Офіційний веб-сайт

Книга «Україна – це доля»

Автор(-и): Андрій Гудима / Розділ:

Книга «Україна – це доля», автор: Андрій Гудима, видавництво «Білоцерківдрук» (м.Біла Церква), рік видання: 2020.

Висунуто Національною Спілкою письменників України.

 

Книга «Україна – це доля» Андрія Гудими

 

Над епопеєю «Україна це доля» автор працював близько чотирьох десятиліть. Цим виданням започатковує рубрику «Історія України в поемах та віршованих романах». Книга вражаєграндіозністю зреалізованого задуму: у ній відображена тисячолітня історія України - від заснування Ярославом Мудрим Білої Церкви (1032 рік), яка опинилася в епіцентрі епохальних переломів у житті українського народу, до нашого сьогодення. У великоформатний том обсягом у 800 сторінок увійшло 5 поем і стільки ж віршованих романів, у ній задіяно понад 400 персонажів. її увиразнюють додатки: розлогі примітки і коментарі, карти-схеми історичних подій, алфавітний іменний покажчик і список використаних літературних джерел. Лейтмотив цього монументального видання - споконвічна боротьба українського народу за своє національне визволення, прагнення ідентичності та державності. Сюжетна канва - мереживо різноманітних подій, історико-соціальних і соціально-духовних проблем. Це галерея яскравих персонажів і національних героїв часів визвольних воєн і зрушень К.Косинського та С.Наливайка, Б.Хмельницького, І.Богуна і М.Кривоноса, І.Мазепи, М.Залізняка та І.Ґонти, У.Кармалюка й аж... до Героїв «Небесної Сотні». Епопея Л.Гудими «Україна - це доля», у якій роман «Іван Богун» свіжонаписаний (2019-2020) - цілісне й нарешті завершене видання. Тотожного в історії нашої літератури не було і немає.

Звід поем «Замкова гора» («... В літо 6540», «Дзвони над Россю», «Зашуміла тополя») - високопатріотична оповідь про возведення князем Ярославом Мудрим південних форпостів Київської Русі (Юр'єв - тепер Біла Церква), нашестя татаро-монгольської орди, селянсько-козацьке повстання під проводом К.Косинського.

«Северин Наливайко» - багатопланова розповідь про боротьбу українського народу проти феодального гноблення (1594 - 1596). Головний герой Северин Наливайко - одна з найтрагічніших постатей в історії України. Це роман про Україну, яку автор любить не менш, аніж його трагічний герой, бо без самовідданої любові не можна написати так сильно й пристрасно: «Україно! Ти сувора й ніжна. / В судний день кривавої сльоти/ Милосердя і нещадний ніж нам / На вогні незгаснім освяти...»

Образ одного з найславетніших сподвижників Богдана Хмельницького, Івана Богуна, в поезії зовсім нерозроблений. І ось «Іван Богун» роман з особливими амплітудами самовідданості, патріотизму та соціальних коливань, а сам образ національного героя постає перед нами як живий. «Ось так він і мотався збоку вбік / Шукаючи дорогу Україні...».

Роман «Сповідь Мазепи» - відчайдушний крок Андрія Гудими до повернення Україні імені славного її сина гетьмана Івана Мазепи з його спробою здобути державну незалежність Україні, які майже три століття чорнилися апологетами усяких рівней і мастей. У роздумах автора проглядається чітке перевисання тієї доби у сьогодення. Це звучить засторогою нашому волелюбному і терплячому народові, якому Небесними Силами визначено бути незалежним: «О люде, люде! Як святу жарину, / Свою достойність пал! підворуши. / Щоб мати незалежну Україну, / її, найперше, возведи в душі». Сюжетний вузол роману - насправді гордіїв вузол морально-етичної проблематики. Честь Мазепи (України) автор відстоює під недремним оком історії.

У романі «Клекотіли орли» на тлі всеукраїнського болю в усій величі й трагедійності постають гайдамацькі ватажки часів «Коліївщини» - Максим Залізняк та Іван Гонта. Світлими тонами підкреслено роль у цій боротьбі православної церкви і зокрема ігумена Мотронинського монастиря Мельхіседека Значко-Яворського. Вічні дилеми - гніт, безправ'я і воля, добро і зло, самовідданість і зрада не полишають байдужими нікого: «Допоки ти стоїш не на колінах, / Молитву маєш і свої пісні, / До тих пір буде жити Україна, / На корогвах написана чи ні...».

Про легендарного народного бунтаря й організатора боротьби селян Поділля проти кріпосництва Кармалюка написано чимало у прозі, але в поезії роман А.Гудими «Устим Кармалюк» - єдиний. У творі яскраво розкрито внутрішній світ персонажа й історичне тло, що вимагає аналізу фактів у їх діалектичному зв'язку. Автор пішов цим, невторованим, шляхом і з успіхом подолав його.

Приводом до написання поеми «Комбат» стала всесвітньовідома світлина військового фотокора Макса Альперта, якому пощастило уловити мить найбільшого напруження душевних сил молодшого політрука Олексія Єременка (факт часів Другої світової війни), що підвівся над бруствером окопа, закликаючи в атаку бійців. Пост чує голоси тієї найстрашнішої в історії людства війни - говорить пам'ять, говорять обеліски над могилами воїнів, говорять самі воїни у перекличці мужності, й земля, що прийняла тіла найдорожчих із синів, ридає над ними і просить нас: «Посадіть на могилі / Калинову віть, / Кому горе людське - /Як затемнення сонця...»

Поема «Третє пришестя» - згусток болю, що десятиліттями непокоїв і продовжує турбувати кожного українця і всю Україну; це пекучі реалії бурхливого сьогодення, які спонукали суспільство усвідомити, що Україна доля нині сущих і прийдешніх поколінь. Присвячена 200-річному ювілею Тараса Шевченка, вона включає в себе 4 частини,- «А ми нашу славну Україну...», «ІЦе не в мерла...», «Жив майдан», «АТО», у яких, незважаючи на імена і титули посадовців, автор нещадно, інколи з їдкою іронією, бичує руйнівників незалежності України. Кожна частина поеми - не яскраві світлини спротиву облуді, корупції і кривосуддю, наскрізь пронизана Шевченковим духом усеохоплююча віра у справедливість і перемогу. Зрештою, поема «Третє пришестя» - це портрет України з Шевченком на початку третього тисячоліття. Це долучає поему до тієї вибухової сили, яка спроможна примусити владу прислухатися до голосу народу і служити суверенній Україні. Так автор прилучився до святого наповнення наших буднів ІІІевченковим духом: «Така слава! Духу стілько! / Лише стойма стіймо. Стійко! / Та не на колінах».

Науковці залучають романи епопеї «Україна - це доля» до об'єктів своїх досліджень: Романенко Л.В. (Маріупольський державний гуманітарний університет) захистила дисертацію кандидата філологічних наук «Устим Кармалюк як історична постать в українській літературі та фольклорі» (2009); Біляцька В.П., доцент кафедри філології та мовної комунікації Дніпровського Н'ТУ, науково опрацювавши романи «Северин Наливайко», «Сповідь Мазепи», «Клекотіли орли» та «Устим Кармалюк», захистила докторську дисертацію «Жанровий код українського роману у віршах кінця 20-го початку 21-го століття» (2017). Вона ж виступила па Міжнародній науковій конференції «Художні феномени в історії та сучасності» (Харків - 16-17 квітня 2021) з доповіддю - «Соціально-історичний часопростір романів у віршах Андрія Гудими».

Емоційну силу епопеї «Україна - це доля» підсилює витончена образність, точна художня деталь, влучні авторські монологи, здатність його оживляти пейзажі, перевтілюватися в часі та просторі й навіть «переселятися» в душі своїх легендарних героїв. Мова пластична, багата на різноманітні засоби увиразнення мовлення; автор широко використовує народне мовне багатство приказки, повір'я, обрядові дійства, у чому звіддавна спресована магічна сила слова. Загальна тональність творів світла й оптимістична, авторська позиція чітка, активна і, головне, невдавана. Віршовані романи Андрія Гудими написані в народно-поетичному стилі, а ритмомелодикою нагадують народну пісню з різноманітністю художньо-поетичних засобів, образів-символів та залученням у тексти зразків фольклорної лірики.

Особливістю епопеї являється те, що письменник репрезентує конкретні події і факти у філософських вимірах, апелюючи до сучасника берегти дух борців за національне визволення - «Як Вкраїну стереже ревучий». Реальні свідчення та артефакти при розкритті історичного тла змальовані в сюжетах по-новому, являються невід'ємним естетичним, суспільним концептом і генологічною ознакою творів. Змодельовані історичні події та життя відомих персонажів подані у нових версіях. Реконструюючи історію України в художніх образах, автор посилається на історичні факти й офіційні свідчення з точними датами, а де такі відсутні, акцептує увагу на вчинках персонажів, що зафіксовані в літописах, офіційних документах, народних піснях і думах.

Таким чином, епопея Андрія Гудими «Україна - це доля» формує у свідомості сучасників нове ідеологічно незаангажоване художньо-історичне сприйняття зображених подій і літературних портретів героїв, прототипами яких є реальні історичні особи. Патріотичне наповнення епопеї «Україна - не доля», бережливе ставлення до нашої історичної пам'яті високодуховні та глибинні. Структура творів, елементи змістової та внутрішньої організації сягають високого літературно-художнього рівня. Вони, утверджуючи честь і гідність українського народу, усталюють його самобутність і національну свідомість, збагачуючи історичну пам'ять, працюють на утвердження України у своїй незалежності, Європейському виборі та спрямовані та державотворення і демократизацію українського суспільства.

 

З подання Секретаріату Національної Спілка письменників України

Строфою осмислене тисячоліття

 

Ми живемо в надзвичайно відповідальний час, коли на повен зріст перед суспільством постає, мов гамлетівське: якою буде Україна завтра? У майбутньому? І чи взагалі буде? Поки що можемо впевнено відповісти одне: усе залежить від того, як виховаємо нашу зміну - молоде покоління. Тобто всі погляди, так чи інакше, спрямовані на нас - освітян, вихователів, інженерів людських душ. При цьому особлива роль була й залишається за літературою, адже відомо: книга - німий учитель.

Отож ітиметься про книгу знаного в Україні поета, прозаїка і публіциста Андрія Гудими з прикметною назвою «Україна - це доля», яка вийшла у світ восени минулого року. Мало сказати «книга», за жанром - це епопея, а за своєю суттю - історія України в поемах і віршованих романах, що охоплює тисячолітній часовий простір від Ярослава Мудрого до нашого неспокійного сьогодення (Євромайдан-2014, АТО).

Чи знала, чи мала історія української літератури аналогічне видання? Авторитетні письменники і знані літературознавці відповідають однозначно: ні. Зважаючи на реалії сьогодення, можемо з упевненістю додати: а як і матиме, то не скоро. Дивовижна, просто гігантська праця, у якій у хронологічній послідовності думкою, словом і душею охоплено найвідповідальніші етапи боротьби українського народу за волю і незалежність - за свою (і нашу!) долю.

Перед нами в усій своїй величі й не меншій трагедійності постають літературні персонажі - Ярослав Мудрий, Криштоф Косинський, Северин Наливайко, Іван Богун, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Максим Залізняк та Іван Гонта, Устим Карма- люк. І нарешті - безсмертні ян­голи Небесної Сотні, які вже там, на небесах, стоять на чатах Честі й Гідності України.

На восьмистах сторінках тексту, їй-богу, розкошує душа читача, побивається над горем і проймається величною гордістю за Україну. А ще в додатках - примітки з розлогими коментарями, іменний алфавітний покажчик (понад 400 персоналій) і ще карти-схеми окремих етапів боротьби українського народу за свою волю і незалежність. Ну, просто знахідка для нас, освітян. Дизайн епопеї не просто прекрасний - величавий.

Сказати про літературно-художню цінність цього видання одним абзацом не можна, тим більше окреслити її значимість для майбутніх поколінь. Її складе час, наша доля і майбутнє України. А ми можемо порадіти: твори Андрія Гудими вже сподобилися уваги науковців - за ними захищено три кандидатські дисертації та одна докторська (Біляцька В.П., кафедра філології та мовної комунікації НТУ «Дніпровська політехніка»).

Зупинимося лише на тому, що видиме нашому зору та підвладне розуму: літературні персонажі - головні й другорядні, позитивні й негативні, - виписані об'ємно і тактовно, мова їхня гранично персоніфікована. А взагалі кажучи, мова образна, багата незатерти- ми фразеологізмами, приказками та повір'ями тогочасся. Справляється таке враження, що автор тільки-но виборсався з-під історичних і геологічних нашарувань тих часів і висипав у чашу наших сподівань і терпіння все хороше й добротно-вічне, що припасли для нас героїчні прародичі.

Немає сумніву: епопея Андрія Гудими «Україна - це доля» як літературно-художнє видання зацікавить учнів і студентів, учителів і науковців, істориків і літера­турознавців. Цей мистецький доробок, без усякого сумніву, сприятиме утвердженню високих патріотичних ідеа­лів, збагачуватиме історичну пам'ять народу, не дава­тиме дрімати національній свідомості й самобутності. І - без усякого перебільшення - цей високодуховний витвір нашого земляка, почесного громадянина Білої Церкви, спрямований на державотворчі процеси і демократизацію українського суспільства.

Хотілося б якнайшвидше почути фахову думку про це видання наших провідних наукових установ - Інституту Національної Пам'яті, Інституту української мови НАН України, Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, Музею Гетьманства та інших.

Варто додати: епопея «Україна - це доля» стала продовженням благодійного просвітянського проекту, започаткованого автором на Київщині виданням «Творів у семи томах» (2015-2017). Книги безоплатно переда­ються в заклади освіти та бібліотеки.

А тепер... постає навіть не пропозиція, не про­хання, а вимога часу: епопея Андрія Гудими вартує того, щоби перевидати її благопристойним накладом і державним коштом.

Ми досить-таки спізнилися з будівництвом Духовного Храму суверенної незалежної України. Творімо його спільними зусиллями, возводьмо новітню Україну сьогодні, бо час не чекає...

 

Юрій ПЕТРИК,

начальник управління освіти і науки Білоцерківської міської ради, заслужений працівник освіти України

Газета «Громадська думка»

 

Україна – це доля

 

Цієї статті могло б і не бути, якби не цікаві рефлексії Володимира Палажчен ка «Над усе — присутність духу» («Літературна Україна», ч.б, 27 березня 2021 р.), у якій однозначно заявлено: «Леонід Горлач утвердився в нашій літературі і як видатний майстер великих епічних творів. Він автор шести історичних романів у віршах. Більше нього не написав ніхто».

Погоджуємося, але... з досить вагомою поправкою. Є такий автор, який видав у світ стільки ж віршованих романів, як Леонід Никифорович. І навіть більше. І це — поет, прозаїк і публіцист Андрій Гудима. Він, як і Леонід Горлач, також «видав понад п'ятдесят назв своїх творів». І його творчий доробок «вражає як кількісно, так і високою планкою художності!» Пригадаймо хоча б Гудимову «голодоморну» трилогію «Тече до Бога моя сльоза», що стала книгою року 2007 у номінації «Минувшина» і якою знех­тував тодішній Шевченківський комітет — навіть не вніс у список номінантів на премію. І яка, зрештою, удостоїлася премії імені Олеся Гончара та відзнаки Президента України — ордена «За заслуги» III ступеня.

Отож працює автор. Обидва працюють...

І тут — ну просто містика! — в обох авторів «найсвіжіше видання»: Л.Горлач — «Скрижалі» (2015), А. Гудима — епопея «Україна — це доля» (2020). А далі — більше! Доцент кафедри філології та мовної комунікації НТУ «Дніпровська політехніка» В.П.Біляцька, взявши в об'єкти досліджень їхні віршовані романи, написала низку наукових праць і захистила докторську дисертацію «Жанровий код українського роману у віршах кінця XX — початку XXI століття» (2017). Нині вона — докторка філологічних наук, професорка.

І висвітлився досить цікавий факт: нині українська література має у своєму активі понад 20 віршованих романів різних авто­рів, з яких 13 належать нашим авторам: у Горлача — шість, у Гудими — сім. П'ять історичних романів Андрій Гудима помістив у епопеї, а два — ліричний роман «Приречені на любов» (2017) і лірично-музичний «Браї лівська рапсодія» (2019) — «не лягли на історичну канву своєю тематичністю».

А тепер про феномен — так-так, без усяких перебільшень — поета Андрія Гудими. Його епопея «Україна — це доля» не лише дивує, а й захоплює — досі історія української літератури аналогів не знала. Це, по суті своїй, та й сам автор так зазначає — «Історія України у поемах і віршованих романах». А коли дізнаємося, що він умом і серцем зумів охопити 1000-ліття соціально­го і духовного часопростору нашого, просто диву даємося. На цьому й наголошує в статті

«Імпресії та медитації» відомий поет, критик і публіцист Шевченківський лауреат Володимир Базилевський «Маємо — нечувана досі у нас річ — епопею} віршах. Книга „Україна — це доля" з тих фундаментальних праць, осмислення якої попереду. (...) Виразність і динаміка батальних сцен, призабуті й незнані побутові реалії майстерні діалоги, психологічний клімат мов на винахідливість — то все з начинні книги «Україна — це доля» («Українська літературна газета», ч. 1,15 січня 2021 року).

До видання ввійшли п'ять поем і стільки ж історичних віршованих романів. Лиш вкажемо на твори в послідовності розташованого матеріалу, назвемо славетних синів України, і читачі збагнуть значущість і небу денність такого творчого подвигу.

Звід поем «Замкова гора» («...В літе 6540», «Дзвони над Россю», «Зашуміла тополя») — це про возведення Великим київським князем Ярославом Мудрим південних форпостів Київської Русі (Юрїв — нин Біла Церква), нашестя татаро-монгольської орди, селянсько-козацьке повстання Криштофа Косинського і білоцерківських містян під проводом Пашківського. Віршовані романи говорять самі за себе: «Северин Наливайко», «Іван Богун», «Сповідь Мазепи» «Клекотіли орли» (Коліївщина), «Устим Кармалюк». І нарешті поеми — «Комбат» (подвиг політрука Олексія Єременка — епізод із часів Другої світової війни) і «Третє пришестя» «... де Автор, пропустивши через душу страждання, сумніви і надії великого Кобзаря, виходить на розмову...» і вже обидва „на стрімкому гребені Революції Гідності" переймаються болями і стражданнями України!» А за сим цей самий автор не стримує своїх емоцій: «Читайте шановні, бо твори нашого земляка, Андрії Гудими, їй-богу, того варті. Воістину, ми ні знаємо, хто з нами живе!» (В.Іванців).

І його читають. Вивчають і досліджують І саме тут навіч проявилася цікава тенденція: центральна преса і маститі літературознавці не пестують А.Гудиму своєю увагою зате так звана «периферія» не випускає з поля зору. Відомі лінгвістичні дослідженні Н.Мочалової (Миколаївський НУ суднобудування імені адм. С.Макарова); Н.Тимощук (Вінницький Національний аграрний університет) захистила кандидатську дисертацію «Антитоталітарний дискурс українсько прози XX століття: проблематика голодомору та особливості її реалізації» (один з об'єктів вивчення — роман А.Гудими «Кара без вини»); Л.Романенко (Маріупольський державний гуманітарний університет) — кандидатська дисертація «Устим Кармалюк як історична постать в українській літератур та фольклорі» (один з об'єктів вивчення — роман А.Гудими у віршах «Устим Карма люк»).

Уже відома нам професорка Валентина Біляцька в монографії «Український роман у віршах постколоніальної доби» (2017) вділяє віршованій романістиці А.Гудими не один десяток сторінок і виокремлює кілька аспектів, що визначають своєрідність моделювання автором зображуваних історичних подій: «По-перше, сюжети „Устима Кармалю ка", „Северина Наливайка", „Клекотіли орли", „Сповідь Мазепи" побудовано не на окремому історичному факті, а на видатніших подіях тогочасся, пов'язаних із головними героями та буттям українського народу. По- друге, до частин романів автор добирає епіграфи з документальних джерел, які інтерпретуються в тексті крізь призму життя і Ш діянь Івана Мазепи, Устима Кармалюка, Северина Наливайка. По-третє, фабульно-просторову основу творів розширюють другорядні персонажі в оточенні головних героїв, які мають реальних прототипів... (...) По-четверте, уведення в текст зразків фольклорної лірики, назва частин романів рядками народних пісень дає узагальнену народну оцінку і можливість зрозуміти, якими бачили українці народного героя-захисника».

В алфавітному іменному покажчику, що в додатках книги, — 419 імен, і це не просто літературні персонажі, а людські характери, і не просто виписані, а так — начебто живі-живісінькі визирають зі старовинних верцадл. І до всіх, як зізнається сам автор, «...навіть до негативних персонажів потрібно було серця й іще раз душі та серця». Завдяки ретроспекціям й авторським відступам ми ніби самі під магічною дією чарівливого таланту зазираємо у ті дзеркала і бачимо власні відображення — відчайдушні й байдужливі, добрі та злі, безкорисливі й заздрісні. Одне слово, бачимо себе в Україні й Україну — в собі.

І знову — диво-дивенне! — автор відкри­ває читачеві очі й лишає його сам-на-сам із незаперечним фактом: ті клопоти, які нещадно колотили душу Пророка нації — «Коли, (Ми діждемося Вашингтона) З новим і праведним законом?» — лишаються болісним і для нас. Це вже не насторожує, а мобілізує, й автор переходить на відкритий текст: «Навіть потрясіння останніх десятиліть — „Революція на асфальті", „Помаранчева революція" та „Революція Гідності" — не змогли подолати недугу, не справилися з найвідповідальнішим своїм завданням — не спородили лідера нації, а натомість Україна „вогнедишно заговорила сама із собою".

Розлогі примітки й коментарі (в «Додатках») не лише пояснюють, розшифровують певні події та пасажі в текстах, а й несуть багатющу додаткову історичну, етнічну та суспільну інформацію. Схематичні карти (а таких сім) тогочасних визвольних змагань українського народу збуджують образну і словесно-логічну пам'ять, з короткочасної переінакшують її на довгочасну. А з нею, пам'яттю, не лише утверджуються знання, а й усталюється душа в любові до України.

Саме такі чесноти епопеї — грандіозність утіленого задуму, історична глибина, змістовно-географічна широчінь, неабияка поетична майстерність автора, а головне — високий патріотизм і невичерпна любов до Вітчизни — висувають видання на правий фланг духовних розбудовників суверенної й демократичної України.

Нині навчально-освітні заклади й насамперед школи, ліцеї, гімназії, колегіуми криком кричать: бракує сучасної високопатріотичної літератури, де б зійшлися у двоборстві життя й смерть, запанували б патріотизм і самовіддана любов до України!..

Ще у 1996 році Шевченківський лауреат Віктор Міняйло, який не лише чіпко спостерігав за творчим ростом свого молодшого колеги, а й запрошував до своєї майстерні, писав про «свіжий» роман Андрія Гудими «Северин Наливайко»: «Роман цей про Україну, яку автор любить не менш, ніж його трагічний герой, бо без самовідданої любові не можна напи­сати так сильно і пристрасно:

Україно! Ти сувора й ніжна.

В судний час кривавої сльоти

Милосердя і нещадний ніж нам

На вогні незгаснім освяти...

Такі рядки підказував поетові Бог...»'

Ці слова можна екстраполювати на всю суть і дух епопеї, і ми з абсолютною відповідальністю заявляємо: «Шановні освітяни! Є така книга, у якій „запанували патріотизм і самовіддана любов до України". Вона стане помічною Вам і душепожитною на повсякчас». Нашу думку підтримує на шпальтах газети «Освіта України» (ч. 7, 22 лютого 2021 року) і заслужений працівник освіти України Юрій Петрик: «Немає сумніву: епопея Андрія Гудими „Україна — це доля" як літературно-художнє видання зацікавить учнів і студентів, учителів і науковців, істориків та літературознавців. Цей мистецький доробок сприятиме утвердженню високих патріотичних ідеалів, збагачуватиме історичну пам'ять народу, не даватиме дрімати національній свідомості...»

Уже в післяслові «На вівтар історичної пам'яті» автор не констатує, бо це робити найлегше, а переймаються суверенними негараздами, даруйте за тавтологію, не зовсім суверенної України: «Ми опинилися не в епосі національного підйому, а в зоні обвального падіння духовності». Якраз такий стан яскраво висвітлюється в останньому творі епопеї — поемі «Третє пришестя», у якій не з живим жалем, бо це принижувало б, а з шевченківським гнівом закликає і запитує водночас:

Стріпнись, народе! Духу набери

В бентежні груди. І прийди до тями.

Кому передовірив прапори,

Якими так розгойдував Майдани?..

Це сакраментальне запитання автор не лишає відкритим, не відпускає на поталу часу, а вкладає свою відповідь у вуста гетьмана Мазепи:

О люде, люде! Як святу жарину,

Свою достойність — пал! — підворуши.

Щоб мати незалежну Україну,

Її, найперше, возведи в душі...

Саме під таким гаслом — «возвести в душах незалежну Україну» — працює письменник, почесний громадянин Білої Церкви, ушанований найвищою відзнакою ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка — медаллю «Будівничий України» Андрій Дмитрович Гудима. Читаймо його і думаймо... І бережімо час... І відважуймося хоч коли-не-коли зазирати у власну душу. Аж тоді наша доля полюбить нас.

 

Лариса ПОЧАПСЬКА,

менеджер Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні

Газета «Літературна Україна» від 8 травня 2021 р.

 

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA