Грабович Григорій (нар. 12 жовтня 1943 р., Краків) – літературознавець. Закінчив Єльський університет (м.Нью-Гейвен, штат Коннектикут, США, 1965 р.), стажувався у Яґеллонському університеті (Краків, 1965-1966 рр.), був у докторантурі Гарвардського університету (м. Кембридж, штат Массачусетс, 1966-1971 рр.). Захистив докторську дисертацію «Історія та міф козацької України у польському та російському романтизмі» у Гарвардському університеті (1975) і відтоді працює у ньому: завідувач відділу слов'янських мов і літератур, професор (від 1983 р.), водночас директор Українського дослідного інституту при Університеті. Досліджує українську і польську літератури, міжслов'янські літературні зв'язки, проблеми теорії літератури.

Науковець розглядає історію літератури як цілісну семіотичну систему, не тільки як процес, а й сукупність текстів, на яких зосереджується як на «силових точках» – від Івана Вишенського й Касіяна Саковича до Павла Тичини і Євгена Маланюка.

Акцентованою полемічністю відзначаються праці  Григорія Грабовича про Тараса Шевченка (чи не центральні в його науковому доробку, зокрема книги «Шевченко як міфотворець», «Шевченко, якого не знаємо», численні статті). Його також приваблюють П.Куліш і М.Драгоманов, своєю масштабністю світогляду та культур.

Цикл статей «Переосмислюючи Павла Тичину - переосмислюючи український модернізм» присвячено аналізу феномена Павла Тичини як геніального поета, який водночас втілює ідеологічну парадигму радянського письменника. На жаль, постать Тичини було відсунуто на маргінес інтелектуальної та культурної історії України, а його поезію почали вписувати винятково в канон соцреалізму.

Професор Григорій Грабович окреслює нове розуміння цілісности поетичного голосу Тичини і зумовлює його контекстом модернізму в літературі та культурі XX століття, ставить українського поета в один ряд із такими чільними постатями світового модернізму, як Франц Кафка, Джеймс Джойс, Езра Павнд і Т.С.Еліот.