Офіційний веб-сайт

Книга поезії «Тюремна пісня»

Автор(-и): Олена Герасим'юк / Розділ:

Книга поезії «Тюремна пісня», автор: Олена Герасим'юк, видавництво: «Люти справа», рік видання: 2020.

 

Книга поезії «Тюремна пісня» Олени Герасим'юк

 

«Тюремна Пісня»‑третя книга письменниці Олени Герасим'юк, яка вже відома читачам дебютною поетичною книжкою «Глухота» та збіркою есеїв про репресованих «Розстрільний Календар».

Вірші, опубліковані в цій збірці, ‑це підсумок важкого десятиліття, прожитого українським народом. В основі книги лежать дві поеми: «Тюремна пісня» ‑ода свободі та «Амаркорд» ‑поема про боротьбу та перемогу любові. Це вірші про кохання і ненависть, про повагу до власних та державних кордонів, про тугу за родиною та про війну, про життя і смерть. Вони написані простою, нецензурованою, фактично воєнною мовою, яка зараз досі залишається незвичною для широкого кола читачів, але ці твори традиційно ‑для Олени ‑розкривають глибину правди, про яку Україна говоритиме ще не одне століття.

2016 року «Тюремна пісня» була представлена глядачам у форматі театралізованого дійства у підвалі Мистецького Арсеналу, спеціально відкритому для цієї події вперше в історії цього центру. Керувала постановкою Наталя Ворожбит, а акторами виступили бійці-добровольці, громадські активісти, колишні в'язні ‑люди без акторського досвіду, які завдяки живій структурі поеми змогли зіграти перед глядачами як професійні актори.

У післямові Василь Герасим'юк, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, пише: «Тюремна пісня» ‑це пісня про свободу ‑найбільший дар людини, за який найдорожче заплачено людиною. [...] Але завше хтось таки прийде зі своєю піснею про свободу. З іншим нутром. І без шкіри. У нас ‑як завше ‑запізно. Але це буде пісня не про примарну свободу на конкретній бізнес-території. І якщо це саме так, то заплачено за цю пісню ‑як за саму свободу. Інакше ‑хто повірить? Навіть ‑після успіху на сцені».

Навесні 2020 року «Тюремна пісня» прогриміла вже на площі перед Офісом Президента України, демонструючи універсальність поетичної мови, яка однаково сильно звучить у різних життєвих декораціях.

Олена вважає, що поет не повинен бути просто свідком, а учасником подій. Тому вона пішла на передову, у самий епіцентр війни, парамедикомдобровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» УДА. Нагороджена батальйонною відзнакою та за указом Президента України ‑державною медаллю «За врятоване життя». Проте не це є найвищою нагородою для неї ‑найціннішим є те, що бійці на передовій цитують її поезію напам'ять.

Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка Маріанна Кіяновська пише про поезію Олени: «Я розумію: ця книжка робить і робитиме багато невидимої роботи. Можливо, ці вірші «міфотворитимуть», як «Кобзар» Шевченка. Можливо, творитимуть сенс життя для тисяч тих, кому нині його бракує, як свого часу ‑ поезія Федеріко Гарсіа Лорки. Для когось «Тюремна пісня» ставатиме важливим метафізичним досвідом, уроком любові й ненависті, або просто любові, або просто свободи».

Відомий український письменник, член Українського ПЕН-клубу Іван Андрусяк каже про Олену Герасим'юк: «Поета з таким голосом в Україні не було давно. Те, що він з 'явився зараз, ‑ дуже добрий знак. Це свідчить про те, що наша поезія отямлюється від шоку дев'яностих і розслаблення двотисячних, що вона з лабет медійності повертається в простір мистецтва».

Книга «Тюремна пісня» заслуговує бути представленою на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка тому, що ці вірші, як вказано на літературному порталі «Читомо», «вражають своїм стилістичним та інтонаційним багатством, і важко згадати іншого молодого поета, який би так міцно спирався на українську культурну традицію в усіх її проявах».

 

З подання видавництва «Люта справа»

 

Коментарі

ПОДОЛАТИ ДРАКОНА

Відкритий лист Президенту України

та Комітету Шевченківської премії – Юрію Макарову (голові), Тамарі Гундоровій, Дмитрові Богомазову, Володимиру Войтенку, Майї Гарбузюк, Ростиславу Держипільському, Риммі Зюбіній, Тетяні Кочубінській, Аллі Мазур, Любові Морозовій, Ігорю Пaнасову, Віктору Плоскіну, Владі Ралко, Михайлові Рашковецькому, Юлії Сінькевич, Ірині Славінській, Остапу Сливинському, Євгенові Стасіневичу щодо відзначення роману «Падіння хв’юрера», який дає потужну відсіч російському агресору в інформаційному полі.

«БОГ ПРАДУ БАЧИТЬ»…Саме такими словами, винесеними в заголовок, починається лист видатного нашого письменника, патріота, громадського діяча Олеся Гончара до молодого, але потужного автора із Запоріжжя Олександра Михайлюти далекого 1990 року. Зауважимо, що метр дуже нечасто відгукувався на твори інших літераторів, тим паче – молодих і юних… А тут його зачепило. А що зачепило? Правдива публіцистична книга «Ми – не раби», випущена видавництвом «Молодь» наперекір тодішнім партійним бонзам фантастичним, як на сьогодні, тиражем у 25 тисяч примірників. Цікаво, що в рідному Михайлюті Гуляйполі тодішні секретарі райкому компартії дали вказівку одному з голів колгоспу: викупити замовлений для місцевої книгарні тираж і спалити. І спалили! Як гітлерівці палили ворожу їм літературу в 30-х… А позитивна оцінка твору, до речі, першого в Україні антисталінського видання (бо там ішлося про репресії 30-40-х та спротив українців тодішньому режиму, що доти було забороненою темою) пролунала від Олеся Гончара, зокрема, за розділ «Розтерзаний факультет» – хроніка знищення українських філологів у Запорізькому педінституті в 1937-му та переслідування їхніх нащадків у 1972-му… бо ті публічно захищали роман «Собор», який КПУ визнала шкідливим для народу та влаштувала всезагальне шельмування…
ДОРЕЧНО нагадати і рядки з листа іншої видатної особистості України ХХ століття, учня Олександра Довженка, кінорежисера і письменника, лауреата Шевченківської премії Миколи Вінграновського іще 1996 року: «Одначе, Олександре, я не хочу сказати, що ви –закономірність. Ви є виключенням із цієї – дорогої мені – закономірності. Ваш «Секретний ешелон», як на мене, то є наша та література, ім’я якій і Григір Тютюнник, і Віктор Міняйло. Ви – література з великої літери…» Обидва письменники, згадувані Вінграновським, зауважимо, були в опалі до тодішнього режиму. Бо писали правдиво і чесно про наболіле, а не славили партію… Нагадаємо, за повістю «Секретний ешелон» знято художній фільм, який ось уже 27 років не сходить з телеекранів і набрав понад мільйон переглядів в інтернет-мережах.
НИНІ маємо потужний у художньому, емоційному, політичному планах роман Олександра Михайлюти «Падіння хв’юрера». Це – нищівний удар супроти агресора правдивим Словом. А Слово – зброя! І в гібридній війні, розпланованій у Кремлі для ведення її проти нас по багатьох секторах і сферах, цей твір просто змітає ворога з його загарбницьких позицій у сфері пропаганди «руського міра» і утверджує віру України в перемогу. Несподівано і нищівно. Тому що – Бог правду бачить. А правда за нами! Головний герой роману, Богдан Орел, офіцер добровольчого батальйону і винахідник суперсистеми протидії країні-агресору (знешкоджує ядерні ракети особливим променем на відстані) – тому свідчення. Твір – новаторський, динамічний, консолідуючий українських захисників Вітчизни та прихильників нашого суверенітету з усього світу. До нього найбільше підходить ілюстрація – Новгородська ікона «Диво Георгія про змія» (XIV ст.), на якій зображено як святий Георгій вражає списом дракона… Драконом у ХХІ столітті виявився зображений у романі Михайлюти Рой Угрюмов… І він зазнає поразки. Перо письменника тут діє, як спис Георгія Побідоносця. Зазначимо, що Георгія Побідоносця вшановують Православна, Католицька та Англіканська Церкви. Отже, як і казав Олесь Гончар, Бог правду бачить.
ВВАЖАЄМО, що серед поданих творів, багато з яких гідні присвоєння Шевченківської премії в номінації «Література» 2021 року, саме роман «Падіння хв’юрера» Олександра Михайлюти варто відзначити першочергово. Це є і вшануванням пам’яті 14 тисяч полеглих на Донбасі наших вояків, і утвердженням непохитності Незалежності рідної України, і реальною інформаційною відсіччю багатовекторній агресії Кремля та своєрідним нагадуванням Заходу: від новітньої «імперії зла» вас рятує Україна та її мужні оборонці! Для Шевченківського комітету і Президента – це і є момент істини.
Додамо: зовсім не випадково в останній момент виникає дивний прецедент – на високу премію представлено усупереч Положенню, яке передбачає висунення творів культурологічними установами (а роман «Падіння хв’юрера» представила поважна Київська організація Національної спілки журналістів, ураховуючи, що Олександр Михайлюта є автором 23 книг прози і публіцистики, художнього фільму «Секретний ешелон», а його дослідження «Ясновидець» про нашого цілителя й провидця планетарного значення П.Д.Утвенка витримала 11 видань у ці скрутні часи), розрекламований твір, де війна на сході показана… очима собаки. Так і проситься висновок, про нібито влучний хід агентури ФСБ, який спрямовано на применшення і приниження живих і полеглих героїв у свідомості українців. У такий спосіб нівелюється роль і значення добробатів, учасників АТО та ОСО. Але мусимо відрізняти зерно від полови. Під час гібридної війни, у яку втягнено і літературний процес, підступний Кремль здатен на все, аби «відбілити» свого вождя та всюди просувати його одіозний вислів, що Україна як держава не відбулася.
Роман «Падіння хв’юрера» – це наступ і сила, він розвінчує особу «царя» країни-агресора та вселяє віру в нашу перемогу. Адже – Бог правду бачить! Придивіться до цього твору, і ви неодмінно побачите цю правду. І вас не гризтиме сумління, що вчинили щось не так, як велить саме життя.
Щиро – Герой України Михайло Денисенко ( Святійший Патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет);
Герой України Олександр Омельченко ( мер Києва у 1996-2006 роках, народний депутат України VI скликання );
Герой України, Народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Паламаренко;
Валентина Гончар, вдова письменника Олеся Гончара, Героя України, голови СПУ в 1959-1971 рр., академіка АН України;
доктор психологічних наук, професор, голова профільної комісії Міністерства освіти і науки, голова Всеукраїнського товариства Івана Огієнка Сергій Болтівець;
доктор філологічний наук, професор Українського університету Володимир Іваненко (м. Вашингтон, США);
нейрохірург, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Міністр охорони здоров’я України (2005 р.) Микола Поліщук;
юрист,кавалер двох медалей «За відвагу» (Афганістан), учасник АТО, лідер «Самооборони Запоріжжя» Сергій Тіунов;
доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету, Заслужений діяч науки і техніки України Федір Турченко;
доктор економічних наук, професор, Міністр охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України (1998-2000, 2002-2003 рр.) Василь Шевчук;
доктор економічних наук, професор, голова Наукового товариства імені С. Подолинського (Київський економічний університет ім. В Гетьмана) Володимир Шевчук;
доктор філологічних наук, професор Національного авіаційного університету Ганна Онкович;
доктор філологічних наук, професор Сидір Кіраль (Національна бібліотека імені В.Вернадського);
доктор юридичних наук, професор Академії МВС Олена Таран;
Народний артист України, народний депутат України IV скликання Іван Гаврилюк (м. Львів);
кінорежисер, Народний артист України Ярослав Лупій (м. Одеса);
Заслужений художник України Віталій Рожик (м. Житомир);
Заслужений працівник культури України Алла Малієнко;
письменник Сігурд Людерсен (м. Осло, Норвегія).
(Оприлюднено в газеті «Україна молода», 13 листопада 2020 р.)

Справжня людина - справжня поезія! На таких тендітних плечах весь білий світ тримається. Дяка, що Ви така у нас є! ❤️❤️❤️

Щастячко. Тепер і мені є за кого вболівати на шевченківській премії :)

Олена Герасим'юк належить до найпомітніших авторів, які заявили про себе у 2010-х. Водночас важливо, що її нова книжка базується не лише на подальшому переосмисленні модерністичного письма, а й на поєднанні метафізичних мотивів із сюжетами, помежево реалістичними, пов'язаними з нинішньою російсько-українською війною. Це вельми цінний феномен ветеранської літератури з виразною естетикою та глибокою етикою, який точно позначиться на розгортанні нашого літературного процесу. Безперечно, така книжка варта якнайпильнішої уваги й перемоги!

Вперше познайомився з віршами цієї збірки кілька місяців тому, коли ще це були поодинокі твори у Фейсбуку авторки. Подруга, яка почала читати, далі другого куплету читати не змогла через сльози, кажу: "Давай, мене не пробереш таким"... Через два куплети читав через ком у горлі вже я. Незабутньо. До мурашок.

Надзвичайно сильна поезія, що виходить далеко за межі військової чи політично-протестної тематики. Скоріше, це своєрідне психологічне дослідження нашої буремної доби і людей, які не побоялися цій добі кинути виклик. Дуже вболіваю за те, щоб саме ця книга отримала премію!

Сучасна, важлива і добра поезія, яка залишиться надовго. Бажаю успіху цій книзі.

Дякую талановитій авторці,написано честно ,тими словами,що зразу западають у душу.На таких,як Ви тримаеться цей світ.Наснаги.

Якщо "Тюремна Пісня" - це ода свободі, то нехай епіграфом буде:" У людини немає гіршого ворога,аніж влада."

Вірші від яких я плачу. Вони молитва, вони віра. Поезія, що допомагає продовжувати боротьбу. Вона про силу та водночас вона нагадує мені про людську слабкість і що я, як і всі навколо, тут не назавжди.

Відверта і смілива поезія!Сильні думки відважної молодої жінки яка, незважаючи на усі виклики долі,стала криголамом!Крутезний виклик збайдужілому та приспаному суспільству!

Дякую за книгу!

Неймовірна книга, дякую Оленка!!!

Книга про невід'ємне. Необхідна.

Вірші, що западають у душу і розбивають серце. Мабуть, найсильніші твори, що я читала за своє життя...

Проймає до глибини душі. Одразу відчувається що автор пережила ці всі події... Гідний вибір!!!

Болюча та щемлива, чесна, щира робота! Вболіваємо за Олену та щиро бажаємо успіху!

Олена Герасим‘юк неймовірна, щасливі мати її в поколінні для мови і документування душевного стану сьогодні

Не просто чудовий автор, а і активна громадська діячка. Респект.

Я взагалі не розумію поезію. Бо тупий. Але ця книга змогла зачепити рядом окремих творів. Дуже проникливо. От коли зайшло, тоді зайшло. Дякую автору, це неймовірно. Українська культура живіше усіх живих.

Неймовірно, по-справжньому до мурашок. Вірші , які варто перечитувати. Дякую , Оленко ❤️

Великий біль охоплює ,коли життя патріота стає закінченим , зневаженим;злість на наглу бездіяльність, ненажерливість верхівки ;а ми як в тумані , ця книга показує мені реальність ,цінність важливого ...Ця поезія врізається в думки відразу ;стаєш «тверезим»

Голос покоління, тої часточки,що не мовчить. Голос тих хто не в змозі сказати. Голос котрий варто почути

Оленко.
Дякую за вірші та дружбу.
Дякую за твою службу !!!
Щоб це була не остання твоя збірка і премія.
Ти того варта.

Сильна книга!

Добірка віршів посестри справляє сильне враження. Це не описати словами. Краще прочитайте самі.

Люблю, цілую, обнімаю! Ти найкраща!

Тендітна, чуйна, яскрава, відважна, незламна дівчина на псевдо Гєра про біль війни. Така «суміш» емоцій завджи справжня і ціпляє без залишку.

То є круто

Гідні люди ложуть душу на папір
І в текстах правди між рядків,шукаєш спокій,а може гнів
Але чітаєш всеж,і навіть між рядків

Ти крута,крапка

Чесна книга!

Видатна книга. Заслуговує на найвищі нагороди.

Олена, безперечно, варта цієї нагороди! Якщо не вона, то хто???

Надзвичайно тендітна й сильна водночас, лірична героїня тримає, наче Атлант, вагу небосхилу на своїх плечах. Її голос лунає крізь містику, молитву, фольклор. Часом ледь чутно,а часом так гучно, ніби сам архангел Гавриїл засурмив у останню сурму.
Збірка Олени настільки багатогранна, що не лишає байдужим нікого: кожен читач знайде для себе щось асоціативне й близьке.Їй не властиві пафос та манірність, Голос авторки — справжній і щирий, справді достойний визнання.

Видатна книга. Безперечно
заслуговує найвищої нагороди.

Видатна книга. Безумовно заслуговує на найвищі нагороди.

Дуже щира і відверта поезія. Бажаю перемоги

Неймовірно атмосферна книга, слова якої болем та любов'ю розтікаються твоїми зболеними артеріями.

По живому ріжуть слова.

Дякую, Гера!

Книга молитов для віруючих та безвірних, любов, що перемагає життя і смерть, доки триває - і навіть по тому. Текст, що стає містерією без участі читача, бо він вже досконалий.

Для мене Тюремна пісня то концентрат почуттів, приймати по віршу в день для відчуття того, що ти живий і війна не наснилась, ось вона, про мене та про інших, про всю країну і про кожного з нас. Головне не читати, коли накриває, бо накриє ще більше. Радію, що авторка пройшла ті всі випробування і лишилась живою, що дало змогу нам тепер мати чудову книжку, рятівне коло від байдужості і черствіння душі.

Одна з кращих збірок, які я взагалі читала у своєму житті. Постійно повертаюсь до неї, бо дуже рідко буває, щоб незнайома тобі людина настільки точно описала твої власні рефлексії.

Вважаю привілеєм те, що можу читати таку поезію в оригіналі і розповідати про неї усім знайомим і вдома й закордоном. Дякую авторці)

Хороша книга хороших віршів. Про свободу без патетики і пафосу із присмаком гіркоти та вірою у цю ж свободу. Читач уже проголосував за "Тюремну пісню" не просто лайками та перепостами у соцмережах, а й гривнею, адже розуміє важливість цих поезій тут і тепер. Сподіватимемося, що читацькі смаки та смаки тих, хто вирішуватиме долю Шевченківської премії, збігатимуться.

Олена неймовірно талановита, її поезія ніжна й жорстка водночас, вона промовляє крізь час і простір. Я переконана, що уривки із "Тюремної пісні" мають бути у шкільній програмі з літератури, як приклад болісної і геніальної поетичної рефлексії людини, яка бачила війну. Олена однозначно достойна Премії!

Вибух: різкий, болючий, пульсуючий.

Дуже влучно про Лорку.Так і є. Надпотужна поезія на самому вістрі!

Найчесніша, найболючіша книга про війну, людей і почуття. Успіхів авторці !

Одна з найболючіших, найчесніших і наталановитіших кижок з усіх, що тримала в руках останнім часом. Поезія - чиста як кров

Дуже хороша книга про почуття і війну і почуття на війні!Автору наснаги,здоров'я і ще більше натхнення на нові твори

Пачынаецца з эпіграфа беларускага ў арыгінале.

***

I ў днi, Калi душы падпальвае змрок,
Калi цяжарнее жахам калоссе,
Прымаюць смерць і паэт, i прарок,
Каб меней у ворага куль засталося!
(Рыгор Барадулін)

*

Ойча наш!
Божа Украіны і Беларусі!

Падымаю тапік у імя тваё,
называю псеўда тваё,
кажу: здрасуце!
Выклікаюць вас хлопчык Рыгор і дзяўчынка Гера.
Гэта дакладна той, што есі на небесі?
Баюся пераблытаць у космасе пазыўныя
і патрапіць у царства аллаха ці іўдзеяў.

Ойча наш!
Божа Украіны і Беларусі!
У нас павалены вышкі, не ведаю, ці ты праслухаў
мае папярэднія выклікі, але чорт бы з імі.

Ойча наш!
Нейкая хуйня з уваходнымі.
Падае неба і людзі ляцяць уніз,
Прымі іх да сябе, яны перакажуць змест.

Ойча наш!
Няхай будзе царства, і сіла, і воля твая,
абы не стралялі ў нас.

Дай нам часу, шпрыцоў і жгутоў,
гемастатычных бінтоў,
дэкампрэсійную голку,
павязку туды, дзе было вока,
саляру, мяшкоў для загінулых,
браню шафёрам-парамедыкам,
каб давезлі жывыя здаровыя
ўсіх жывых і здаровых.

Ойча наш!
Божа Украіны і Беларусі!
Тэляць табе хлопчык Рыгор і дзяўчынка Гера.
Мы згодныя на любую тваю волю,
адно дай нам моцы перажыць яе.
Мы згодныя на любое царства тваё,
абы не было яно царствам нашых дыктатараў,
а збольшага прарвемся,
мы ўжо страляныя.

Хай будзе як на небе, так і на зямлі,
але не так, як пад Ілавайскам,
калі кроў і зямля змяшаліся,
не дай так, як пад Вясёлаю Гарою, калі душы
не маглі выпаўзці з-пад трупаў на Суд Страшны,
калі б не Малыш, Валькірыя і іхняя рыдлёўка,
былі б спазніўшыся да цябе.
Спазніліся б Коля, Паша, і нават Віця,
які прыходзіў у час
на першыя нудныя заняткі старой школы
у сяле Галасковічы.
Таму раздай Малышу, Валькірыі і іхнім рыдлёўкам
Шчасця, міласці і здравія на векі вечныя.

Ойча наш!
Гэта хлопчык Рыгор і дзяўчынка Гера.
Калі да цябе даляціць – мы ўжо састарымся,
вайна скончыцца, пачнецца новая, мы памрэм,
але, як бачыш, не губляем надзеі.
Наш час ляціць, нібы трос за вагай:
схапіць – палова бяды,
а спыніць захочаш – далоні у кроў сатрэш.

Я заняла нашу адзіную лінію,
танюткую чорную нітачку паміж сусветам і акопам,
выклікаю Бога свайго па палёўцы.
Пакуль сепары не перабілі.
Пакуль ніхто не падслухаў.

Ойча наш!

Ойча наш!
Не дасылай нам хлеб надзённы,
бо ён псуецца без халадзільніка,
лепей дай нам цыгарэт з капсулай,
механіка з рукамі і загад з генштаба,
бо сядзім месяцамі без загаду.
Ойча наш!
Адпусці нам вэксалі нашыя!
Мы знайшлі тут карты і гулялі,
а не было чым разлічыцца,
бо дабравольцы – мышы царкоўныя,
у кантрактнікаў картка, таму
ніхто не прайграў і ніхто не выйграў.
Толькі Сашу-зэсэўшніку
на пагоны шасцёрак накідалі дзеля смеху.

А ворагам нашым не даруй –
яны забілі першымі.

Як нам дараваць, Госпадзі, як нам дараваць,
кожны снарад, кожны патрон іх, што падпісаны
нашымі імёнамі:

«это тебе укроп от людей донбасса»

Які ты нахуй Данбас з Уладзікаўказа?
Там ад часоў лагерных не бывала нашых!

Ойча наш,
Ты жа есі, якая тут пізда?
Ойча наш, дай загад і нармальных БК!
Хай жа адбудзецца воля твая на нашай зямлі.
Дай нам выдаткі на абхадныя лісты,
і ў трывожныя дні,
і ў цёмныя дні,
ад нячыстага мы й самі адратуемся.

І ад спакусы застрэліцца ўратуй
што на цывілцы, што на перадку,
бо некаторыя папёрліся сама за гэтым.

Ойча наш!
Выклікаюць цябе хлопчык Рыгор і дзяўчынка Гера.
Перадавай прывітанне Духу, Айцу і Сыну
на векі вечныя, плюс-плюс.
Канец сувязі.

Усявышні!
У нас тут падаюць вышкі.
Усявышні!
Я знаю, засталося крышку.
Пакінь мяне, калі хочаш
нагаварыцца ўжывую.

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA