Офіційний веб-сайт

Книга «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ-ХХІ ст..»

Автор(-и): Аліса Ложкіна / Розділ:

Книга «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ-ХХІ ст..», автор: Аліса Ложкіна, видавництво: «ART HUSS», рік видання: 2019.

Висунуто Державним підприємством «Національний центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

 

Книга «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ-ХХІ ст..» Аліси Ложкіної

 

Вихід книги провідної української мистецтвознавиці та кураторки Аліси Ложкіної «Перманентна революція. Мистецтво України XX - початку XXI ст.» - унікальна подія для вітчизняної культури. Це ґрунтовний екскурс в історію вітчизняних образотворчих практик від авангарду до наших днів з акцентом на феномени часів незалежності. Книга є першою спробою зібрати під однією обкладинкою оповідь про найголовніші явища українського мистецтва останніх ста років, ознайомити широкий читацький загал з історією новітнього українського мистецтва, зв'язати в цілісний наратив різні групи і регіональні школи.

Книгу було видано за підтримки Українського культурного фонду і опубліковано у листопаді 2019 року у київському видавництві ART HUSS. Презентація книги у Києві відбулася в Українському Домі. У лютому 2020 року французький переклад книги було надруковано у паризькому видавництві Nouvelles Editions Place. Презентація видання відбулася у одному з найпрестижніших світових музеїв - Центрі Жоржа Помпіду. Згодом книгу було перекладено англійською. У листопаді 2020 року англомовну версію книги було надруковано у київському видавництві ART HUSS і безкоштовно розповсюджено у провідні світові бібліотеки, музеї та галереї.

У книзі розкриваються такі феномени українського мистецтва як: авангард, соцреалізм, західноукраїнська традиція модернізму, харківська школа фотографії, київський неоавангардний гурток, одеський концептуалізм, Нова хвиля, сквот «Паризька комуна», Живописний заповідник, Закарпатський Поп-транс, політичні перформанси 1990-х, гостросоціальна фотографія і медійні проекти 1990-х, галерейні та видавничі ініціативи часів міленіуму, творчість групи Р.Е.П., творчість групи 808ка, постмедійний живопис нульових, Херсонський «Тотем», протесний перформанс, народження і розвиток стрітарту в Україні, сучасні фотографічні практики, розвиток інституцій та інституційної критики, передчуття соціальних турбулентностей у творчості митців початку 2010-х, мистецтво на барикадах Майдану, посттравматичні мистецькі висловлювання, нове жіноче мистецтво 2010-х, виклики сучасності та ін.

Сьогодні існує великий брак інформації про історію сучасних мистецьких практик в Україні. Має місце дивовижний парадокс - на тлі стрімкого розвитку вітчизняного художнього середовища досить рідкісними залишаються узагальнюючі тексти на тему історії комплексу феноменів, описуваних як «сучасне мистецтво». Причиною тому є, в першу чергу, системна інституційна криза, в якій опинилася вітчизняна культурна індустрія після розпаду СРСР і яку навіть сьогодні, через понад 27 років після здобуття Україною незалежності, по суті, так і не подолано. Наше мистецтво виявилося у катастрофічному становищі, коли одним з найбільших ризиків стає безпам'ятство. Унікальність книги Аліси Ложкіної -у спробі систематизувати десятки різноманітних «історій» та скласти з них цільну і цікаву оповідь не лише про українське мистецтво XX - XXI століть, а й про суспільство, трансформації у якому породжували одна за одною потужні хвилі мисткинь і митців. Книга стала відкриттям для широкого загалу в Україні, а також створила унікальний прецедент на міжнародному рівні.

Головна мета книги - промоція сучасної української культури в Україні та світі, створення позитивного іміджу України, її мистецького доробку. Ще однією ціллю є акцентування на тому, що сучасна Україна - це не лише зона перманентних конфліктів і соціальних турбулентностей, як це часто відображають міжнародні медіа, а країна з потужною культурою і мистецькою традицією. Українське мистецтво, на жаль, до недавнього часу залишалося недооціненим не лише у світі в цілому, а й у масштабах Європейського континенту, у географічному центрі якого знаходиться наша країна. Українська мистецька традиція стоїть на одному рівні з провідними школами і феноменами європейського мистецтва, і наразі приходить час прийняти і осмислити цей факт.

Своєю книгою Аліса Ложкіна посприяла досягненню якнайширшої інформованості аудиторій України, Франції та англомовних читачів з усього світу про видатні явища сучасного вітчизняного мистецтва. Видання покликане підвищити рівень залученості українських митців, мистецтвознавців і кураторів у міжнародний культурний процес, а також започаткувати широку фахову дискусію про основні явища сучасного українського мистецтва та їхній зв'язок із політичними та соціальними трансформаціями у країні.

Видання та розповсюдження книги Аліси Ложкіної серед провідних світових кураторів, бібліотек, музеїв та арт-центрів стало поштовхом до поглиблення міжнародного діалогу про українське мистецтво. Завдяки йому було ініційовано низку нових проектів, а українськими митцями зацікавилися нові інституції та аудиторії. Книга може надихнути іноземних дослідників на вивчення окремих феноменів українського мистецтва та включення його в більш широкий контекст розвитку європейського та світового мистецтва XX - початку XXI ст. Приклад стратегії видання книги, яка не обмежилася україномовною версією, а одразу ж була видана у Франції, а згодом -розповсюджена серед фахівців та зацікавлених аудиторій у англомовній версії, надихне інших авторів відкриватися світовим процесам і намагатися приділяти більше уваги публікаціям мовами міжнародного спілкування.

 

З подання Державного підприємства «Національний центр ділового

та культурногоспівробітництва «Український дім»

 

Рекомендаційний лист

Видання Аліси Ложкіної, яке здійснено в рамках грантового проекту міжнародної співпраці Українського культурного фонду в тристоронньому партнерстві між ініціатором та координатором проекту Zenko Foundation, а також видавництва Art Huss (Київ, Україна) і Nouvelle Editions Place (Париж, Франція), давно було на часі: затребувано, як українським суспільством, так європейською та світовою спільнотою, для яких мистецтво України XX століття, а особливо - доби Незалежності, залишається, треба визнати, майже незвіданою «терра інкогніта». Своєю французькою версією цієї книги, яка вийшла в лютому 2020 р. у паризькому видавництві Nouvelles Editions Place, А.Ложкіна - член Міжнародної асоціації арт- критиків АІСА (ЮНЕСКО), кураторка масштабних вітчизняних та міжнародних арт-проектів («Кодекс Межигір’я» (НХМУ, Київ, 2014), «Катерина Білокур. Хочу бути художником!» («Мистецький арсенал», Київ, 2015), «Довгий шлях до свободи. Українське мистецтво між революцією і гібридною війною» (м. Чикаго, США, 2014-2015), «Я - крапля в океані. Мистецтво української революції» (Відень, 2014), виставка BetweenFireandFirе. Uкгаіnіаn Агt Now. Semperdepot(Відень, 2019), фаховий культуролог і мистецтвознавець (закінчила Національний університет «Києво- Могилянська академія» у 2008), головний редактор журналу «Аrt Ukraine» (2010- 2016), заступник генерального директора «Мистецького арсеналу» (2013-2016), нині аспірантка Центрально-Європейського університету в Будапешті - по суті першою «прорубала вікно в Європу», відкривши європейцям всесвіт українськогомистецтва в його еволюційно-революційному поступі останніх 120 років. Вийшла з друку і англійська версія монографії цієї авторки у видавництві АrtНuss в кінці 2020 р., яка ще більш розширила «географію» українського мистецтва в англомовному світі.

Треба віддати належне цій титанічній праці Аліси Ложкіної: в українському мистецтвознавстві, по-суті, вийшла друком перша фундаментальна історія мистецтва України ХХ-ХХІ ст. у стислому варіанті, чи перший «експрес-курс» історії українського мистецтва ХХ-ХХІ ст. на тлі «монументальної мозаїки» ключових історичних подій і політичних катаклізмів, де під «одним дахом» А.Ложкіною об’єднані феномени, які зазвичай відтворюються вітчизняними науковцями роздільно: дореволюційне мистецтво України-Малоросії у векторі, відповідному західно-європейському; драматичне і суперечливе за своєю природою радянське мистецтво тоталітарних сталінських, відлигових хрущовських, застійних брежнєвських часів доби раннього і пізнього соцреалізму; і, нарешті, новітнє мистецтво доби глобалізації з ретельним аналізом усіх його болісних трансформацій і протиріч.

В монографії синкретично поєднуються історія, мистецтво, культура, де мистецьке обличчя України напряму співвідноситься і нерозривно пов’язане з її соціально-політичними колізіями різних десятиліть. Авторка пише блискучі «історичні портрети» кожної доби, живописно змальовує їх культурні ландшафти, здійснює яскраві екскурси в царини архітектури, літератури, поезії, графопоезїї, поезомалярства, кіноавангарду, театрального мистецтва тощо. Імпонує рафінована мова А.Ложкіної - емоційно-образна, без сухого лженаукового зауму: у літературному викладі є необхідний баланс фахового наукового оціночного рівню і авторських інтонацій в індивідуальній манері висловлювання.

А.Ложкіна знаходить влучні змістовні переходи, звертаючись до діяльності вкрай різних мистецьких об’єднань, майстерно перекидає «містки» між творчістю того чи іншого митця, особливо в підрозділах, що стосуються мистецтва кінця ХХ - поч.XXI ст. Заслуговує уваги розділ «Нова хвиля на руїнах утопії. Кінець 1980-2004», де А.Ложкіна описує нові для українського мистецтва явища, які виникають наприкінці 1980-поч. 1990-х: синтез елементів перформансу і гепенінгу, постмодерністська іронія, бурлеск, гострополітична сатира. Переконливим сприймається її усебічний розгляд - буквально «розчленування» на складові з визначенням усіх властивостей доволі специфічного українського живописного трансавангарду 1990-х у творчості вітальної молодіжної «Нової хвилі». Глибоко розкривається роль і місце кола художників «Живописного заповіднику», в центрі уваги якого була абстракція.

В текстаі розділу «Покоління «Оранж». 2004-2013», де вона осмислює феномени сучасного мистецтва України з цікавими паралелями із західно-європейським і світовим мистецтвом, А.Ложкіна виступає справжнім «літописцем» сучасного мистецтва доби Незалежності України,зупиняючись на найпомітніших арт- проектах; діяльності знакових галерей - від квартирних до офіційних, що існують до сьогодні, і тих, що давно зникли; на особливостях численних культових молодіжних творчих угрупувань в Києві, Харкові, Одесі. Дослідниця «документує» відповідні найрадикальніші прояви в таких новітніх художніх практиках як відео-арт, цифрова фотографія, театралізований перформанс, інсталяція. «Як анатом» препарує внутрішній устрій усіх актуальних практик, хоча і запозичених з Заходу, але значно трансформованих після адаптації на території українського мистецтва. В останньому розділі книги «Між війною і рейвом. Майдан 2013 року і пізніші часи» А.Ложкіна з точністю снайпера продовжує влучати в гострі характеристики часу, мистецтва, країни.

Таке видання, не має сумнівів, вкрай необхідне не тільки зарубіжному - освіченому і захопленому мистецтвом читачу, а, перш за все, вітчизняним науковцям, викладачам та студентам художніх вишів, багаточисленним шанувальникам мистецтва України.

Вважаю, що подана на розгляд Шевченківського комітету книга «Перманентна революція. Мистецтво України XX - початку XXI століття» авторства Аліси Ложкіної заслуговує найвищої нагороди - Національної премії України імені Тараса Шевченка в номінації «Літературознавство і мистецтвознавство».

 

Зоя Чегусова

кандидат мистецтвознавства,

заслужений діяч мистецтв України,

лауреат Національної премії України

імені Тараса Шевченка

 

https://chytomo.com/book/permanentna-revoliutsiia/

https://officiel-online.com/heroes/book-of-alisa-lozhkina-permanent-revolution-contemporary-art-of-ukraine/

Коментарі

Дуже здивувалась, коли побачила серед висунутих та підтриманих творів книжку А. Ложкіної. Свої знання про історію художнього життя в Україні пані Ложкіна розпочинає з себе. А тому пише у своїй книзі отакі неоковирні печі: « від середини- другої половини 2000-х Національний музей України поступово відчиняє свої двері для сучасного мистецтва». Однак це зовсім не так. Вже у 1992 році в НХМУ проходила виставка художників « нової хвилі» « Початок», а у 1996-му- в велика експозиція «Vision Art» , де експонувалися твори багатьох сучасних митців… Авторка про це не знає чи навмисно « припасовує» події у потрібному їй дусі?

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО ЧИ ЕРОТИЧНІ БАЙКИ?

Збентежило висунення книжки Аліси Ложкіної.« Перманентна революція. Мистецтво України ХХ-ХХІ» на Шевченківську премію.
Версія А.Ложкіної цілком укладається у поширену сьогодні шоу-модель культури, де до неперевірених фактів ( як, зокрема інформація про світлові музичні перформанси, які ніби-то проводив у 1960-ті роки в Одесі художник Олег Соколов, насправді цього не було) додаються пікантні подробиці особистого життя. Дійсно, як зрозуміти кроки мистецтва в Україні без « душевних драм» та любовних історії? Адже читачі навряд чи зможуть розібратися у новітніх художніх явищах, не знаючи про бурхливий роман директорки, а точніше, як пише Ложкіна, « цариці» Центру сучасного мистецтва ДЖ. Сороса в Києві Марти Кузьми з художником Іллєю Чічканом , або любовні драми « темпераментної і експресивної « дружини художника Олександра Гнилицького Наталі Філоненко, котра стала кураторкою сучасного мистецтва, але перед тим – змінила Гнилицького на іншого митця Максима Мамсикова… ( с. 304).
Чи не помилилася авторка цього бізнес-проекту адресою?

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО ЧИ ЕРОТИЧНІ БАЙКИ?

Збентежило висунення книжки Аліси Ложкіної.« Перманентна революція. Мистецтво України ХХ-ХХІ» на Шевченківську премію.
Версія А.Ложкіної цілком укладається у поширену сьогодні шоу-модель культури, де до неперевірених фактів ( як, зокрема інформація про світлові музичні перформанси, які ніби-то проводив у 1960-ті роки в Одесі художник Олег Соколов, насправді цього не було) додаються пікантні подробиці особистого життя. Дійсно, як зрозуміти кроки мистецтва в Україні без « душевних драм» та любовних історії? Адже читачі навряд чи зможуть розібратися у новітніх художніх явищах, не знаючи про бурхливий роман директорки, а точніше, як пише Ложкіна, « цариці» Центру сучасного мистецтва ДЖ. Сороса в Києві Марти Кузьми з художником Іллєю Чічканом , або любовні драми « темпераментної і експресивної « дружини художника Олександра Гнилицького Наталі Філоненко, котра стала кураторкою сучасного мистецтва, але перед тим – змінила Гнилицького на іншого митця Максима Мамсикова… ( с. 304).
Чи не помилилася авторка цього бізнес-проекту адресою?

Цікаву інтерпретацію творчості та особистості Михайла Бойчука пропонує Аліса Ложкіна у своїй книзі « Перманентна революція. Мистецтво України ХХ-ХХ1 століття.-К., 2019». Невелика цитата: « Бойчук- тоталітарний лідер, у певному сенсі « Сократ» українського мистецтва. Він не був плідним художником, чимало його творів згодом було знищено, а більшість уцілілих не вражають суто художніми якостями. Натомість Бойчук, як ніхто інший, умів продукувати ідеї, єднати довколо себе однодумців і прокладати вектор їхньої творчості. Ще в Парижі навколо Бойчука зібрався українсько-польський гурток, де не бракувало душевних драм. Кохана Бойчука, польська аристократка Софія Сегно, під тиском брата мусила покинути Бойчука і вийти заміж, а нареченою митця стала інша художниця, Софія Налепинська» (с. 101». Далі можна дізнатися про те, що « З утвердженням радянської влади Михайло Бойчук зважується на суперечливу авантюру. Він робить спробу адаптувати мову церковного мистецтва під потреби машини монументальної комуністичної пропаганди, яка лише зароджується» ( 103). Проте на подібну « авантюру», як пише авторка, вдавалися тоді багато митців, варто передивитися хоча б плакати того часу, іконописні образи та стилістика були зрозумілими народу і через них революційне мистецтво , дійсно, пропагувало свої ідеї.
Применьшення ролі М.Бойчука у створеній ним художній школі та певному напрямку українського мистецтва звучить й у тезі авторки про виразну творчу індивідуальність його учнів, яка ніби то « породжує сумнів доречності парасолькового терміна « бойчукізм», який применшує роль художніх індивідуальностей і дещо віддає культом особи» ( 102-103). Проте саме М.Бойчуку завдячують його учні- В.Седляр, О.Павленко, І.Паладка А.Іванова, О.Бізюков, С.Налепинська-Бойчук спрямуванням свого мистецтва, майстерністю, діапазоном творчого мислення.

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA