Офіційний веб-сайт

Епічний роман «Амба» у трьох томах

Автор(-и): Влад Землянин (Володимир Карпенко) / Розділ:

Епічний роман «Амба» у трьох томах, автор: В.Карпенко (літературний псевдонім Влад Землянин), видавництво: «Асмі» (м.Полтава), рік видання: 2015.

 

Епічний роман «Амба» Влада Землянина

 

«Психологізм ‑ на рівні Достоєвського! Куди тому Солженіцину! Таке уміння дається від Бога!», ‑ зауважив письменник Володимир Малик про роман «Амба» Володимира Карпенка, написаний 1965-1971 рр. А провідний критик України Володимир Базилевський зазначив: «Перший том «Амби» прочитав не відриваючись. Забув про свою причетність до критики: не робив поміток, що зазвичай роблю. А це означає, що повністю підпав під Вашу письменницьку владу» («Літературна Україна», №22 від 17 червня 2010 року, Відкритий лист письменникові В.Карпенку «Від концтабору ‑ до зони на волі»).

Три речення письменника Володимира Малика, якого у нас усе частіше називають українським Дюма, та враження провідного критика України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Базилевського вміщують для освіченого й вдумливого читача такий вибуховий заряд слів та почуттів, що не потрібні довгі пояснення щодо якості епічного роману «Амба».

Тому, на нашу думку, роман «Амба», що чекав понад чверть століття стежки до серця поціновувача не чтива, а справжньої літератури для душі і роздумів, заслуговує найвищої в Україні літературної відзнаки. Відомий полтавський письменник і літературний критик Микола Костенко ще 2000 р., працюючи над створенням книги «Тропами царя зверей», роман «Амба», детально аналізуючи твір, назвав його романом-епопеєю, а за визначенням завідувачки кафедри української літератури Полтавського національного педуніверситету імені Володимира Короленка Віри Мелешко, цей твір ‑ узагалі перша і єдина до цього часу епопея в українській літературі.

Володимир Карпенко (псевдонім Влад Землянин) у романі «Амба» показав соціально-політичне тло не лише фактично, формально, як сталінський режим знищував кращих людей того часу, а показав, чому це сталося, як дійшла цього партія, що таке сталінський режим, що таке сталінський соціалізм у його деталях. А деталі автор роману передав інструментарієм глибокого художнього аналізу тієї епохи і подій того часу.

За підрахунком Миколи Костенка, у творі Володимира Карпенка понад 500 діючих осіб (!), які заплетені в складний сюжет. Усі вони так чи інакше проявляють себе не просто в розмовах, а в діях дуже гостро соціальних.

Герой України, дисидент Іван Дзюба так написав про роман: «Письмо густе і точне. І життя взяте широко. Це не роман про табори, а про людей взагалі. Хоч жорстокий табірний побут постає дуже зримо, предметно і психологічно насичено. Які характери, які долі! ‑ весь час думається: скільки людських сил і талантів марнується, як страждає людська природа, катована самою людиною. А постійна фізична і психологічна боротьба людини з людиною не на життя, а на смерть, ‑ і системи з усіма ними... Драматизм втечі і драматизм переслідування, ловитви («погони») накладаються одне на одне і показують міру таланту й артистизму людини в мистецтві самознищення. І це ‑ частина «тайги» з її жахіттями, таємницями й красою. Тайга, глибоко пережите, ‑ теж дійова сила роману. «Мирні» сцени теж зворушують».

У своєму романі Володимир Карпенко зробив аналіз наслідків XX з'їзду партії ‑ конкретного рубежа, по суті від якого починається відлік нової історії колишнього Радянського Союзу. Підсумком і прямим наслідком XX з'їзду партії став розпад Радянської імперії. Письменник і показав, як це позначилося на свідомості та підсвідомості пересічних людей, керівників табірної системи, звичайних артільників отієї артілі, яку «охрестили» Гулагом.

На думку деяких критиків, роман «Сад Гетсиманський» Івана Багряного (про в'язницю) та роман «Амба» Володимира Карпенка (про табір) тісно дотикаються один до одного і навіть доповнюють один одного. Ці два твори, як і «Колимські оповідання» Варлама Шаламова, ‑ жахливі документи історії, зображені різнобарвним художнім словом.

Доктор наук з державного управління, учасник АТО, депутат Полтавської обласної ради IV-VII скликань Петро Ворона вважає: твори Володимира Карпенка нині «як матеріали для нового посткомуністичного Нюрнбергу-2». Тому епопея, повторюємо, і припадала пилом понад чверть століття, про що свідчать документи.

Роман «Амба» озброює сучасників нечуваними знаннями про майже потойбічне життя ‑ пекло, про реальне існування якого людство попереджав великий Данте. Представлена епопея ‑ грізне попередження про смертоносно-згубні задуми всесвітнього економічного маховика і земного жовто-зеленого диявола. Духовні нікчеми, яких «величають» холодними і тривожними словами: номенклатура або можновладці ‑ без національностей! їх мрії ‑ необмежена влада ‑ і мета споконвіку незмінні: за будь-якої гри історії утримувати цю владу, щоб маніпулювати свідомістю народу й завзято будувати табори для інакодумців, повертаючи людство до стану печерних часів чи космічного пилу. Життя продовжується за влучною формулою автора роману «Амба»: «На жаль, в усі часи при всіх «цезарях» і релігіях в ім'я народу, задля народу, руками народу і з мовчазної згоди народу протягом тисячоліть винайшли батіг та гільйотину, кулю та шибеницю, атомну бомбу й лазерну зброю, концтабір... Та хіба все перелічиш?!».

Роману «Амба», певно, належить місце у низці епічних художніх творів завершальної стадії літератури символічного реалізму. Назва роману-епопеї ‑ багатозначна. Так величають уссурійського тигра. У моряків і злодіїв це слово означає «кінець», «смерть». Це й табірне прізвисько головного героя роману ‑ Макара. Та найважливіше ‑ в назві втілена езоповою мовою ключова ідея твору: амба ‑ кінець неправедного діла в масштабах держави. Людства. Останнє значення сьогодні звучить, як ніколи, на злобу дня. Але не звинуваймо автора епопеї у політичній кон'юнктурі, адже цю назву він знайшов у середині 60-х років минулого століття. Керівник дипломної роботи студента Московського літінституту Володимира Карпенка Борис Зубавін був упевнений, що «Амба» без «ножиць» цензора не побачить світу і через 100 років. Цей прогноз був озвучений у далекому 1971 році.

Події роману розгортаються у XX столітті. Головний герой ‑ українець за походженням, чистий душею хлопець Макар. Зеленомудра тайга стала йому другою матір'ю, а її крилаті та чотирилапі мешканці ‑ братами. їх і довелося боронити юнакові від порушників закону, що мали серце, холодно-байдуже до живої краси. Захищати слабкого, скривдженого, бути людиною за будь-яких обставин учив Макара дід, мисливець-тайговик із козацьким корінням з України. Згідно з холодною буквою закону юнак ‑ убивця, хоча загальнолюдська мораль, з огляду на екстремальність ситуації, виправдовує подібні вчинки.

Неабияку мужність виявив вихованець тайговика на зоні: ризикуючи життям, захищав скривджених. Макар-Амба своїми вчинками мимоволі сіяв у таборі зерна чистої духовної екології, нагадуючи напівміфічних слов'янських богатирів, казкових непереможних героїв.

На думку Петра Ворони, «Макар ‑ це своєрідний збірний портрет тих незламних українців, які не корилися системі, як і сам автор роману, і система їх не змогла перемогти... Художній образ полтавця Макара увібрав у себе героїку козацького лицарства, січової звитяги і дідівського подвигу в роки Другої світової...».

 

 

З подання Комунальної організації Центр дозвілля «Водограй» с.Нижні Млини Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Дорогий Володимире Пилиповичу!

 

Пробачте, що я так довго не писав Вампро «Амбу» ‑ нездужав, боліли очі, взагалі стан мій нікудишній, ледве дибаю по хаті. Але пропитав і поспішаю надрукувати Вам листа.

Що сказати про роман?

Якщо одним словом – прекрасно. Про сталтнщину і табоои я читав дуже багато, празду кажучи, побоювався, що Ви нічого нового не подасте. На щастя, я помилився, Твір чудовий, правдивий, високо художній, читається із сльозами на очах і гнівом у серці. І весь час, поки читав, мене переслідувала одна-єдина думка: «Господи, якежахливе лихоліття пережив наш народ! Яких мук зазнав! І скільки світлих голів і гарячих сердець поглинула та крижана сибірська пустеля! Не дай, Боже, подібного у майбутньому!».

Образи і позитивні, і негативні ‑ стоять перед мною, мов живі, ‑ такі вони яскраві, об’ємні, зримі. Про мову і говорити не буду ‑ така вона незвичайна і незвична, вище всяких похвал.

Психологізм ‑ на рівні Достоєвського! Куди тому Солженіцину! Таке уміння дається від Бога! Перекласти«Амбу» на іншу мову майже неможливо ‑ завдання просто непосильне.

Вітаю Вас, жду виходу наступної книжки цього незвичайного твору. Як шкода, що він не був опублікований у свій час!

Єдине зауваження. Як би хто на ставився до бандерівців,у них не можна відібрати одного: любові до батьківщини, героїзму і самопожертви. А ви їх ставите в один ряд із поліцаями, власівцями, бандитами та іншою нечистю. Воювати проти двох їмперій – гітлерівськї та сталінської ‑ могли тільки сильні  духом люди.

Бажаю Вам доброго здоров’я та нових творчих звершень.

 

26 січня 1998 року                                                                                                      Володимир Малик

Дорогий Володимире Пилиповичу!

 

Пробачте, що я так довго не писав Вампро «Амбу» ‑ нездужав, боліли очі, взагалі стан мій нікудишній, ледве дибаю по хаті. Але пропитав і поспішаю надрукувати Вам листа.

Що сказати про роман?

Якщо одним словом – прекрасно. Про сталтнщину і табоои я читав дуже багато, празду кажучи, побоювався, що Ви нічого нового не подасте. На щастя, я помилився, Твір чудовий, правдивий, високо художній, читається із сльозами на очах і гнівом у серці. І весь час, поки читав, мене переслідувала одна-єдина думка: «Господи, якежахливе лихоліття пережив наш народ! Яких мук зазнав! І скільки світлих голів і гарячих сердець поглинула та крижана сибірська пустеля! Не дай, Боже, подібного у майбутньому!».

Образи і позитивні, і негативні ‑ стоять перед мною, мов живі, ‑ такі вони яскраві, об’ємні, зримі. Про мову і говорити не буду ‑ така вона незвичайна і незвична, вище всяких похвал.

Психологізм ‑ на рівні Достоєвського! Куди тому Солженіцину! Таке уміння дається від Бога! Перекласти«Амбу» на іншу мову майже неможливо ‑ завдання просто непосильне.

Вітаю Вас, жду виходу наступної книжки цього незвичайного твору. Як шкода, що він не був опублікований у свій час!

Єдине зауваження. Як би хто на ставився до бандерівців,у них не можна відібрати одного: любові до батьківщини, героїзму і самопожертви. А ви їх ставите в один ряд із поліцаями, власівцями, бандитами та іншою нечистю. Воювати проти двох їмперій – гітлерівськї та сталінської ‑ могли тільки сильні  духом люди.

Бажаю Вам доброго здоров’я та нових творчих звершень.

 

26 січня 1998 року                                                                                                     Володимир Малик

Лист-підтримка

Полтавської ЦМБ

 

Твори Володимира Карпенка читаються з інтересом, хоча емоційно важкі для людей вразливих. У його творах часто й густо «живе» не прикрашена правда життя, яку майже в усі часи «палко, до болю в зубах, полюбляє й буде обожнювати» світська та духовна влади.

Роман-епопея «Амба» охоплює історичні події цілого століття ‑ від початку XX до початку XXI.

Саме на цей твір в Полтавській ЦМБ з'явився великий попит, навіть утворилася черга. Книги Володимира Пилиповича не застоюються на полицях: як правило, коли одні читачі здають, тут же беруть інші, навіть дехто читав «Амбу» по кілька разів.

Тому для шанувальників творчості Володимира Карпенка працівники бібліотеки організували презентацію його роману-епопеї «Амба». Бібліотекар Ліна Устименко зробила глибокий аналіз твору, детально охарактеризувала дії і вчинки героїв.

На зустріч завітали і ті, хто читав книгу, вони ділилися своїми враженнями та задавали автору безліч запитань.

Своїми думками поділилися постійні читачі бібліотеки: Михайло Портяник; поетеса Олена Кульчій, яка в захваті від творів Володимира Карпенка; а читач Віктор Овсій наголосив, наскільки головний герой ‑ українець Макар Джовба вражає природною та духовною силою.

«У романі-епопеї «Амба» соціально-політичне тло широкоформатне і високозахватне, ‑зазначив критик та літературознавець Микола Костенко. ‑ Сталінський режим висвітлено у деталях, тому читач приходить до філософських висновків про роль людини в соціумі, де її місце під Сонцем. У житті, як і у творчості, Володимир Карпенко завжди сповідує неприховану правду».

Своє захоплення висловила і Валентина Поліщук, член міського клубу «Книголюби», що діє на базі центральної міської бібліотеки міста Полтави. Вона зазначила, що «Амба» дуже високохудожній твір, а його мова мов пісня та виразно прочитала уривок із чудовим описом природи з роману.

Член бібліотечної ради бібліотеки та клубу «Книголюби» Вадим Скарга зауважив: «Держава розбудовувалась і голодувала, вмирала й народжувалася... Мільйони за партою і мільйони в таборах...» Читаєш і розумієш, що в цій книзі ‑ правда. І ми були в тому тугому вузлі. Коли читаєш «Амбу», хочеться повернутися на початок, знову прочитати яскраві, різноманітні рядки. І сьогодні, в такій складній ситуації в світі і в країні нам потрібно більше читати таких книг. Дякую за Ваше прагнення відстоювати в житті правду!»

«Мені це дуже близьке, ‑ зазначив полковник, голова антифашистського комітету Полтавської області Петро Меркулов. ‑ Я з репресованих дворян, працював там, де добували уран і ртуть. У шістнадцять років став бригадиром у 40 зеків. План ми виконували на сто п'ять відсотків, за це отримували міцний чай і шматочок сала... Мені сподобалися щирість і людяність автора роману «Амба», його громадянське бачення світу. Правда. Сьогодні ми живемо в архіскладному світі, тому такі твори надзвичайно актуальні. Володимир Карпенко пише дуже мудро».

Читачі завжди раді зустрічам з улюбленими авторами. Роман «Амба» дорогий нам правдою, добротою душі, умінням автора передати нам словом красу природи та дає можливість бути психологами.

По закінченню зустрічі автор поміняв книги, які були зачитані та вже мали пошарпаний вигляд на нові, за що ми йому дуже вдячні.

 

Зав.сектором Полтавської ЦМБ

І.О.Бабаєва

 

Дорогий Володимире Пилиповичу!

 

Пробачте, що я так довго не писав Вампро «Амбу» ‑ нездужав, боліли очі, взагалі стан мій нікудишній, ледве дибаю по хаті. Але пропитав і поспішаю надрукувати Вам листа.

Що сказати про роман?

Якщо одним словом – прекрасно. Про сталтнщину і табоои я читав дуже багато, празду кажучи, побоювався, що Ви нічого нового не подасте. На щастя, я помилився, Твір чудовий, правдивий, високо художній, читається із сльозами на очах і гнівом у серці. І весь час, поки читав, мене переслідувала одна-єдина думка: «Господи, якежахливе лихоліття пережив наш народ! Яких мук зазнав! І скільки світлих голів і гарячих сердець поглинула та крижана сибірська пустеля! Не дай, Боже, подібного у майбутньому!».

Образи і позитивні, і негативні ‑ стоять перед мною, мов живі, ‑ такі вони яскраві, об’ємні, зримі. Про мову і говорити не буду ‑ така вона незвичайна і незвична, вище всяких похвал.

Психологізм ‑ на рівні Достоєвського! Куди тому Солженіцину! Таке уміння дається від Бога! Перекласти«Амбу» на іншу мову майже неможливо ‑ завдання просто непосильне.

Вітаю Вас, жду виходу наступної книжки цього незвичайного твору. Як шкода, що він не був опублікований у свій час!

Єдине зауваження. Як би хто на ставився до бандерівців,у них не можна відібрати одного: любові до батьківщини, героїзму і самопожертви. А ви їх ставите в один ряд із поліцаями, власівцями, бандитами та іншою нечистю. Воювати проти двох їмперій – гітлерівськї та сталінської ‑ могли тільки сильні  духом люди.

Бажаю Вам доброго здоров’я та нових творчих звершень.

 

26 січня 1998 року                                                           Володимир Малик

Коментарі