Офіційний веб-сайт

Книга «Дівчата зрізають коси»

Автор(-и): Євгенія Подобна / Розділ:

Книга «Дівчата зрізають коси», автор: Є.Подобна, видавництво «Люта справа», рік видання: 2018.

 

Публіцистичне видання «Дівчата зрізають коси» Євгенії Подобної

 

Жанр документальної прози як різновид «нової журналістики» склався досить давно й навіть устиг бути «освяченим» Нобелівською премією білоруській письменниці Світлані Алєксієвіч. Унікальність представленої книжки Євгенії Подобної не в оригінальному підході, а в особистому таланті авторки та її особистому досвіді. Журналіст Подобна потрапила на фронт буквально в перші дні російсько-української війни й пройшла, напевно, всі можливі фізичні та психологічні випробування, які чекали на всіх воїнів Збройних сил України за винятком хіба що полону та важких поранень. Практикуючому репортерові зайве пояснювати, в чому складність «розговорити» героя інтерв'ю або хоча б визначити цього героя та отримати згоду на розмову. Українки-воїни ‑ не найлагідніший матеріал для представників ЗМІ. Тільки знаючи ремесло зсередини, ти можеш роздивитися крізь текст монологів другий бік учасника діалогу, бік інтерв'юера. Йдеться не лише про те, щоби завоювати довіру спікера, з ними треба говорити їхньою мовою, не ставити недолугих запитань, на які приречені новачки або «гастролери». Співставляючи висловлювання різних героїнь, читач може виокремити інваріант: ту проблематику, яка хвилює саме жінку на війні. Є болючі точки, що їх можна передбачити заздалегідь: потяг статі в екстремальних умовах, імовірність залицянь, гарасменту, взаємного тяжіння — це та «полуничка», яка передусім спадає на думку непідготовленому споживачеві медіа-продукту. Насправді ж ідеться про зовсім інше коло проблем, і їхня непередбачуваність створює якраз ситуацію постійного стресу від сприйняття тексту. Тема жінки на війні донедавна залишалася темою радше герметичною, спрямованою на вузьке коло інтересантів. До того ж усі війни, про які досі йшлося, навряд чи напряму зачіпали українців. Тепер нарешті ми маємо справу з нашою війною, це вже не В'єтнам, не Афганістан і не, прости Господи, «Вєлікая отєчєствєнная». За кадром журналістики, щоправда, фактично залишилася ще одна війна, справді Вітчизняна -збройний опір українців у лавах УПА, але то, на жаль, тема окремої довгої розмови. Тепер усе, що написано про війну на Сході, прямо чи опосередковано стосується кожного з нас ‑навіть тих, хто намагається її ігнорувати. Ще одна додаткова «вводна» для сприйняття тексту ‑це певне упередження стосовно«жіночої» теми з боку тих, хто на дух не сприймає не такі вже, об'єктивно кажучи, численні маніфестації тендерних студій, фемінізму, захисту прав жінки тощо. Портрети українок, які за покликом душі поринули в кров і піт воєнних випробувань, пояснюють багато не лише з точки зору тендерної, специфічна «жіноча» оптика допомагає краще зрозуміти наш час, нашу країну, наших співвітчизників із їхньою ідентичністю та їхніми цінностями. «Дівчата зрізають коси» — не лише збірний портрет українки, це портрет України як такої з її моральним імперативом, досягненнями, травмами, подоланими й неподоланими проблемами. Без знайомства з цим текстом, як мені тепер видається, уже навряд чи можна зрозуміти актуальні події й нас самих.

 

З подання Голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрія Макарова

Коментарі