Офіційний веб-сайт

Книга «Ласощі для Медора»

Автор(-и): Андрій Бондар / Розділ:

Книга«Ласощі для Медора», автор: Андрій Бондар, «Видавництво Старого лева» (м.Львів), рік видання: 2021.

Висунуто Львівською міською громадською організацією «Мистецька рада «Діалог».

 

Книга«Ласощі для Медора» Андрія Бондаря

 

Книга Андрія Бондаря «Ласощі для Медора» - це певний публіцистичний підсумок доробку автора за 2017-2021 рр. Писані для онлайн-видання есеї (разом у книзі їх є 56) часом на позір стосуються тем злободенних (чи повсякденних), але, як влучно було сказано під час презентації книги на Книжковому Арсеналі Вахтангом Кебуладзе, це той випадок, коли «письменник стає філософом». Есеїстика Андрія Бондаря стає тут також критикою - сучасности, сучасників, самого себе. Коротка прозова форма, і зокрема, інтелектуальна есеїстика - давно «обжитий» жанр для Андрія Бондаря, що знаний в українському літпросторі і як перекладач, і як поет. Його соціальна ангажованість і активність у коментуванні актуальних подій в Україні та навколо неї, зацікавленість у глобальному дискурсі призводять до того, що навіть міркуючи про, здавалося би, «дрібниці», Бондар виводить тему на широкий суспільний окрес. Цей впізнаваний для читачів стиль - суміш доброї, розумної іронії з щирим обуренням несправедливостями людського буття - зібрав за роки немалу читацьку аудиторію навколо Андрія Бондаря.

За авторською традицією, у есеїсти ці Бондаря немає поважного наратора. який з висоти розтлумачує читачеві життєві істини, а навпаки - завдяки відвертості і чесності своїх текстів, письменник створює враження дружньої розмови один-на-один, і передусім спонукає читача долучитися до роздумів на ту чи іншу тему. Досвіди цієї книги - унікальні, але й універсальні водночас, бо передусім стосуються автора; втім, він максимально підкреслює свою людськість і присутність у середовищі водночас як учасник і спостерігач. Відчуття зануреності в «тут і зараз», і разом з тим відстороненості, яка дозволяє зберегти дистанцію (а отже, зі сторони оцінити те чи інше явище) - це саме той важливий якір, який «чіпляє» сучасних, часто розтривожених нашою непевною реальністю читачів. Центральна метафора збірки, виведена у назву, стає водночас і їїконцептуальною віссю - у ній і «фірмова» самоіронія з сумною посмішкоюдо самого себе,і інтертекстуальна «кроляча нора» для найбільш прискіпливих читачів (хто ж такий Медор і що то за ласощі?), і, яксформулював сам автор, «самопоїдания вигаданих або взятих на озброєння сенсів, без яких у житті можна було б і обійтися». Документуючи своє власне дослідження реальності і себе у ній. Бондар заохочує читачів продовжувати цей процес у собі.

Його направду щиро цікавить питання ідентичності (у широкому розумінні цього поняття), і напруга, пошук меж поміж індивідуальним та колективним переживаннями стають у його есеїстиці водночас і спробою випрацювати. проговорити спільну рамку цінностей - або ж означити проблемні, недоокреслені її місця. І оскільки тепер ми вже знаємо, що ідентичність не можна визначити раз і назавжди, що ми радше маємо до справи з постійно плинним процесом (само)ідентифікації, саме така - особистісно і соціальноангажована, емпатична та водночас інтелектуальна - есеїстика варта відзначення і підсилення в українському літературному процесі. Таку думку підтверджує і присудження книзі «Ласощі для Медора» спеціальної відзнаки щорічної книжкової нагороди ВоокРогигп «Best Воок Award!» у номінації «Гра в дорослішання. Як ми зростаємо незалежними».

 

З подання Львівської міської громадської організації «Мистецька рада «Діалог»

Провідна жарївка всередині нас: пів сотні есеїв про важливе

РУДЮК АНАСТАСІЯ 19.07.2021

«Що ж, раціональне слід залишити обивателям і раціоналістам, а самому (самій) йти за провідною зорею червоної жарівки всередині себе: запалюється— добре, не запалюється — погано. Або ж просто ніяк.»

Цитата з книги

Як часто ми рефлексуємо над тим, що відбувається з нами та навколо нас? Адже щодня життя підкидає нам причини зупинитись, обдумати щось та рухатись далі. Аромат цвітіння липи може навіяти спогади про безтурботне дитинство, останній випуск новин може спровокувати роздуми про те, куди ж насправді прямує людство, а скромні тиражі виданих книг наштовхнуть на сумні думки про народ, який творить літературу, але водночас її не читає. Причин для рефлексій безліч. А уявіть, якби всі ваші рефлексії за останні кілька років зібрали в одну книжку. Вийшла б така собі збірка есеїстики і водночас щоденник, де можна за рядками вгледіти еволюцію думок та переживань автора. Саме такою є книга Андрія Бондаря «Ласощі для Медора». В ній близько пів сотні есеїв, якій Андрій писав протягом трьох років для ресурсу Збруч. Про культуру, політику, суспільство, життя. І, звісно ж, про людське, надто людське.

Про життя, що більше за літературу

В одному зі своїх есеїв Андрій Бондар пише, що «життя, як відомо, більше за літературу. Вже не кажучи про її канони». У цьому короткому цитуванні можна розгледіти проблему кожного Автора, який намагається у своєму мистецтві передати частину життя. Чи хоча б її уламок. Десь так само і в есеях Андрія Бондаря відображена потреба або ж намагання передати частину своїх переживань, думок та спогадів щодо певних тем, які стосуються всіх нас.

Про що пише Андрій Бондар?

Есеї з книги «Ласощі для Медора» не об'єднані чіткою спільною темою або ж проблематикою. Вони досить розмаїті, і кожен читач може знайти щось виняткове для себе. Андрій Бондар пише про культуру, політику, історію, життя в соціумі (або ж його відсутність під час карантину). Особливої уваги вартують роздуми автора про війну на Сході та вплив російського світу на українців.

В одному із есеїв Андрій Бондар розглядає цілий сучасний феномен України: молоді люди, яким ледве за двадцять, сумують за Радянським Союзом. Безсумнівно, таке бачення нашої історії навіяно молодим поколінням завдяки пропаганді, але ж наскільки іронічним є те, що люди, які не жили в Союзі, можуть сумувати за ним. Андрій Бондар спростовує романтизацію есересеру для українців і пише, що:

«Ми переплатили за все, чого не просили, і не мали жодної альтернативи. А тепер маємо. Нині ми навіть маємо право тужити за країною, в якій ані дня не жили. І ніхто в нас цього права не забере».

А також про людське, надто людське

Розмаїтість тем — це яскрава перевага зоїрки ЄСЄІВ «ласощі ДЛЯ медора». «віир пише при паиіщпл пандемії для кожного з нас, про власне місця народження та дитинства, про роль Автора в сучасному літературному процесі. І з таких пазлів утворюється мозаїка бачення автора на те, що його оточує.

Чому варто прочитати збірку «Ласощі для Медора»?

Насамперед варто зазначити, що читати цю збірку есеїстики варто поступово. Один есей на один день. Щоб обдумати, підкреслити цікаві фрагменти і пережити прочитане в собі.

А читати її варто, щоб познайомитися ближче з якісною українською есеїстикою. А також, щоб пізнати авторські роздуми, в яких легко роздивитись і свої. Бо, як пише Андрій Бондар:

«Наше життя триває. Триває у спогадах більше, ніж у пошуках. Бо пошуки і є добре замаскованими спогадами. Спогадами про втрачене «я», яке ніколи не бувало таким, як ми собі уявляємо».

Джерело: starylev.com

 

От би Медор поласував! Огляд збірки есеїв Андрія Бондаря «Ласощі для Медора»

ІРИНА СТРАХУРСЬКА, 14.09.2021

Одна із вірних ознак, які визначають доброго есеїста, полягає в тому, що писати він може чи не про все на світі. Поет, перекладач, публіцист Андрій Бондар і його нещодавня збірка «Ласощі для Медора» — яскравий тому приклад. Тексти в цій книжці порушують різні теми, окреслюючи надзвичайно широке коло інтересів автора. Вони присвячені як особистим історіям, так і спробам критичного аналізу громадсько-політичної ситуації в країні; як довколалітературним роздумам і так званій «побутовій філософії», так і «копанню» в собі і спогляданню світу.

Сердечний нерв

Рефлексії письменника загалом відзначаються виваженим стилем, за яким, однак, неможливо приховати внутрішньої напруги й навіть нервозності, адже пише він про те, що справді вважає найважливішим для себе. Важко не помітити, наскільки його побутові, родинні, професійні історії чи просто внутрішні роздуми тонко співзвучні з ключовими подіями довкола, і як автор «пропускає» одне через інше, немов через сито.

«Ласощі для Медора» — це 56 вибраних есеїв із дуже влучними назвами, написаних для авторської колонки Андрія Бондаря на сайті «Збруч» протягом 2017-2020 рр. Слід згадати, що висловлювання Бондаря неодноразово спричиняють резонанс, іноді навіть викликають суперечки в соцмережах, чим тільки підкреслюють, як тонко йому вдається відчувати дух часу, і демонструють, наскільки точним він вміє бути в навколокультурних дискусіях.

«Але навіть за всіх нездоланних відмінностей від, приміром, британської культури наша культура з її хронічною неповнотою, тривалою історією російського домінування, комплексами, травмами та перерваними традиціями впродовж останньої сотні років усе одно обертається в колі загальних потреб і цінностей західного світу».

Ким є читач для автора

У цій збірці короткої прози автору жодному разі не заграє із читачами. Попри виражені інтелектуальні конотації, він також не чваниться, але й не дає читачам фору. Висновок із цього виходить тільки один: Бондар належить до тих письменників, які пишуть не заради слави, читацького схвалення чи ще чогось у цьому роді, а тому, що просто не можуть не писати.

Це дає автору певну свободу — так, Андрій Бондар пише вільно й чесно, подекуди чутливо, але при цьому залишає за собою право не впадати в сентиментальність чи надмір емоцій. Він ставиться до читача з повагою, розуміючи, що його власна творчість — не для мас (зрештою, про це свідчать і тиражі). Тож спокійно приймаючи той факт, що коло інтересів автора, хоч і дуже широке, не обов'язково збігається чи перетинається з інтересами читача, Андрій Бондар схожою свободою наділяє й останнього — і неважливо, «наївний» він читач чи професійний.

«Іноді здається, що людська голова влаштована приблизно так, як антикваріят в якомусь сонячному південноєвропейському місті. Тут тобі портрет Муссоліні і гіпсова статуетка Наполеона, фальшиві яйця Фаберже і порцелянові рибки, перше видання Гайне і ноти 103 симфонії Гайдна... Коли заходиш у таку крамницю, вражає одна річ: щось обов'язково здається тобі в якийсь дивовижний спосіб потрібним. Так само людська пам'ять».

Апологет неквапливого читання

Звісно, кожен, хто читатиме «Ласощі для Медора», виділить своїх фаворитів серед 56-и текстів. Та мені найбільше сподобалися ті, які присвячені літературі.

Наприклад, із тексту «Більше за літературу» можна довідатися цікаві маловідомі факти про творчість Джозефа Конрада — одного з найвидатніших англійських письменників, уродженця Бердичева. Зокрема, про його «небажану літературну дитину» — посередній із погляду художньої цінності роман «Спадкоємці» (1901), написаний у співавторстві з таким собі Фордом Медоксом Геффером. «Спадкоємці» стали справжньою загадкою для Бондаря, адже разюче вирізняються на фоні решти геніальних творів Конрада.

А в есеї «Куди поспішає людина» Андрій Бондар виступає справжнім апологетом неквапливого, вдумливого, якісного читання на противагу «ковзанню текстом» та погоні за кількісною читацькою статистикою. Наш час, коли людство перейшло «з ери Ґутенберґа в еру Цукерберґа» й рідко хто дочитує до кінця тексти, довші за 140 символів, автор із гіркотою називає занепадом текстової культури логоцентризму і тріумфом рухомих картинок. Він пише, що змирився з такими тенденціями, однак прикро усвідомлювати, до чого вони призведуть — до вторинної безграмотності, коли навіть прочитані книжки змішуються в голові й не доходять до серця.

Цікавий факт

Відповідь на питання, звідки взялася назва збірки, можна знайти в есеї «Бідолашний Медор!». У ньому Бондар полемізує про значення художньої літератури для того читача, який позиціонує себе скоріше як споживач, а не реципієнт. І на додачу до своїх міркувань автор ілюстративно наводить байку французького письменника Жуля Ренара про хазяїна, який з'їв свого собаку та побивався, що тепер той не зможе поласувати своїми ж об'їденими кістками.

Цю парадоксальну метафору Андрій Бондар, з його слів, вважає геніальною та багатошаровою, і зізнається, що сам хоч і наблизився до її розуміння, та все ж пояснити вичерпно для себе не зміг.

Тому й назвав збірку «Ласощі для Медора».

 

Джерело: tyktor.media

Коментарі

Пригадую, якось за чаркою в Польщі, коли Андрій там був проїздом, мені сказали, що Андрій - це зять самого Андруховича. Якщо чесно, я дуже здивувався, бо ну не схожий він був на пригодованого різними владами зятя єврея Андруховича. Мені здається, він навіть соромиться того, що має якесь відношення до родини уславленого графолюба. Цікаво, цей факт йому допоможе з цією премією чи його викинуть за облавок у першому ж турі, як викинули колись Ірванця? Але Андрію дуже важко жити матеріально, бо Софійка ніде не працює, а все тягне Андрій. Та й Андрухович пальцем не зворухнув, щоб якось допомогти Бондарю...

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA