Офіційний веб-сайт

Книга поезій «Перетин»

Автор(-и): Микола Петренко / Розділ:

Книга поезій «Перетин», автор: Микола Петренко, видавництво «Сполом» (м.Львів), рік видання: 2015.

 

Книга поезій «Перетин» Миколи Петренка

 

Микола Петренко відомий в світі як талановитий письменник зі своїм тембром голосу, м'якою ліричною інтонацією, наповненою щирістю почуттів. Мистецький підхід до осмислення духовних начал тривання історії людства роблять його поезію доступною і зрозумілою багатьом поколінням сучасності.

Автор належить до особливого покоління, народженого новою добою світової культури зі своїм філософсько-екзистенційним мисленням.

Особливості художнього мислення Миколи Петренка дозволили йому глибоко проникнути у духовний світ сучасника. Письменник приніс в сучасну літературу найцінніший досвід світового здобутку, поєднав у своїй творчості досвід різних видів мистецтв: скульптури, малярства, музики, народного промислу тощо. Тексти його поетичних творів, насичені рельєфними образними мазками. Микола Петренко своєю працею розширює жанрово-тематичні та стильові можливості сучасної літератури.

Поезія Миколи Петренка переважно філософсько-ліричного спрямування, в якій стверджується життя, доцільність і гармонія в природі, прагнення до миру і щастя. В основі творчого почерку Миколи Петренка ‑ народна поезія княжих часів, переплетіння біблійних та фольклорних мотивів, християнські символи та архетипи.

Творчість Миколи Петренка віддзеркалює складний процес формування народного довір'я, з чого постають високохудожні образи та композиції. Проникливий критичний розум письменника, різнопланові фахові знання з теорії і практики світового мистецтва прокладають шляхи до розуміння сущого: поетичний вимір цілісності історії як єдиного одкровення. Автор у своєму поетичному світі створює особливий міф історичного поступу народу як узагальнено-цілісного сприйняття дійсності, що характеризується особливоюєдністю реального й ідеального та виявляється як на поверхневому рівні, так і на рівні підсвідомості.

Поетична книга Миколи Петренка «Перетин», що з'явилась у львівському видавництві «Сполом» 2015 року, набула широкого читацького розголосу і стала значним явищем у літературному житті українського суспільства. Як справедливо наголошує у статті «Хто пише вірші після дев'яноста» знаний літературознавець Тарас Салига, «найболючіші, найдраматичніші сторінки нашої історії, катастрофічні потрясіння, як і найсвітліші, найпрекрасніші миті буття в українській художній літературі (усній та писемній), у нашій філософії ‑у загальній культурі ‑трактувалися і трактуються через мораль, мудрість і ‑духовну силу і дію Святого Письма».

У творчому доробку Миколи Петренка ‑десятки книг, кожна з яких набуває широкого читацького резонансу. Перша поетична збірка Миколи Петренка «Дні юності» вийшла 1957 року, а 1963-го у видавництві «Дніпро» побачила світ його друга поетична збірка «Суворі береги».

Сьогодні Микола Євгенович Петренко є автором понад 100 книг. Серед них ‑книги поезії, прози, науково-популярної літератури, гумору, публіцистики, творів для дітей, казок, пісенних текстів. На тексти Миколи Петренка написано до 200 пісень, деякі з них були визнані кращими піснями року. Пісня на його слова «Намалюй мені ніч» справедливо є одним з символів шістдесятництва. Микола Петренко ‑автор кількох п'єс та лібрето музичних вистав («Чарівне кресало», «Довбушів топірець», «Дві Іванки», «Шість імен» та ін.)

Микола Петренко ‑лауреат премій ім.Павла Тичини, Юрія Яновського, Маркіяна Шашкевича, Богдана-Нестора Лепкого, Ірини Вільде, Дмитра Нитченка, Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», літературної премії «Благовіст», літературної премії ім.Романа Федоріва, премії журналу «Березіль», переможець 1-го міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора», дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози «Крилатий Лев».

На долю Миколи Петренка випали нелегкі випробування. Як пише Тарас Салига, письменникові «довелось проживати два, сказати б, пекла ‑німецько-фашистські табори і табори кремлівсько-сталінські. Ці другі, тобто сталінські екзекуції, десь там на рибних промислах Камчатки, були так звані профілактичні, а точніше ‑були взяттям «проби крові» на зараженість буржуазно-капіталістичною ідеологією та на безоплатну працю інтернованих в'язнів у фонд соціалістичного будівництва».

Книга Миколи Петренка «Перетин» ‑це поетична метафора нашої доби. Вона доводить, що людина епохи повинна усвідомлювати відповідальність, яку бере за творення нових духовно-інтелектуальних шляхів у парадигмі новітньої доби. У книзі досліджується проблематика конгруентності процесів пізнання й оперування даними гуманітарних наук, що вимагає достеменного аналізу й синтезу на міждисциплінарному рівні. Книга «Перетин» ‑це дослідження системи аксіологічних цінностей сучасної парадигми художньої літератури, що вимагає новітнього осмислення досягнень сучасного красного письменства.

На цій землі, де втриматися годі

Від ста спокус під божеським крилом,

Де світло й тьма ‑обабіч у господі,

Де зло з добром, чи так: добро зі злом.

У книзі Миколи Петренка «Перетин» розглядається художній архетип як аксіологічна складова у системі творенні інноваційної моделі сучасної культурологічної парадигми ‑людиноцентричної. Зазначений методологічний підхід дозволяє проаналізувати системне творення архетипної моделі сучасного літературного процесу у системі формування критичного мислення як цілісної функціональної єдності людської індивідуальності та навколишнього світу.

Поезія Миколи Петренка ‑як найточніший образ людської душі, випромінює ту високу життєствердну енергію, якою наділяє її віра у всеперемагаючу силу любові. Мистецькі образи, інтерпретовані у творчості Миколи Петренка, насичені світом і світлом. Письменник часто використовує у поетичних текстах драматичні прийоми, що посилюють інтерпретацію чуттєвого смислу творів. Часто поетика Миколи Петренка продукує амбівалентні образи, що надає простір потенційній варіативності сприйняття образу. Автор спрямовує свою творчу енергію не тільки на реконструкцію міфу світового поступу, а й на його деміфологізацію.

Висока психологічна концентрація письма Миколи Петренка вибудовує детермінований ряд: гріх ‑пошук ‑страх ‑надія ‑перемога. Кожен із цих смислових концентрів несе глибоке та емоційне навантаження, що створює високу художньо-емоційну напругу, надає право відкритого діалогу. Письменник прокладає філософсько-естетичний місток між свободою особистості, свободою творчості і свободою людської індивідуальності. За інтерпретацією письменника, саме свобода творчості є тим містком, який прокладає шлях від свободи особистості до свободи вияву творчого «я». Тому невипадково у творчості Миколи Петренка одним із найвищих асоціативних рядів стає асоціативний ряд із вершиною «свобода», яка реалізується через систему моральних цінностей. Праця і надія ідуть поруч як рятівники не лише людської пам'яті, а і людської моралі.

У віршах Миколи Петренка звучить голос імперативу, аксіоматичного утвердження слова і заперечення всілякого безпрецедентного цинізму та манкуртства. Його ліричний герой категорично безкомпромісний. Він завжди в народі - він його кров та плоть. Людяний, мирний і повсякчасний трудар, але, водночас, і протестант, не приспаний син історичної правди і хранитель пам'яті, яка допомагає йому утримувати традицію і світоглядно розвиватись.

Вже тих зневір ‑ну справді сім на сім,

Розчарувань ‑і не почислиш знагла:

Набралося ‑на весняний засів,

Бо ж нива знову зорана і спрагла.

Твори письменника вирізняються образним малюнком сюжетних моделей; яскравою індивідуалізацією мови. Майстерність мовленнєвого малюнка мовної палітри робить поетичні тексти Миколи Петренка особливо виразними.

На прикладі поезій письменника Миколи Петренка чітко досліджується архетип художнього тексту як системи комунікації людини і світу. Тексти письменника створюють особливі способи комунікації, щозасновані наавторському досвіді соціального оновлення, на вмінні протистояти домінуючим канонам, у зображенні характерів і ситуацій, у здатності виходити не лише за межі епохи, а і за межі часо-просторового буття. Тест у потрактуванні Миколи Петренка стає тією духовною субстанцією.

Аналіз архетипу поезії Миколи Петренка доводить, що на рубежі ХХ-ХХІ ст. очевидною стає криза реалізму, насамперед його натуралістичних модифікацій, в європейському мистецтві, обґрунтованих естетичними теоріями, суть яких знайшла оптимальне вираження у формулі «відображення життя у формах самого життя», і пов'язаних із статичним раціоналізмом у філософії. їх дедалі успішніше витісняють активніші способи оформлення, зумовлені переважанням динамічного ідеалізму, представники якого вважають людську волю першоосновою і творцем дійсності.

Початок XXI століття ознаменований у світовій поезії трансформацією модернізму. Творча практика Миколи Петренка розширює сферу естетично-філософської поезії. Його поетичні цикли вирізняються емоційністю й драматизмом розвитку художньої дії, яка прориває конкретику буденного життя філософськими тонами, сентиментальною романсовістю, грайливістю імпровізацій. Формуючи діалогічний ряд своїх текстів, Микола Петренко переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, у якій протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення духу, розкривається трагізм духовної самотності. Бути, за переконанням ліричного героя поезій Миколи Петренка, ‑ означає спілкуватися діалогічно, розуміння і є основою поетичного діалогу.

Ліричний герой Миколи Петренка стверджує, що істина принципово не вміщується в одну свідомість, вона народжується в діалогічній зустрічі кількох свідомостей. Смисл кожної культури, за переконанням ліричного героя Миколи Петренка, потенційно нескінченний, проте він актуалізується лише від зіткнення з іншим смислом. І навіть на межі різних культур уможливлюється свідомість і самосвідомість культури як вихід за межі власного досвіду, в міжкультурний простір.

Література у поезії Миколи Петренка як головний вид мистецького осмислення дійсності стає визначальним чинником у формуванні творчої особистості нашого сучасника. Талановите літературне слово примушує не лише задумуватися над смислом життя, а і працювати на оновлення духовної парадигми суспільства. Діалогічний принцип у поезіях Миколи Петренка утверджується і як «діалог двох свідомостей», і як фундаментальний принцип, що лежить у підґрунті справжніх людських стосунків.

Цілий світ одкровення, найпотаємніших куточків душі, тонких, вишуканих почуттів. Кохання ‑це найбільший самовияв людини, це - на все життя: якщо вже було, то залишило глибокий слід у душі, у серці, назавжди залишилось у пам'яті. Це почуття у творчості Миколи Петренка сповнене пристрасті. Воно акумулює приспані чи приховані резерви людського організму, здатність вести вічний діалог зі світом.

Тлом, на якому розгорнуто філософське осмислення життя у творчості Миколи Петренка ‑від дитинства з його першою казкою до зрілості - є образ навколишнього світу. Його творчість ‑ то мужність і зрілість сучасної світової поезії, її безкомпромісність, талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним і майбутнім. Для поета нові ідеї починаються й закінчувалися ідеєю краси.

Краса у концепції Миколи Петренка стає символом пріоритету естетики над усім іншим. Його поезія ‑ строга, сказати б, аскетична, так і безмежно-розмаїта поетикою, що поет бере як від пластики сучасного раціонального філософа, так і від буйноти засобів романтика й реаліста; вражає багатозначністю образу, властивою символічній поезії. Микола Петренко ‑ поет глибокої думки і яскравої емоції, йому чужі як холодний розмисел, так і почуття, які не заторкують розуму. Його художня свідомість спрямована у внутрішній світ людини, а саме - в унікальний найсокровенніший простір.

Лірика Миколи Петренка ‑ це думка, народжена як поетичний образ, тому «софійність» і художність у його вірші роз'єднати неможливо. Це думка про власні унікальні розмисли і почуття, візії і трансцендентні переживання, дрібниці побуту і віри, що зачіпає загальні таємниці буття, однаково важливі для всіх. У його творах діалог зі світом провадиться через сюжет-символ, що повертає нас то до таємниці народження всього живого, до символів життя і смерті, добра чи зла і обов'язково ‑ безсмертя, добротворчості людини.

Осягнути лірику Миколи Петренка дає змогу осмислення її як феномену, тобто змісту феноменологічного досвіду. Ми спостерігаємо на основі аналізу поезій Миколи Петренка, як перегляд ієрархії цінностей приводить до усвідомлення важливості культурологічних знань як основи духовної діяльності людини, що є одним з основних факторів гуманізації суспільства. В його поезію треба, за словами Ю.Шереха, «вчитатися і вчутися», і тоді стануть зрозумілі і його складні асоціації, і логіка мислення.

Поезія Миколи Петренка ‑ як найточніший образ власної душі, випромінює ту високу життєствердну енергію, якою наділяє її віра. Слово Миколи Петренка наче зупинилося на перехресті людської долі і мрій людства про свою високу досконалість, про найголовнішу потребу: почути свій час. А почути його ‑ це і, мабуть, зрозуміти себе.

 

З подання Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України»

Микола Петренко
Микола Петренко

Дорогий друже Миколо!

Сію, сію, посіваю, щастя-долю зазиваю!

У щасливій твоїй хаті будь здоровим і багатим.

Із Різдвом Христовим, із Новим Роком!

Нарешті я зібрався порадіти за тебе, творця ста, здається, книг, мудрого, талановитого, розважливого митця. Ясна річ, я не знаю всіх твоїх книг, але зібрав величеньку бібліотеку видань славного Миколи Петренка, розклав їх перед собою на столі, буду деякі перечитувати, інші - переглядати і згадувати свої враження від першоознайомлення... Ти їх мені здебільшого надсилав, я радів із того, що ти творчо нуртуєш, не стримуєш лету своєї уяви, фантазії.

Ось днями прилетіла ще одна твоя ластівка - поетична ластівка, образні крила якої так зворушливо розмалювали учні Львівської художньої школи. Нагадує вишивану птаху, яку твоя мама ткала на рушникові. Пряла і ткала і щось таємне шептала, а ти почув-дослухався до шепоту мами, і виповів нам у цих світлих, добрих, дитинно-чистих віршах. Правда, не все так світло й акварельно прозоро у твоєму співпереживанні долі рідного Засулля. Ти, друже, маєш за собою, у своїй долі стільки драматичного, трагічного, що мимоволі твоє життя постає своєрідним символом історичної доби України XX століття. Розпочинаючи жахом голодомору 33-го, а далі війна, окупація, німецький концтабір і трудовий табір, радянські фільтраційні та трудові табори... Господи, скільки Тобі судилося пережити, а ти зберіг велике життєлюбне поривання збадьорювати дух, настрої інших, творчу енергетику і неослабну працелюбність.

«Моя душа не плаче. Я не плачу...» -сповідально свідчиш ти у зворушливо гірких «Колосках», за які так болісно страждає поетова душа.

Книга «Моє містечко над Сулою» - образне відтворення далекого вже дитинства, тужлива дума про той світ минулого, якого вже не повернеш, але який так хочеться відкрити іншим читачам, висповідатися перед рідним краєм, пам'яттю батьків, образом рідної хати, сон-травою і птахами, вербами і річкою, зруйнованою церквою і розбитим дзвоном, дорогим містечком над Сулою...

Справді, ти в цих поезіях повстаєш як в образі вірного чарам хлопчика, який «бачить барви, дзвінкі та яскраві», та й в іпостасі мудрого старця-філософа, який творить глибокодумні Сковородинські медитації.

Твої, друже Миколо, поетичні осяяння - це не лише погляд у минуле, не лише осмислення пережитого, перебаченого, але й зазирання в майбутнє, за той круг, де вже фізично нас нема, але духовно ми можемо бути, прагнемо бути. Для чогось Господь дарував те нам Слово!

Оглянуся - там небо вечорове.

На сотні свіч горить іконостас:

То ми й не ми, ми молоді братове,

Ми вищаєм - коли й не буде нас!

До речі, про Слово. У книзі новел-притч «Самозапалення свічі» (зразу ж згадую Єрусалим, самозапилення благодатного вогню, який ми привезли до Києва, прямо до Святої Софії... в якому це було році?) є новела «Самотність Слова». Часто згадую ці твої роздуми про Слово, яке Господь витворив нам для людського порозуміння. Сумно визнавати, але змушений годитися з тобою, що «саме собою слово - дуже самотнє»... І як ти болісно признаєшся:

«Така й моя доля: ось я кричу людям, кричу до правди, кричу цілому світові, ось я розпинаюся зі своїм словом на хресті, спалююся на інквізиторському вогнищі, ось я кидаюся в ополонку, ось я волаю до пустелі!..»

Мудро і щиро ти пишеш про проростання слова, яке можливе тільки у наверненій до рідної мови душі, з іронією, навіть саркастично ти пропонуєш подарувати «гарну, майже що досконалу: солов'їну, калинову, орлину, барвінкову, великодню, купальську, вишневу, соколину, величальну, вишивано-гаптовану журливу, зболену, мордовану і тортуровану, стожилу, гайдамацьку, козацьку, невільничу, визвольну і ще там таку й таку, всіх прикмет нашої мови годі й перелічити», якомусь там народові, що тільки народжується, і цим позбавити уряд, вищі державницькі сфери, яким остогидло дбати про рідну мову, потреби опікуватися нею, розвивати, плекати... Довго, раз-у-раз повертаючися до прочитаного, я вчитувався в ці твої філософські притчі, новели, думав, як вони в тебе народжувалися - в солодкій і гіркій самотині, наодинці зі Словом, а над тобою в уяві височів образ Сковороди. І, ясна річ, не міг не згадувати твою «Перепустку до раю, яка з'явилася друком ще 1995 року. Чудові твої прозові монотипії, в яких живе «сковородинське притчове начало» (Роман Лубківський), поєднуються в органічному співжитті печаль і радість, комічне з героїчним, буденне із святковим, карнавальним... Ні, не марно Ти повірив слову благодаті й спасіння, недаремно ти чекав неймовірного, чекав дива від слова - доля,талант і пожертва дарували тобі дивовижну насолоду втішатися образним словом і порадіти з того, що це твоє слово відлунююся в серцях читачів завдяки твоїм пісням «Калина приморожена», «Намалюй мені ніч», «Ти забудь ці слова», «Карпати», «Нічне місто»... А яку емоційно чисту хвилю радості й переживання піднімають у душах діточок твої книжечки «Світ чекає на тебе», «Чом не ростуть вареники», «Похід на Чорногору», «Пливла у небо казка», твої дитячі п'єси...

Що ж, доля твого хліба - творення образного слова нелегка, але яка висока, достойна і вдячна. Наш народ ще не наситився Словом, він це Слово, рідне Слово ще не оцінив гідно, але пошанує, завдячуючи за його відкриття митцем - творцем образного слова. Таким, як ти, друже Миколо. І як тут не згадати про твої «Зауваги про слово і неславо, про вірш і невірш, про пісню і непісню...», які ти витворив у жанрі поетичного есе на тему франко-канадського поета Гастона Мірона. Це українські варіації про долю рідного слова - своєрідний гімн національній гідності, нашим традиціям, звичаям, рідному слову, пісні, поезії, моральна присяга на службу їхній святості - українському Слову.

Магічна сила слова, пісні, вірша -

Якщо вони всоталися у твою кров,

Прижилися під серцем,

Пустили пагінці в одній із півкуль,

Вони не знецінять людину

В годину найтяжчих зневір,

Коли невдача за невдачею,

Погром за погромом.

Не сміймо бути чужинцями у власному тілі,

Загарбниками в рідній країні...

Час не погасив моїх емоційних вражень від прочитаних у грудні 1992 року твоїх варіацій на тему рідної пісні, вірша, слова, твоїх емоційно вразливих планів, гнівних інвектив, емоційно вразливих планів, скорботних ридань над українським словом, яке століттями потрапляє в ідеологічні пастки злиття, зближення, асиміляції, русифікації, намагаючись вижити, випростатися в умовах спаплюженої культури, мовного роздвоєння і пісенної сторазавмирущості.

Твою, друже Миколо, «Символіку слова» слід перевидити і поширити масово -на жаль, твої плачі й твої величання й сьогодні відлунюють болем і надією. І вірою всправедливість українського слова, його відродження і розквіт. Тому я з мільйонами українців готовий повторити твоє привітання:

Здорова будь, ПІСНЕ!

Добридень, ВІРШЕ!

Торжествуй, СЛОВО!-

Пракорені української мови,

Одвічна символіка наша,

Наших душ прагени!

Лише невелика частка твоїх книжок розстелилася на моєму столі, а кожне із цих видань - раритет. Так, трагедійна поема «Відчайний марш гетьмана Дорошенка» мала тираж усього 500 примірників. З'явилася друком ген коли - у 1997 році. Книжечка-метелик. Сповідь і спогад, роздум-розчарування і роздум-сподівання уярмленого гетьмана Петра Дорошенка. Символ пригніченої самодержавною Московією України. «Поклик до полеглих» самотнього московського засланця звучить пробудним маршем-закликом до боротьби за волю України. Дивно, що досі не покладений на музику і «Заключний Дорошенків марш». Поетична форма кожного із цих віршів-роздумів поеми досконала.

Взагалі у тебе, друже, таке жанрове розкрилля, таке різнобарвне експериментування в царині літературних жанрів, що не знаєш, на чому ти, врешті-решт, готовий у майбутньому зосередитися.

На поезії? Чи на прозі? На публіцистиці чи на спогадах?

Думаю, на всьому. Одночасно. Як до цього часу. Як покликало і кличе Слово. А можливо, розгорнеш у більшій формі свої історичні новели «Злочин у сотенному містечку», які «виросли» завдяки документальним записам із «Лохвицької ратушної книги другої половини ХУП ст.», або будеш далі поетично освідчуватися в любові акторам рідного тобі театру імені Марії Заньковецької, як ти вже це здійснив збіркою «Звабні крила куліс», чи переведеш у повість чи роман свої камчатські поневіряння, хоча новели-притчі «Написане на снігу» художньо самодостатні й широко відкривають сторінки твого камчатського зошита. А можливо, народиш нову серію шаржів, пародій, епіграм, фрашок, бо попередню, із 2004 року, під назвою «Такі як є» вже, мабуть, із свічкою не знайдеш.

Слухай, Миколо, та в цьому 2015 році, а я дописую свого листа 1 січня 2015 року, ти відзначатимеш 90-ліття! Яке це буде щасливе дійство! Цікаво, чи жива твоя сестра Настя, яку ти знайшов через 48 довгих років? Я так щиро бажаю Тобі повторити

життєвий шлях мого батька, в'язня німецьких концтаборів, який у день свого 100-річчя ступив на рідну українську землю. Я його перевіз із США до України у квітні 2008 року і його нога торкнулася рідної землі 14 квітня - в день його 100-річчя.

Будь нам, твоїм рідним, колегам, читачам, Україні, в доброму здоров'ї та творчому неспокої в рік твого 90-річчя і на роки майбутні - до 100-річчя!

 

Микола Жулинський

 

Конча-Озерна,

29-30 грудня 2014 р.-

1 січня 2015 р.

Коментарі