Офіційний веб-сайт

Книга ««Вінець і вирій українського бароко. Сім наближень до Григорія Сковороди»

Автор(-и): Назар Федорак / Розділ:

Книга ««Вінець і вирій українського бароко. Сім наближень до Григорія Сковороди», автор: Назар Федорак, видавництво «Акта» (м.Харків), рік видання: 2020.

Висунуто видавництвом «Акта».

 

Книга ««Вінець і вирій українського бароко. Сім наближень до Григорія Сковороди» Назара Федорака

 

Звучання підзаголовка цієї книжки, як «Сім наближень до Григорія Сковороди», негайно викликає згадку про книжку «Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду» (Харків: Акта, 2001) Леоніда Ушкалова, котрий є найбільшим сучасним дослідником нашого мандрованого філософа і поета, упорядником «Повної академічної збірки творів» Г.Сковороди (Харків - Едмонтон - Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011) й оприявнює відродження тяглості української традиції.

В післямові до розвідки «Вінець і вирій українського бароко» проф. Леонід Ушкалов встиг пояснити: "Чому я кажу, що книжка Назара Федорака — це книжка саме про «Сад пісень»? Тому що цей бароковий «Сад...» важить для Федорака надто багато. Він читає і перечитує ті самі його рядки щоразу в інакших стратегіях, і ці рядки щоразу набувають нових і нових конотацій. Він перетворює цей «Сад...» на справжній "лабіринт" сенсів, на щось таке, що завжди різне й завжди однакове, -"Unähnliche Ähnlichkeit", як сказала б чудова знавчиня філософії Сковороди Елізабет фон Ердман."

Найперше відчуття, яке з'являється в процесі читання цієї книжки, — це відчуття несподіваного святкового перформансу. І метафора вирію, і образ життєбіжного кола, яке безперервно "точиться", і споглядання в третьому, "орнітологічному", наближенні за "перельотами" птахів між сковородинськими світами — макрокосмом, мікрокосмом і світом символів, — створюють візуальний ефект. Цей ефект проявляється так чи інакше в кожному зі семи розділів.

В студії «Вінець і вирій українського бароко» запропоновано два з безлічі можливих магістральних підходів до осягнення Сковороди: антропологічно-поетикальний, сформований як підрозділ із назвою «Людина епохи бароко», а також історико-літературний, що втілився в підрозділі «У літературнім макрокосмі».

Про бароко говорити важко: цілісність, масштабність і багатогранність образу світу, який перебуває у вічному русі, з кожним новим поглядом і новим порухом думки може проявлятися по-іншому. І спроби узагальнень, без яких важко обійтися, неминуче щось спрощують і щось схематизують, вихоплюють одне і залишають поза увагою інше, залежно від "пункту погляду" (Дмитро Чижевський). А попри те, що вершинність постаті Григорія Сковороди насправді дає можливість побачити весь попередній шлях розвитку літератури з погляду "доконечної вимоги синтезу та зростання людини бароко" (с. 14), його "автопортрет" залежить від того ж плинного тла, потребуючи для свого сприйняття і значної уваги, і певного розуміння, яке намагається сформулювати автор, розглядаючи ту чи іншу сковородинську ознаку.

Очевидно, умовою наближення стає щоразу проектування відстані: запровадження в дію основних понять, що визначають доволі розлогий дискурсивний план — співвідношення античности й християнства, християнська концептосфера й барокова іконосфера, тексти Святого Письма й літературні тексти європейської традиції. Уся проблематика, яка тут порушується, підпорядкована визначенню духовного й історичного контекстів Григорія Сковороди. Як і багатьох дослідників, Назара Федорака цікавить характер переживання часопростору — чуттєвий досвід людини, яка усвідомлює хисткість і випадковість свого становища в світі.

А зважені підходи й вдумливі оцінки... приводять до успіху. Власне так, сподівано чи несподівано, Назарові Федоракові вдалося відшукати в бароковій "механіці" Сковородинського хронотопу особливу єдність чуттєвого й трансцендентного. Якраз у традиційному образі подвійного кола, улюбленому не лише для Сковороди, а й для його попередників, поетів-ліриків XVIII ст., знаходиться відповідь на те, як з'являється його "автопортрет". Ось момент, на який хочеться звернути увагу: "Людина Григорія Сковороди, в якій умовно виокремлюю два начала: "автор" і "герой" (суб'єкт і об'єкт зображення) існує на різних рівнях, може обертатись у різних сферах, а два її складники вступають у різноманітні опозиційні та кореляційні зв'язки, мовби становлячи два кола, поєднані в певній точці, причому кожне з кіл не є площинним і має свої зовнішній та внутрішній боки замкненого розвитку" (с. 14).

У "індивідуалістично-европейському" наближенні Федорак робить спробу зіставити есеїстику Мішеля Ейкема Де Монтеня з трактами Григорія Сковороди, акцентуючи на тому новому ставленні до літератури й до читача, який представляв кожен з них у своєму національному письменстві при аналогічному сповідуванні ідеї самопізнання. Назар Федорак у  короткому  нарисі-есеї зіставляє ці історичні, хронологічно незіставні, різночасові, проте імпліцитно подібні історико-культурні та аналогічні культурно-територіальні (чи радше навпаки?) ситуації, порівнюючи історико-літературні умови виникнення праць Монтеня та Сковороди, подає кигг-аналіз світогляду французького філософа, розмислюючи про варіанти співвідношень філософських і літературних категорій понять "стиль" і/та "світогляд"... "Отож, Наближення п'яте: монтенівська есеїстика і сковородинські трактати як два методи самопізнання, вдало вписує творчу спадщину нашого філософа у загальноєвропейський контекст." (Мирослав Трофимук). Усе це свідчить про дуже інтенсивну форму особливого особистого відчуття Назаром Федораком палітри барокового мислення і вислову, розуміння базових категорій тогочасної символіки і метафорики, стильових нюансів.

За свідченням проф. Богдани Криси сентенцію, якою захоплювався Леонід Ушкалов (у післямові до книжки), Назар Федорак виголосив наприкінці першого курсу у відповідь на питання, як можна уявити собі образ українського бароко. "Бароко — це творення світу під час затемнення сонця, коли чоловік і Бог тримаються за руки, боячись заблукати" (с.15).

Назву книжки Назара Федорака про Григорія Сковороду — «Вінець і вирій українського бароко» — можна сприйняти як приклад "симвології", або ж тлумачення символу символом, що є центральною з-поміж семи, запропонованих тут, спроб наближення до "невловного" поета-філософа. Розгортаючи метафору Дмитра Чижевського на позначення крайньої "видимої"" межі українського бароко в особі Григорія Сковороди, Назар Федорак знаходить у цьому твердженні нову перспективу — перспективу вирію, з якого повертається той, кого виглядають, і повертається так, як виглядають. Майбутнє без нинішнього не зійде. Воно вже сходить, або вирушає з вирію, так здається, читаючи цю книжку (за проф. Богданою Крисою).

З подання видавництва «Акта»

 

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка

 

Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка висловлює свою підтримку щодо присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка Назарові Федораку - літературознавцю, кандидатові філологічних наук, доцентові кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка, голові Літературознавчої комісії НТШ.

На здобуття Премії претендує праця Назара Федорака «Вінець і вирій українського бароко. Сім наближень до Григорія Сковороди» (2020 р., в-во «Акта», м.Харків) у номінації «Літературознавство і мистецтвознавство». Підзаголовок є алюзією до книжки Леоніда Ушкалова, знакового сучасного дослідника нашого мандрованого філософа і поета, «Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду» і свідченням тяглості української літературознавчої традиції. У назві - метафора вирію і образ життєбіжного кола, яке триває безперервно. Цей візуальний символічний ефект проявляється так чи так у кожному зі семи розділів. Понятійною матрицею книги Назара Федорака є розлогий дискурсивний план та масштабна проблематика співвідношення античності й християнства, християнська концептосфера й барокова іконосфера, Біблія і літературні тексти європейської традиції. Структуру монографії визначають студії духовного й історичного контекстів Григорія Сковороди, історико-літературний (підрозділ «У літературнім макрокосмі») й антропологічно-поетикальний підхід (підрозділ із назвою «Людина епохи

бароко»). Книга написана у переддень 300-річного ювілею поета-філософа й, за відомою понятійною метафорою ще одного філолога і філософа Дмитра Чижевського, означує межі українського і європейського бароко, показує перспективу «повернення з вирію» минулого, яке працюватиме на майбутнє України.

 

Львівський національний університет імені Івана Франка

 

Книжку було презентовано:

Український католицький університет (Львів, 26.02.21)

http://philology.ucu.edu.ua/vinets-i-vyriy-ukrains-koho-baroko-besida-pro-knyzhku-nazara-fedoraka/

Наукове товариство імені Т.Шевченка (Львів, 25.03.21)

Музей книги і друкарства (Київ, 06.05.21)

https://www.facebook.com/watch/?v=194705635818903

Музей Івана Франка (Львів. 29.09.21)

(https://www.facebook.com/dimfranka/posts/1243558036161115)

В межах міжнародної конференції «XX Сковородинівські читання» (смт. Чорнухи, 08.10.21).

https://zbruc.eu/node/104084

 

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA