Офіційний веб-сайт

Драматична містерія «Тарас» Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т.Г.Шевченка

Автор(-и): Олег Мосійчук / Розділ:

Драматична містерія «Тарас» Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т.Г.Шевченка, режисер Олег Мосійчук, рік оприлюднення: 2018.

 

Драматична містерія «Тарас» у постановці Олега Мосійчука

 

Два століття пролягли між добою Шевченка і сьогоденням, але час не віддаляє нас від Тараса, не зменшує потреби в розумінні феномену йогоособистості, не послаблює чарівності й сили Кобзаревого слова.

Драматична містерія «Тарас» ‑ невигаданий світ поетового дитинства, страдницькі шляхи юності, зрілості, ‑до останнього подиху, до найвищих вершин вселюдської слави.

В історії мистецтва будь-якої країни є люди, які на стовбурі його величі карбують незабутні творчі зарубки, «фірмові» знаки бездоганно витворених робіт, що залишаються в пам'яті цілих поколінь. Вистава втілена на сцені Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім.Т.Г.Шевченка знаним режисером, народним артистом України Олегом Мосійчуком ‑неординарний з огляду художності, довершений проект, у першооснові якого сторінки тетралогії витонченого естета слова, видатного українського Маестро поезії Богдана Стельмаха. Епос такої високої проби ‑з найвищої категорії творчості. Тут виболено усе: від високої культури письма, народної філософії, побудови сюжетних колізій до вишуканої сценічної естетики. Від глибини страждань Кобзаря, гніву народної душі до незнищенного почуття любові матері і дитини, жертовної віри, яка будить до боротьби за історичне право на рідну землю.

Постановка вистави, прем'єра якої відбулася у березні 2018 року, потужною енергетикою підкоряючи зали на безлічі базових аншлагів, гастрольних та фестивальних показах засвідчила, що є, без перебільшення, справжньою подією мистецького життя України. Дійство вражає художньою цілісністю, нервом емоційного нуртування, образною стилістикою. Велич сили Тарасового струменевого слова у філігранній режисерській партитурі звучать з очевидною перемогою смислового театру. Без штучного притягнення до сьогодення, бажання епатувати формою, з нами говорять сучасники. Говорять щиро, відверто, заглиблюючи кожного в атмосферу вражаючого дійства.

У несподівано аскетичній архітектоніці сценографічного рішення (заслужений художник України Григорій Лоїк), стриманій і раптово вибуховій «Місячній сонаті» Бетховена (улюблений твір Кобзаря), в природі акторського існування, в іконописній мізансценічній рельєфності вивірено працює кожна деталь, кожен жест, рух, пауза. Уся запропонована творцями атрибутика напрочуд сучасна, без жодних смакових вад. Уникнувши зовнішньої ілюстрації, декларативності, натяку на гіперболізацію Поет постає на кону живою людиною. Вся історія його життя ‑ унікальна просвітительська місія історичної правди, яку на єдиній хвилі чуття сприймає глядацька аудиторія не залежно від віку, соціального стану, переконань. Чудові акторські роботи, музично ‑ хоровий ряд, світлова партитура, витончена пластика (заслужений діяч мистецтв України Мирослава Воротняк), бездоганна стилістика костюмів (заслужений діяч мистецтв України Дарка Зав'ялова), ‑ усе це складові тла драми ‑ містерії, яку знані фахівці театру охарактеризовують одним словом ‑ потрясіння. Поліфонія крику душі і тихої молитви, що злилися воєдино у виставі шевченківців, у кожній миті закомульовує просвітлене очищення, знімає полуду з очей. Без жодного примусу, моралізаторського менторства театр виводить людину зі стану байдужого зціпеніння. Високе поетичне слово Кобзаря, викристалізуване нервом режисерського задуму, озивається до свідомості кожного потужним гімном мужності, патріотизму, боротьби за найсвятіше ‑ свободу.

Сучасна Україна, як ніколи, потребує робіт таких митців, які здатні могутнім інструментом власної творчості впливати на людську свідомість, формувати життєві установки і принципи. Знаковий мистецький лідер.

Відомий актор театру і кіно, номінант Національної премії імені Тараса Шевченка за роль Войтка у фільмі «Брати. Остання сповідь», режисер, роботи якого репрезентували театральне мистецтво України в Сполучених Штатах Америки, Словаччині, Канаді, Румунії, Польщі (згадаймо лише одну з його легендарних вистав, художньо довершений реквієм «Сльози Божої Матері») Олег Мосійчук ‑ гідний представник саме цієї найвищої категорії творчості.

 

З подання Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради

Рецензія

 

«Зійшло над театром багряне сонце «Тараса», тижневик «Номер один»

«Минають дні, минає літо, а Україна, знай, горить», - сумно, немов промовляючи вголос думки, на сцені Тернопільського драматичного театру 10-11 березня звучали рядки «Гайдамаків» Тараса Шевченка. Тужливо й мужньо звучав козацький спів. І от на сцену вийшов хлопчина-пастушок (малого Тарасика зіграв 8-річний Іванко Черненко).

Дитина ходить, щось уважно роздивляється, і раптом над сценою піднімається яскраво-червоне сонце. Мов крізь хмари, пробивається воно через товсті канати. Упродовж вистави вони символізуватимуть то струни бандури (бо який же кобзар без неї?), то могутні дзвони, а то й роки життя й перепони долі Тараса. А ще це тонкі лінії його робіт - не забуваймо, що Шевченка з неволі викупили як талановитого художника-графіка!

Сонце, струни-мотузки і дорога, що ніби обминає. Що? Долю? Чи неволю? Цей битий шлях не раз різко обривається, мов щастя, у житті поета, а потім круто в'ється гіркими спогадами й новими кривдами у житті Кобзаря: ув'язнення й солдатчина, самотність, туга за Україною і родиною, недуги. Та крізь усі негаразди Тараса (актор Євген Лацік) виводить подароване мамою яблуко, що чарівним клубком веде його лабіринтом життя. А ще дорога - чумацький шлях і козацька чайка України.

Чудову сценографію Григорія Лоїка доповнюють легкі й пастельні, як акварелі самого Тараса Григоровича, народні костюми Дарії Зав'ялової. Синтез думок режисера і художника творять образ вистави. От і в містерії "Тарас" режисерові, народному артисту України Олегу Мосійчуку це вдалося стократно. Вже після прем'єри Олег Петрович зізнався, що роками мріяв поставити спектакль або за творами Кобзаря, або присвячений його страдницькій долі. Уявіть: Шевченкові судилося прожити лише 47 років! із них десять - на засланні, чверть століття боровся із середовищем, яке гнітило, знищувало і вбивало все українське, рідне, а на схилі літ ще 10 років лишень мріяти про власний закуток, свою домівку та щиру і незрадливу любов.

«Для мене було важливо, щоб у виставі був поет, його слово, його думка, - зазначив Олег Мосійчук. - Тож 50 відсотків матеріалу нашої драматичної містерії взято з однойменного творупровідного українського драматурга, нашого сучасника Богдана Стельмаха, а друга частина полотна - поезії самого Тараса Григоровича». І все це під улюблений твір Кобзаря - «Місячну сонату» Людвіга ван Бетховена (музичне вирішення також О.П.Мосійчука) і чудовий спів заслуженого артиста України Бориса Репки.

Щодо драматичної поеми-тетралогії «Тарас», варто зазначити, що довгі роки Богдан Стельмах вивчав біографію Шевченка. Декілька років тому поему висували на здобуття Шевченківської премії. На жаль, як жартує сам автор, "мій «Тарас» ще її дочекається".

І ще раз на жаль, та на прем'єрний показ драматург за станом здоров'я не зміг завітати, проте обіцяв приїхати 27 березня на Міжнародний день театру.

Аналізуючи ж свою роботу над роллю Шевченка, актор Тернопільського академічного драматичного театру Євген Лацік зізнався: «Я гордий сам за себе, що граю цю роль! У постановці ми хочемо бодай торкнутися постаті Шевченка. Насамперед показати, якою людиною він був. Для мене Шевченко був борцем, людиною, яка переживала не настільки за себе, як за свій народ, Україну. І він це все ніс у собі впродовж усього життя».

У виставі є ще одна ключова особа - Автор (народний артист України В'ячеслав Хім'як). Що й казати, вже багато років В'ячеслав Антонович у березневі дні натхненно промовляє рядки «Кобзаря». Цього року він сам був прообразом самого Шевченка - Пророка у містерії «Тарас».

- Біда у тім, що українці більше прагнуть притягнути Шевченка до себе, ніж самим піднятися до його величі. Проблема українського суспільства в тому, що Шевченко впродовж понад 150 років актуальний. От якби в суспільстві відбулися такі зміни, щоби його поезія стала архаїкою, почала належати тому часу, в якому він творив... Але поки що це не можливо. Шевченко досі сучасний, і таке враження, що писав учора, - сумно констатує В'ячеслав Хім'як.

Уже під завісу як не згадати, що востаннє спектакль, присвячений Кобзарю, на сцені нашого театру був поставлений майже 30років тому режисером Петром Ластівкою (молодшим). І це був «Сон» за однойменною поемою Тараса Шевченка. Як і нині, одну із провідних ролей у драмі тоді зіграла заслужена артистка України Віра Самчук. Проте нова постановка значно масштабніша, і мова навіть не у тім, що у «Тарасі» зайняті всі актори Тернопільського драматичного, йдеться про вагомість знайдених режисером Олегом Мосійчуком прийомів, слів і навіть реплік, спецефектів й образів. Адже «Тарас» охоплює все життя поета та увібрав його знакові твори. Переглянути драматичну містерію ще можна 15, 18 та 28 березня.

 

автор: Олена Густенко

Коментарі

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA