Офіційний веб-сайт

Книга поезій «Вітри на сполох»

Автор(-и): Владислав Стольников / Розділ:

Книга поезій «Вітри на сполох», автор: Владислав Стольников, видавництво: «Юніверс», рік видання: 2020.

 

Книга поезій «Вітри на сполох» Владислава Стольникова

 

Висуваємо на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка нову книжку високохудожніх віршів «Вітри на сполох» знакового українського поета Владислава Стольникова, творчість якого давно стала непересічним явищем нашої національної літератури.

Владислав Феліксович Стольников народився 3 серпня 1961 року на дніпрових кручах міста Києва. Хворий з дитинства на церебральний параліч Владислав Стольников закінчив у 1984 році Київський інститут народного господарства (нині ‑ економічний університет), потім працював у ньому інженером науково-дослідного сектора.

Вірші почав писати на студентській лаві через ностальгію говорити з людьми про найпотаємніші життєві обрії.

З поклику до красної царини українського письменства закінчив у 1995 році філологічний факультет Київського національного університету ім.Тараса Шевченка, а в 1998 р. ‑ аспірантуру. Працював науковим співробітником Інституту вищої освіти АПН України. Нині на творчій роботі.

Друкувався у найавторитетніших вітчизняних та закордонних періодичних виданнях. Поезії Владислава Стольникова та написані на них пісні звучали у багатьох передачах Національного радіо України.

Владислав Стольников є автором книжок поезій «Серпанкова гармонія», «На хресті часу», «Полудневий триптих». В.Ф.Стольников ‑ лауреат всеукраїнського конкурсу сучасної естрадної пісні ‑ «Пісенний вернісаж 2000».

Член Національної спілки письменників України з 1999 р.

«Вітри на сполох» ‑ нова книжка поета.

Як пише у передньому слові до книжки В.Стольникова «Вітри на сполох» Шевченківський лауреат, відомий український поет Василь Герасим'юк. «Перша збірка поета вийшла в 1997 році з передмовою Івана Драча, де сказано: «Коли комусь з вас видається неможливим жити на білому світі, прочитайте чисті і тихі вірші Владислава Стольникова...».

А директор Інституту літератури, академік Національної академії наук України Микола Жулинський у передньому слові до попередньої  книжки поезій цього автора «Полудневий  триптих» наголошує: «Отож поет рівня Владислава Стольникова має моральне право сказати:

Але присягає 

обранець Всевишньої музи

лише вівтареві

та слову, як духу святинь.

Господь пригортає

талант на довічному прузі.

Тож дайте співцеві

до кревного храму ввійти.

Що ж, Владислав Стольников іще з першою своєю книжкою увійшов до храму української літератури. А сьогодні на неопалимий вівтар нашого красного письменства лягає зібрання добірних віршів непересічного поета, чиє вишукане слово чекає і заслуговує на визнання».

Особисто Іван Драч підкреслював, що серед інших чинників, які підіймають вірш цього автора на рівень мистецтва, тобто поезії, вирізняються «вічний поклик стражденної душі до ідеалу, вимріяна жага сокровенного і чистого, вміння сказати про таке несподіване, що засіло в душі з дитинства, сказати, висловити наче таке, для чого і слів немає...».

Саме тому Владислав Стольников не лише у любовних віршах, але у філософських і навіть у громадянських поезіях книжки «Вітри на сполох», як і попередніх книжок, залишається самобутнім, неповторним ліриком. Він як поет вивищує явища і події української долі до символічного узагальнення, навіть, більше того, міфологізації та виносить їх на рівень органічного злиття реального, буденного і сакрального:

Зіходить День Соборності спасенний

із Акту Злуки зболених земель

в незмірну вись, де сяє одкровенням

святих пісень та праведних шабель.

Але ліричний струмінь виокремлює любовну лірику книжки «Вітри на сполох» і всієї творчості  Владислава Стольникова як особливу тему його віршів, у якій поет звертається передусім до жінки, прагне образно вивершити її ідеал:

Пригортаєш мене

ти ‑ одна, як заступниця Божа,

у пекельних судах,

де німують далекі серця,

а письмо чарівне

сподіваннями віщими множиш,

бо з інтимних жадань

ти викохуєш втіху співця.

Кожен ліричний рядок наснажений глибоким почуттям і щирим пориванням звершити гімн любові в оригінальній довершеній системі образів.

І не лише у любовній ліриці, але в усій своїй поезії Владислав Стольников надзвичайно відповідально ставиться до слова, багато уваги приділяє пошуку особливого образного «ключа», завдяки якому прагне заявити про себе світові своєю самобутньою поетичною мовою.

Усі животворні чинники поезії Владислава Стольникова мають під собою іще один з найважливіших чинників, а саме незглибиму думку і завдяки такому майстерному поєднанню змісту та форми високо-поетичні вірші автора набувають особливої об'ємності, цільності та гармонії. Отож Василь Герасим'юк тільки підтверджує те, що під пером Владислава Стольникова «усі літературні та мовно-естетичні засоби мають лише натуральний вираз. Бо цей поет не робить вірші ‑ він так дихає. Бо він ‑ син гармонії і син мови».

Більше того, непересічний хист цього поета множиться на невідступну вимогливість митця до себе. Саме на цьому наголошував Іван Драч іще далекого 1997 року в уже згаданому передньому слові до першої книжки «Серпанкова гармонія» Владислава Стольникова, тоді 36-річного автора: «Вдумайтесь, яку долю нелюдського терпіння і подвижництва витрачає він на кожен рядок, на кожнісіньке слово. Якою мірою він оплачує кожен подих поезії, якою мукою освячене його натхнення!»

Саме цю тему розвиває нині, на початку 20-х років XXI століття Василь Герасим'юк у своєму передньому слові до найновішого видання поезій Владислава Стольникова «Вітри на сполох» на порозі 60-ліття автора: «Говорити про «гіркоту життєвого досвіду» у випадку Владислава Стольникова ‑ це нічого не сказати. Мало що додасть інформація про те, що хворий на церебральний параліч поет зумів здобути дві вищі освіти, закінчити аспірантуру, видати помітні книжки. Сьогодні Владислава Стольникова можна зачислити до майстрів поетичного слова».

Переважна більшість поезій з книжки «Вітри на сполох» попередньо друкувалося у найавторитетніших газетах та журналах, зокрема «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Україна молода», «Дзвін» та ін., звучали у багатьох передачах Національного радіо.

Отож вірші цього творця поетичного слова не лише вражають знавців справжньої поезії, але і животворно плекають душу широкого загалу звичайних читачів.

Адже поетичне кредо Владислава Стольникова полягає у тому, що:

Хіба поет колись шукає тему

для виверження потаємних строф,

котрі до нього крізь пекельну темінь

пливуть, як магма страдницьких Голгоф.

А досвіт шле обвітреному барду

безсонну музу житньої межі,

де кожне слово має вищу вартість

на тлі страсних і судних міражів.

Сподіваємося, що книжка нових поезій Владислава Стольникова «Вітри на сполох», як знакове явище нашого красного письменства і вагоме надбання вітчизняної культури, буде поцінована найвищою в Україні Національною премією імені Тараса Шевченка.

 

З подання Публічної бібліотеки імені Лесі Українки для дорослих м.Києва

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA