадоксальне поєднання. Але ті читачі, що добре знають психологію брутальних чоловіків ‑чи брутальних письменників ‑сприймають цей оксюморон як органічне явище. Поєднання маскулінності із пронизливою ніжністю є ще одним підтвердженням художньої правди текстів Б.Гуменюка. Завдяки проникливій ніжності вірші Гуменюка формують своєрідний шлейф відчуттів. Вірш не завершує своє звучання з прикінцевою фразою. Присмак оцієї особливої ніжності звучить у свідомості (чи підсвідомості) читача ще довго і розбурхує асоціативні образи. (Цей асоціативний шлейф виникає, наприклад, і з читанням твору «Вона» зі «100 новел про війну». Текст Гуменюка дуже брутальний. Але його назва асоціюється зі знаменитою піснею Тараса. Чубая / Костя Москальця «Вона». І в порівнянні брутальної та романтико-символічної аур цих творів увиразнюється образ війни. Читач відчуває, як чисте і світле несумісне із місивом жорстокості і бруду).

Так само 100-відсотковим попаданням у правду є інтонація текстів Бориса Гуменюка: у них домінує епічний спокій і журлива елегійність. Кожен текст є своєрідним неквапливим філософським усвідомленням сенсу буття крізь призму війни.

За творами Б.Гуменюка поставлено два спектаклі: «Блокпост Україна» у Театрі української традиції «Дзеркало» (режисер Володимир Петранюк) і «Війни нема...Є» у Дніпровському академічному українському музично-драматичному театрі ім.Тараса Шевченка (режисер В’ячеслав Волконський, автор ідеї і виконавець головної ролі Ігор Кирильчатенко). В основу першого спектаклю покладено вірш Гуменюка «Заповіт», другого ‑вірш прозою «Соняхи». У першій виставі більше українських акцентів, у другомупорушуютьсязагальнолюдські питання. Ці сценічні прочитання творів Гуменюка можна вважати вдалими.

Щодо жанру творів Бориса Гуменюка. Спершу йшлося про верлібр («наративний верлібр розмовною мовою», В.Герасим'юк), вірші прозою, а тепер маємо і новелу («100 новел про війну»).

Здається, щодо творів Гуменюка іноді це цілком умовні назви, бо в одному з видань, наприклад, знамениті «Соняхи» вибудовано як поезію у прозі, у цьому двотомнику ‑ як верлібр. Так само, вірш «Коли чистиш зброю...» починається класичною верлібровою строфою:

Коли чистиш зброю

Коли щодня чистиш зброю

Розтираєш її духмяними оліями

Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі

Пеленаєш її як малу дитину

Хоча досі ти не пеленав дитину

Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає

Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно...

У цілому ж ця поезія звучить як балада ‑ тут є драматична любовна історія, але ритм її ламаний ‑ верлібровий, не силабо-тонічний, бо кохання має чорну мітку війни. Балада навпаки: немає танцювального ритму, але є історія кохання; побачення відбувається, але це не ідилія, бо кохання присмачене війною.

Але завершується текст несподівано:

Вона цілувала мої руки Уявляєте?..

Блаженно усміхнувся вдихнув на повні груди

І за мить пірнув на саме дно глибокого короткого сну.

Оцей нелогічний неочікуваний фінал (ВОНА цілувала руки воїна; блаженно заснув у СПАЛЬНИКУ), так само як і незвичайний сюжет та високий рівень психологічної напруги, що проступає і в деталях (сиве волосся у 19-річної дівчини) є жанровою ознакою новели.

Очевидно, жанр творів Бориса Гуменюка часом є поняттям умовним, своєрідним трансформером, що змінює форму і не втрачає суть. Але не жанром-симулякром, бо тексти Гуменюка глибинні, оригінальні і багато в чому первинні ‑ адже наш досвід війни з російськими «братами» й осмислення його є унікальним, неповторним. Але жанром-трансформером. (Хоча у збірнику є твори, які чітко вписуються у класичні параметри новели: «Алабай», «Давид», «Дивне відчуття»).

Також поет-воїн Борис Гуменюк намагається розширити свої мистецькі горизонти. Він спробував себе як сценарист у документальному фільмі «Кіндрат», який присвячений бойовому побратимові, Василю Кіндрацькому, що загинув під селом Водяне Донецької області у 2015 році.

 

З подання видавництва «ДІПА»

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA