Офіційний веб-сайт

Книга «Бабин Яр. Голосами»

Автор(-и): Маріанна Кіяновська / Розділ:

Книга «Бабин Яр. Голосами», автор: Маріанна Кіяновська, видавництво: «Дух і Літера», рік видання: 2017.

 

Поезія Маріанни Кіяновської

 

Рецензії та відгуки на книжку Маріанни Кіяновської, що додаються до цього представлення, різнобічно аналізують «Бабин Яр. Голосами», тож мені залишається лише підсумувати те, що вже сказали інші.

Хрестоматійний (і заїжджений, але від цього не менш дражливий) вислів щодо «поезії після Освенціма» з часом перетворився на питання про те, чи можлива поезія про Освенцім ‑тобто, власне, будь-який художній твір, який намагається естетично оформити безмірно жахливий чужий досвід. Умберто Еко твердив, що зображення XX століття й зокрема Другої світової засобами XIX століття є фальсифікацією; Станіслав Лем звинувачував у тому ж «Доктора Фаустуса» Манна.

Тим не менш, поява творів про Голокост (і будь-який інший геноцид) є і моральною, й естетичною необхідністю. Пастки ‑знов-таки, моральні й естетичні ‑неминучі: недарма з'явився безжальний термін «nazisploitation» і невипадково таку дискусію спричинила поетика фільму «Список Шіндлера».

Кіяновська обирає... Не так обирає, як існує в цій книжці в ролі «медіума», «голосу тих, кого немає»: мабуть, найбільш ризикований крок. Поезія відносно (відносно, підкреслюю) традиційна ‑верлібри у збірці трапляються лише зрідка. Ритми й рими стають засобом не лише оформлення тексту, а й вираження того, що існує поза Бабиним Яром; Сєрґєй Аверінцев точно назвав це «ритм як теодицея».

Сама природа й структура вірша є засвідченням катастрофи, переживанням того, що не може бути пережито (а це, власне, і є одним із можливих визначень мистецтва) і виходом з потойбіччя. «вірш який роботу робить Божу».

Твір Кіяновської важливий не лише як одна з найпотужніших поетичних книжок в сучасній українській поезії; і не лише як проговорювання травми ‑ однієї з незчисленних травм XX століття, що лишаються поруч із нами, в нас. Це ствердження індивідуального поетичного голосу як носія інших голосів, як виходу в позасуб'єктність. «Почути іншого» тут означає «стати іншим» ‑і повернутись до себе. Читацький досвід стає вже наступною ітерацією: ми –я‑також повинні через це пройти. Естетичне й етичне, як і годиться, стають тут нерозривними.

 

З подання експертаКомітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Михайла Назаренка

Коментарі